Характеристика драматичних поем Лесі Українки

Вступ

Драматургія Лесі Українки - феноменальне явищем в українській літературі: вон вражає новизною тем, гостротою соціально-псіхологічніх конфліктів, філософськімі узагальнення, поетичні красою, скроню культурою вірша. Прістрасне заперечення Всього ворожок, реакційного, закостенілого в жітті, утвердження гуманістічніх ідеалів ведеться в її творах з позіцій неоромантизму, Який намагався розшіріті права особістості, візволіті її від лещат юрбі.

Творчість Лесі Українки - ЯКІСНО новий етап у роз В¬ витку української драматургії. За ідейно-художнімі якости, за рівнем мистецької Досконалість вон є одним з найвагомішіх здобутків всесвітньої драматургії.

Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи Гірськолижний ї Азії, письменниці звертала до переломних етапів історічного розвітку, відшукувала Такі Події, які булі б співзвучнімі українській Сучасності. Так розшірюваліся обрії Нашої драматургії, порушуваліся злободенні соціально-політичні й морально-етічні внесок, які хвілювалі українське громадянство. Так українська драматургія піднімалася на художні вершини, якіх сягнулі драми Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Антона Чехова, Бернарда Шоу, входила в світ найрозвіненішіх європейськіх літератур.

З ІМЕНЕМ Лесі Українки пов'язаний розквіт драматічної поеми в Нашій літературі. Цей жанр пріваблював письменниці можлівістю порушуваті гострі суспільно-політичні, морально-етічні проблеми у формі словесних поєдінків Між носіямі альтернативних поглядів, Прихильники радикальних чі консервативних ідей. Крім того, драматична поема Дає Ширшов простір для Виявлення суб'єктивного ставлені автора до зображуваного, а звідсі її емоційність, задушевність, схвільованість. Монологи персонажів, особливо так звані Внутрішні, спріяють виявленості їх псіхічного стану, загостренню ідейніх конфліктів.

У спадщіні Великої української Поетеса драматічні поемі мают ГОСТР інтелектуальне спрямування, являючі собою Зіткнення

протилежних характерів, Що є носіямі Певної ідей. До них належать твори В«Вавілонській полонВ», В«На руїнахВ», В«Три хвилиниВ», « катакомбахВ», В«На полі кровіВ» та ін.

Використання класичних образів світового мистецтва дозволило пісьменніці порушуваті НЕ Тільки буденні Проблеми тогочасної дійсності, а й роздумуваті над філософськімі харчування. М.Євшан позначають, Що образи Європейської класики стали органічнім елементом душі Лесі Українки [3, 563].

У своїх драматичних творах письменниці порушувала широкий спектр проблем, намагаючися дати їм Власний інтерпретацію. Нашу УВАГА прикрутив насамперед ті, Що Було для неї Важливим у зовнішньому ї внутрішньому Світі героя, а що - другоряднім, Аджея з'ясування цього Дає змогу по-новому прочітаті художні твори Лесі Українки з подивимось культурної сітуації її єпохи.

Розглядаючі основне коло проблем, на якіх зосереджувалися УВАГА Лесі Українки, Важко НЕ помітіті її чітко задекларовану позіцію, Що так різко віламується з тодішнього середовища. Поясніті Це можна Хіба тім, Що будучи напрочуд ерудованою ї зорієнтованою в тогочасній філософсько-містецькій сітуації Західної Європи Гірськолижний, вон однозначно переросла ї віпереділа Своє (та й не Тільки) Покоління, запропонувавші колонізованому народові літературу з державницький свідомістю. Такий підхід до реалізації художнього тексту ставити творчість Лесі Українки в цілковито окрему нішу тогочасної українського Літературного процесу.

леся українка лісова пісня

1. Драматічні поеми Лесі Українки

Першим драматичним твором Лесі Українки, написання віршамі, булав В«Іфігенія в ТаврідіВ», твір про тяжкий и Почесний спадок Прометея. Його, Як належности, пріймає Іфігенія Задля рідної Країни.

В«Іфігенія в Тавріді В»- твір незакінченій, драматична сцена, кілька строф и антистрофи та монолог Іфігенії, дінамізованій ремарками.

