Теми рефератів
> Авіація та космонавтика > Банківська справа > Безпека життєдіяльності > Біографії > Біологія > Біологія і хімія > Біржова справа > Ботаніка та сільське гос-во > Бухгалтерський облік і аудит > Військова кафедра > Географія
> Геодезія > Геологія > Держава та право > Журналістика > Видавнича справа та поліграфія > Іноземна мова > Інформатика > Інформатика, програмування > Історія > Історія техніки
> Комунікації і зв'язок > Краєзнавство та етнографія > Короткий зміст творів > Кулінарія > Культура та мистецтво > Культурологія > Зарубіжна література > Російська мова > Маркетинг > Математика > Медицина, здоров'я > Медичні науки > Міжнародні відносини > Менеджмент > Москвоведение > Музика > Податки, оподаткування > Наука і техніка > Решта реферати > Педагогіка > Політологія > Право > Право, юриспруденція > Промисловість, виробництво > Психологія > Педагогіка > Радіоелектроніка > Реклама > Релігія і міфологія > Сексологія > Соціологія > Будівництво > Митна система > Технологія > Транспорт > Фізика > Фізкультура і спорт > Філософія > Фінансові науки > Хімія > Екологія > Економіка > Економіко-математичне моделювання > Етика > Юриспруденція > Мовознавство > Мовознавство, філологія > Контакти
Українські реферати та твори » Культура и искусство » Етноіскусствознаніе

Реферат Етноіскусствознаніе

Нехвядовіч Л.І. Алтайський державний університет Барнаул, Росія

Етноіскусствознаніе як актуальний напрямок в сучасних гуманітарних науках

Згідно концепції, поширеної в постмодерністської теорії мистецтва, майбутнє не в національних школах, а в гранично творчому індивідуалізмі художника [1]. В цьому контексті актуалізуються питання взаємини традиції і новації, загального і національно-особливого в мистецтві етнічних груп. Наукові підходи до інтерпретації цих явищ визнають необхідність досліджень в міждисциплінарної зоні. Одним з перспективних напрямків вивчення таких важливих аспектів сучасного мистецтва є етноіскусствознаніе.

Визначення етноіскусствознанія як наукового напрямку в мистецтвознавчій літературі зустрічаються рідко, і сформульовані вони в самому загальному вигляді. Наведемо одне з таких визначень, дане С.І. Вайнштейном: В«У широкому значенні етноіскусствознаніе вивчає етнічну специфіку художньої культури окремих народів, народне (традиційно-побутове) мистецтво різних етносів, його генезис, закономірності розвитку, походження, первісне мистецтво, взаємозв'язку народного мистецтва з професійним, а також окремі види мистецтва, його долі в сучасному індустріальному суспільстві, способи зберігання і експонування творів народного мистецтва в етнографічних музеях, використання народного мистецтва як джерела вивчення етногенезу В»[2]. У вузькому значенні вчений характеризує етноіскусствознаніе як галузь науки, яка вивчає образотворче народне мистецтво. Виходячи їх цього визначення, етноіскусствознаніе являє собою міждисциплінарний науковий напрямок, сформований на стику етнографії та мистецтвознавства.

При вивченні етнічної специфіки художньої культури окремих народів етнографів і мистецтвознавців об'єднує історико-генетичний і стадіальний підходи, застосування у своїх дослідженнях історичного, соціологічного, порівняльного, антропологічного та культурологічного методів. Об'єднуючим є і метод польового дослідження, що припускає тривале перебування дослідника в місці проживання досліджуваного етносу. В той же час в роботах мистецтвознавців і етнографів цього напрямку розставляються різні акценти. Так, мистецтвознавці велику увагу приділяють детальному і всебічному вивченню мистецтва кожного народу окремо; їх цікавить процес і механізми взаємодії типів художніх культур, а в підсумку - роль тих чи інших етнокультурних традицій в формуванні національної специфіки мистецтва етнічних груп [3]. Увага етнографів зосереджується на проблемах генезису і динаміці етнічних утворень, на ході самих етнічних процесів, що протікають в результаті розвитку, міжетнічних контактів та синтезу цих двох сторін [4]. Можна відзначити відмінності і в джерельній базі етноіскусствоведческіх досліджень мистецтвознавців і етнографів, але в цілому, тут спостерігається збіг цілей, методів і змісту досліджень.

