Своєрідність композиції та особливості художнього стилю Жана-Батіста Мольєра у комедії "Тартюф"

Реферат Своєрідність композиції та особливості художнього стилю Жана-Батіста Мольєра у комедії В«ТартюфВ»

Зміст

Введення 1. Біографія і творчість 2. В«Тартюф або Обманщик, або ЛицемірВ» - сама важка доля 3. Сюжетно-композиційне своєрідність комедії Висновок

Список літератури

Введення

мольєр драматург комедія Тартюф

Значення Жана-Батіста Мольєра у світовій літературі перебільшити дуже важко. Він об'єднав у своїй творчості кращі традиції французького народного театру і передові ідеї гуманізму і створив новий вид драми - високу комедію, тим самим відкривши нову сторінку в історії не тільки французького, а й світового театру. Мольєр позначив шляхи для всього подальшого розвитку драматургії. Його творчість послужило своєрідним мостом між двома великими культурними епохами - Відродженням і Просвітництвом. Домольеровскіе комедії першої половини XVII століття носили вельми поверхневий, розважальний характер, позбавлений будь-якої соціально-моральної проблематики. Мольєр висуває на перший план не розважальні, а виховні і сатиричні завдання. Його комедіям притаманні гостра, бичующая сатира, непримиренність з соціальним злом і, разом з тим, іскрометний здоровий гумор і життєрадісність.

Про значення В«ТартюфаВ» для самого драматурга можна судити вже по тому, як довго і наполегливо він відстоював п'єсу, скільки душевних і фізичних сил витратив на протистояння тим, хто на неї ополчився. Не раз він ставав об'єктом наклепів та брудних пліток ворогів, яких зачіпало його творчість. У передмові до комедії Мольєр емоційно вигукує: В«... Хіба ... перекручення моральності не нав'язло у нас в зубах? »« Ми бачимо лиходіїв, які, повсякденно прикриваючись благочестям, блюзнірськи змушують його бути посібником страшних злочинів В». В«ТартюфВ» послужив Мольеру літературним зброєю, мішень якого - ненависний йому порок, що став справжнім суспільним лихом в умовах абсолютизму і контрреформації.

Актуальність даної роботи обумовлена ​​тим, що інтерес до творчості Мольєра і зокрема до його комедії В«ТартюфВ» не слабшає до цього дня, про що свідчить різноманіття книг і монографій театрознавців та літературознавців, а також присвячених Мольеру наукових статей і публікацій, знайдених мною в мережі Інтернет.

1. Біографія і творчість

Великий французький драматург Жан Батист Мольєр (1622 - 1673), автор всесвітньо відомих комедій В«ТартюфВ», В«Дон ЖуанВ», В«МізантропВ», В«СкупийВ», В«Міщанин у дворянствіВ» і багатьох інших, фактично став В«російським зарубіжнимВ» письменником.

Мольєр - псевдонім Жана Батіста Поклена, що з'явився на світ в Парижі 15 січня 1622 року. Він народився в буржуазній сім'ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника. Інша хороша перспектива - вивчитися на юриста, це і престижно, і дає можливість заробляти великі гроші. Але юнак вирішив стати актором. Ця професія вважалась однією з найнижчих і мерзенних. Актори були прокляті Церквою, їх не дозволялося ховати на кладовищі, якщо перед смертю вони не відмовлялися від свого заняття. Коли Мольєр був уже знаменитим драматургом, Французька Академія запропонувала йому місце академіка, але за умови, що він порве з театральною діяльністю. Мольєр не захотів виконати цю умову, і двері Академії для нього залишилися назавжди закритими.