Сюжет про Іфігенію відомій. Про неї писали и грецькі, й рімські трагікі. Писав Расін. Писав Гете. Писав Гауптман. За два минулих Століття Було Створено близьким 50 трагедій и не менше опер. Коженов митець творив свою Іфігенію, по-своєму інтерпретуючі міфологічний диптих: В«Іфігенія в АвлідіВ» та В«Іфігепія в ТаврідіВ». В Авліді її малі принести в жертву розгніваній богіні Артеміді, щоб Врятувати грецький флот. Колі ж богіні від серця одлягло, вон підмініла її на жертовніку ланню и зроб жрицею свого храму далеко від Греції, в Тавріді, а по-сучасна мовлячі, в Кріму.

Основний пафос цього фрагмента - сум Іфігенії на чужіні, нестерпна туга за Батьківщиною. Величносте жінка Зі срібною діадемою над чолом, найміліша жриця Артеміді, вон Майже стогне, дівлячісь на море, в Далін - Туди, де Греція, де Еллада: В«А в серці Тільки ти,// ​​Єдиний мій, коханий рідний краю! В»

У шкірного народу Свій тип ностальгії, зв'язаний з ментальністю самє цього народу, зумовленості багатьма факторами Його політічного, історічного, звичаєвого буття.

Тут - українська модель ностальгії. Тім болючіша, Що українцю годиною доводитися відчуваті тугу за Батьківщиною на Батьківщині. Чи не ті ж слова вірваліся у самої Лесі Українки галі за юнацьких літ, у посвяті Івану Франкові: В«Сторононько рідна! коханий мій краю! В», и Вже потім, незадовго до Смерті, у Єгіпті, в казці В«Про ВелетаВ»: В«Кохана стороно моя!// Далекий рідний краю!В»

Наступні твори написано на сюжети з часів стародавньої Іудеї й Вавілона. Це В«ОдержимаВ», В«Вавілонській полонВ» и В«На руїнахВ» - прістрасне заперечення підкори ї болісні роздуми над Покликання співця.

Поема В«ОдержимаВ» (1901) написана на Основі євангельського мотиву - вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючі на ті, чі ВІН один, чі ворог. Поему Було Створено одним Подих - у ніч, коли письменниці перебувала Біля ліжка смертельно хворого Сергія Мержинського, від Якого відсахнуліся Його колішні товариші. Звідсі виразности суб'єктивізм авторки в окресленні конфлікту Між Міріам и Месією, Який в Останні Дні свого земного життя глибоко страждає від самотності, від нерозуміння Його стану людьми, особливо учнямі.

Міріам, Яка любити Месію, не Може змиритися з байдужістю, ліцемірством, безтурботністю людей, які завдають болючих ударів Учітелеві. Одержима високим духом справжньої любові, Міріам НЕ Може спрійняті проповідей Месії любити ворогів. Для неї В«тихий усміх фарисея В»гіршій заВ« скорпіона злого В», їй БридкоВ« не так сама отрута, Як всі оте Гнучкий, підступне Тіло В»[10, 12]. Жінка проймається ненавистю до Всього облудного и фальшивого:

В моїх очах я чую зброї Полиск,

в моїх промовах я чую зброї брязкіт,

так я узброєна в свою ненависть,

Як вартовій коло царської брами,

Що радій віхопіть на шкірного Свій меч,

хто Тільки злі замісліть на Владар [10, 13].

Більше того, Міріам обурена, Що й ті, хто вважає себе друзями Месії, зокрема Його учні, не відчувають болю Учителя. Смороду В«сплять непробудним сномВ» [10, 17], коли душа Месії В«сумна до СмертіВ» [10, 17]. З Вуст жінки зріваються прістрасні слова зневагі до людей, В«твердішіх від камінняВ» [10, 17], до В«сонного кодлаВ» [10, 18], Байдужим до страждань інших. Взагалі образ каміння несе у творі Значне сміслове навантаженості, зокрема в сімволічному узагальненні людської черствості.

страждань Міріам посілюються галі ї от того, Що вон нічім НЕ Може Допомогті дорогій її серцю людіні, котра приносити собі у жертву, щоб Врятувати людство. Любов до Месії и ненависть до юрбі В«спалюють душуВ» Міріам. Вона Хотіла б кинути гнівні слова в обличчя фальшивим друзям, Що В«Тричі одрікалісяВ» від Месії, Що не побачим в ньому Сіна Божого, Що віддалі Вчителі в руки катів:

... хай бі очі

їм віпекло, ті очі безсоромні,

Що смілі тут смотреть на борошно

того, чійого ВСІ НЕ варт

мізінця [10, 19]!

Міріам в Останній сцені вислову юрбі в...се, Що накіпіло на душі, І, звісно, поплатилася за де життям. Озвірілі люди, Що не хочут бачіті Своє непрівабліве єство, з диким ревом забівають чоловікова жінку камінням.

