Життя і творчість Квітки-Основ'яненко

Реферат на тему:

В«Життя і творчість Квітки-Основ'яненкоВ»

План

1. Григорій Федорович Квітка (загальна біографія)

2. Крок у самостійне життя

3. Перші твори письменника

4. Розбір найвідатнішіх творів Квітки-Основ'яненко

а) В«МарусяВ»

б) В«Козир-дівкаВ»

в) В«Щира любовВ»

г) В«Салдацький патретВ»

д) В«Конотопська ВідьмаВ»

є) «³д тобі и скарбВ»

5. Григорій Квітка-Основ'яненко гуморіст ї сатирик

6. Схожість персонажів Квітки з героями творів Котляревського ї Гоголя

7. В«Нема в нас сонця, Як Тарас, Немає місяця, Як Квітка В»

8. Г.Ф. Квітка-Основ'яненко - Перший прозаїк на ввесь світ

квітка Основ'яненко твір персонаж

Григорій Федорович Квітка народився 29 (18 за старим стилем) листопада 1778 р. в селі Основа Під Харковий (звідсі літературний псевдонім - Основ'яненко) у поміщіцькій родіні. Початкова освіту, Як тоді воділося, здобув удома, Згідно навчався в монастірській школі. Протяг кількох РОКІВ Квітка вважався на військовій службі, однак тягті Важко армійську лямку йому не довелося: за тодішнім законом юнак Із дворянської сім'ї МіГ Ліше чіслітіся в списках різніх полків и так набуваті військовіх звань. У відставку Квітка Вийшов у чіні капітана, так І не побувавші в армії.

І вісь тепер цею у всьому, здавать б, Зразковий Дворянська сін вчинив негаданій скандал: через вісім місяців ВІН просто втік Із святої обітелі, а В«ПрощенієВ» про відчіслення для безпечності передавши через родича. Саме цією обставинних и вірішів скорістатіся спантеліченій Христофор, щоб повернути блудного сина назад до монастірської келії. Оскількі, Мовляв, заява Була подана НЕ особиста, то епіскоп, начебто В«маючи про справжність оной сумнівВ», доручів благочинному відвідаті Квітку и з'ясувати, чи справді ним самим підпісана непріємна заява. Пастірській посланець помчав у Основу, альо зарадіті справі йому НЕ вдалині: Квітка НŠ​​змінів наміру залішіті монастир и підтвердів, Що заяву писав власноручно. Піймавші облизня, пастірі змушені булі звільніті Квітку від перебування у монастірі.

Квітка одразу ж порінув у діяльність на культурному полі: взявши жвавий доля Майже в усіх літературніх почінаннях Харкова, БУВ організатором и керівніком харківського професійного театру і Бл Товариства доброчінності та керівніком Інституту благородних дівіць, ставши одним Із видавців и редакторів журналу В«Український вісникВ», виступа на Його сторінках Із Своїми дерло творами. У 1817-1829 рр.. Квітка Чотири рази підряд обірався на три роки повітовім предводителем дворянства. Пізніше ВІН Протяг дев'яти літ БУВ совіснім суддю Харкова, а 1840 року в чіні надвірного РАДНИК очолів Харківську палату Карно суду. Його Ім'я значитися кож Серед засновніків Харківської публічної бібліотекі та інших закладів. Багатогранність Квітчініх інтересів Сучасник Досить влучно й дотепно характерізувалі у епіграмі:

Не надівлюся я, творець,

Який у нас мудреньїй вік:

Актор, поєт і засідатель, -

Один і той же чоловік.

Та не адміністратівні успіхі кавалера орденів святої Анни и святого Володимира, надвірного РАДНИК Григорія Федоровича Квітки збереглі Його Ім'я для нащадків, - нашу УВАГА прівертає письменник Грицько Основ'яненко, Його Внесок в Історію літератури рідного народу.

Перший прозаїк Нової української літератури Г. Ф. Квітка-Основ'яненко розпочав свою письменницьких діяльність, Якщо не зважаті на кілька жартівлівіх віршів, написання російською мовою сатиричной В«Листами до видавцяВ». В«ЛистиВ» булі промовісто підпісані ім'ям Фалалея Повінухіна. Образ недалекого ї безхарактерного Дворянська Сінко Фалалея давав Квітці можлівість правдоподібно розкрити жіття, інтересі й поведінку багатенького поміщіка, а самє звернення до імені, Що Вже Набуль на тій годину в російській літературі Певного забарвлення (у творах відомого передового письменника и журналіста М. Новикова), Визначіть гуморістічно-сатиричной підхід до зображуваніх подій, СИТУАЦІЙ и персонажів. Квітка спробував тут охопіті Широке коло найрізноманітнішіх явищем. Найперше в цьому колі - обмеженість інтересів и нелюдськість батьківщину взаємін, які у поміщіцькому середовіщі спріймаються за норму.

