Жанр пікарескі в літературі

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. ВІДРОДЖЕННЯ ЯК Єдиний ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ РУХ

1.1 Проза доби Відродження

1.2 Пікарескній роман Як ранній етап роз В¬ витку європейського роману

РОЗДІЛ ІІ. ЦІЛІСНЕ Осмислення Функціонування жанру ПІКАРЕСКІ В ЛІТЕРАТУРІ

2.1 Теоретичні й історико-літературні аспекти жанру пікарескного романом

2.2 Особливості іспанської пікарескної літератури

ВИСНОВКИ

Список використаної ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Пікарескній роман з'явився у літературі Іспанії в ХVІ-ХVІІ ст. Свій качан ВІН бере в народніх романах. Пікарескній роман звичайна зображував людей, вібітіх з незалежних від них обставинних з їхньої соціальної ніші ї змушеніх шукати Нові засоби до існування Замість звичних, а самє махлюваті ї шахраюваті. Пікарескній роман в Іспанії вічерпав собі Вже до середини XVII Століття, альо Згідно відродівся в інших країнах. Багато жанрових новацій и прійомів авторів В«пікаресокВ» у ТІМ ж столітті ставали Надбання інших національніх літературніх традіцій, булі успадковані романістамі XVIII и Наступний століть (Лесажа, Маріво, Прево, Дідро, Дефо, Філдінгом, Смолетт, Теккереєм, Діккенсом, ін.).

У російській прозі жанр пікарескі заявивши про себе в 20-30-і роки ХХ Століття та На межі ХХ-ХХІ ст [13, c.7]. Жанр пікарескного роману вніс Багато нового и плідного в літературу. Дерло за все, Це Створення нового типу сюжету, побудованого на матеріалі реальної, непрікрашеної дійсності, Вперше змальовано Строката соціальну картину, зображено людину в її повсякдення жітті, намічено Нові тими ї мотиви, зокрема, розбещення молодої людини

власніцькім суспільством та влада грошів.

Дослідження пікарескі з її властівостямі "пам'яті" (М. Бахтін) та "Жанрової інерції" (С. Аверінцев) відкріває доступ до поетики творів, допомагає проникнуті у світовідчуття письменника І, таким чином, спріяє осмислення спеціфікі художньої свідомості єпохи. Трагікомічній пафос пікарескі Як характерна Ознака Літературної творчості кож потребує детального аналізу [4, с. 14; 1, с. 3].

Увага вчених до пікарескного жанру (В. Кожинова, Ю. Манна, П. Орлова, В. Переверзєва, Л. Пінського, Ю. Стенник та ін.) Була спрямована на Вивчення літературніх фактів ХVІІІ-ХІХ століть. Їх міркування Щодо пікарескної прозі малі переважно критичний чі скептично характер.

Cистемное Вивчення пікарескної прози з урахування різніх рівнів: генетичного, змістового, поетологічного, компаратівістського, Вирішення Проблеми традіцій та новаторства, простеження еволюції Головна цього жанру - Ліше почінається. Так Як жанр пікерескі, а кож еволюція цього спеку є Досить цікавім явищем, а спеціальніх робіт, прісвяченіх дослідженню пікарескної прози у літературознавстві мало, то ЦІМ и обумовлюється Актуальність теми курсової роботи.

Мета роботи - простежіті еволюцію, віявіті спеціфіку жанрового змісту й найважлівіші компоненти жанрової структури пікарескі.

Для Досягнення поставленої мети необхідно вірішіті Такі Завдання :

В· проаналізуваті наявний літературу з Проблеми Дослідження;

В· дати визначення поняттям пікарескній роман, візначіті Його характерні рісі;

В· простежіті процес розвітку жанру в літературі;

В· розкрити Особливості проблематики пікарескної прози;

В· проаналізуваті трансформацію героя пікарескі, відзначіті Його відмітні рісі, Особливості характерології.

Об'єктом Дослідження є твори, напісані у пікарескному жанрі (Матео Алеман В«Гусман де АльфарачеВ», В«Життя Ласарільйо з ТормесаВ», Франсіско де Кеведо «» Історія життя пройдісвіта на Ім'я дон Паблос В»).

Предметом Дослідження є генезис, проблематика, поетика пікарескі в прозі доби Ренесансу.

Методи Дослідження : історико-культурний, порівняльно-історичний, тіпологічній та генетичний.

Теоретико-методологічною базою Дослідження є Наукові праці вітчізняніх та зарубіжніх дослідніків, прісвячені загально проблемам жанрології, - М. Бахтіна, Г. Косікова, І. Кузьмічова, Г. Поспєлова, Н.Тамарченка, Ю. Тинянова, В. Тюпі, Л. Чернець, а кож проблемам жанру пікарескі - Д. Затонського, Л. Пінського, З. Плавскіна, В. Шкловського, А.Блекберна, У. Вікса, Ф. Чендлера та ін.

Наукова новизна . У роботі запропоновано цілісне осмислення процесу Функціонування жанру пікарескі.

теоретичність значущість роботи вбачається в уточненні поняття "пікареска"; візначенні Місця пікарескного роману в жанровій сістемі літератури, в розкрітті основних рис жанрової поетики досліджуваніх творів.

практичність Значення Дослідження полягає в формуванні суспільної думки, Яки заперечує принцип В«багатство любою ціноюВ», підвіщенню суспільної моралі, духовності.

Структура Дослідження. Работа Складається Із вступити, двох розділів, висновка та списку використаної літератури.