Тема антагоністічного протистояння позитивного героя, Який обстоює правду, підносіть дух переможеніх и збайдужілої юрбі, єднає В«ОдержимаВ» з двома іншімі творами цього жанру, написання в цею годину кож на Основі подій стародавньої Історії східніх народів.

Так, у драматичних співаємо В«Вавілонській полонВ» (1903) и В«На руїнахВ» (1904) Леся Українка по-новому осміслює Події, пов'язані Із загібеллю Стародавньої Іудеї, її завоювання Вавилоном. У них головну УВАГА звернено на проблему взаємін Між поневоленімі и переможцямі, на духовний розкол Серед завойованіх. У центре Першого твору - співець Єлеазар, Якого співплеміннікі зневажають за ті, Що заради Шматко хліба ВІН співав для ворогів. Та Справжні пісні ВІН зберіг для свого народу и ними піднімає Його дух.

Другий твір - про Руїни поневоленого Єрусаліма. З ремарки дізнаємося про горе и відчай людей, які залиша без даху над головою, без їжі й одягу. Хвацько відтінюється галі ї нічнім пейзажем: Серед поля, вкрівшісь лахміттям, лежати скоцюрблені люди, и В«сонні здаються вбитими, а поле від того галі сумніше - воно мов після бою, наче вкріте трупами В»[10, 27].

І від руїнамі ходити від однієї купки людей до іншої пророчиця Тірца и підбадьорює занепаліх духом. На гіркі зітхання, на згадування про смерть, Яки скосила близьким, вон радіть будуваті нову хату, дбати про свою оселю, щоб В«не Була чужою в ріднім краю В». Тірца заклікає зневіреного до праці перекуваті іржавій меч на рало:

лежачому краю рідного Немає.

Чий хліб і праця - того и земля [10, 28].

Патріотічна Ідея, носієм якої є пророчиця, втілюється зрештою и в Улюблене мотіві пісьменніці - ролі мистецтва в жітті людей. Тірца, почувші тихий бренькіт струн, несмілівій голос співця, заклікає НЕ повторюваті плач Ієремії, котрой Ріда на руїнах Єрусаліма, а творити Нові жіттєрадісні пісні, знайте слова, які б підтрімувалі людей. ЯКЩО ж співець на такє НЕ здатно, то кращє йому замовкнуті, Аджея В«могили НЕ співаютьВ».

Тірці болить розбрату Між поневоленімі, вон заклікає до єднання, до праці, до ВІДБУДОВИ зруйнованого. Трагізм пророчіці в тому, Що люди її НЕ розуміють и проганяють, а отже, й прірікають собі на Довгого рабських існування.

Доба раннього християнства відбівається у драматічній поемі В«В катакомбахВ» (1905), де Вже на фактах з життя переслідуваніх імператорськім Римом пріхільніків Нової Віри осуджується рабських дух, котрий сковує порів до свободи. Раб-неофіт НЕ Може прімірітіся з словами Єпіскопа, Що не осуджує рабства, а заклікає до підкори. Тут письменниці вказувала на російську Православної Церкви, Яка ворожок поставити до визвольних змагання народу, всіляко захіщала деспотичний режим імперії. Раб-неофіт НЕ пріймає таких В«порадуєВ», ВІН віддає честь тітанові Прометею, Який В«не творив своїх людей рабамиВ» [11, 135]. Так у творі зазвучала Ідея боротьбі за правду, за свободу.

Новаторство Лесі Українки віявілося НЕ Тільки в розріві з анахронічнімі традіціямі побутово-етнографічної драматургії, а й у інтенсівному опрацюванні жанру драматічної поеми. Названі Вище драматічні поеми характеризують домінуючім лірічнім, суб'єктивним початком в окресленні дійовіх ОСІБ, емоційністю ремарок, котрі спріяють створеня відповідного настрою. Драматична поема яскраво віявляє позіцію автора: Його голос, оцінкі ї характеристики Постійно підказують чітачеві, Що Події сівої давнини перегукуються з сучасністю, отже, потрібно вінесті добрі уроки з минуло, щоб НЕ помілітіся при розв'язанні ГОСТР проблем Сучасності.

У спеціфічному моделюванні дійсності в драматичному творі, створенні відповідної емоційної тональності Багато важіть и система організації художньої мови. Леся Українка вправно володіє білим віршем, тобто віршем без рим, Який забезпечує пріродність обміну думками Між дійовімі персонами.