Початок театральної кар'єри юного Поклена було невдалим. Разом з групою друзів він організував В«Блискучий театрВ», але театр цей нічим особливо не відзначався і в кінці кінців зазнав повного краху, і Поклен, який відповідав за фінанси театру, деякий час навіть сидів у борговій в'язниці. Це неважко пояснити, адже репертуар В«Блискучого театруВ» майже суцільно складався з трагедій, які гралися на сцені кращого театру Франції - В«Бургундського готелюВ». Але якщо в В«Бургундському готелі В»працювали видатні актори-трагіки, то вВ« Блискучий театр В»рівень художньої майстерності майже всіх акторів був невисокий, трагічні ролі у них не виходили. Зазнавши фіаско в Парижі, вони вирішили покинути столицю, щоб спробувати щастя в провінції.

Трупа перебувала в провінції 12 років, з 1646 по 1658 рік. Спочатку її чекали серйозні невдачі. Публіка не хотіла дивитися трагедії та віддавала перевагу італійських акторів, раптом по залу проноситься слух, що десь поруч веселу комедію розігрують перед публікою приїхали в місто італійські актори. І глядачі, ламаючи лавки і давлячись в дверях театру, спрямовуються до італійців - головним конкурентам, відбиваючим публіку у Мольєра.

У 1658 році трупа Мольєра повернулася до Парижа. Вона зіграла перед королем Людовіком XIV і його двором трагедію Корнеля В«НікомедВ». Знову трагедія - і знову невдача. Але Мольєр, бажаючи виправити враження, зразу після В«НикомедаВ» показав свою комедію В«Закоханий доктор В»у дусі італійських комедій масок. Успіх був величезним. Король залишив трупу в Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон, виділив Мольєру щорічний пенсіон.

Перший сезон трупа грала репертуар, підготовлений в провінції (до речі, знову трагедії), та ще й на зміну з вічними конкурентами - італійцями, які грали на тій же сцені. Так що успіху не було. Але Мольєр не здавався. Вам хочеться комедію? Будь ласка! Але це буде сатира на вас, стовпи салонної культури, які нав'язали театру свої правила. Першою п'єсою для нового театру стала одноактна комедія В«Смішні жеманніци В»(1659). Комедія мала величезний успіх. Але аристократки образилися на Мольєра. Дійсно, Мольєр зло висміює прагнення аристократії відгородитися від народу за допомогою умовної культури, химерного мови та манер. Слово В«преціознийВ», яке раніше вимовлялося з повагою, після комедії Мольєра стало викликати загальний сміх, набуло нового значення: В«манірнийВ».

Вороги вирішили помститися драматургу: трупу видворили з Пті-Бурбона, а будинок театру знесли з такою поспішністю, що в ньому загинули декорації, костюми. Актори виявилися на вулиці. Але вони не покинули Мольєра, хоча їх запрошували в інші театри. Король виділив трупі нове приміщення - зал у палаці Пале-Рояль. У цій будівлі Мольєр буде працювати до кінця свого життя.

Незважаючи на тріумф В«Смішних манірницьВ», трупа Мольєра, як і раніше часто грає трагедії, знову без особливого успіху. Після низки провалів Мольєр приходить до чудово сміливою думки. Трагедія приваблює можливістю підняти великі суспільні, моральні проблеми, але вона не приносить успіху, не близька глядачам Пале-Рояль. Комедія залучає найширшого глядача, але в ній немає великого змісту. Значить, необхідно перенести моральну проблематику з трагедії з її умовними античними персонажами на комедію, яка зображає сучасне життя звичайних людей.

Вперше ця ідея була здійснена в комедії В«Школа мужівВ» (1661), за якою послідувала ще більш яскрава комедія В«Школа дружинВ» (1662). В«ШколиВ» Мольєра заклали фундамент жанрового різновиду В«комедії-школиВ», що здобула популярність в драматургії наступних двох століть як чудовий засіб морального виховання без зайвої повчальними.

Але незважаючи на злобствованіе численних ворогів, комедія йшла в Пале-Роялі з величезним успіхом. Мольєр вирішив відповісти своїм супротивникам незвичайним способом. Він написав маленьку п'єсу В«КритикаВ« Школи дружин В»(1663). Хоча супротивники Мольєра спробували битися з ним його ж зброєю і написали кілька п'єс, подібних В«КритиціВ« Школи дружин В», перемога залишилася на боці Мольєра. На 1664 - 1670 роки доводиться вищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в ці роки він створює свої кращі комедії: В«ТартюфВ», В«Дон ЖуанВ», В«МізантропВ», В«СкупийВ», В«Міщанин у дворянствіВ».