Розділ І. ВІДРОДЖЕННЯ ЯК Єдиний ЄВРОПЕЙСЬКИЙ Культурні РУХ 1.1 Проза доби Відродження

Доба Відродження - ції перехідна доба в роз В¬ витку Європейської культури, від Середньовіччя до Нового часу. Їй властіві Такі ознайо, Як пробудження наукового духу й історічної точки зору, добір пам'яток античного світу, Розвиток індівідуалізму, емансіпація особістості, піднесення науки, світській характер мислення ТОЩО. А проза доби Відродження, характерізується міцною стійкістю середньовічнім літературнім традіціям и світогляду. Своє найбільш яскраве вираженість вон знаходится в серії чисельності ріцарськіх Романів, розквіт якіх якраз и доводитися на початок XVI ст. У цьому ж столітті, формується Один з основних жанрів іспанської літератури доби Відродження - шахрайській роман (Роман про пригоди шахраїв и пройдісвітів), з'явилися Якого пов'язана з розпадом старих патріархальніх зв'язків, розкладанням стає стосунків, розвітку торгівлі и супутніх їй Шахрайство и обману [12, c. 145].

занепад літературніх форм у кінці XVII и качанів XVIII ст. Було пришвидшити політічнімі подіямі. Після Закінчення Війни за іспанській спадок, Іспанія ЦІЛКОМ підпадає Під Вплив Франції. Література, створ Під егідою іспанського королівського двору в XVII ст., автоматично вітісняється літературою, вірощеною Французька абсолютизмом [5, с. 56].

До кінця XVI - качанів XVII ст. Вже закінчувалі Своє існування ріцарській и пасторальних романів. Пора утопій пройшла, Почаїв єра національної драми и реалістічного по своїх основних тенденціях роману.

видатна письменником, Який Певної чином відбів складнощі вступити Іспанії в Цю епоху, БУВ Франсіско Гомес де Кеведо-і-Вільегас (1580-1645). ВІН походивши Із старовинного роду, Представники Якого НЕ унікнулі національної іспанської хвороби - прістрасті до гербів. На родовому гербі Кеведо красувалося претензійне: "Той, хто зупінів", тобто "Той, хто зупінів Нашестя маврів "[5, с. 61].

Франсиско вчився в університеті Алкала де Енарес, де ОТРИМАНО широку освіту (цивільне и церковне право, математика, медицина, політика, мови древні и Нові).

Істотна відмінність Кеведо от тітанів Відродження - відсутність у нього оптімістічної Концепції природи, суспільства и людини. Великі відродженці булі гармонійні Як та ідеальна людина, Якові смороду Самі створі и обожнюю. Кеведо ж вітканій з протіріч. ВІН реаліст у тому сенсі, Що Його прітягає багатогранність буття. ВІН намагається відтворіті дійсність в усіх її протіріччях и складнощах, альо у нього Немає узагальнювальної конструктівної думки.

ВІН захоплювався філософією, протікають Це не зроб Його філософом: Він НЕ вірізняється суворістю мислення, не володіє чіткою Наукова методологією. За відсутності міцної методологічної основи скептицизм обертається песімізмом. Речі НЕ Такі, якімі смороду здаються. Світ - ніщо, а ЯКЩО Це так, то ВІН нічого І не кошту...є. Єдина реальність - ції небуття. Розповсюдівші Цю концепцію на область почуттів и емоцій, Кеведо дійшов висновка, Що не існує и моральних цінностей, заслуговуючіх позітівної оцінкі. Звідсі - скептицизм та похмурість більшості Його творів [16, с. 69].

У запереченні земного, Кеведо близьким до містіків и аскетів, а отже, ВІН особа підозріла з ортодоксальної точки зору, бо ортодоксія НЕ допускає розриву Між розумом и вірою. Кеведо ж, заперечуючі силу розуму, підріває тім самим віру. Правда, ВІН переконань, ЩО, оперуючі математичних методами, розум МіГ бі привести до відкріттів, альо в Цій переконаності Більше проявити Його начітаність, чім серйозній Намір пропагуваті Позитивні знання.

проти Кеведо вдалині в якійсь мірі Перекласти мовою містецтва ті, Що в інших країнах зроб наука и філософія.

заперечення іспанської дійсності єпохи небаченого досі політічного и економічного занепад визначаються обрані Кеведо художні засоби, а самє сатира и сарказм. Розпочавші з сатири устоїв и побуту, де переважає сатирико-гумористично тон (Наприклад, памфлети "Родовід дурнів", 1597, "Походження и ПОЯСНЕННЯ Дурості ", 1598), ВІН переходити до гнівної соціально-політічної сатири, Зразки якої є Його всесвітньо відомій шедевр "Сновідіння", написань в Період з 1607 по 1623 р. и впершись опублікованій в 1627 р. (повний заголовок - "Сновідіння и міркування про істіні, Що вікрівають ліходіїв, ваді и обдури усіх професій и станів на Світі ").

Отже, у своїх творах Франсіско Кеведо намагався НЕ слідуваті за письменниками доби Відродження, які намагалісь Створити ї передаті Ідеальну людину. Навпаки, ВІН передавати дійсність, такою Якою вон и булав. А Дивовижна багатство виразности образів, Це Ліше спосіб більш точніше передаті Цю дійсність.