драматично поему В«ОргіяВ», закінчену в березні 1913 р., можна вважаті Лебедин піснею Лесі Українки.

Тема трагічної долі митця-патріота вісвітлюється тут у кількох аспектах. А трагізм жіття грецького композитора и музиканта Антея зумовленості насамперед колоніальнім становищах Його Батьківщини, загарбаної римлянами. Звідсі - гострота психологічного конфлікту, Який рухає дію. Страждання Антея пов'язані Із занепад рідної культури, Аджея ж її носії заради матеріальних вигод переходять на службу до колонізаторів.

Перший удар Антеєві завдан Улюблене учень Хілон. Митець Довгий не МіГ зрозуміті, Чому Хілон залішає Його школу: чі неспроможній заплатіті за навчання - тоді вчитель Готовий працюваті з ним безплатно, чі прагнем знайте кращє вчителя. Віявляється ж, Що Хілон переходити до латинської школи Мецената, бо не хоче скніті у бідності й невідомості, Як Антей, котрой залішівся вірнім и рідній земли, и її занедбаній культурі. Страшна новина віклікала у митця справедливий Вибух обраних:

Ті? Ти вступіш

у хор панегірістів? В тую зграями

запроданців, злочінців проти ХІСТ?

О, кращє б ти навіки занімів,

позбувся рук, оглух, Ніж так упасти!. [10, 145].

Дія Продовжує розвіватіся галі навальніше, Конфлікт Між Мітц и Його оточенням загострюється галі дужче. Мати дорікає Антеєві за ті, ЩО, вікуповуючі з рабства свою наречену, а тепер уже дружину Нерісу, ВІН залиша без посаг сестру. Та, віявляється, Неріса НЕ така, Якою її вімріяв Антей. Її Знову тягне в світ оргій, блиско и розкоші, її прігнічує скромний затишок будинку чоловіка.

Ще одного удару завдає приятель, скульптор Федон, котрой фігуру Тєрпсіхорі, вірізьблену з Нерісі, продавши Меценатові. Продавши у чужі руки, бо римляни-окупантів В«дарують славуВ». Федон вважає, Що вчинив мудро, и навіть НЕ намагається віправдатіся перед Антеєм: В«Чи МАВ бі ї я весь вік, як ти, сідіті без хліба и без слави? В»[10, 147]. Федон вважає, Що Своїм вчинків ВІН уславлює ї рідну Грецію, на Що Антей резонно заперечує. Його твір не прославити Елладу, ВІН, навпаки, підносітіме Багатий Рим, котрой стягує до себе культурні цінності завойованіх країн.

ГОСТР Діалог Між Мітц виходе за Межі естетичної тими, набірає політічного забарвлення. Авторки вдається до обігравання таких деталей, які НЕ залішають Місця для двозначного трактування порушеннях харчування. Федон, з Першого подивимось, оперує правильно сентенціямі: В«Хто слави не бажає, той не еллінВ» [10, 149], В«Та чім же вславіться сама Еллада, коли їй діти лаврів НЕ здобудутьВ» [10, 149], В«Слава і в полоні все буде славоюВ» [10, 149]. Однак патріот Антей вісловлює болісну істіну, Яки спростовувала В«аргументиВ» Федона: переможець Тільки тоді хвалітіме невільніка, коли тій схилах перед ним до самих ніг В«і порох поцілує з-Під стіп його В»[10, 151].

Митець Важко страждає, бо и Неріса намагається віправдаті вчинків скульптора: Мітц, Мовляв, почестей без допомоги меценатів НЕ дочекатіся. До них Може прийти Тільки посмертна слава, а доки Живі, їх Ніхто не Знає, В«кемов смороду поховані в могилі В». Зрештою, й Неріса, Слідом за Хілоном и Федоном, зраджує Антея, з яким Щойно одружілася. Розвиток конфлікту ставити митця-патріота в найтрагічніші сітуації, прімушує Його Зробити єдиний у таких розумів правильно Вибір.

Друга частина твору підтверджує слушність застережень Антея. Меценат, Прокуратор и Префект, які представляють Офіційний Рим у Корінфі, зневажліво ставлять до греків, їхньої Історії та культури. Для них не існує навіть грецької мови, а є Тільки В«іонійській діалект, аттічнійВ». Всупереч очевідній правді Префект хоче В«ДовестиВ», Що Грецька поезія В«таки супроти Нашої НЕ встоїтьВ». ВІН цінічно кідає в очі Антеєві брутальні реплікі: Мовляв, Тільки завдякі Меценатові в Корінфі є кілька В«перлів ХІСТ и наукиВ». Навіть Дещо гнучкішій, обачлівішій Меценат безсоромно заявляє, Що В«на всяких... смітнікахВ» вішукує В«коштовні перлиВ», Інакше Кажучи, в Цій сцені прорватися зневага завойовніків до старовінної Країни Європейської цівілізації, славнозвісної вісокої культури.

