Тетралогія Ріхарда Вагнера "Кільце Нібелунгів" (Der Ring des Nibelungen)

Тетралогія Ріхарда Вагнера "Кільце нібелунга "( Der Ring des Nibelungen )

Г. Маркези

Урочисте сценічне подання з прологом ("Надвечір'я") для трьох днів; лібрето автора. Пролог: "Золото Рейну". Перший день: "Валькірія". Другий день: "Зігфрід". Третій день: "Загибель богів".

Перше уявлення повністю: Байрейт, "Фестшпільхаус", 13 - 17 серпня 1876 ​​року.

Золото Рейну

Діючі особи:

боги: Вотан (бас), Доннер (бас), Фро (тенор), Логе (тенор); богині: Фрікка (Мецо-сопрано), Фрейя (сопрано), Ерда (меццо-сопрано); велетні: Фазольт (Бас), Фафнера (бас); нибелунги: Альберіх (бас), Мімі (тенор); русалки, дочки Рейна: Воглінда (сопрано), Вельгунда (сопрано), Флосхільда ​​(меццо-сопрано).

Сцена перша.

В глибинах Рейну. Русалки Воглінда, Вельгунда і Флосхільда ​​весело базікають. Несподівано з'являється Нібелунг Альберіх (потворний гном - король карликів-нібелунгів, мешканців земних надр), домігся їхньої любові. Русалки насміхаються над ним і тікають. Наздогнавши їх, карлик дізнається таємницю золота, зберігається на дні Рейну: хто, відкинувши любов, скує кільце з цього золота, стане володарем світу. Жадібний Альберіх проклинає любов і заволодіває золотом ("Bangt euch noch nicht?"; "Я вам смішний?") під відчайдушні вигуки дочок Рейну.

Сцена друга.

Світанок висвітлює величезну зубчасту скелю. Одноокий верховний бог Вотан, його дружина Фрікка і її сестра Фрейя (богиня юності) милуються стінами замку, спорудженого для богів велетнями Фазольтом і Фафнера за договором, згідно з яким Вотан повинен подарувати їм за це Фрей і вічну молодість.

Фрікка в тривозі: вона знає, що, якщо Фрейя піде від них, богів відвідає старість і смерть. Велетні вимагають нагороду ("Sanft schlob Schlaf dein Aug '"; "Сон твій милий був"). Фрейя тікає за допомогою до братів: Фро (богу радості) і Доннер (богу грому), а Вотан чекає, що хитрий логу, бог вогню, допоможе йому вийти зі скрути. Логе говорить, що тільки золото Рейна, що дає неосяжну владу, може замінити Фрей ("Immer ist Undank Loges Lohn! ";" Вічно всі невдячні мені "). Велетні згодні на заміну: поки золота немає, вони беруть Фрей в заручниці. Розлучившись з нею, боги тут же старіють. Вотан і логу спускаються в край нібелунгів.

Сцена третя.

В глибокому підземному ущелину, в кузні працюють карлики, поневолені Альберіху. Брат Альберіха Мімі скував для нього чарівний шолом, що робить того, хто його надягає, невидимим і змінює зовнішність. Мімі сам відкриває це логу і Вотану, з'являтимуться на сцені. Альберіх змушує нібелунгів, яких кільце зробило рабами, добувати і переплавляти величезну кількість золота. Вотан і логу дізнаються наміри Альберіха: завоювати весь світ, підкорити людей і богів. Нібелунг розхвалює свій шолом і перетворюється на дракона. Логе робить вигляд, що дуже злякався, і просить перетворитися в що-небудь поменше. Коли карлик виконує їх прохання, боги забирають у нього шолом і беруть його в полон.

Сцена четверта.