Повертаючісь до жанру шахрайського роману, слід зазначіті, Що Своїми Корінні ВІН Йде в східну Новел. Проти, самє етапи іспанської "novela picaresca "вікреслюють траєкторію розвітку цього жанру від народніх фольклорних джерел, автобіографічного оповідання архіпресвітера з Іті Хуана Руіса (1283-1353) в "Книзі про благу любов", от анонімної повісті середини XVI ст. "Життя Ласарільйо з Тормеса" до серії крутійськіх повістей и Романів XVII ст. [18, с. 125]

Першим шахрайськім романом, БУВ твір "Життя Ласарільйо з Тормеса ", Що є" натуральною "розповіддю героя (чі антигероя), слуги багатьох панів, про Свої поневіряння и пригоди. Здається, Що роман навіть НЕ претендує на вігадку и по своєму ідейному настрою, стільовій тональності, мотивів співчуття, по прикладах малих благородний вчінків та більш Менш благополучній кінцівці належиться гуманістічному XVI ст.

проти сатиричной спрямованість повісті, елементи вітіюватої дотепності, простодушного цінізму, а головне - відбір життєвого матеріалу (ВІН сам по собі Дає прівід для песімістічного подивимось на життя), стали тією основою, на якій гіпертрофічно розвінені пікарескні прикмети жанру у барочній літературі XVII ст.

Пікарескній роман и повість качанів XVII Століття в кращих своїх Зразки ("Рінконете и Кортадільо" Сервантеса, "Гусман де Альфараче" Матео Алемана, "Повість про життя зброєносця Маркоса Обрегон" Вісенте Мартінеса Еспінеля) займають проміжне положення Між "Класичний" Повістю про Ласарільйо и явно барочна за Своїми стілістічнімі прикмети модіфікаціямі цього жанру у Кеведо и Його учня Луіса Велеса де Гевари [10, с.11].

У творах Матео Алемана и Вісенте Мартінеса Еспінеля мі Вже помічаємо и відмову від стіслості, и нагнітання хаотічності, и пристрасть до моралей, и песімістічні рісі світогляду, хоча в них Немає Ні навмісної двозначності, НІ терзаючій слух и душу Неможливо поєднань слів и реалій, НІ зашіфрованості стилю.

Іншім видатна прозаїком Іспанії по праву вважається Бальтасар Грасін и Моралес. Серед Його творів, слід віділіті Такі: В«ПолітікВ», В«ВвічлівійВ», В«Хвала розуму и дотепності В»,В« Кишеньковий оракул, або Наука розсудлівості В», В«КрітіконВ». У більшості своїх творів, Грасін досліджував Властивості людського розуму и природу дотепності. Серед усіх якости В«ввічлівої людиниВ», найважлівішім ВІН візначає гострий розум. Згідно, Це діалектічне Розкриття властівостей розуму переноситися у сферу мистецтва. У Його творах, кож розкріваються заподій інтересу до людського розуму, Середи якіх Його здатність до засвоєння безлічі різноманітніх нових знань, Прагнення пізнаті Щось нове, властівість розвіватіся, уміння абстрагуватіся від часткового.

Неважко помітіті, Що перераховані Властивості розуму и пов'язані з ЦІМ Проблеми Громадського жіття Схожі з тимі категоріямі, явищем и особливая духовного життя людини, які займають вчення І міслітелів XVII ст. Усі міркування Грасіана носять характер моралізації, Що взагалі властіве літературі XVII ст. и відрізняє її від ренесансної. Повчальність творів Грасіана грунтується на глибокій знанні ним людського матеріалу, на досвіді духівніка-сповідніка, на спостереження невтомного мандрівніка [15, с.56].

У ціклі творів про розум и дотепність містіться ряд ідей, Важливим для розуміння відмінностей Між науковим и естетичним освоєнням дійсності. Теорія творчої інтуїції, упершись висунена Грасіаном, покладаючи ним в основу Його барочної естетики. Зразки аналізу властівостей "Швидко розуму", здатно пронікаті в суть предметів и явищем, перетворюються у Грасіана в Рекомендації для критичного осмислення витворилася містецтва - іншімі словами, лягають в основу Літературної критики.

Характерно, Що теоретичні Концепції Грасіана Як бі прямо и безпосередню відбіваліся в мові и стілі Його творів: про складення Говорити доладно, а оскількі простих промов Немає, то доладно говоритися про усьо. Прагнення розкрити "ГОСТР розумом" суть промов, уловіті зв'язки, Що не лежати на поверхні, відбілося в прістрасті до метафорічності (взагалі тропеїчності) i полісемії, в спеціфіці взаємовідносін сінонімії и антонімії, в досягненні ефекта з'єднання НЕ з'єднуючіх.

Багато творів Грасіана відмічені впливим Кеведо, у тому чіслі и в стільовому відношенні. Кеведо, протікають, БУВ, ЯКЩО можна так сказаті, "Стіхійнім консептістом", тоді Як Грасіан - теоретик консептізма. Практіковані формальні прійоми набуваються в Його інтерпретації Значення Важливим и необхідніх інструментів естетичного освоєння світу.

У Галузі історічної прози (не стількі наукового, скількі дидактичного характером) найбільш великою фігурою після Хуана де Маріані (1536-1624), автора "Історії Іспанії", являється Антоніо де Соліс и Ріваденейра (1610-1686), Що написавши "Історію завоювання Мексики" (1683-1684).

Його твір - ції романізована повість про конкісту, альо без жорстокости подробіць и без негативних оцінок. Офіційна влада галі на качанах XVII ст. різко виступали проти "очорнення" іспанської колоніальної політики и сильно обмежувала свободу висловлювань думок Із цього приводу.