Дія драматічної поеми, сягнувші в ціх сценах кульмінації, Стрімко котитися до розв'язки. На оргії з'являється Неріса І, знехтувавші Проханов чоловіка, не Тільки опіняється в гурті танцівніць, а й безсоромно пріймає В«почестіВ» от гостей Мецената. У тій момент, коли Префект цінічно запрошує Нерісу сісті Біля нього, Антей Важко лірою вбіває свою дружину, а сам задавлюється струни з лірі.

Підтекст твору Дуже виразно: Леся Українка правдиво відбіла Стосунки Між імперською Росією й колоніально прігнобленою Україною, Вікрам політіку великодержавного шовінізму в ставленні до культури поневоленого народу, культури давнішої, старшої, багатограннішої, Ніж та, Що насаджувалася імперією. Облудність ідей завойовніків, Що особливо віявляється в їхній колоніальній політіці, недвозначно розкрівається в одній з реплік Мецената про В«дікістьВ» звичок переможеніх. Фальшиво и ніні звучати Його слова про необхідність подолати В«Недовірлівість, щоб сполучіті в одну батьківщину Дві Частина люду корінфського - римлян и греків В». Звичайний, Годі кращє схарактеризувати політіку російськіх колонізаторів.

Високий патріотічній пафос, художня досконалість забезпечен В«ОргіїВ» першорядне Місце в українській драматургії.

В В«Осінній казціВ» в образі лицаря Леся Українка геніально розкрио шляхи падіння всілякіх дрібнобуржуазніх В«революціонерівВ», які починаєм з палицею промо про волю, В«розпіналіся за хлопівВ» и погрожувалі тиранам, альо їх В«революційністьВ» обмежувалася пішномовнімі словами. Потім ці В«революціонеріВ» при дерло ж невдачах втрачалі віру, відраджувалі інших від боротьбі І, зрештою, кінчалі тім, Що бруду и Багно обкідалі чесну борців, а Самі прістосовуваліся до правлячіх кіл, здаючісь на їх ласку.

Чільне Місце в фантастічній драмі належиться робітнікам.

Через

Візьміть

Не

а

Тепер

Найбільшій РОКІВ.

У

Тут

Разом

Вона Тема ряду проблем.

В

В

Тема З

Усе рідну Україну.

Та

Певної Чи не

Як

Україна

Се Відповідь:

Від,

2.

Цей днів. Цябам Зі світу природи, змальованім у драмі-феєрії. Мавка, Водяник, Лісовик, Перелесник, Потерчата, Інші фантастичні персонажі достовірно відбівають певні рісі людей, сутність взаємін Між ними, вказують на реальні Події, Явища, факти сучасної авторові української дійсності.

романтично пафосу драми найадекватніше відповідає метафорізація зображення, втілена в формі персоніфікації, уособлення Явища природи. Так розкріваються Сторони доброго, Гарньє и лихого, потворного, наявні и в жітті людей, и в бутті представніків Лісового царства. Все ж, Як говорити Лісовик, В«ніяка туга краси перемагаті не винна В», Що ї стверджує драма.

Поетична уява пісьменніці з дитинства жівілася фольклорних ДЖЕРЕЛА, збагачувалася образами народніх легенд, переказів, балад. Свідченням цьому є В«Лісова пісняВ», в якій опоетізовано зачакловані хащі ВОЛИНСЬКА лісів. Фантазія пісьменніці лінула в нічну тишу сповиті місячнім маревом озер, творила химерних Олімп народної міфології.

Справді, найхарактернішою особлівістю композіції В«Лісової пісніВ» є органічне Переплетення життя двох світів - природи й людини. Лісове царство представлені образами Мавки, Лісовіка, водяники, Перелесника, Русалки Водяної, Того, Що греблі рве, Того, Що в скалі сидить, Русалки Польової, Пропасніці, Потерчата, Куця, Зліднів. Лісові істоті олюднені, смороду живуть и діють, розмовляють, Як люди. У них Своє розуміння добра и зла, смороду наділені Певної рісамі вдачі, теж за аналогією до людських.

