Ничипора І. Б.
Основоположний для знаменитої поеми О. Твардовського військовий матеріал зумовлює трагедійну домінанту художнього світобачення і, здавалося б, важко сумісний зі сферою естетичного. Однак у дослідженнях не раз зверталася увага на присутність у поетичній картині світу авторської рефлексії про прекрасне і шляхах його втілення в емпіричній дійсності; на те, що сам В«Василь Тьоркін заявлений як носій естетичного ідеалу В»[i]. Ці спостереження носять, втім, спорадичний характер, не з'ясування залишаються як співвідношення різних сфер естетичного, так і авторські підходи до їх інтерпретації.
Починаючи з вступної главки («³д автораВ»), промальовується наскрізна для поеми художницька рефлексія про створюваний творі - В«книзі про бійця ... без початку, без кінця В»[ii]. Згодом ці роздуми входять в дискурсивне поле прямих звернень до читача-співрозмовника (В«Я - любитель життя мирної -// На війні співаю війну В»), обертаються моделюванням уявного діалогу з ним:
А читач тієї порию
Скаже:
- Де ж про героя?
Це більше про себе.
Про себе? Докір доречний,
Може Можливо, мене пресек.ледствіі ці роздуми входять в дискурсивне поле првого разговорадаваемом творі - В«ічних сфер естетичного, так
Стрижневим в ліричних відступах стає лейтмотив дружби автора з центральним героєм (В«Не жартома, Василь Тьоркін,// ​​Подружилися ми з тобоюВ»), через якого встановлюється атмосфера задушевного спілкування з читачем (В«Всім прийдеш ти до вподоби,// ​​А іншим увійдеш в серця В»), а в кінцевому підсумку вибудовується цілісна система взаємодії суб'єктів естетичного переживання: автор - твір - герой - читач. Поет постає в образі В«співака збентеженого, співати звиклого на війні В»і осягає особливості побутування та сприйняття художнього тексту у фронтовій повсякденності, його засвоєння свідомістю воюючого бій
ця:
На війні, як на привалі,
Відпочивали про запас,
Жили, В«ТьоркінаВ» читали
На дозвіллі ... (В«У наступіВ»)
Нехай читач ймовірний
Скаже з книжкою в руці:
- Ось вірші, а все зрозуміло,
Всі російською мовою ... («³д автораВ»)
Притаманне військової реальності найтісніше сполучення життя зі смертю особливим чином впливає на внутрішній В«вікВ» книги, яка метафорично малюється в Як мислячої і відчуває субстанції, яка проростає з В«земнихВ» коренів свого історичного часу і спрямовуються в нескінченність:
Скількох їх на світі немає,
Що прочитали тебе, поет,
Немов бідної книзі цій
Багато, багато, багато років.
І сказати, помисли розсудливо:
Що їй майбутня слава!
Що їй критик, розумник той,
Що читає без посмішки,
Шукає, чи немає де помилки, -
Горе, якщо не знайде.
Вступною головком відкриваються роздуми автора і про естетику народного слова, яке на фронті здатне міцніше зв'язати людину з життям. У інтуїціях про те, що не прожити В«від бомбардування до іншої// Без хорошої приказки// Або приповідки якийВ», проявляються не знищувані небезпеками війни естетичні запити особистості. А в главі В«На приваліВ» напівжартівливий питання Тьоркіна бійцям (В«А кому з вас відомо,// ​​Що таке сабантуй? В») дозволяє заглянути в смислові глибини поетично звучить народної мови. Милуючись красою влучного усного слова (В«Добре, коли хто бреше// Весело й доладноВ»), автор дивується тому, як розрізнення В«малогоВ», В«середньогоВ» і В«головногоВ» сабантую дозволяє ємко охопити всілякої перипетії протистояння ворогу - від В«першої бомбардуванняВ», мінометного обстрілу до зустрічі з ворожими танками. Поетично-алегоричне слово в устах бійця стає відчутною реальністю:
Сабантуй - Одне лише слово -
Сабантуй! .. Але сабантуй
Може в голову вдарити,
Або, попросту, в довбешку ...