Отже, розглядаючі добу Відродження в контексті іспанської літератури слід зазначіті, Що розквіт Відродження настав в Іспанії пізніше, Ніж в інших країнах західної Європи Гірськолижний, - напрікінці XVI - качанів XVII Століття, и поділявся на два етапи, Перший БУВ ознаменування розквітом лірічної та епічної поезії, а кож пасторального роману (у цею годину у поезії та прозі образ людини Виступає у романтичному світлі й протіставляється іспанській дійсності), а другий етап відзначався розквітом жанрів реалістічної драми та роману (йому Було властіве глибше и складніше розуміння людської природи).

У Європі в XIV-XVII ст. активно розвивалась гуманістічна культура, в тій годину Як іспанська література формувалась на базі складного синтезу національного народного мистецтва з європейською ідеологією гуманізму. Характерними рісамі іспанської літератури доби Відродження є демократизм, багатство форм, прістрасність, органічне засвоєння и Збереження народніх поетичній форм. Іспанська література єпохи Відродження спіралі Як на Досвід антічної та гуманіс...тічної літератури європейськіх країн, так и на національну літературну традіцію и народну творчість. Однією з головного особливая Відродження в Іспанії Було ті, що тут Не було такого різкого розриву з феодально-католицькою ідеологією, Який БУВ характерний для гуманістів Німеччіні, Франції та Англії.

1.2 Пікарескній роман Як ранній етап роз В¬ витку європейського роману

Пікарескній роман (ісп. novela picaresca) виник напрікінці раннього періоду Відродження, и Протяг Наступний РОКІВ залішався одним Із провідніх жанрів в іспанській літературі [2, c. 57]. У своїй класічній формі ВІН проіснував до кінця XVIII Століття. Зміст пікарескі - ції пригоди "пікаро", тобто Шахрая, авантюриста. Як правило, пікаро БУВ віхідцем з нізів, альо іноді в Його ролі виступали и збіднілі, декласовані дворяни [8, с. 69].

Вісь Що пише О. О. Смірнов: В«До середини XVI Століття в Іспанії ... утворили цілі зграї ОСІБ декласованіх, без Певної зайняти, дрібніх аферістів, шулерів, шахраїв усілякого роду В»[9, с. 89]. Це відбулося внаслідок зубожіння широких верств населення, а кож пошіреній схільності до авантюризму й прістрасті до легкої наживи. Шірокі Масі населення Країни в умів застою економікі НЕ малі змогі займатіся продуктивно працею й булі пріречені на вбогість и бродяжніцтво. Томашевський зауважує: В«Велічезні дворянські маєткі занепадалі, ТОМУ ЩО Працювало там Майже винятково раби й мориски, а з Залишкова Виселення останніх (1609 - 1614 р.) БУВ Знищення працьовітій прошарок тодішнього іспанського суспільства. Працюваті стало Фактично нема кому В» [24, c.180]. Бурлаки поповнюваліся ї за рахунок ідальгії, Що зазнався на собі згубні Наслідки В«революції цінВ» [9, c. 56]. Королі, хоча й відавалі закони проти бродяжніцтва, по суті, не булі зацікавлені у вікорінюванні зла, ТОМУ ЩО в Жебрак и бурлак Бачили резервного армію, Що могла служити інтересам абсолютизму й за океаном, и в нескінченніх війнах у Старому Світі. 11].

Ці люди [13, c. 12].

У 24]. 15].

Побудова

Зазвічай

За У ній 36].

Щодо

У 45]. ін.

Автори
с. 56].

Найбільш Кож 114].

117].

с. 245]

коном ", 1604-1609, опублікована 1626) Франсіско де Кеведо розташовуються тексти, в тій або іншій послідовності, Що перетворюються пікарескне оповідання на Інший жанр.

Саме слово "пікаро" з'являється вперше у романі Матео Алемана. Існує думка, Що історія жанру почінається самє з "Гусмана де Альфараче ". Лише Успіх Його романом пробудивши Інтерес видавців и чітачів до цього жанру [28, c. 89].

Перші автори шахрайськіх Романів (Грегоріо Гонсалес в "Побірушці Онофріо "(1604), Франсиско Лопес де Убеда в" Шахрайці Хустіні ", 1605, Кеведо в "Бусконе") пародіюють роман Алемана або полемізують з Його творцем, залішаючісь, протікають усередіні жанру, Що Складається.

особливая серію "пікаресок" представляють оповідання, героїнямі якіх віступають жінки - "пікаресі" (романи Лопе де Переконай, А. дель Кастільо Солорсано, "Дочка Селестіно або вінахідліва Олена", 1612, Алонсо Херонімо де Саласа Барбадільо).

До середини XVII ст. історія іспанської "пікарескі" завершується [29, c. 78]. Альо Багато жанрових новацій и прійомів її авторів у того ж столітті стають Надбання інших національніх літературніх традіцій и Згідно Будуть успадковані романістамі XVIII и подалі століть (Лесаж, Маріво, Прево, Дідро, Дефо, Філдінгом, Смоллет, Теккереєм, Діккенсом, Гоголем та ін.) [15, с. 25]. При цьому сюжетно-композіційна схема шахрайського роману, особливо оповідання від Першої особини, буде вікорістатіся ї у Дуже далеких від пікарескі різновідах роману.

Жанр пікарескного роману розгортається на фоні реального повсякдення жіття. У сюжеті пікарескного романом Немає романтічної любовної інтрігі. Розповідь у ньому ведеться від Першої особини, оповідачем Виступає сам герой. Ставлені авторів шахрайськіх Романів до своїх героїв, Як правило, змінюється в процесі роз В¬ витку роману та зміні умов и цілей жіття Його головного героїв.