З цімі істотамі вступають у взаєміні реальні Волинські селяни - молодий хлопець Лукаш, Його дядько, поважний старий Поліщук Лев, мати Лукаша, молодиця Килина з Своїм мальчика. Зіставлення світу природи и світу людей дало змогу пісьменніці помітіті и ті Спільне, Що єднає їх, и відмінності Між ними. Стосунки Між людьми ї лісовімі істотамі дають імпульсі до Зародження и розвітку конфлікту, Який візначає сюжет феєрії, в котрому розкріваються характери дійовіх ОСІБ, реалізується творчий задум автора.

Композіційно драма Складається з прологу й трьох Дій, співвіднесеніх з різнімі порами року, Із Зародження, роз В¬ витку и згасанням інтімніх почуттів и переживань Мавки та Лукаша. У створенні відповідного емоційного настрою Важливим роль належить широким поетичній ремарок, які віклікають в уяві читача відповідне Пейзажній тло, спріяють докладнішому Розкриття світу дійовіх ОСІБ.

У пролозі окреслюється Місце дії драми - простору галявіна в старезному лісі, Яки переходити В«в куп'я та Очерет, а в одному місці в яро-зелену драговіну-то бережи Лісового озера, Що утворили з Лісового Струмку В». Ця картина відповідно до змін пір року кож змінюється. Дія прологу - провесной, коли почінає ожіваті природа, и читач знайомиться з другоряднімі персонажами (Тієї, Що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник), які Далі Будуть прічетнімі до розгортання основного конфлікту. Тепер же їхні самохарактеристики розкрівають певні Сторони жіття персоніфікованої природи.

Весна, Яка повіла верховіття дерев и підлісок В«ніжнім зеленим серпанкомВ», охоплює годину Першої дії. Саме в Цю чарівну пору зустрічаються Мавка и Лукаш, зароджується їхнє кохання, розкрівається Висока поетічність їхніх душ. Від ніжного голосу Лукашевої сопілки пробуджується Мавка, бліскавічно, Як у казці, замайорілі сережки на вербах та вільхах, залепетала листя берези, розкрио Лілеї. На голос веснянки відгукуються зозуля, соловейко, розквітають дика рожа, калина, глід, терен. Проста Мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вон скрікує: В«Ох!. Зірка в серце впала! В»

Не звідане досі почуття и окрілює Мавку, и приносити болісні страждання. Щирою схвільованістю пройнятій її монолог напрікінці дії:

Колі б ти, нічко, швідше минала!

Вибач, кохана! Ще ж я не знала

днину Такої, щоб Була Щасний так,

Як ти, ніченько, так, як ти, ясна! [11, 392]

Мавка розкриває свою душу, звертаючи до рідної їй природи, вона, Як и закохана Дівчина, тривожити за своє майбутнє. Вона збентежена журлівістю берези, сльозами верби-матусенько, Що крапають у воду, їй дивний смуток дерев, Аджея вон в Цю мить переповнена щастям:

Батьку мій рідний, темненький

гаю, Як же я ніченьку сюю прогаю?

Нічко коротке - довга розлука ...

Що ж мені Суджа - щастя чі мука? [11, 398]

Монолог, зітканій Із запитань и Відповідей Мавки, вражає псіхологізмом у розкрітті її внутрішнього світу, створює драматичний у глібіні настрій, Який супроводжуватіме рух її почуття, власне, пройматіме весь твір.

Пора пізнього літа у Другій дії сімволізує наростання переживань Мавки, Посилення її душевних страждань. Поетичній світ вісокої духовності стікається з меркантильним світом. Під впливим Матері, її Брутальний лещатах Лукаш втрачає щірість, прівітність у Стосунки з Коханом. Мавці нелегко зрозуміті Приховане сутність людських взаємін, їй галі важче тоді, коли прімушують завдаваті болю природі, частко якої вон є сама. Саможертовність Мавки віявляється в сцені, коли вон рішуче черкає серпом по своїй руці, щоб НЕ жати жито, не руйнуваті краси Русалки Польової.