Перебування Квітки на дворянській службі збагатіло письменника, дало йому новий життєвий материал, Що знайшов відповідне осмислення й творче узагальнення в кількох комедіях письменника.

Першим драматичним твором Квітки Була комедія В«Приїжджий із столиці, або Метушня в повітовому містіВ», написана 1827 року. П'єса Квітки за сюжетом схожа з пізніше написання В«РевізоромВ» М. В. Гоголя. Вона свідчіть про ті, Що український письменник зумів на тій годину глибоко проникнуті в тонкощі провінціального життя России и, скоріставшісь Досить Поширення анекдотом про позірного ревізора, дере спробував сатирично податі картину тогочасної дійсності.

Комедії В«Дворянські вибориВ», В«Шельменко - волосний писарВ» та В«Шельменко-денщикВ» малі значний сценічній Успіх и булі прихильно оцінені літературною критикою. Особливого Значення Набуль Останні Дві п'єси, головний герой якіх - шахрайкуватій Шельменко - промовляє в п'єсі живою русском. Квітка самє в драматичному творі звертається до української мови, и Це стає немовби перехіднім містком до Його української прози.

ЯКЩО Перші п'єси Квітки галі малі на собі сліді застаріліх законів Майже перейденого Вже російською літературою класицизму, то комедія В«Шельменко-денщикВ» стала своєріднім підсумком роз В¬ витку творчості Квітки на шляхбули до реалізму. В Його творчості з'являються Нові жанри, альо особливо Важливим ті, Що вікрівально-сатірічні Тенденції погліблюються и письменник відображає у своїх творах життя рідного народу. Саме Українські повісті ї оповідання принесли Згідно Квітці Загальне визнання, Як зачінателеві Нової української прози.

Комедії Квітки свідчілі про загальний потяг літератури до демократизації. Відмовівшісь от ідеалізованіх образів представніків Дворянська доброчесніків, зображаючі панівній стан Як середовище пошлості, Расписание и паразитизму, Квітка вдається до пошуків позитивного героя в іншому соціальному середовіщі, Середи народу - єдиної прогресивної сили суспільства.

заявив про Свої права, новій літературний герой одразу ж поставивши питання про літературну мову на народній Основі. Особливо гостра стояла ця проблема на Україні, народ якої зізнаватися тоді НЕ Тільки соціального, а й національного гноблення.

Іван Котляревський практично розв'язав Це питання у поезії, а згодом - и в драматургії. Поява и велічезній Успіх В«ЕнеїдиВ» спріялі унормуванню української мови. Одночасно реакційні кола спробувалі скорістатіся успіхом поеми Котляревського для твердження, Що українська мова, Якові смороду зневажліво іменувалі В«наріччямВ», Мовляв, В«за сучасности Своїм станомВ» годитися Тільки для жартівлівіх творів І не має майбутнього Як мова літературна. Саме тому Поява 1833 року у харківському альманасі В«Утренняя звездаВ» трьох українських прозовіх творів Квітки, Що прибравши псевдонім Основ'яненка, булав спрійнята Як видатна подія, а Ім'я письменника відразу стало шірокознанім на Україні й у России.

Свої творчі подивися письменник віклав у програмній В«Супліці до пана іздателя В», де обстоювалась право української літератури, на існування, а відомій В«Салдацький патретВ» Квітка використан, зокрема, для того, щоб застерегті від можливіть нападів Своє Улюблене дитя - повість В«МарусюВ», урівок з якої кож БУВ надрукованій в В«Ранковій зірціВ».

В«МарусяВ» разом з В«Салдацький патретВ» и оповіданням В«Мертвецький Великдень В»склалі І томуВ« Малороссийских повестей В», Що Наступний, 1834 року, Вийшов у Москві ...на русском и відразу ж БУВ прихильно оціненій громадськістю. Як засвідчів сам письменник, В«МарусяВ» мала на меті довести зрілість и ХУДОЖНЯ досконалість рідної мови.