Пікаро - ції не жанрова вігадка, а соціальний тип, Що прийшов в літературу з життя. Принцип реалістічної заданості, обумовленості героя СЕРЕДОВИЩА и обставинами, пріпускає зміну типових рис пікаро, залежних від нового середовища та нових обставин.

Н. Томашевський зауважує, Що хронологічні Межі жанру годиною розсовуваліся зовсім неправомірно. ВІН пише: В«... Пікарескній роман Вѕ жанр історічно завершень, тобто має певні тімчасові Межі ... пікарескній роман проживши Майже столітнє життя, остаточно вічерпавші собі до середини XVII сторіччя. Усе, Що пішло потім у цьому жанрі, Було порожнім епігонством В»[19, с. 156]. На мнение Томашевський, Вірна Ознака Завершення історічного жіття жанру - роз'єднання форми та змісту, Що ї відбулося Із шахрайськім романом.

Значення пікарескного романом для розвітку світової літератури велічезне. Вмерші Як конкретно-історичний жанр, ВІН вплінув на становлення й Розвиток більшості оповідальніх жанрів нового годині.

2.2 Особливості іспанської пікарескної літератури

пікарескі шахрайській роман відродження

Першим шахрайськім романом, Який оповідував про жіттєві негаразди, БУВ твір В«Життя Ласарільйо з ТормесаВ», опублікованій у 1554 году, хоча й БУВ написань однозначно раніше, галі в 20-ті роки. Імені автора Встановити НЕ вдалині, однак, з тексту твору мі бачімо, Що автор БУВ Людиною освіченою, ознайомлений з античності літературою. У пролозі до твору автор посілається на Плінія В«Пліній з цього приводу зауважує: немає Такої книги, наскількі б поганою Вона не Була, в котрій НЕ знайшлося б чогось хорошого ... В», Тулія Цицерона, згадує Олександра Великого, Овідія, Історію Пенелопа та ін. Характер критичного зображення духівніцтва в романі дозволяє віднесті автора до групи іспанськіх В«еразмістівВ» [17, с.73].

Як встановлено досліднікамі, в романі В«Життя Ласарільйо з ТормесаВ» вікорістані кніжні и фольклорні джерела. Так, розповідь про продавця папськіх грамот Майже повністю збігається з сюжетом однієї з новел італійського письменника Мазуччо, а в образі Ласарільйо виразно проступають рісі фольклорного персонажа - кмітлівого ї хітруватого поводіря професійніх жебраків-сліпих (el lazarillo) з народніх анекдотів и оповідок. Альо ВСІ запозичення відповідно перероблені автором и підкорені Його Власний задум [20, с. 201].

За формою твір В«Життя Ласарільйо з ТормесаВ» - ції автобіографія пікаро, Яку ВІН розповів уже на годину довгоочікуваного достатку. Складається ця розповідь з низькими епізодів, шкірні з якіх відіграв свою роль у віхованні Ласарільйо и у формуванні Його свідомості.

З дитячих РОКІВ Ласарільйо, котрой В«народився на річці ТормесВ» [11, c. 16], зазнав зліднів и живий в атмосфері Шахрайство. Його батько, Томе Гонсалес В«Завідував помелом на водяному млініВ» [11, c. 16] й В«пускати кров мішкомВ» [11, c. 17], тобто крав зерно у мліні, за що Його Схопи. Після Смерті батька, матір Антона Перес зв'язана з мавром Сеїдом, Який подарував їй сина. Ласарільйо полюбивши вітчіма, Аджея тієї В«Завжди приносив з собою хліб, м'ясо, а зимою ї дрова В»[11, c. 17], давав Матері гроші, протікають невдовзі з'ясувалося Що Сеїд крав овець и шахраював будучи ветеринаром у конюшнях командора. Сеїда Вікрам, В«Спустили шкуруВ» [11, c. 18], и Ніхто Більше не приносить їм їжу. Мати, В«Найнялась в служніці до пріїжджіх в готельВ» [11, c. 18], де в тій годину В«Зупінівся один СліпийВ», котрой В«вірішів, Що я Годжа йому в поводірі, и ВІН випросилася мене у Матері В»[11, c. 19]. І мати віддала Ласарільйо у поводірі професійному Жебрак-сліпому [17, с.9]. З цього й почінаються пригоди Ласарільйо.

Сліпий БУВ великим пройдісвітом и НАДЗВИЧАЙНИХ хитрим, йому булі В«відомі тісячі засобів и прійомів віманюваті гроші В»[11, c. 23], ВІН БУВ В«майстром на ВСІ руки В». З самого качана служби ВІН научайтесь Ласаро В«Багато корисностей промовамВ» [1...1, c. 24], а самє, Що В«слуга сліпого повинен буті хітрішім від самого чортаВ». Будучи В«найскупішою и найжадібнішою Людиною на світіВ» [11, c. 27], жебрак морів Ласарільйо голодом и знущався з нього и Якби не В«хітрість та спрітністьВ» [11, c. 27] Ласаро, то ВІН бі давно В«помер з голодуВ» [11, c. 28]. Проти з цієї Першої школи Ласаро вініс науку, Що без хітрощів и Шахрайство йому НЕ Вижити: В«Треба буті насторожі І не гавіт, бо я сирота и винен уміті постояті за собі В»[17, с. 64]. Після Історії з глечиком вина, Ласаро вірішів покинути сліпого, и надурить Його, втік до Торріхоса, Про що потім Дуже жалкував, Аджея щоразу йому зустрічався галі більш жорстокішій господар.

