Історія логіки

Введення

Логіка - Одна з найдавніших наук. Точно встановити, хто, коли і де вперше звернувся до тих аспектів мислення, які складають предмет логіки, в даний час не представляється можливим. Окремі витоки логічного вчення можна виявити ще в Індії, в кінці II тисячоліття до н. е.. Однак якщо говорити про виникнення логіки як науки, тобто про більш менш систематизованої сукупності знань, то справедливим буде вважати батьківщиною логіки велику цивілізацію Стародавньої Греції. Саме тут в V-IV століттях до н. е.. в період бурхливого розвитку демократії і пов'язаного з ним небувалого пожвавлення суспільно-політичного життя працями Демокріта, Сократа і Платона були закладені основи цієї науки. Родоначальником же, В«батькомВ» логіки, по праву вважається найбільший мислитель старовини, учень Платона - Арістотель (384-322 рр.. до н. е..). Саме він у своїх працях, об'єднаних загальною назвою В«ОрганонВ» (Знаряддя пізнання), вперше докладно проаналізував і описав основні логічні форми і правила міркувань, а саме: форми висновків з так званих категоричних суджень - категоричний силогізм (В«Перша аналіті В¬ ка В»), сформулював основні принципи наукових доказів В¬ нізацією (В« Друга аналітика В»), дав аналіз сенсу деяких видів висловлювань (В« Про тлумачення В»), намітив основ В¬ ні підходи до розробки вчення про поняття (В«КатегоріїВ»). Серйозну увагу Арістотель приділяв також викриттю різного роду логічних помилок і софістичних прийомів в суперечках (В«Про софістичні спростування В»).

Метою даної роботи є вивчення основних етапів історії логіки. Завданнями роботи є:

- вивчення виникнення і етапів розвитку традиційної логіки,

- вивчення історії створення символічної і діалектичної логіки.

1. Виникнення і етапи розвитку традиційної формальної логіки

Логіка має довгу і багату історію, нерозривно пов'язану з історією розвитку суспільства в цілому.

Виникненню логіки як теорії передувала йде в глиб тисячоліть практика мислення. З розвитком трудової, матеріально-виробничої діяльності людей йшло поступове вдосконалення та розвиток їх розумових здібностей, перш всього здібності до абстракції і умовиводу. А це рано чи пізно, але неминуче повинно було привести до того, що об'єктом дослідження стало саме мислення з його формами і законами.

Історія свідчить, що окремі логічні проблеми виникають перед уявним поглядом людини вже понад 2, 5 тис. років тому - спочатку в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї. Потім вони отримують більш повну розробку в Стародавній Греції і Римі. Лише поступово складається більш чи менш струнка система логічних знань, оформляється самостійна наука.

Які причини виникнення логіки? Основними є дві. Одна з них - зародження і первісний розвиток наук, насамперед математики. Цей процес відноситься до VI в. до н. е.. і отримує найбільш повний розвиток у Стародавній Греції. Народжуючись в боротьбі з міфологією і релігією, наука грунтувалася на теоретичному мисленні, передбачає умовиводу і доказу. Звідси - необхідність дослідження природи самого мислення як засоби пізнання.

Логіка і виникла, насамперед, як спроба виявити і обгрунтувати ті вимоги, яким має задовольняти наукове мислення, щоб його результати відповідали дійсності.

Інша, мабуть, ще більш важлива причина, що особливо корисно знати юристам, - це розвиток ораторського мистецтва, в тому числі судового, яке розцвіло в умовах давньогрецької демократії. Найвеличніший римський оратор і вчений Цицерон (106-43 рр.. До н. Е..), Говорячи про могутність оратора, володаря В«божественного дару В»- красномовства, підкреслював:В« Він може безпечно перебувати навіть серед озброєних ворогів, огороджений не стільки своїм жезлом, скільки своїм званням оратора; він може своїм словом викликати обурення співгромадян і скинути кару на винного у злочині і обмані, а безневинного силою свого обдарування врятувати від суду та покарання; він здатний спонукати боязкий і нерішучий народ до подвигу, здатний вивести його з омани, здатний запалити проти негідників і угамувати ро В¬ піт проти достойних мужів; він уміє, нарешті, одним своїм словом і схвилювати і заспокоїти будь людські пристрасті, коли цього вимагають обставини справи В».

Крім політичних і урочистих промов розвитку красномовства особливо сприяли безліч, різноманітність і значущість суддівських справ. У добре підготовлених судових промовах виявлялася величезна, приголомшлива уми слухачів сила переконання і в той же. час велика примусова сила. Вона буквально змушувала їх схилятися до того чи іншого думку, робити ті чи інші висновки.

