Тема незворотності часу в ліриці А. А. Ахматової » Українські реферати
Теми рефератів
Авіація та космонавтика Банківська справа Безпека життєдіяльності Біографії Біологія Біологія і хімія Біржова справа Ботаніка та сільське гос-во Бухгалтерський облік і аудит Військова кафедра Географія
Геодезія Геологія Держава та право Журналістика Видавнича справа та поліграфія Іноземна мова Інформатика Інформатика, програмування Історія Історія техніки
Комунікації і зв'язок Краєзнавство та етнографія Короткий зміст творів Кулінарія Культура та мистецтво Культурологія Зарубіжна література Російська мова Маркетинг Математика Медицина, здоров'я Медичні науки Міжнародні відносини Менеджмент Москвоведение Музика Податки, оподаткування Наука і техніка Решта реферати Педагогіка Політологія Право Право, юриспруденція Промисловість, виробництво Психологія Педагогіка Радіоелектроніка Реклама Релігія і міфологія Сексологія Соціологія Будівництво Митна система Технологія Транспорт Фізика Фізкультура і спорт Філософія Фінансові науки Хімія Екологія Економіка Економіко-математичне моделювання Етика Юриспруденція Мовознавство Мовознавство, філологія Контакти
Українські реферати та твори » Русский язык » Тема незворотності часу в ліриці А. А. Ахматової

Реферат Тема незворотності часу в ліриці А. А. Ахматової

Категория: Русский язык

Коли я писала вірші, я жила тими ритмами, які звучали в героїчній історії моєї країни.

А. Ахматова

Хто, як не поет, відчуває швидкоплинність часу? Ганна Андріївна Ахматова своєї чуйною душею і незвичайною інтуїцією відчувала час майже матеріально. Спочатку біг його, плавний і розмірений, пізніше сприймається нею як настановами лавина, що змітає все на своєму шляху.

Що війни, що чума? - Кінець їм видно швидкий.

Їм вирок майже виголошено.

Але хто нас захистить від жаху, який

Був бігом часу колись наречений?

Ці вірші написані в останні роки життя, коли перед мудрим поглядом Анни Андріївни вставали давно минулі роки, передчасно загиблі рідні та близькі. Вона своїм гарячим чуйним серцем не могла примиритися з настільки фатальною неминучістю. Ні, розумом вона розуміла, але душею прийняти не могла невідворотності цього явища, поглинає все і вся. У ранній молодості думки про плин часу світлі і прекрасні, тому що несуться на легких крилах очікуваного щастя.

Я навчилася просто, мудро жити.

Дивитися на небо і молитися Богу,

І довго перед ввечері бродити,

Щоб вгамувати непотрібну тривогу.

Коли шарудять в яру лопухи

І никне гроно горобини жовто-червоною.

Складаю я веселі вірші

Про життя, що гине, гине і прекрасною.

Трагічні мотиви з'являються в ліриці Ахматової в 1914 році, слідом гримнула війні, відокремила різкою рисою безтурботну молодість від настала зрілості. Відбувається своєрідна переоцінка цінностей, коли на ваги кладеться вже людська життя.

Думали: жебраки ми, немає в нас нічого,

А як стали одного за іншим втрачати,

Так, що зробився кожен день

Поминальних днем, -

-->>

Почали складати пісні

Про великої щедрості божої

Так про нашому колишньому багатстві.

Але Ахматова не була б великим поетом, якщо б жила тільки минулим. Вона сміливо зробила крок вперед до нової, ще невідомої їй епосі. Ганна Андріївна прекрасно розуміла, що час настановами і треба бути з ним нарівні, навіть трохи попереду, якщо ти поет і "володар дум".

Я тільки сію. Збирати

Прийдуть інші. Що ж!

І жниць лікующую рать

Благослови, о Боже!

Неодноразово у віршах Ахматової з'являються годинник - символ часу. Спочатку безтурботно відлічує золотий час дитинства і юності, потім трохи зловісні, що примушують наполегливо думати про тлінність життя, а пізніше - знову лише байдуже відстукували відпущене їй час.

Пішла до інших безсоння-доглядальниця,

Я НЕ мучуся над сіркою золою,

І баштових годин крива стрілка

Смертельною мені не здається стрілою.

Дуже часто в ліриці Ахматової звучить мотив ворожіння і передчуття. Вона вірна традиціям російської класики, в якій поет завжди провидить крізь простір і час, відчуває те, що приховано від очей звичайної людини. Ця здатність часом лякає Анну Андріївну, вона не хоче знати, що чекає її, побоюючись, що тяжкі передчуття наклічут біду на рідних і близьких їй людей.

Я загибель накликала милим,

І загинули один за іншим.

О, горе мені! Ці могили

Передбачені словом моїм.

Як ворони кружляють, відчуваючи

Гарячу свіжу кров.

Так дикі пісні, радіючи.

Моя насилала любов.

Зловісним і страхітливим відчувається час, описаний в "Реквіємі". Безжальні репресії, неприйняття будь-якого інакомислення, найчастіше вигаданого, характерні для цього періоду. Чи не обійшла біда і Ахматову, повною мірою вона вистачила горя, що заповнило всю Росію.

Це було, коли посміхався

Тільки мертвий, спокою радий,

І непотрібним сережку бовтався

Біля в'язниць своїх Ленінград.

Сімнадцять місяців кричу,

Кличу тебе додому,

кидались в ноги катові,

Ти син і жах мій,

Всі переплуталося навіки,

І мені не розібрати

Тепер, хто звір, хто людина,

І довго ль страти чекати.

Ганна Андріївна Ахматова прийняла, розділила, у міру сил намагаючись облагородити і гуманізувати, свій час. І коли настала її черга піти, я впевнена, Земля осиротіла. Чую вічний дзвін, який дзвонить по Ахматової, викликаючи в пам'яті її прекрасні і трагічні рядки.

Ти не вип'єш, тільки пригубити

Цю гіркоту з самої глибини -

Цією нашої розлуки звістку.

Не клади мені руки на тім'я -

Нехай навік зупиниться час

На тобою даних годинах.

Нас несчастие не мине

І зозуля не закує

В обпалених наших лісах ...

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .litra.ru/



Друкувати реферат
Замовити реферат
Замовлення реферату
Товары
Наверх Зворотнiй зв'язок