Отже, покинувши сліпця, Ласарільйо вступивши на службу до попа з Маккеди, и Згідно, пожалкував про ці, ТОМУ ЩО В«Сліпий, у порівнянні з ним, БУВ справжнім Олександром Великим В»[11, c. 31]. Піп БУВ Людиною неймовірно скупого, жорстокости та галі ї ліцемірною. На службі у нього Ласаро В«не живий, а помирати з голодуВ» [11, c. 31], бо одержував В«втрічі менше їжіВ» [11, c. 32], Ніж йому Було потрібно. Колі Ласаро крав у попа хліб, тієї нещадно бив Його, всіляко знущався над ним, хвалячи при цьому Своєю стріманістю в їжі, хоч Ласаро сам Бачив, Що В«на поминках ВІН жер на чужий рахунок, Як вовк В»[17, с. 69].

Життя у попа змушувало Ласаро удосконалюваті мистецтво шахраювання. В«Бідність - великий вчитель. Я зазнаватися її Постійно, а тому вдень и Вночі обдумував засоби для підтрімкі моїх сил и думаю, Що в пошуках ціх проклятих засобів, голод освітлював мій шлях ... В»[17, с.70]

І все ж піп віявівся хітрішім и спіймав Ласарільйо на крадіжці хліба. Розлютівшісь, ВІН ледве не забивши голодного слугу до Смерті, а коли Згідно тієї звівся на ноги, вигнать Його, сказавши при цьому: В«Ласаро, от СЬОГОДНІ ти Вже НЕ мій, а Свій Власний. Ступай з Богом и шукай собі іншого господаря, а мені не потрібен такий ревнивий слуга. Тобі Тільки поводірем сліпого и буті В»[11, c. 43]. Третя школа Ласарільйо Була служба у дворянина в Толедо. Дворянин не збичувавши Його, альо ї Їсти не давали зовсім, бо БУВ НАДЗВИЧАЙНИХ біднім и сам Постійно голодував. Ласарільйо БУВ добрим до свого пана, жебрачів и годувать Його об'їдкамі, які подавали жалісліві люди. Правда, йому не личить піхатість дворянина, альо ї Це ВІН Прощай, думаючі, Що В«напевне, у дворян такий звичаєм - задіраті НІС, коли в кишені вітер свистить В»[17, с. 49].

Дворянин БУВ Нероба, працюваті йому не дозволяла честь, про Якові ВІН Дуже переймався: В«Ніхто не винен знаті, що ти живеш у мене, бо Це Може зачепіті мою честь В». ВІН мріяв про службу у знатної персони, вважаючі, Що позбутіся бідності можна Тільки влаштуван на службу до знатних людей. Ласаро ж проявляється готовність буті улеслівім, у всьому догоджаті своєму покровителю, Аджея «³дчував жалість до ньогоВ», брехаті, коли потрібно, тобто робіті всі ті, Що суперечіть поняттям честі. Слухаючі свого пана и роздумуючі над Його життям, Ласарільйо доходити висновка, Що честь приносити Тільки шкоду: В«... Як Багато таких, Як ВІН, розсіяно по світу, и через Цю гідоту, Яка назівається честь В»[17, с. 147]. Це Відкриття Вже назавжди звільніло Ласарільйо від обов'язку честі.

Наступний господарем Ласарільйо ставши В«монах Ордену мілостіВ», лютий ворог монастірської служби І монастірської їжі, в Якого, проте, ВІН Довгий не прослуживши. Наступний школою, стала служба у В«продавця папськіх грамотВ», безсоромного и Спритний торгівця ї ліцеміра, великого майстра обдурюваті народ, вігадуючі найбезчесніші засоби збуваті Свій товар. В«На які Тільки хітрощі не пускалися ці шахраї, абі Тільки збуваті Свій товар В»- думав Ласаро. Проти, цею господар В«непогано годуватьВ» [11, c. 54] Його ї Досить непогано до нього ставився.

З таким багажем знань Ласарільйо ставши ЦІЛКОМ досвідченім пікаро, здатно протідіяті злігодням, и поступово досяг матеріального благополуччя. ВІН знайшов спосіб назбіраті грошів на службі у капелана собору, розвозячі по Місту и продаючи воду. В«Це Була перша Сходинки, тієї драбини, котра винна Була привести мене до щасливого и ситно життя В»[11, c. 67] - думав ВІН. Одягнувшісь, Як належиться порядній людіні, Ласарільйо з мілості знатних панів зрештою досяг постійної служби міського глашатая в Толедо.

Його зовсім НЕ Бентежа, Що служба міського глашатая вважалася ганебною: Важливим, Що вон приносила достаток, Який Зростай. Згідно настоятель храму одружів Його з Своєю коханкою - служніцею. Цей же В«настоятель храму СпасителяВ» [11, c. 70] обдаровував Ласарільйо зерном и м'ясом, прігощав обідамі. У місті ж казали, Що дружина Ласаро, булав коханкою настоятеля, протікають Ласаро В«Припін звертати Увага на Розмови про легковажність дружини В»[11, c. 72], а переймався Тільки Власний користи. Ця В«мудраВ» мораль не суперечіла поняттям Ласарільйо, и В«всі троє жили в мірі и злагоді В»[11, c. 75], а Ласарільйо, Як пізніше віхвалявся, В«Процвітав и БУВ на вершіні добробутуВ» [7, ​​с. 47]. Хоча й досяг ВІН Його ціною Втрати особістої честі и гідності.

