ГОУ ВПО
В«Сургутської ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Ханти-Мансійського автономногоОКРУГУ-Югри В»
Заочневідділення
ФакультетСоціальних технологій
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
з дисципліни: Семіотика
на тему:Семіотика ікони
Виконав: студент 71-3, гр.4курса
ССО
Некрушец ОлександрВікторович
Перевірила: Денисова Т.Ю.
Сургут 2011
Зміст
семіотичного розгляд ікони
Психологічний вплив
Етапи іконописання
Стильові особливості ікони
Ікона в сучасній Росії
Висновок
Список використаної літератури
семіотичного розгляд ікони
Семіотика - наука, що досліджує властивості знаків і знакових систем (природнихі штучних мов).
Ікона - це мальовниче, рідше рельєфне зображення Ісуса Христа,Богоматері, ангелів і святих. Ікона, мабуть, найбільш важливий рівеньаналізу стародавньої культури. Наука, що досліджує властивості знаків і знакових систем(Природних і штучних мов). Про що накладаються на зображення в зв'язку знеобхідністю передачі якихось самих абстрактних характеристик зображуваноїдійсності (такими є, очевидним чином,просторово-часові характеристики). Інакше кажучи, мова йде в цьомувипадку про дослідження оптико-геометричних обмежень живописного творупоза зв'язку з конкретною семантикою зображуваних об'єктів.
Так, наприклад, якщо одна фігура представлена ​​в зображенні більшою, ніжінші, це може бути - у різних випадках - наслідком як чистогеометричної, так і семантичної системи зображення. Дійсно, в однихвипадках це відбувається в силу перспективних моментів - в залежності відвидалення від нас або від; в інших же випадках це відбувається через те, що однафігура вважаєт
ься семантично більш важливою, ніж інші (наприклад, фігуруфараона в єгипетських зображеннях, переважаючу за розмірами інші фігури;аналогічний приклад неважко знайти і в стародавній іконі).
До твору старого мистецтва, такому як ікона правомірно підходитияк до предмету дешифрування, намагаючись виявити особливу мову художніх прийомів,тобто спеціальну систему передачі того чи іншого змісту ікони. Труднощіподібної дешифрування визначаються тією обставиною, що нам зазвичай невідомі з достатньою повнотою не тільки прийоми вираження, але й самезміст стародавнього зображення. Цьому сприяє цілий ряд причин, і першвсього сама канонічність іконопису, сувора обмеженість сюжетів і композицій,їх іконографічна визначеність, наявність зразків, за якими із століття в століттяписалися ті чи інші сюжети. Саме тому, що древній іконописець настількиневідступно слідував іконописного В«подлинникуВ», тобто раз назавжди встановленоїкомпозиції, і прагнув не допустити ніяких нововведень в трактуванні змісту,особливо наочним стає зміна мови живописних прийомів, якими вінкористувався: природно, на мову цей він не звертав такого ж пильногоуваги, часто, ймовірно, і зовсім не усвідомлюючи, що мова його декількавідрізняється від копируемого оригіналу.
Правомірно стверджувати, що семіотичний підхід аж ніяк не єнав'язаним ззовні - але внутрішньо притаманним іконописного твору, вістотно більшою мірою, ніж це можна сказати взагалі про мальовничомутворі. Семіотична, тобто мовна, сутність ікони виразноусвідомлювалася і навіть спеціально прокламував отцями Церкви. Особливохарактерні в цьому зв'язку йдуть від глибокої давнини - чи не з епохинародження ікони - зіставлення іконопису з мовою, а іконописного зображення -з письмовим або усним текстом.
Так, ще Ніл Синайський писав, що ікони знаходяться в храмах В«з метоюнастанови у вірі тих, хто не знає і не може читати святе письмо В». Туж саму думку - і майже в тих же виразах - знаходимо у папи ГригоріяВеликого: звертаючись до єпископа Массилии, він зауважує, що неграмотні люди,дивлячись на ікони, В«могли б прочитати те, чого вони не можуть прочитати врукописах В».