Творча сила В«жарти-приказкиВ» майстерно передається в поемі стильової синергією прямий мови центрального героя, відливали в ємні афоризми (В«Не горюй, у німця цей -// Не останній літак В»;В« А ще чи не можна стопку,// ​​Бо як молодець? В»), І власне авторського слова - як, наприклад, в розгорнутому описі ночующего в польових умовах бійця:
Тяжела, мокра шинель,
Дощ працював добрий.
Дах - Небо, хата - ялина,
Коріння тиснуть під ребра.
<...>
Спить, забувши про важке літо.
Сон, турбота, не бунтуй.
Може, завтра на світанку
Буде новий сабантуй. (В«На приваліВ»)
Предметом естетичного осмислення стає і енергія бойового, призовного слова (В«Взвод! За Батьківщину! Вперед!"), Яке, незважаючи на часту повторюваність, знову і знову В«вступаєВ» в душу В«владою правди і печалі,// ​​Солодкої гіркоти святийВ». В той же час перебування на фронті не витравлюється з душі героя і автора навіяного спогадами про рідних краях пісенно-поетичного слова. Тут закарбовується сам процес природного народження В«цієї пісні або мовиВ», елегійна мелодія якої знаходить поступову вербалізацію:
І в дорозі, в гарячці бою,
На привалі і уві сні
В ньому жила сама собою
Мова до рідної стороні:
- Мати-земля моя рідна,
Сторона моя лісова,
Придніпровський отчий край,
Здрастуй, сина привечай! .. (В«На ДніпріВ»)
Інтуїція про збірному характері авторства цієї В«прийдешньої гучної пісні про ДніпроВ», В«про жнив неймовірною// Кров'ю пам'ятного дня В»свідчить у той же час про вагомості авторської індивідуальності, її безпосереднього, живого досвіду: В«Але про чим-небудь, напевно,// ​​³н не скаже за мене ...// Я там був. Я жив тоді ... В».
Підкреслюючи при описі Тьоркіна другорядність зовнішньої привабливості (В«Красою наділений// Не був він відмінною В»), автор зосереджується на зображенні краси душевного складу особистості, проте йде до її осягнення не через поглиблений психологічний аналіз, але через розкриття естетики побутового поведінки.
Так, в передачі самовідчуття і поведінки солдата на фронті (В«Курить, їсть і п'є зі смаком// На позиції будь В») стає очевидною краса народного устоянія в історичних випробуваннях. А в главі В«Два солдатиВ» у відтворенні сцен домашньої життя старих автор висуває на перший план естетику мирної праці, що формує людську душу. Це стає значущим в епізодах лагодження Тьоркін старої пилки (В«завалявся пила// Так-то ладно, так доладно// У нього в руках пішлаВ»), давно зупинилися годин (В«Але кудись шильцем сунув,// ​​Что видивився в пилу В»).
Особливим предметом зображення виступає в поемі естетика домашнього життя російського людини, що вбирає культуру побутового спілкування, дружнього, сімейного застілля і навіть підбадьорливого тіло і душу миття в лазні ... У главі В«Перед боємВ» красномовними деталями проведено розмежування буденного і урочистого станів в домашньому побуті приймаючої солдатів дружини командира: В«Рушники з півнями// Дістає, як для гостей В». При відвідуванні ж Тьоркін строків (В«Два солдатиВ») естетичне начало виявляється в органічній поважності й неквапливості застільного спілкування, що протікав В«так-то ладно, так доладно// подивимось - захочеш їсти В». Естетичним сенсом наповнюється тут і жестова пластику при описі героя (В«все пригадав, все перевіривВ»; В«І, як борг велить в будинку,// Вклонився і старій,// ​​І солдату самому В»). Примітна тут В«драматургіяВ» розмови Тьоркіна зі старим про результат війни. На пряме запитування старого (В«Поб'ємо ми німця// Чи, може, не поб'ємо?В») Герой відповідає не відразу, але, відчуваючи серйозність розмови, бере природну паузу (В«Почекай, батько, наїмся,// Закушу, скажу потім В») і вкладає в короткий відповідь всю душевну енергію: В«Поб'ємо, батькоВ».
В естетичному запечатлении В«банного праці бажаногоВ» (В«У лазніВ») осягаються зовні несхожі прояви народного характеру, з його В«лихим...