Чертоги богів. Альберіх, пов'язаний, наказує за допомогою чарівного кільця, щоб нибелунги принесли всі скарби як викуп за його життя. Логе змушує нібелунга віддати і чарівний шолом, а Вотан забирає в нього останній талісман - кільце. Альберіх в безсилій люті вивергає прокляття: хай кільце принесе загибель його власникові ("Wie durch Fluch er mir geriet, verflucht sei dieser Ring! ";" Ти прокляттям був народжений, - будь проклятий, перстень мій! "). Вотан не слухає його. Повертаються велетні і Фрейя, а з нею юність богів. Велетні обсипають Фрей золотом, яке має повністю покрити богиню: золота не вистачає, в справу йде шолом. Але з невеликої щілини Фазольт всі ще бачить сяючий погляд богині. Він вимагає кільце. Вотан відмовляє йому. З земної глибини виходить Ерда, богиня землі і мудрості. Вона суворо дорікає Вотана, вимагаючи, щоб він віддав кляте кільце ("Wie alles war, weib ich ";" Все, що пройшло, я знаю "). Вотан кориться. І велетні тут же вступають в сутичку один з одним за володіння кільцем: Фафнера вбиває Фазольта і віддаляється з кільцем. Тепер становище богів стає ненадійним. Доннер збирає хмари, і починається гроза. Потім ударами блискавок він розсіює хмари і між скелею і прекрасним сяючим замком, який Вотан вперше називає Валгалла, простягається міст веселки. Боги направляються по ньому в своє царство. Дочки Рейну, невидимі, оплакують втрату золота.

ВАЛЬКІРІЯ

Опера в трьох діях.

Діючі особи:

Зигмунд (Тенор), Хундінг (бас), Вотан (бас), Зіглінда (сопрано), Брунгільда ​​(сопрано), Фрікка (меццо-сопрано); валькірії: Хельмвіга, Ортлінда, Герхільда, Вальтраут, Зігрун, Росвейса, Грімгерда, Швертлейта (сопрано і меццо-сопрано).

Дія перше.

В хатині Хундінга. Знесилений Зигмунд шукає тут притулок від урагану. Дружина Хундінга Зіглінда гостинно зустрічає його, хоча незнайомець не називає свого імені. Обидва ніжно дивляться один на одного. Повернувся чоловік зауважує, що незнайомець і Зіглінда схожі між собою, і бажає знати, хто його гість. Зигмунд, не називаючи себе, розповідає, що вороги спалили його будинок, вбили матір та викрали сестру; з тих пір він блукав по світу з батьком, прозваним Вовком, але потім втратив його з виду. В останній сутичці він залишився беззбройний ("Friedmund darf ich nicht heiben"; "Мирним зватися не можна мені "). Хундінг розуміє, що ця людина - його ворог, він народився від шлюбу Вотана зі смертною жінкою з роду Вельзе. Зіглінда, його сестра-близнюк, викрадена під час нападу, змушена була стати дружиною Хундінга. На Наступного дня, вирішує Хундінг, Зигмунд повинен битися з ним. Залишившись один, Зигмунд згадує, що батько колись обіцяв йому непереможний меч. Зіглінда, підсипавши чоловікові снодійне, відкриває гостю, що колись одноокий незнайомець (Вотан) встромив у ясен меч, який до цих пір нікому не вдавалося витягнути. Зигмунд розуміє, що це меч його батька. Весняний вітер відчиняє двері; молоді люди пізнають один одного, їх охоплює нестримна пристрасть. Зигмунд вириває меч - він називає його Нотунг - і біжить разом з Зіглінда (дует "Schlafst du, Gast?", "Спиш ти гість?"; "Wintersturme wichen dem Wonnemond", "Бурі злі стихли в променях весни ").

Дія друге.