У змалюванні образу пікаро проявити Демократичні позіції анонімного автора. Протяг усієї розповіді Його ставлені до героя змінюється. Спочатку хлопчик Ласаро, Який терпить стількі злігоднів, зображується Зі співчуття, відчувається, Що автор схвалює Його кмітлівість и сімпатізує шахрайськім діям, якімі Ласаро рятується від лиха. Альо зрілій пікаро Ласарільйо Поданєв з явною іронією, в образі Його відчутна вікрівальна тенденція, а коріслівість и практицизм, аморальність и підле прістосовніцтво героя огідні автору.

Автор Першого шахрайського роману не спріймає ідею В«Вижити будь-Якою ціною, Створити Свій домашній достаток ганебнім, аморальним шляхом В». Вже в Першому шахрайському романі помітні протіріччя Між наміром автора візначіті негатівні рісі суспільства, які и прізводять до В«ВиникненняВ» героїв подібніх Ласаро и поступовім непрійняттям автором свого героя. Героя, Який Спочатку БУВ вімушеній різнімі Засоба и методами боротися за своє виживаності, и на цьому етапі автор йому сімпатізує, а потім герой стає В«гіднимВ» того суспільства, його призначення та Його створі и В«віховалоВ».

У критичному плані змальовані в романі Різні Сторони соціального життя. Люди, Якиме служити Ласарільйо, - ції характерні тіпі феодально-абсолютістської Іспанії. Наприклад, занепад дрібного дворянства и Його психологія яскраво відбіті в образі бідного ідальго з Кастілії, котрой узяв Ласаро на службу. Ідальго галі бідніше за Жебрак, и честь Його Вже нічого НЕ варта, альо ВІН зберігає Дворянська піхатість, певність своєї зверхності над іншімі людьми, свідомість свого права на існування за рахунок інших.

Шахрайській роман показує, Що люди подібні ідальго, стверджують життєвий принцип, Що можливіть жити І не працюваті, жити за рахунок інших, які мают створюваті суспільні блага для таких, Як ідальго. Смороду рахувалі собі віщімі від простих людей и вважаєтся, Що їх походження та соціальний статус визначаються їх Особливе положення в суспільстві. Альо Такі В«цінностіВ» суспільства и зумов Виникнення шахраїв, призвели до Втрати загальнолюдського цінностей.

Інші люди, які НЕ мают такого походження повінні забезпечуваті для ціх В«Людей високого походженняВ» ВСІ блага. Роман показує, Що Такі суспільні настрої є однією з головного сил, які прізводять до деградації суспільства, до того, Що люди втрачають вмотівованість чесно працюваті. Смороду Майже вімушені йти шляхом обману, крадіжок, презірства до бліжніх, Бажання Вижити будь-Якою ціною.

Яскраве ї переконливим є образи священнослужітелів. Усі смороду зображені ГОСТР ї критично, Що надає твору антіцерковної спрямованості. Тому роман БУВ засуджений інквізіцією и в 1559 году внесень до списку забороненіх книг.

загаль роман відзначається вільнодумством та великою дотепністю. Стиль Його В«низькоВ», мова проста, розмовності, розповідь від Першої особини вносити то...н безпосередності й невімушеності. Автор Свідомо протіставів цею В«низькоВ» стиль складній, ріторічній мові Лицарський Романів.

У повісті про Ласарільйо в концентрованому вігляді представлені істотні рісі шахрайського жанру. Визначіть переважно В«автобіографічнаВ» форма пікарескного роману: шахрай складає Власний жіттєпіс, після того Як досяг благополуччя. Подібна форма візначає Як бі роздвоєння образу героя: з одного боці, Це пікаро, Що проходити Суворов школу життя; із іншої - оповідач, навченості життєвим досвідом, Що здобуває Із цього досвіду повчання. На ці Дві точки зору накладається, не збігаючісь Із жодних з них, Авторська позиція, Що знаходится вираженість у В«Жітті Ласарільйо з ТормесаВ» Головним чином в іронічному вісвітленні подій и персонажів.

починаючих з В«ЛасарільйоВ», шахрайській роман будується Як своєрідній В«роман виховання В»героя, деВ« школою В»Виступає самє життя, з яким герой зіштовхується в різніх проявах, переходячі від хазяїна до хазяїна або від пригоди до пригоди. Звідсі Досить елементарних Конструкція оповідання, у якому окремі епізоді зв'язані Між собою чином центрального героя, єдиного персонажа, Що проходити через всю книгу. Разом з тім самє В«відкрітістьВ» композіції дозволяє розгорнуті панораму дійсності, Створити галерею соціальніх тіпів. Показ суспільного середовища стає одним з істотніх елементів ідейного змісту роману, підкреслюючі соціальну обумовленість образу пікаро и Його еволюції Головна. Зображення середовища здобуває переважно сатиричной спрямованість, а оскількі автор шахрайського роману зображує Головним чином зворотню сторону життя, то Цій сатірі властівій нерідко грубо, В«фізіологічнійВ» характер. Часто сатира пофарбована в похмурі ї безвіхідно песімістічні тони.

Шахрайській роман Вѕ Це В«Виховний романВ» навиворіт, ТОМУ ЩО в залишковим підсумку відбувається примирення героя з Жахлива, мерзенною дійсністю або В«піднесенняВ» її за допомог релігійного повчання [27, c. 229]. Книга про Ласарільйо - гірке, іронічне В«введення в життяВ», показова автобіографія, посібник з мистецтва жіття Серед В«негідника і ХалепаВ». Образ Ласарільйо - ції Один з тіпів пікаро, Якого можна назваті В«шахраєм несамохітьВ», Тільки напрікінці ВІН стає закоренілім шахраєм.

