Баян

Баян належить до роду язичкових клавішно-пневматичних інструментів. Він являє собою один з видів гармонік, перші зразки яких були створені в 1829 році австрійським майстром-конструктором фортепіано і органів Кирилом Деміаном. Само поняття "гармоніка" сягає глибокої давнини, а саме 5 тисяч років назад назад в Древньому Китаї був відомий інструмент "Шен". Термін гармоніка охоплює родове різноманітність інструментів, а саме: концертино, бандонеон, акордеон, баян, всі види діатонічних та національних інструментів. В еволюційному процесі безперервного удосконалення впродовж ХІХ століття від примітивних діатонічних конструкцій до появи перших хроматичних ручних гармонік в 70-х роках цього ж століття. У 1891 році в Німеччині майстром Мірвальдом була сконструйована 3-х рядна хроматична гармоніка, права рука якої в недалекому майбутньому стала основою сучасної конструкції готово-виборчого баяна.

Вперше баян як специфічна конструкція гармоніки, яка являла собою повний набір хроматичного басоакордового акомпанементу в лівій клавіатурі, а також наявністю хроматичного темперіруемого звукоряду в правій клавіатурі (Трирядна система клавіш, розміщених навскіс до краю правої клавіатури) з'явилася в Західній Європі в 90-х роках ХІХ століття. У Європі ця конструкція отримала назву акордеон, так як при натисканні однієї з кнопок правої клавіатури звучав акорд з декількох звуків. "Така конструкція. була вперше запатентована в бредьте 1897 року в Італії, як інструмент, виготовлений Паоло Сопрані і незабаром прищепилася в багатьох країнах ", - констатує професор РАМ ім. Гнесіних М.Імханіцкій.

Саме ця модель з розширеним діапазоном (52 х 100) та подальшими нововведеннями (Поява виборчої системи, 4-х та 5-ти рядної правої клавіатури) залишалася до 60-х років ХХ століття основною конструкцією баяна масового і професійного використання. На думку М.Імханіцкого термін "баян" "Відбувається ось давньослов'янського слова" баять "- говорить, розповідати". Критерієм тут виступають співучість тембру інструменту та строгість унісонного звучання одночасно взятих голосів однієї висоти в правій клавіатурі. Хоча до недавнього часу у всій баянній літературі панувала думка про те, що назву "баян" була запропонована баяністом Я.Ф.Орланскім-тІтеренко в 1907 році в честь знаменитого співака Бояна.

В Україні гармоніка стає популярною у другій половині ХІХ століття, в Зокрема у фольклорі фабрикантів. Налагоджується вітчизняне виробництво англійського концертино (80-ті роки ХІХ століття, Одеса) та віденських двохрядок (кінець ХІХ, Харків). У 1905 році К.Міщенко сконструював 3-х рядну хроматичну гармоніку за системою Мірвальда. Подальші експерименти майстра були спрямовані на удосконалення звукових якостей широко популярного на той час інструмента завдяки його портативності, постійному строю, здатності до багатоголосої грі, поширенням в міському середовищі нового типу пісні з чіткою гомофонно-гармонійної основою.

В 1910-1912 роках їм була сконструйована концертна хроматична гармоніка "Ліва по правій" (перший зразок виборчого баяна) і винайдена "Ламана дека", яка в майбутньому стала основою застосування багатотембрового регістрування і 4-х голосів системи в правій клавіатурі баяна. Масового поширення ці інструменти на початку ХХ століття не отримали, так як були складними в порівнянні з іншими попередниками для початкового навчання та малопридатними для виконання побутового репертуару.

До 30-х років ХХ століття майже всі баяни виготовлялися в Петербурзі. Пізніше з'являються фабрики в Москві і Тулі, що виготовляли баяни системи Мірвальда з готовою і виборчої клавіатурами. У 20-х роках майстром Самсонова був виготовлений баян, в якому поєднувалися в лівій клавіатурі виборча і готова система акомпанементу (9 рядів, 200 басів). А в 1929 році майстром Стерлігова був виготовлений баян з перемикачем готових акордів на виборчий звукоряд. Харківські конструктори-майстри В.А.Комаренко і К.О. Міщенко впродовж періоду 1922 - 1952 року працювали над створенням оркестрових інструментів: баян-бас, гармоніку-флейтою, баян-сопрано, баян-баритон. Саме такі інструменти впроваджувалися в домрово-балалаєчні оркестри в якості "духовий групи "на зразок симфонічного оркестру, що збагачувало репертуарні і тембральні можливості подібних колективів.

В Наприкінці 20-х на початку 30-х років ХХ століття починається серійне виробництво і відкриття фабрик баянів на Україні: Київ, Харків (1931), Кремневе (1933), Житомир (1934), де виготовляли віденські гармоніки (діатонічний, 2-х рядна права клавіатура) і "хромкі" (незмінний звук при зміні хутра, неповний хроматичний звукоряд в правій клавіатурі, 2-х рядна). У 60-х роках ці фабрики почали виробництво хроматичних видів гармонік, а саме баяни та клавішні акордеони. У другій половині 30-х років ХХ століття в Житомирі, Горлівці та Крем'яні почали виготовлення дитячих малогабаритних готово-виборних баянів. Велика популярність, організація всесоюзних конкурсів, відкриття класів баяна у вузах, поява перших оригінальних композицій сприяли подальшого удосконаленню конструкції інструмента.

Новим етапом розвитку баяна став 1951 рік. Московськими майстрами Фігановім і Селезньова за замовленням баяніста Ю. Казакова був виготовлений четирехголосіе багато тембровий готово-виборний баян. У наступні десятиліття усі конструктивні зміни щодо удосконалення баяна були направлені на покращення його звукових якостей, збільшення діапазону і зміни форми інструмента. Так, були створені нові конструкції баянів "Росія" (1960, майстер Колчин), "Апасіонату" (1970, Колчин), "Соліст" та "Юпітер" (70-ті роки, Волкович), "Рубін" (1965, Самоделкин), "Русь" і "Мир" (1982, Проскурдін, Козлов) та багато іншого. З 1978 року виготовлення інструментів, подібних конструкції "Юпітера", під назвою "Україна" було освоєно Житомирської музичної фабрикою. Крім серійного виробництва виготовленням баянів займались народні умільці: К. Міщенко (Харків), сорокопуд (Дніпропетровськ), Шеффер (Нікополь), Грабовський (Житомир), Брюхацкій (Запоріжжя), Фурсов, Лук'яненко, Кузовков (Умань) та ін

Удосконалення конструкції "німецької гармоніки", яка отримала популярність і поширення в Україні впродовж другої половини ХІХ - ХХ століть та придбала національну оригінальність звучання завдяки клопіткої праці майстрів-конструкторів і талановитих виконавців, які в свою чергу сприяли популяризації інструменту, "дає підставу сприймати її як інтернаціональний музичний інструмент, особливо в удосконаленому варіанті - сучасному готово-виборчому баяні, багато тембровий варіант якого започаткував український майстер з Харкова К.О.Міщенко, винайшовши резонаторних так звану "ламану деку", - стверджує професор НМАУ ім. П.Чайковського М.А.Давідов [15, 94]. Удосконалення баяна дало поштовх до впровадження його в навчальний процес на всіх рівнях професійної музичної освіти; створило передумови для його популярності і активізації створення ансамблевих колективів, залучення композиторів до створення оригінального репертуару, появи методичної літератури та теорії виконавської майстерності. Вище перераховані аспекти стали основою академізації баяна, акордеона і його визнання на рівні "Класичного" інструменталізму.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .musarticles.ru