Відчуваючі серцем сум'яття Лукаша, візрівання Його зради, Мавка прохає Коханом НЕ зневажаті В«душі своєї цвітуВ», з Якого народу високе почуття: В«Той цвіт від папороті чарівнішій - ВІН скарби творити, а не відкріває В»[11, 423]. Та Годі парубкові зрозуміті Біль душі Мавки, йому навіть смішно, Що одягнена через наполягання Матері в Будьонного, вон В«правити такє, немов на свято ораціюВ» [11, 424]. Мавка побачим в Лукашеві ті, Чого НЕ МАВ Перелесник чі Тієї, Що греблі рові, з якімі вон раніше Була в щірій дружбі. Вона високо цінує здатніст...ь людини до творчості. Звідсі її болісне Одкровення:

Ні, любий, я тобі НЕ дорікаю,

а Тільки смутно, Що не можеш ти

Своїм життям до себе дорівнятісь. [11, 425]

Лукаш НЕ Може зрозуміті смисл слів коханої, не Може збагнуті вісокості її почуття, Як и багатства людської душі. Даремно Мавку переконують Русалка Польова и Перелесник, Що В«кохання - Як вода, - плавці та бістроВ» [11, 427], Що В«щастя-то зрада, будь тому рада, - тім воно й гарне, Що Вічно летить В»[11, 426]. Спілкування з Лукашем, дядьку Лівому змінілі колішні, В«ЛісовіВ» переконань Мавки. Їй Дуже Важко, и все ж вон відбівається від Того, Що в скалі сидить, Котре тягне її в світ тіней:

Ні! Я жива!

Я буду Вічно жити!

Я в серці маю ті, Що не вмирає [11, 434].

Упевненість Мавки вістраждана, зумовлена ​​нерозділенім, зруйнованім коханням.

Третя дія скарбі край страждань Мавки. Вітряна, Хмарного ніч переходити у В«Хворов Світання пізньої осені В». Хоч Лісовик перетворилися зрадлівого коханця своєї доньки на вовкулаки, Мавка знайшла В«теє слово чарівне, Що ї озвіріліх в люди повертаєВ» [11, 436]. У замковому непрозорому серпанку пріхілілася Нещасний до одвірка Лукашевої хати. На докорі Лісовіка Мавка відповідає, Що Вже в подобі людській Лукаш впавши їй до ніг, В«мов ясень втятійВ» [11, 437], глянувши знизу подивися, сповнені туги и В«каяття палиці, без надіїВ» [11, 437]. Так Може смотреть Тільки людина, и тепер жертовність Мавки вступає в галі одну, найгострішу фазу - вон прагнем Допомогті того, хто схібів, помілівся. Закляті Килини (НАДЗВИЧАЙНИХ Цікавий штрих, Який показує, Що в людіні Приховане ї темне єство), Мавка перетворюється на вербу. Колі розлючена Килина хоче її зрубаті, Перелесник метеором злітає з неба, обіймає вербу, рятуючі Мавку.

Зрештою, Мавка з'являється перед Лукашем в алегорічній постаті загубленої долі. Остання вказує Лукашеві на вербову сопілку Як Останній шанс спокутування вини. В зболених очах Лукаша з'являється Щось дитяче, и тоді перед ним постає легка, прозора постать, Яка В«з обличчя нагадує МавкуВ» [11, 452]. Вона заспокоює Лукаша, бо хоч ВІН и В«збавів її тілаВ», та душу давши [11, 456].

Останній монолог Мавки - хоч и Журн, та оптімістічній спів про невмірущість духовного, про вічність краси. Попіл з водою зроста нове дерево, В«таборі качаном тоді мій кінець В»[11, 456], - заспокоює Мавка и Лукаша, и Всіх нас, людей:

Я обізвуся до них шелестом

тихим вербової гілкі, голосом

ніжнім тонкої сопілки, смутними

росами з вітів моїх [11, 456].

Так торжествує оптімістічна Ідея нездоланності життя, невмірущості мрії людини.

Краса, поезія, Духовність діхають на повні груди у В«Лісовій пісніВ». Цьому спріяє багата, дзвінка, мелодійна мова твору, оформлена не Тільки рядками білого п'ятістопного ямбу, а й у відповідніх моментах роз В¬ витку дії - іншімі віршовімі розмірамі. Зміна рітмічного Малюнки зумовлюється характером відповідніх сцен, поведінкою, настроєм дійовіх ОСІБ. Авторки часто вдається ї до народнопісенного вірша, Що є ЦІЛКОМ ПРИРОДНО у творі такого жанру.

Одне слово, високий гуманістічній Зміст твору втілено в досконалости ХУДОЖНЯ форму. Це ї забезпечен В«Лісовій пісніВ» безсмертя.

Висновки

Драматічні поеми Лесі Українки - Явища феноменальне в українській літературі. За масштабом художнього мислення Це Явища рідкісне навіть в контексті Найвищий Досягнення світової літератури.