Витоки етноіскусствоведческіх знань можна знайти ще в працях Аристотеля, Платона. З мислителів епохи Відродження флорентійський живописець і архітектор, автор В«Життєписів найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчихВ» Дж. Вазарі (1511-1574) одним із перших поставив питання про своєрідність творчості італійських художників. У Новий час І.І. Вінкельман (1717-1768) підійшов до того, що сьогодні включено в проблематику етноіскусствознанія, перш за все, до питання про В«причини розходження мистецтва між народамиВ». Він же, одним з перших, повів мову про аналіз стилю всієї епохи, нації, покоління і, нарешті, індивідуальності і різних стадій її розвитку. Розвиток етнографії та історії мистецтва привело на рубежі XIX-XX ст. до виділення етноіскусствознанія в самостійний науковий напрямок. Засновниками нової дисципліни вважають Ф. Боаса (1858-1942) і А. Кребер (1876-1960). Значний вплив на подальший розвиток етноіскусствознанія надали роботи К. Леві-Строса про культуру і мистецтво як сукупності знакових систем, а також Г. Сільвера - ініціатора одного з нових напрямків у сучасному західному етноіскусствознаніі - В«етноіскусствоВ» (Ethnoart).

Ідеї західних мислителів одержали підтримку і розвиток в російській науці у працях С.В. Іванова, Б.М. Бернштейна, С.М. Вайнштейна. Зростання ролі і значення регіонів в історичному розвитку Росії та країн СНД на рубежі ХХ-ХХІ ст. активізував наукові дослідження з етноіскусствоведческой проблематиці. Для досліджень характерно розширення тематики, застосування комплексного міждисциплінарного підходу, використання нових дослідницьких моделей з урахуванням національного самосвідомості і відповідних їм понять, таких як В«менталітетВ», В«національний дух В»,В« етнічність В»,В« етнічна ідентичність В». Переконливу концепцію етнонаціональної специфіки сучасного мистецтва дають Т. Степанська, Р. Ергаліева, Р. Несіпбай, Н. Ахмедова, Г. Валєєва-Сулейманова. Основними питаннями сучасних досліджень в області етноіскусствознанія є:

Зіставлення загального і національно-особливого в мистецтві, вибір пріоритетів між загальнолюдським, універсальним і різноманітністю типів індивідуальності (нації, етносу, особистості).

Визначення місця і ролі конкретного типу художньої культури в світовій культурі, конкретних спільнот в системі національної культури і їх взаємодія.

Сучасне етноіскусствознаніе як міждисциплінарний науковий напрямок розглядає художню картину світу у взаємозв'язку загального, особливого і часткового. В Як загальне виступає міжнаціональне (воно складається з єдності етнічного, міжетнічного та іноетнічного), особливим є власне національне (Може бути і моно-, і поліетнічним), частковим - етнорегіональних. Виходячи з такого розуміння об'єкта і предмета цього наукового напрямку, можна зробити висновок, що проблематика етноіскусствознанія обширна, актуальна. В епоху глобалізації цей напрямок продовжує розширюватися і має значні перспективи.

Список літератури

1. Риков А.В. Потмодернізм як В«радикальний консерватизмВ». Проблема художньо-теоретичного консерватизму і американська теорія сучасного мистецтва 1960-1990-х рр.. - СПб.: Алетейя, 2007. С.40-41.

2. Ванштейн С.І. Етноіскусствознаніе// СЕПІТ. Вип.2. - М., 1988. С.103-104.

3. Степанська Т.М. Традиції і сучасність у творчій спадщині художників Алтаю// Спадщина і сучасність. Барнаул: Изд-во Алт. ун-ту, 2006.

4. Морив Н.А. Проблеми етнічної історії: (За матеріалами Західного Сибіру). - Томськ, Вид-во Том. ун-ту, 1993. С.12.

Джерело: Науковий журнал "Фундаментальні дослідження" № 8, 2008 рік/Російська Академія Природознавства

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .inostranka-newlife.com



Друкувати реферат
Замовити реферат
Замовлення реферату
Поиск
Товары
загрузка...