Дика і сувора місцевість в горах. Вотан з висоти бачить втеча закоханих і кличе улюблену Валькірію Брунгільду (валькірії переносять полеглих героїв в Валгаллу), щоб вона дарувала перемогу Зигмунду в його двобої з Хундінга. Але як тільки діва-войовниця йде, з'являється дружина Вотана Фрікка і вимагає покарати Зигмунда. Вотан захищає його як можливого переможця нібелунгів, вільного від встановлених богами законів. Але Фрікка зауважує, що Зигмунд, син Вотана, підвладний тим же законам. Отже, він має померти, а його меч - зламатися. Вотан розуміє, що не може порушити закони (святості шлюбу, неприпустимість кровозмішення). Він знову кличе Брунгільду. Ще не народився герой, вільний від договору з Фафнера і здатний відняти у нього кільце. Зигмунд не піде від покарання, і горе, якщо Брунгільда ​​не вразить його своїм мечем (дует "Lab ich's verlauten ";" В думах відкритися ").

В глибині ущелини з'являються Зигмунд і Зіглінда. Вибівшаяся з сил Зіглінда вмовляє Зигмунда залишити її. Зрештою, заспокоєна їм, Зіглінда засинає. Брунгільда ​​є перед Зигмундом з звісткою про смерть. Але його пристрасть і відчай, готовність убити себе і Зіглінду, викликають співчуття Брунгільди, вирішальною врятувати героя ("Siegmund! Sieh auf mich!"; "Зигмунд! Близький годину!").

Під час поєдинку вона закриває Зигмунда своїм щитом. Вотан, бачачи її непослух, сам списом розбиває на частини меч Зигмунда. Зигмунд падає під ударами Хундінга, а Брунгільда ​​забирає на коні Зіглінду, захопивши і уламки меча. Вотан презир...ливо, одним рухом руки, вражає Хундінга і в люті переслідує Брунгільду.

Дія третє.

Валькірії носяться на конях посеред бурі, викликаної гнівом Вотана. Чується їх войовничий клич, але вони не вирішуються захистити провинилися сестру. Битви горем Зіглінда Брунгільда ​​відкриває, що її син на ім'я Зігфрід стане найбільшим героєм, що він зуміє відновити чудовий меч. Валькірії допомагають Зіглінда сховатися в лісі, де Фафнера, перетворившись на змія, сторожить золото Рейна.

З'являється похмурий Вотан. Брунгільда ​​більше не буде Валькірія, вона засне чарівним сном і стане дружиною першого, хто її розбудить. Брунгільда ​​благає батька оточити її перешкодою, яку міг би подолати тільки герой. Вотан оточує дочка полум'яним кільцем і сумно йде ("Leb wohl, du kuhnes, herliches Kind! ";" Прощавай, мій світоч, гордість моя! ").

ЗІГФРІД

Опера в трьох діях.

Діючі особи: Зігфрід (тенор), Мімі (тенор), мандрівник (бас), Альберіх (бас), Фафнера (Бас), Ерда (меццо-сопрано/контральто), Брунгільда ​​(сопрано).

Дія перше.

Печера в особі. Мімі кує меч, буркочучи, що "цей поганий хлопчисько" Зігфрід знову зламає його: тільки один меч - Нотунг - залишився б цілий в руках юнака, але карлик не може викувати його з уламків. Якщо озброїти Зігфріда, він міг би битися з Фафнера, і Мімі заволодів б кільцем. Входить Зігфрід, пробує черговий меч, але тут же ламає його. Зігфрід незадоволений таким життям, він хоче свободи, хоче знати, хто його справжні батьки. Мімі доводиться розповісти йому, як він підібрав у лісі вмираючу Зіглінду і виховав її сина. В доказ він показує Зігфріду уламки Нотунг. Схвильований юнак тікає.

В печеру Мімі заходить мандрівник (Вотан), вони ставлять один одному загадки, причому нагородою переможцю має стати голова переможеного. На останнє питання Вотана: хто зможе скувати Нотунг, карлик не відповідає. Вотан каже, що це зробить тільки той, хто не знає страху (дует "Heil dir, weiser Schmied! ";" Здравствуй, друг коваль "), а Мімі нехай побереже свою голову. Карлик охоплений жахом. Щоб налякати Зігфріда, він розповідає йому про величезний змії Фафанере. Зігфрід негайно береться плавити уламки чудесного меча і співає пісню перемоги ("Notung! Notung! Neidliches Schwert"; "Нотунг! Нотунг! Доблесний меч!"). Мімі вирішує приспати Зігфріда, як тільки він уб'є змія, і радіє своїй близькій влади над нібелунга і всім світом. Закінчивши роботу, Зігфрід з розмаху розрубує новим мечем ковадло.