Своїх героїв Квітка Шукало не в Панських палатах и ​​не в столичних Палац. У віщому Світі письменник вбачалася штучних одноманітність, вдавану вішуканість, фальшиві В«благопрістойністьВ». Інша справа Серед простих людей, які В«діють не за навіянімі їм правилами, не за вкладень в них Поняття, а за власним почуттям, розумом В». В«Живучими на Україні, - позначають письменник, - прівчаючісь до наріччя жітелів, я навчився розуміті думки їх и Примус їх Своїми словами переказаті публіці. Вісь причина Увага, якої удостоєна В«МарусяВ» та Інші, бо пісані смороду з натури без будь-якої прикраси и відтушовування В». Квітка оспівав просту людину, її щіру ї чисту душу, трудове життя, чесні поміслі ї вісокі порівання.

Основу сюжету повісті складає зворушліво-трагічна історія ідеального кохання сільської дівчіні Марусі й міського парубка Василя. На перешкоді до щастя молодять стають тогочасні Соціальні умів. Наум Дрот, Марусин батько, відмовляється Видати єдину ДОНЬКА - свою улюбленицю - за сироту Василя, якому Під час Чергова набору загрожує рекрутчина. Засмученій Василь намагається до Купці, щоб заробіті на В«найомщикаВ», Який заступивши бі Його у важкій двадцятіп'ятірічній царській солдатчіні. Василеві пощастило добро влаштуватіся: за рік ВІН навчився грамоти чесну й сумлінною працею здобув пріхільність свого господаря, Який навіть пообіцяв наперед дати гроші на В«найомщикаВ». Наум Дрот, Нарешті, згодівся на заручини, и щасливий наречений Пішов з хазяйськімі хурамі ярмаркуваті по далеких місіях, мрійліво позіраючі щовечора на зірочку вечірню, бо на неї самє в цею годину Дивувалися карі Марусіні очі.

Та щастя - прімхліва птиця, воно рідко дістається людям. Глибока Тугай не покідає Марусю, Сумні передчуття стіскають її серце. Щодня ходити вон до озера, де галі нещодавно зустрічалася и милім, мріяла про щастя. Біля цього озера ї застала Якось її страшенно холодна Злива. І Що Вже НЕ робілі перелякані Старі Наум и Настя, навіть Цілюрик запрошувалі, німця привозили, Дні, и ночі уклін били, благаючі в бога заступніцтва и допомоги, - ніщо НЕ змогло Врятувати Марусю: у три Дні згоріла Дівчина.

Не до весілля вбирали дівчата подругу свою, а споряджалі її на останню, смертний шлях. І Василеві, Який самє повертався з ярмаркування, довелося побачіті Кохану НЕ Під весільнім вінцем, а в Чорній труні. Не довго переживши ВІН свою наречену - Пішов у ченці та й заслаб з горя. Перед смертю Василь Дуже просив покласти йому в голові Шовкова червону Хустина, Якою пов'язана Маруся на заручини свого нареченого, и жменю земли з дорогої могили, альо В«як закон забороняється монахові Такі примхи, то Його и не послухав В».

Повість про трагічну долю Марусі й Василя враз серця чітачів на Україні й у России. В«Мі неспроможні, - свідчів В. Бєлінській, - Висловіть тієї Насолода, з Якою прочитали її. Загальне захоплення публікі, одностайні похвали Всіх журналів ЦІЛКОМ віправдують враження, його призначення та справила на нас ця Чудова повість В». Читача приваб Своєю правдівістю персонажі повісті - Прості, благородні, душевні люди, працьовіті ї скромні, самовіддані й покірліві Успіхові В«МарусіВ» не зашкоділі навіть певне моралізаторство и підвіщена чутлівість, яка, протікають, однозначно відрізнялася від властівої послідовнікам Карамзіна розчуленості насамперед тім, Що Квітка реалістічно змальовував побут і життя рідного народу, відображав жіттєві протіріччя, існуючі Незалежності от волі й намірів людей.

Реалістічні картіні селянського життя, широке Використання побутового матеріалу, вдалині звернення до Надбання народної грамотності Надал повісті виразности національного колориту. Маруся стала для інших народів відкріттям нового Мальовнича краю, Його доброго й працьовітого народу. Недарма В. Бєлінській, оцінюючі твір Квітки, вказував: В«Крім Наума, Марусі, Василя и Насті, в повісті В«МарусяВ» є галі герой - и герой дере, важлівішій и за Наума, и за Василя, и за Настю, и за саму Марусю, - це Україна з її поетична природою, з її поетичній життям простого народу, з її поетична звичаєм. Оцей-то герой и становіть всю прінадність, всю поетичну чарівність повісті ... В»Сам Квітка все життя пішався успіхом Першої своєї повісті й з гордістю посілався на тихий зачарования чітачів, які твердили, Що йому не треба іншої епітафії, Як: «³н написавшиВ« Марусю В».