У Росії Мольєра знали вже в XVII столітті. Вважається, що в будинках московської знаті Мольєра грали ще при його життя, його комедії входили в репертуар придв...орного театру царя Олексія Михайловича. В«Лікар мимоволіВ» перевела царівна Софія, старша сестра Петра I. Зберігся зроблений в кінці XVII століття переклад В«АмфітріонаВ» (під назвою В«Амфітріон, порода ГеркулесовіВ»). На початку XVIII століття були поставлені комедії В«АмфітріонВ», В«Смішні жеманніциВ», В«Жорж ДанденВ», В«Лікар мимоволіВ» в перекладі на російську мову. А. П. Сумароков і Ф. Г. Волков, створили перший постійний театр в Петербурзі, спиралися на Мольєра у формуванні смаків російської театральної публіки. Так, у 1757 - 1758 роках вони показали комедії В«Скапенови обмани В»(В« Витівки Скапена В»),В« Скупий В»,В« Школа дружин В»,В« Тартюф В»,В« Міщанин у дворянстві В»,В« Жорж Данден В»,В« Мізантроп В»та інші.

Мольєра переводили Н. В. Гоголь, С. Т. Аксаков, В. Я. Брюсов і інші видатні діячі російської словесності.

Мольєра вивчають в нашій школі, у вузах, про нього пишуть книги і статті, імена його персонажів стали прозивними: про лицемірство ми говоримо - Тартюф, про любителя жінок - донжуан, про скупому - Гарпагон, багато в чому завдяки Мольєровської комедії В«МізантропВ» в російську мову ввійшло грецьке слово В«мізантропВ» для позначення людини, стороняться людей. Загалом, для російської людини не знати Мольєра так само дивно й соромно, як не читати В«Лихо з розумуВ», В«Євгенія ОнєгінаВ» або «³йну і світ В».

2. В«Тартюф або Обманщик, або ЛицемірВ» - найважча доля

У самої великої комедії Мольєра В«Тартюф, або ОбманщикВ» (1664 - 1669) була найважча доля. 5 років Мольєр виправляв, редагував, вносив поправки в п'єсу, три рази - В 1664, 1667 і 1669 рр.. - Вона виносилася на суд глядачів. У першій редакції комедія була трехактовая; вона, мабуть, закінчувалася тим, чим завершується третя дія дійшов до нас останнього варіанту В«ТартюфаВ». У всякому випадку, в ній торжествує не справедливість, а лицемірство, ханжа не несе ніякого покарання. Мольєр зробив Тартюфа священнослужителем і змусив його В«Свої капосні діїВ» супроводжувати цитатами з Святого Письма. Чи не дивно, що комедія так схвилювала релігійні кола. Вона була поставлена ​​в 1664 році під час грандіозного свята, влаштованого королем в честь своєї дружини і своєї матері. Мольєр написав сатиричну п'єсу, в якій викривав В«Товариство Святих ДарівВ» - таємне релігійне заклад, яке прагнуло підпорядкувати своїй владі всі сфери життя в країні. Королю комедія сподобалася, так як він побоювався посилення влади церковників. Але королева-мати Анна Австрійська була глибоко обурена сатирою: адже вона була негласною покровителькою В«Товариства Святих ДарівВ». Церковники вимагали, щоб Мольєра піддали жорстокій катуванню та спалення на вогнищі за образу Церкви. Комедія була заборонена.