Дія друге.

Глибокої вночі в гущавині лісу Альберіх виношує той же план, що і Мімі: Вотан, вирішивши зіштовхнути їх між собою, відкрив Альберіху задум брата. Біля печери Фафанера Альберіх чекає Зігфріда в надії, що герой відкриє доступ до скарбів ("Da reitet er hin"; "Ось мчить він геть").

Світає. З'являються Мімі і Зігфрід. У тиші пробуджується лісу юнак лягає під липою, занурюється в думи про своїх батьків і намагається спочатку на сопілці, а потім, дуючи в ріг, змагатися з співом самотньої пташки ("Dab der mein Vater nicht ist ";" Горбань мені не був батьком "). Звуки будять змія. Фафнера виповзає з печери. Зігфрід потішається над ним і двома ударами вбиває його. Фафнера вмирає, але перш застерігає Зігфріда проти Мімі ("Wer bist du, kuhner Knabe ";" Дитина сміливий, хто ти? "). На руку юного воїна падає крапля крові дракона, він машинально злизує її і незабаром зауважує, що почав розуміти мову звірів і птахів. Пташка відкриває йому таємницю печери, і Зігфрід заволодіває скарбами. Потім вона попереджає його, що питво, приготоване Мімі, отруєно. Юнак у гніві вбиває карлика. Чується знущальний сміх Альберіха.

Полудень. Зігфрід знову лягає в тінь липи ("Noch einmal liebes Voglein"; "Ще раз, мила пташка"). Пташка вказує герою дорогу, яка приведе його до оточеного полум'ям скелі, де спить Брунгільда ​​("Die Braut gewinnt ";" Наречену знайти ").

Дія третє.

Бурхлива ніч, блискавка. Біля підніжжя скелі, на якій спить Брунгільда, Вотан закликає Ерду і запитує її про долю Зігфріда. Але Ерда радить йому звернутися до Брунгільде. Вотан вибухає прокляттями, він знає, що богам судилася загибель. Зустрівши Зігфріда, Вотан намагається перепинити йому шлях. Але на Цього разу удар Нотунг ламає спис бога. Мечем тепер володіє людина непідвладний богам. ("Wohin, Knabe, heibt dich dein Weg?"; "Куди, хлопчик, шлях твій веде?"). Зігфрід кидається в полум'я. Він наближається до сплячого в обладунках воїну, знімає з голови його шолом, розрізає мечем кольчугу: тільки тоді він бачить дівчину і, зачарований, цілує її ("Selige Ode auf sonniger Hoh!"; "Мирної вершини блаженна тиша! "). Брунгільда ​​повільно відкриває очі. Позбавлену божественної сили її чекає земне життя, земна любов.

ЗАГИБЕЛЬ БОГІВ

Опера в трьох діях з прологом.

Діючі особи: боги: Зігфрід (тенор), Гунтер (бас), Хаген (бас), Альберіх (бас), Брунгільда ​​(сопрано), Гутрун (сопрано), Вальтраут (мецо-сопрано), три норни (Контральто, меццо-сопрано, сопрано), три дочки Рейну (два сопрано, меццо-сопрано).

Пролог.

Та ж місцевість, що і в кінці "Валькірії". Ніч, заграву багаття. Норни прядуть нитку долі. Їм відомо, що Валгалла згорить у величезному багатті. Світає. З грота виходять Брунгільда ​​і Зігфрід. Герой готується до нових подвигів. Він дарує Брунгільде кільце нібелунга і прощається з нею (дует "Zu neuen Taten ";" Зійди на замлю, про герой мій! ").

Дія перше.