Логіка і виникла теж як спроба розкрити В«таємницюВ» цієї примусової сили промов, зрозуміти, в чому ж саме полягає її джерело, на чому вона грунтується, і, нарешті, показати, якими властивостями повинна володіти мова, щоб переконувати слухачів і разом з тим змушувати їх з чимось погоджуватися або не погоджуватися, визнавати щось істинним або хибним.

За словами Цицерона, Греція В«воістину палала пристрастю до красномовства і довгий час їм славилася ... В». Не випадково, що саме Стародавня Греція стала батьківщиною логіки як науки. Природно також, що сам термін В«логікаВ» - старогрецького походження.

Засновником логіки - або, як іноді кажуть, В«батьком логікиВ» - прийнято вважати найбільшого старогрецького філософа і ученого-енциклопедиста Арістотеля (384-322 рр.. до н. е.. Слід, однак, враховувати, що перша досить розгорнуте і систематичний виклад логічних проблем фактично дав більш ранній давньогрецький філософ і натураліст Демокріт (460 - приблизно 370 р. до н. е..). Серед його численних праць був і обширний трактат в трьох книгах В«Про логічне, або Про канонах В»(від грец. kanon - припис, правило). Тут не тільки були розкриті сутність пізнання, його основні форми та критерії істини, але і показана величезна роль логічних міркувань в пізнанні, дана класифікація суджень, піддані рішучій критиці деякі види вивідного знання і зроблена спроба розробити індуктивну логіку - логіку досвідченого знання.

До жаль, цей трактат Демокріта, як і всі інші, до нас не дійшов. Однак він був широко використаний Арістотелем в його розробці грандіозної системи логіки. А від неї безпосередньо веде початок сучасна логіка.

Аристотелю належить ряд трактатів по логіці, об'єднаних пізніше під назвою В«ОрганонВ» від грец. organon - знаряддя, інструмент).

B фокусі всіх його логічних роздумів - теорія вивідного знання - дедуктивних умовиводів і докази. Вона розроблена з такою глибиною і ретельністю, що пройшла крізь товщу століть і в основному зберегла своє значення до наших днів Арістотель дав також класифікацію категорій - найбільш загальних понять і близьку до демокрітовской класифікацію суджень, сформулював три фундаментальні закони мислення - закон тотожності, закон суперечності і закон виключеного тре В¬ тьего. Логічне вчення Арістотеля чудово тим, що в заро В¬ дише воно містить, по суті, всі пізніші розділи, на В¬ правління і типи логіки - індуктивної, символічної, діа В¬ лектіческой. Правда, сам Арістотель називав створену ним науку не логікою, а перш за все аналітикою, хоча і вживав термін В«логічнеВ». Сам же термін В«логікаВ» увійшов у науковий обіг дещо пізніше, в III в. до н. е.. Причому відповідно до двуеді В¬ вим глуздом давньогрецького слова В«logosВ» (і В«словоВ», і В«думкаВ») він об'єднав і мистецтво мислити - діалектику, і мистецтво рас В¬ суждать - риторику. Лише з прогресом наукових знань цим терміном стала позначатися власне логічна проблематика, а діалектика і риторика виділилися в самостійні галузі знання.

Будучи гігантським узагальненням попередньої практики мислення, логіка Аристотеля зробила потужний вплив на її подальший розвиток, і перш за все на наукове пізнання. Так, під сильним враженням від цієї науки написані знамениті В«НачалаВ» Евкліда (близько 323-283 рр.. До н.... Е..). У них підведений величний підсумок розвитку грецької математики за попередні три століття і вперше з такою силою проявився на практиці дедуктивний метод побудови наукової теорії. Оцінюючи історичне значення праці Евкліда як практичного застосування логіки, А. Ейнштейн підкреслював, що це дивовижне твір дало людському розуму ту упевненість в собі, яка була так необхідна для його подальшої діяльності.

Логіка Аристотеля значно вплинула також на розвиток ораторського мистецтва, особливо судових промов. Так, один з теоретиків риторики Гермагор біля середини II в. до н. е.. розробив знамениту В«систему знаходженняВ», яка стала вищим досягненням риторичної теорії епохи еллінізму. Все різноманіття судових В«КазусівВ» (випадків) зведено в ній до єдиної схемою видів і різновидів (В«СтатутівВ»), якою користувалися оратори в промовах.