У 1666 році померла Анна Австрійська, Мольєр скористався цим і в 1667 році представив на сцені Пале-Рояль другий варіант комедії. В«ТартюфВ» набуває рис В«високої комедії В». Він перейменував героя в Панюльфа, комедію назвав В«ОбманщикВ», особливо різкі сатиричні місця викинув або пом'якшив. Мольєр розширив її до п'яти актів, переряділ Тартюфа в світську одяг, - все повинно було говорити про те, що це зовсім інша комедія. Важливим стратегічним кроком була зміна кінцівки. Тепер ошуканець отримував по заслугах: В«Коли шахрай Тартюф, він же Панюльфа вже тріумфував і розорив чесних людей і коли, здавалося, від нього вже немає ніякого порятунку, все-таки порятунок стало, і спливло воно від короля В». Тим самим наївний драматург сподівався забезпечити комедії захист і заступництво Людовика XIV. Однак, як нам вже відомо, і ці заходи не допомогли вивести її на сцену. Комедія пройшла з великим успіхом, але знову була заборонена після першого ж уявлення. Драматург не здавався.

Нарешті в 1669 році він поставив третій варіант В«ТартюфаВ». На цей раз Мольєр посилив сатиричне звучання п'єси, довів її художню форму до досконалості, також Мольєр повертає головному персонажеві релігійний образ і називає своє творіння В«Тартюф, або ОбманщикВ» .. Саме цей, третій варіант В«ТартюфаВ» був опублікований, його читають і виконують на сцені вже більше трьохсот років!

3. Сюжетно-композиційне своєрідність комедії

У комедії "Тартюф" Мольєр вступає в жорстоку боротьбу з релігійним ханжеством. У первісному варіанті головний персонаж п'єси був зображений ченцем. Двічі церковники домагалися заборони п'єси, двічі Мольєр переробляв п'єсу, міняв її заголовок, ім'я героя. У підсумку Тартюф не чернець, а мирянин, безсовісний лицемір і шахрай.

Мольєр показує, як лицемірна релігійна проповідь руйнує всі нормальні людські та сімейні відносини. Умови часу не дозволяли відкрито боротися проти релігії. Мольєр змушений критикувати лицемірство як чисто моральний порок. Це нарочито підкреслено в промовах Клеанта - резонера, т, е. позитивні персонажі, Висловлюються авторські ідеї. Намагаючись розкрити Оргону очі на Тартюфа, він доводить, що справжня релігійна віра не має нічого спільного з ханжеством.

Образ Тартюфа викриває велике соціальне явище. У ньому втілені багатовікова релігійна брехня, ідея аскетизму, похмурі риси кліки церковників. Також і Оргон - аж ніяк не схематичне втілення легковір'я і засліплення, хоча риса ця комічно загострена в його поведінці в п'єсі. В його особі ясно змальований тип обмеженого і відсталого французького буржуа тієї епохи, - малокультурні, готового йти на приводу чужої ідеології, легко потрапляють на вудку релігійної проповіді.

Картина взаємин Оргона з родиною розкриває характер застарілих ідей аскетизму. Захоплюючись "Піднесеним" впливом Тартюфа, Оргон говорить:

Я стаю іншим від цих з ним бесід.

Відтепер у мене прихильностей немає!

Він робить мене чужим всьому на світі.

Нехай у мене помруть брат, мати, дружина і діти,

Я цим засмучуся ось стільки, їй же-ей!

На що розумний Клеант іронічно відповідає:

Я людяніше не чув промов! [1]

Демократизм і народність комедії особливо яскраво набрали прекрасному образі служниці Доріни. Смілива, прониклива і дотепна, ця жінка з народу відразу розкусила Тартюфа. Викривальний дух п'єси ослаблений кінцівкою. Захистом проти темних сил виявляється король, завдяки мудрості якого підступи Тартюфа приводять в в'язницю не Оргона, а його самого. Сатира, таким чином, спрямована проти феодальної реакції, але ще не зачіпає абсолютизму.

Комедія в основному витримана в манері класицизму. Дія відбувається протягом доби в одному місці - будинку Оргона. Воно зосереджене навколо одного великого конфлікту. У кожному з основних персонажів підкреслена одна провідна риса в сатиричному перебільшенні.