Замок Гібіхунгов неподалік від Рейну. Гунтер і його сестра Гутрун розмовляють з їх зведеним братом Хаген, сином карлика Альберіха, яка порушила в ньому спрагу скарбів Рейну. Хаген вселяє Гунтер пристрасть до Брунгільде, замовчуючи про те, що дочка Вотана стала дружиною Зігфріда, і пояснює, що тільки Зігфрід може пройти крізь полум'я, яке охороняє Валькірію. Герой приходить в замок, де випиває чарівний напій, приготований Хаген, і поринає в забуття. Зігфрід забуває минуле, його охоплює пристрасть до Гутрун. Він просить у Гунтера її руки і отримує відповідь, що перш повинен допомогти йому опанувати Брунгільдой. Зігфрід і Гунтер скріплюють свій договір кров'ю ("Die so mit dem Blitz"; "Красною кров'ю життєвий жар влив я в це вино").

До Брунгільде приходить її сестра Вальтраут, благаючи віддати кільце дочкам Рейну, щоб запобігти загибелі богів ("Hore mit Sinn, was ich sage!"; "Вникніть, сестра, в розповідь мій скорботний"). Брунгільда ​​відповідає відмовою: ніколи не розлучиться вона із заставою любові Зігфріда. Збираються хмари. Чується ріг Зігфріда. Він проходить крізь полум'я під виглядом Гунтера (завдяки чарівному шолома). Брунгільда, кинувшись до нього назустріч, з жахом відступає. Після короткої боротьби Зігфрід забирає в неї кільце і веде з собою.

Дія друге.

Берег річки поблизу замку Гунтера, ніч. Карлик Альберіх вселяє сплячому Хаген, що він повинен обманом заволодіти кільцем. З'являється Зігфрід, гордий звершень, а трохи згодом - Брунгільда ​​і Гунтер. Хаген сурмить у ріг, скликаючи народ. Готується бенкет ("Was tost das Horn?"; "Хто в ріг трубить?"). Гунтер оголошує про двох весіллях - своєю (він одружується на Брунгільде), а також Зігфріда і Гутрун. Всі помічають пригнічений стан Брунгільди. Вона звинувачує Зігфріда в клятвопорушення, але герой, який забув про все, байдужий до її закидам ("Was muht Brunhildes Blick?"; "Чим збентежений Брунгільди погляд? "). Хаген спонукає Брунгільду до помсти, і вона відкриває йому вразливе місце Зігфріда - це його спина.

Дія третє.

Біля річки Зігфрід зустрічає дочок Рейну. Вони просять героя повернути їм кільце; коли той відмовляється, вони пророкують йому смерть. З полювання повертаються Гунтер і Хаген, який пропонує Зігфріду напій, який повертає пам'ять. Герой згадує своє життя, любов до Брунгільде ("Mime hieb ein murrischer Zwerg ";" Жив-був Мімі, вздорлівий гном "). Коли він повертаєть...ся до Хагену спиною, той пронизує його списом. Останні слова Зігфріда звернені до коханої ("Brunhilde! Heilige Braut!"; "Брунгільда! Наречена богів!").

Спускається ніч. Тіло померлого в урочистій процесії переноситься в замок. Хаген і Гунтер сперечаються через кільця. Хаген смертельно ранить Гунтера, але коли намагається зняти з пальця Зігфріда кільце, рука мертвого загрозливо піднімається і Хаген у жаху відступає. Брунгільда, терзалася докорами сумління, знімає з руки Зігфріда кільце, щоб повернути його дочкам Рейну. Потім, схопившись на коня, вона кидається у вогонь, на якому спалюють тіло Зігфріда, звинувачуючи Вотана в його загибелі ("Wie Sonne lauter"; "Як сонце ясний милостивий лик "). Вогонь розгорається, охоплюючи замок. Хаген гине в хвилях розлився Рейна. Вогонь досягає небес, Валгалла палає, боги гинуть у полум'ї. Зло покутувано. Рейн повертається у свої береги. У його спокійних хвилях пустують русалки, граючи з кільцем.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .belcanto.ru/