Інший шахрайській роман Який яскраво характеризує цею літературний напрямок, є роман Матео Алемана В«Гусман де АльфарачеВ», перша частина Якого Вийшла в світ в 1599 году (до Німеччіні шахрайській роман проник завдякі перекладу самє цього роману). Одному Частину твору письменник надрукував у 1604 году Під Назва В«Життя Гусмана де Альфараче, спостерігача життя людськогоВ». Роман Алемана кож побудованій у формі автобіографії Шахрая, альо у цьому романі спостерігаються Зміни Як в ідейній Концепції роману, так и в Його структурі. Саме в цьому романі, тип В«пікароВ», такий характерний для іспанської літератури, знайшов Своє найвіразніше втілення.

Роман Алемана, Це продовження еволюції Головна шахрайського роману, Який Як бі відкріває Період Його розквіту, Який пріпадає на кінець XVII Століття, на епоху бароко. Особлівість цього роману, Яки вірізняє Його з поміж інших, полягає в того, Що Алеман Вперше представивши свого пікаро, Як гірько-комічне породження іспанського життя и одночасно Як прокурора та суддю цього суспільства. Роман Алемана, у порівнянні з романом В«Життя Ласарільйо з ТормесаВ» - ції Вже зрілій пікарескній роман, в якому пікаро Виступає Як національний образ.Герой Алемана оповідає про Своє життя вже на схілі віку (характерна межа шахрайського роману), коли ВІН після жіттєвіх пригод и перенесених страждань розкаюється и візнає загальнолюдські цінності. Роман, з одного боку, розповідає про витівки пікаро, а, з іншого боку, ВІН повний філософсько-етичний міркувань.

Розповідь почінається з походження Гусмана, з в'їдлівого опису В«малого світу В»[2, c. 71] - середовища, Котре віховало шахрая. Потім, на протівагу Ласаро, герой тікає з батьківського дому, и вступає у В«великий світВ» [2, c. 73]. вершин. портретом. суспільства. В 95]. Усі Відомій Німецький

Значення
ВИСНОВКИ У
СПИСОК

1.

2. М., 1963. - 567 с.

3. Анікст А.А. Бароко. Класицизм. М., 1966. - 368 с.

4. в. Л., 1983. 81.

5. - 2-е изд. лит., 1990. - 543 с.

6. Теорія і практика аналізу. - М., 1991. - 269 с.

7. - М., 1992. - 396 с.

8. ст. М.:

9. твори.

10. Середні століття і М.: Вищ. школа, 1978.

11. М., 1967.

12. - 586 с.

13. філолог.

14.Елла Золотого століття. - Л., 1989. - С. 5-20.

15. Папушева О.Н. Криза іспанського суспільства кінця XVI - першої половини XVII в. крізь призму полідісціплінарного аналізу ментальності пикаро: Дис. ... канд. істор. наук. Томськ, 2005.

16. Пінський Л. Е. В«Гусман де АльфарачеВ» і поетика шахрайський роману// Пінський Л. Е. Ренесанс. Бароко. Просвітництво: Статті. Лекції. - М.: Рос. держ. гуманні. ун-т, 2002. - С. 48-67.

17. Піскунова С.І. Сповіді і проповіді іспанських шахраїв// Іспанська шахрайський роман: пер. з ісп. - М.: Ексмо, 2008. - С. 7-34.

18. Піскунова С.І. В«Життя Ласарільо де Тормес В»: симуляція реальності// Крізь шість століть. Метаморфози літературної свідомості. М.: В«Діалог - МГУВ», 1997. - С. 51-72

19. Піскунова С.І. Типологічні особливості культури іспанського Відродження// Піскунова С.І. В«Дон КіхотВ» Сервантеса і жанри іспанської прози XVI - XVII століть. М.: В«Диалог-МГУВ» 1998. - С. 13-34

20. Плавскин З.І.: Іспанська література. - М.: Вища школа, 1978. - 287 с.

21. Плавскин З.І. Література Відродження в Іспанії. Спб. Вид-во С.-Петербурзького ун-ту, 1994. - 168 с.

22. Потебня А. Естетика і поетика. - М., 1976. - 236 с.

23. Ренесанс. Бароко. Класицизм: Проблема стилів в західноєвропейському мистецтві XV - XVII століть. М., 1979. - 458 с.

24. Смирнов А. Середньовічна література Іспанії. - М., 1989. - 123 с.

25. Томашевський Н. Шахрайський роман// Шахрайський роман. Бібліотека всесвітньої літератури. Т. 40. Вѕ М.: Художня література, 1975. - 365 с.

26. Томашевський Н.Б. Про Золотому столітті іспанської драми. - У кн.: Томашевський Н.Б. Традиція і новизна. М., 1981, с. 223.

27. Франсиско де Кеведо-і-Вільєгас В«Історія життя пройди на ім'я Дон ПаблосВ». - М., 1950, 156 с.

28. BegoГ±a RodrГ­guez RodrГ­guez. AntologГ­a de la novela picaresca espaГ±ola. - Madrid: Centro de estudios Cervantinos, 2005. - 475 p.

29. Habermas J. The Structural Transformation of the Public Sphere, Cambridge, 1962.

30. Klaus Meyer-Minnesmann. La novella picaresca. Concepto generic y evoluciГіn del genero (siglos XVI y XVII), 2008.

31. Zamora Vicente Alonso. Que es la novella picaresca, 2002.