В образі Тартюфа - це релігійне святенництво. Ще до появи Тартюфа на сцені ми чуємо про його крайньої побожності та смиренні, аж до каяття за те, що одного разу під час молитви він убив блоху. Потім послідовно розкривається підгрунтя цього благочестя. І тут виявляється, що лицемірство не єдиний його вада. Ми дізнаємося, як Тартюф любить добряче поїсти за чужим столом, що він небайдужий до красі служниці. Ми бачимо, як він не гребує жодними засобами, прагнучи захопити чуже майно, як намагається спокусити дружину свого благодійника. І тут лицемір остаточно викриває свій аскетизм, заявляючи, що, "хто грішить у тиші - гріха не робить ", а також:

В«Визнання палке ... Але, як воно ні лестно,

Боюся, що ваша мова трохи ... недоречна.

А я-то думала до нинішнього дня,

Що ваша побожність - надійна броня

Від проб мирських, надійна гребля ...

Тартюф:

Як я ні набожний, але все ж я - чоловік В»[2],

Все це прояви сутності характеру, який ні в чому не змінюється від початку до кінця. Але правдива картина соціального життя в комедії не зводиться тільки до викриттю святенництва. Буржуазна сім'я з її патріархальним укладом, з якого жадає вирватися молодь, - все це виростає в живе і яскраве полот...но.

Основну увагу Мольєр зосередив на створенні характеру Тартюфа і викритті його мерзенної діяльності. Тартюф (його ім'я, вигадане Мольєром, походить від слова В« обман В») - страшний лицемір. Він прикривається релігією, зображає з себе святого, а сам ні в що не вірить, таємно молотками свої справи.

Характер Тартюфа по ходу п'єси не змінюється. Але він розкривається поступово. Композиція комедії дуже своєрідна і несподівана: головний герой Тартюф з'являється тільки в третьому дії. Дві перші дії - це суперечка про Тартюфа. Глава сімейства, в яке втерся Тартюф, Оргон і його мати пані Пернель вважають Тартюфа святим людиною, їх довіру лукавому безмежно. Релігійний ентузіазм, який в них викликав Тартюф, робить їх сліпими та смішними. На іншому полюсі - син Оргона Даміс, дочка Маріана зі своїм коханим Валером, дружина Ельміра, інші герої. Серед усіх цих персонажів, які ненавидять Тартюфа, особливо вирізняється служниця Доріна. У Мольєра в багатьох комедіях люди з народу розумнішим, кмітливішої, енергійніше, талановитіші своїх панів. Для Оргона Тартюф верх всяких досконалостей, для Доріни це В«жебрак, що сюди з'явився худий і босийВ», а тепер В«мнит себе владикою В».

Але ось Тартюф з'явився. Третє і четверте дії побудовані дуже схоже: Тартюф двічі потрапляє в В«МишоловкуВ», його сутність стає очевидною. Цей святенник вирішив спокусити дружину Оргона Ельміра і діє абсолютно безсоромно. У перший раз його відверті зізнання Ельмірі чує син Оргона Даміс. Але його викриттів Оргон не вірить, він не тільки не виганяє Тартюфа, але, навпаки, дарує йому свій будинок. Знадобилося повторити все це спеціально для Оргона, щоб він прозрів. Сцена четвертого дії, в якій Тартюф знову вимагає від Ельміри кохання, а під столом сидить і все чує Оргон, - одна з найзнаменитіших сцен у всьому творчості Мольєра.

істину. Основа арешт.
Висновок достовірністю. Він

Він Він В іншому
Список літератури

1. Ст. і коммент. В.А. -

2. Історія для студентів пед. ін-тів по спец. № - М.: Просвещение, 1988. - 608 с.

3. Зарубіжна Учеб. ін-тів по спец. яз. С.Д. - 608 с.

4. Коротка Зарубіжні

Ст. і коммент. В.А. - М.: Дет.