В свою чергу, сама логіка отримала подальший розвиток, як в Греції, так і в інших країнах, причому і на Заході і на Сході. Це розвиток викликалося, з одного боку, безперервним удосконаленням і збагаченням практики мислення (В якому все більшу питому вагу займало наукове пізнання), а з іншого - все більш глибоким проникненням в сутність розумових процесів. А виявлялося воно не тільки у все більш повному та точному тлумаченні сформованого кола проблем, але і в послідовному розширенні предмета логіки за рахунок висування та аналізу все нових її проблем. Спочатку це виразилося, наприклад, в деталізації і узагальненні арістотелівської теорії дедукції. Поряд з посиленою розробкою теорії умовиводів з простих суджень досліджувалися і нові форми дедуктивного виведення - із складних суджень. Така, наприклад, логіка стоїків (3енон, Хрісіпп - III в. до н. е..).

В середні віки великий суспільний резонанс отримала про В¬ блема загальних понять - В«УніверсалійВ». Суперечка про них розтягнувся на століття.

В епоху Відродження логіка переживала справжню кризу. Вона розцінювалася в Як логіки В«штучного мисленняВ», заснованого на вірі, якому протиставлялося природне мислення, що базується на інтуїції і уяві.

Новий, більш високий етап у розвитку логіки починається з XVII в. Цей етап органічно пов'язаний із створенням у її рамках поряд з дедуктивної логікою логіки індуктивної. У ній знайшли відображення різноманітні процеси отримання загальних знань на основі все більш накапливавшегося емпіричного матеріалу. Потреба в отриманні таких знань найбільш повно усвідомив і виразив в своїх працях видатний англійський філософ і натураліст Ф. Бекон (1561-1626). Він і став родоначальником індуктивної логіки. В«... Логіка, яка тепер є, даремна для відкриття знань В», - виніс він свій суворий вирок. Тому як би в противагу старому В«ОрганонуВ» Аристотеля Бекон написав В«Новий Органон ...В», де і виклав індуктивну логіку. Головна увага в ній він звернув на розробку індуктивних методів визначення причинної залежності явищ. У цьому величезна заслуга Бекона. Однак створене їм вчення про індук В¬ ції за іронією долі виявилося не запереченням попередньої логіки, а її подальшим збагаченням і розвитком. Воно сприяло створенню узагальненої теорії умовиводів. І це природно, бо, як буде показано нижче, індукція і дедукція не виключають, а припускають один одного і знаходяться в органічній єдності.

Індуктивна логіка була пізніше систематизована і розвинена англійським філософом і вченим Дж. Ст. Міллем (1806-1873) в його двотомній праці В«Система логіки силогістичної і індуктивної В». Вона істотно вплинула на подальший розвиток наукового пізнання, сприяла досягненню ним нових висот.

Потреби наукового пізнання не тільки в індуктивному, але і в дедуктивному методі в XVII в. найбільш повно втілив французький філософ і вчений Рене Декарт (1596-1650). В своїй головній праці В«Міркування про метод ...В», грунтуючись на даних, перш всього математики, він підкреслював значення раціональної дедукції як основного методу наукового пізнання.

Послідовники Декарта з монастиря в Пор-Роялі А. Арно і П. Ніколь створили працю В«Логіка, або Мистецтво мислити В». Він здобув популярність як В«Логіка Пор-РояляВ» і довгий час використовувався як підручник з цієї науці. У ньому автори вийшли далеко за межі традиційної логіки і приділили головну увагу методології наукового пізнання, логіці відкриттів. Логіка розглядалася ними як пізнавальне знаряддя всіх наук. Створення подібних В«розширених логікВ» стало характерним в XIX-XX ст.

Відомий внесок у розвиток традиційної формальної логіки внесли російські вчені. Так, вже в перших трактатах по логіці починаючи приблизно з X в. робилися спроби самостійного коментування праць Арістотеля та інших вчених. Оригінальні логічні концепції в Росії розроблялися в XVIII в. і були пов'язані насамперед з іменами М. Ломоносова (1711-1765) і А. Радищева (1749-1802). Розквіт логічних досліджень у нашій країні належить до кінця XIX в. Так, М. Каринська (1840-1917) створив оригінальну загальну теорію висновків - як дедуктивних, так і індуктивних. Праці його учня Л. Рутківського (1859-1920) були присвячені, насамперед, основним типам висновків, їх подальшій розробці, і являли собою, по суті, окремий випадок більш загальної теорії логічних відносин. С. Поварнин (1870-1952) прагнув розробити загальну теорію відносин в логіці. Подальший розвиток традиційна логіка отримала в роки Радянської влади. Вона успішно розробляється і в наші дні.