Не менш ясною паралель з мовою була і для самих іконописців. Так, вросійських іконописних В«оригіналахВ» (тобто практичних посібниках по іконопису)можна зустріти порівняння іконописця зі священиком: подібно до того, яксвященик В«божественними словесиВ» складає плоть, так і іконописець В«замістьсловеси накресленого і уявляє і оживляє плоть В»; звідси випливає, між іншим,висновок про необхідність однакового способу життя для священика і для іконописця.Показово в цьому сенсі однакове ставлення в середньовічній Росії до ікониі до книги (священного змісту), що виражається в цілому ряді приписів тазаборон, наприклад, цілування Євангелія, аналогічне цілування ікони, приміщенняйого в домашній божниці, неможливість викинути занепалу ікону або книгу.Написи (титли) на іконі виступають в якості необхідного компонентаіконописного зображення. За уявленнями сакральної естетики, написвиражає першообраз не в меншій, якщо не більшою мірою, ніж зображення.Без ідентифікуючої написи взагалі не може бути ікони - так само, як не можебути ікони без зображення.
Якщо враховувати вищенаведені і їм подібні висловлювання, то стаєочевидним, що вираз В«мову іконописуВ» являє собою щось суттєвобільше, ніж проста метафора. При цьому коли говорять про мову іконопису,зазвичай мають на увазі якусь спеціальну систему символічних засобівзображення, специфічних саме для ікони. У більш широкому семіотичномуплані доцільно розуміти під В«мовоюВ» - стосовно до образотворчогомистецтву - взагалі систему передачі зображення, застосовувану в мальовничомутворі.
Так, в іконах можуть бути виділені диференціальні ознаки різнихсвятих, докладно повідомляються в іконописних. Тут існує досить строгарегламентація: можна вказати, наприклад, що в зображенні святого, зокрема,його одяг, представляє зазвичай ознаки, що характеризують не йогоіндивідуальність, а той чин (В«ликВ»), до якого він відноситься (тобто розрядпраотців, мучеників, преподобних, святителів, священномучеників і т.п.): у тойВодночас В«особистіВ» ознаки і, в першу чергу, форма бороди, суворорегламентована для різних ликів, - є вже індивідуальнимиознаками, службовцями для впізнання того чи іншого святого. При цьому святі вросійських іконах майже ніколи (якщо не вважати дуже рідкісних винятків) нерозлучаються з притаманною їм одягом - в точності так само, як герої в билинах ніза яких обставин не позбавляються характеризують їх В«постійних епітетівВ»;тим самим, по своїй знакової функції одягу аналогічні нимбам абоідентифікуючим написам (В«титлиВ»), супроводжуючим зображення.
З іншого боку, і такі, здавалося б, індивідуальні ознаки, яксмуглость шкіри, виснаженість форм, строгість вираження особи (в тому числі і призображенні немовляти, який писався як маленький дорослий), становлятьсобою необхідний атрибут святості, тобто, по суті, такий же загальний ознакасвятого, яким є, знову-таки, німб.
Ідеографічні прийоми зображення в іконі, можуть доходити до крайньоїформалізації. Наприклад, множинність тієї або іншої фігури або того чи іншогопредмета може виражатися шляхом повторення однієї якоїсь характерної деталі назадньому плані. Так місто передається у вигляді зображення храму, за якимпредставлено багато маківок церков. Аналогічно може виділятися особливийсимволічний рівень живописного твору і, відповідно, досліджуватисясимволіка кольору і взагалі різноманітні символічні знаки стародавньогозображення.
Психологічний вплив
ікона святої зображення знак
Ікона - особливий символ. Зводячи дух віруючого в духовні сфери, вона нетільки позначає і висловлює їх, але й реально являє зображуване в нашому минущомуСвіт. Це сакральний, або літургійний, символ, наділений силою, енергією,святістю зображеного на іконі персонажа або священної події. Благодатнасила ікони, згідно іконошанувальників, обумовлена ​​самим подобою, схожістюобразу з архетипом (звідси знову тенденція іконопису до ілюзіонізм) ііменуванням, ім'ям ікони (звідси, навпаки, - умовність і символізм образу).
Від барвистої містики іконопису тепер перейдемо до її психології -...