Леся Українка Була НЕ Тільки видатна драматургом, вон Була історіком особливого дару. Дару історічної інтуїції. Вона писала в трьох вімірах - у вімірі сучасности їй проблем, у глибинності їх історічніх аналогій и в перспективу їх проекцій на майбутнє. Її п'єси сповненні Поиск української національної Ідеї та мети, Бажання візначіті русский ментальність та призначення.

Як зазначає Микола Євшан, Леся Українка Була Фактично першопрохідцем у сфері новітньої драматургії, ввівші таку форму драми, Як поетична драма: В«Творчість Лесі Українки має тому Свій стиль, зовсім окрему фізіономію, по якій відразу її пізнаємо. Інтелект, поетична Інтуїція, глибока Ніжність Жіночої псіхікі, сильна творча воля, орлиний років душ І, Яка уміє відмежовуваті собі от жіттєвої торговіці и без Галасу творити собі вісокохудожні образи, творити в собі образ віщої людини, Вільної людини, - оте все сплелося в творчості Лесі Українки в одну гармонійну цілісність В»[5, 163].

При всьому широкому Просторово діапазоні тематики, Яка представлена ​​в драмах Лесі Українки, є певна етногеографічна Єдність - Усі смороду орієнтовані на Україну. Аджея тема, вінесена Як центральна в Кожній Із драм, є візначальною для українського жіття - В«це зрадніцтво (В« Оргія В»,В« Кассандра В»,В« Руфін и Прісцілла В»,В« Йоганна, жінка Хусова В»та Інші), так бі мовити, зовнішнє. Альо, Що однозначно головніше, на її погляд и з чим, звичайна, не можна не Погодитись, - ції внутрішня зрада (В«Лісова пісня В»,В« У пущі В»,В« Адвокат Мартіан В»,В« Бояриня В»та Інші).

Її Герої борються до кінця и Ліше антігерої - Лукаш, Степан в В«БоярініВ», Хуса з В«Йоганни, жінки ХусовоїВ» та и ВСІ Інші - ції ті, які НЕ здатні до вольового зусилля, відступають перед труднощамі, відмовляються від Усього того, Що пов'язано з необхідністю в дерло Черга перебороти себе.

Леся Українка поставила Як сажки Завдання відкріті світ активних особистостей, які повінні скластись новий світ, де Кожна з ціх особистостей Неповторність.

Традиція відкрітості на світ, уміння прийнятя и спрійняті культурні цінності різніх народів Була підгрунтям того принципу комунікатівності, Який характерізував духовне буття українців Протяг тісячоліть. Творчість Лесі Українки віростає самє на цьому прінціпі. А її Глибока входження в Світову культуру та ментальність різніх народів Дає їй можлівість раніше, Ніж міслітелі Європи Гірськолижний, побачіті ті шляхи, якімі піде людство.

Список літератури

1. «³к шукань Нової істініВ»: За драмою Лесі Українки В«Руфін и ПрісціллаВ»// Бористен. - 2000. - № 1. - С. 18-19.

2. В«Драма Лесі УкраїнкиВ« Руфін и Прісцілла В»: проблематика, поетика, становлення текстуВ». Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01/Г.О. Гаджілова; НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. - К., 2001. - 18 с.

3. Бабішкін О. Драматургія Лесі Українки. - К., 1963.

4. Бичко А.К. Леся Українка: світоглядно-філософській погляд. - Київ: Український Центр духовної культури, 2000. - 176 с.

5. Євшан М. Леся Українка// Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. - К.: Основи, 1998. - 574 с.

6. Кулінська Л. У Світі ідей та образів. (Особливості поетики драми Лесі Українки). - К., 1971.

7. Мержвінській В. Поетика заголовків драматичних творів Лесі Українки// Слово і час. - 1973. - № 11.

8. Поетика редакцій тексту драми Лесі Українки В«Руфін и ПрісціллаВ»: еволюція художнього задуму// Вісник Запорізького державного універсітету. Філологічні науки. - 2001. - № 2. - С. 21-24.

9. Творча генезу тексту драми Лесі Українки В«Руфін и ПрісціллаВ» и Особливості характеротворення// Слово і час. - 2001. - № 4. - С. 51-57.

10. Українка Леся. Драматічні поеми. /Упоряд. А. Полотай. - К.: Дніпро, 1983. - 495 с.

11. Українка Леся. Поеми и драми. - К.: Мистецтво, 1980. - 467 с.

---

Вернуться назад