2. Створення символічної логіки

Справжню революцію в логічних дослідженнях викликало створення в другій половині XIX ст. математичної логіки, яка отримала ще назву символічної і позначила новий, сучасний етап у розвитку логіки

Зачатки цієї логіки простежуються вже в Аристотеля, а також у його послідовників, стоїків у вигляді елементів логіки предикатів і теорії модальних висновків, а також логіки висловлювань Проте систематична розробка її проблем відноситься до набагато більш пізнього часу.

Зростаючі успіхи в розвитку математики і проникнення математичних методів в інші науки вже в другій половині XVII в. настійно висували дві фундаментальні проблеми. З одного боку, це застосування логіки для розробки теоретичних підстав математики, а з іншого - математизація самої логіки як науки. Найбільш глибоку і плідну спробу вирішити встали проблеми зробив найбільший німецький філософ і математик Г. Лейбніц (1646-1416) Тим самим він став, по суті, зачинателем математичної (символічної) логіки. Лейбніц мріяв про той час, коли вчені будуть займатися не емпіричними дослідженнями, а численням з олівцем в руках. Він прагнув винайти для цього універсальний символічний мова, за допомогою якого можна було б раціоналізувати будь-яку емпіричну науку. Нове знання, на його думку, буде результатом логічної калькуляції - числення.

Ідеї Лейбніца отримали деяку розробку в XVIII в. і першій половині XIX ст. Однак найбільш сприятливі умови для потужного розвитку символічної логіки склалися лише з другої половини XIX ст. До цього часу математизація наук досягла особливо значного прогресу, а в самій математиці виникли нові фундаментальні проблеми її обгрунтування. Англійський учений, математик і логік Дж. Буль (1815-1864) у своїх роботах, перш за все, застосовував математику до логіці. Він дав математичний аналіз теорії умовиводів, виробив логічне числення (В«Булева алгебраВ»). Німецький логік і математик Г. Фреге (1848-1925) застосував логіку для дослідження математики. За допомогою розширеного числення предикатів він побудував формалізовану систему арифметики. Англійський філософ, логік і математик Б. Рассел (1872-1970) спільно з А. Уайтхед (18б 1-1947) в тритомній фундаментальній праці В«Принципи математикиВ» в цілях її логічного обгрунтування спробував здійснити в систематичній формі дедуктивно-аксіоматична побудова логіки.

Так відкрився новий, сучасний етап у розвитку логічних досліджень. Мабуть, найбільш важлива відмінна риса цього етапу полягає в розробці та використанні нових... методів вирішення традиційних логічних проблем. Це розробка і застосування штучного, так званого формалізованої мови - Мови символів, тобто буквених і інших знаків (звідси і найбільш загальне найменування сучасної логіки - В«символічнаВ»).

Розрізняють два види логічних числень: числення висловів і числення предикатів. При першому допускається відволікання від внутрішньої, понятійної структури суджень, а при другому ця структура враховується і відповідно символічна мова збагачується, доповнюється новими знаками.

Значення символічних мов в логіці важко переоцінити. Г. Фреге порівнював його зі значенням телескопа і мікроскопа. А німецький філософ Г. Клаус (1912-1974) вважав, що створення формалізованої мови мало для техніки логічного виведення таке ж значення, яке в сфері виробництва мав перехід від ручного праці до машинного. Виникаючи на основі традиційної формальної логіки, символічна логіка, з одного боку, уточ В¬ вується, поглиблює та узагальнює колишні уявлення про логічних законах і формах, особливо в теорії висновків, а з іншого - все більш значно розширює і збагачує логічну проблематику. Сучасна логіка - складна і високорозвинена система знань. Вона включає в себе безліч напрямків, окремих, відносно самостійних В«логікВ», всі

Символічна Вона Так, в

Зростаючі

Залишається Так, він Його власні

3.

Якщо

В мислення. В

Але результатів. У цій викладу. Але в

Проблеми діалектику. зміст.

Теорія

Що У той зовнішнього світу.

Розкриваючи недостатня.

К. сучасного йому суспільства.

Становлення

Ленін

1)

2)

3)

4)

В З одного боку, цеї розвитку самого мислення, його власної діалектики.

В умовах науково-технічної революції, коли науки переходять на нові, більш глибокі рівні пізнання і коли зростає роль діалектичного мислення, потреба в діалектичній логіці все більш посилюється. Вона отримує нові стимули для свого подальшого розвитку.

Висновок

В своєму розвитку логіка пройшла тривалий період розвитку. Найважливіше обставина, що сприяло виділенню логіки в самостійну галузь знання, носило яскраво виражений практичний характер, оскільки логіка у той час розроблялася в тісному зв'язку із запитами ораторського мистецтва, тобто як частина практичної риторики. Мистецтво публічного мовлення, вміння вести полеміку, переконувати людей цінувалося у стародавніх греків виключно високо і стало предметом спеціального аналізу в школах так званих софістів. Спочатку до них відносили мудрих, авторитетних у різних питаннях людей. Потім так стали називати людей, за плату виробляли навчання мистецтву красномовства; вони повинні були навчити вмінню переконливо захищати свою точку зору і спростовувати думку своїх опонентів. Такого роду навички припускають не тільки уміння красиво говорити, але і володіння складними механізмами мислення і, перш за все, різними способами побудови умовиводів, доказів, спростувань, тобто того, що і складає основний зміст логіки. Фундаментальний характер логічних вишукувань Арістотеля виявляється в тому, що його логічне вчення, удосконалене в деяких аспектах, а іноді і спотворене, проіснувало без особливих принципових змін до середини XIX століття і отримало назву традиційної логіки.

Видатним подією в історії логіки у Новий час стала поява праці англійського філософа Ф. Бекона "Новий органон", який, на його думку, повинен був замінити арістотелівський В«ОрганонВ» як знаряддя пізнання. Критично оцінюючи значущість форм висновків, в яких використовується вже потовое знання, Ф. Бекон прагнув розробити прийоми дослідження самої природи. Він поклав початок розробці методів встановлення причинно-наслідкових зв'язків в об'єктивній дійсності. Його вчення про ці методи придбало відносно завершений характер в роботах Дж. Фр. Гершеля і Дж. Ст. Мілля. Результати цих розробок увійшли в історію логіки під назвою В«Індуктивні методи встановлення причинних зв'язків В». Питаннями логіки займалися і внесли певний вклад в її розвиток багато видатні вчені Нового часу: Р. Декарт, Г. Лейбніц, І. Кант та інші. Примітно, що Г. Лейбніц висунув ряд ідей фундаментального характеру, що отримали інтенсивний розвиток в сучасній логіці. Початок нового етапу в розвитку логіки було покладено працями Дж. Буля, О. де Моргана, російського логіка П.С. Порецкого. Принципова відмінність цього етапу полягало у застосуванні методів математики до дослідження логічних зв'язків, що призвело до створення спеціального розділу логіки - алгебри логіки, що отримала завершення в працях Е. Шредера. Надалі зусиллями Г. Фреге, Б. Рассела - А. Вайтхед склався особливий метод дослідження логічних відносин і форм висновків - метод формалізації. Суть цього методу полягає у вживанні для опису структур висловлювань, законів логіки і правил виводу спеціально створеного в рамках логіки формалізованої мови. Застосування цього методу відкрило нові можливості цієї науки і поклало початок її інтенсивному розвитку під назвою В«Символічна логікаВ».

В Нині логіка являє собою досить розгалужену і багатопланову науку, результати і методи якої активно використовуються в багатьох областях теоретичного пізнання, у тому числі і безпосередньо пов'язаних з низкою сучасних напрямів практичної діяльності. Вона знаходить застосування в філософії, математики, психології, кібернетиці, лінгвістиці та ін З самої загальної точки зору в сучасній логіці, як ми вже говорили, виділяють три великі розділу: символічну (В«формальнуВ») логіку, логічну семіотику і методологію.

Список літератури

1. Асмус В. Логіка. - 1999. - 362 с.

2. Анісомов А. Сучасна логіка. - М., 2003. - 416 с.

3. Брюшінкіе В. Логіка. - М., Проспект, 2002. - 416 с.

4. Войшвилло Є.К., Дегтяренко М.Г. Логіка. - М.: Владос - Прес, 2001. - 564 с.

5. Іванов Є.І. Логіка. - М.: БЕК, 2001. - 368 с.

6. Івін А.А. Логіка. - М.: Гардаріки, 2003. - 352 с.

7. Івлєв Ю. Логіка для юристів. - М.: БЕК, 2001. - 416 с.

8. Кирилов В.І. Логіка для юристів. - М., 2001. - 374 с.

9. Кирилов В.І., Орлов Г.А., Фокін Н.І. - Логіка. - М.: Проспект, 2004.

10. Челпанов Г.І. Підручник логіки. - М., 1996. - 296 с.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту referat.ru/