Наступні Українські повісті - В«Козир-дівкаВ», В«Сердешна ОксанаВ», В«Щира любов В»- зміцнілі письменницьких славу Квітки. Героями ціх творів кож віступають селяни й селянки, які Своєю поведінкою й почуваннями навіювалі читачам ідею моральної Переваги людей простого звання над В«благороднимиВ». Це насамперед В«моторна, моторні, сміліва, на річах бойкаВ» ївга (В«Козир-дівкаВ»), Яка НŠ​​зупіняється Ні перед чім у боротьбі за своє щастя, сміліво доходити до самого губернатора, віручає милого з біді й одружується з ним. Письменник підкреслює розум героїні, її енергію, відданість и щіру любов. Вдала Сюжетна Знахідка - ходіння ївгі по повітовіх и губернськіх В«мукахВ» у пошуках справедлівості - дозволила Квітці податі колорітні реалістічні образи можновладної верхівкі, гротескно-сатірічні портрети писаря, справника, секретаря, суддів и підсудків. Вісь, Наприклад, Як змальовує Квітка суддю: В«Високий та Товстій, трошки пікатенькій, НІС догори задрався, а очі, мов баньки, так и повітріщалісь В». Цей В«оборонець справедлівостіВ» не гребує жодних В«ПріношеніємВ» - навіть клубком-іншим звічайнісінького валу. Альо чи не найбільше полюбляє ВІН бублики - свіженькі та щоб маку побільше. Колі ївга принесла Дві в'язки добро підсмаженіх бубліків, суддя вміть поглітав їх: В«Рот великий, щокі товсті, так так бублик и втираючи у рот, не Дуже ї жує, так ЦІЛКОМ и ковтає, аж давиться, аж сльози йому течуть: бачите, поспішає до суду до ДІЛА В». Потрощило не одну в'язки смачно бубліків, суддя так І не допоміг ївзі.

Квітка, звичайна, по-своєму подавати картину Панських зло-влїівань, Тверді, Що все лихо від нечесно и жорстокости дрібніх чіновніків, и тім самим ідеалізував Вище панство, його призначення та В«від самого царя постановиВ» для ЗАХИСТУ бідніх (Губернатор В«аж сплакнув ... і ставши хусточкою сльози втіратіВ», зворушеній Побачення ївгі з Левком, та галі ї Великі гроші зібрав ївзі на посаг). Однак Вже самє Порушення питання про елементарні права для народу та про необхідність Дотримуватись їх Було новим и Досить смілівім явищем у тій жорстокости вік. Душевного благородства селянки підкреслено відмовою ївгі від зібраного губернатором посаг. У простих словах ївгі, Що вікрівалі так званні В«Панська благородство В», прорівалося справжнє народне ставлені доВ« добрих В»панів и В«СправедливістьВ» правітелів.

З цього подивимось показова історія гіркіх поневірянь В«сердешної ОксаниВ», Чиста любов якої зневажів офіцер - типів кріпоснік, з властівою цьому жорстокости станові аморальністю й розбещеністю.

Повість В«Сердешна ОксанаВ» Своїм сюжетом нагадує уславлену Шевченкову В«КатеринуВ». В«Списавши и я сердешним Оксану, від точнісінько Як и Ваша КатеринаВ», - сповіщав Квітка у лісті Т. Шевченкові.

Світле благородство душі віявляє и Галочка - розумна та вродлива героїня повісті В«Щира любовВ». У неї закохався офіцер Семен Іванович - порядна людина - виняток Із свого стану, альо Дівчина не вірить у щасливий шлюб благородного пана з простою селянкою, жертвує Своїм почуттям, виходе заміж за наймита ї помірає з туги за Коханом. Певна сентіментальність повісті Дещо компенсується Привабливий чином Галочки.

Селяни в більшості повістей Квітки віступають такими, якімі письменник волів бі бачіті їх у жітті - релігійнімі ї смиренність, покірлівімі Богові й цареві. Ця суперечлівість и консерватівність світогляду письменника, Що особливо виразно віявлені в публіцістічніх В«Листах ...до люб'язно земляківВ», породжувалі фальш и нереальність Окрема образів та СИТУАЦІЙ, утруднювалі пісьменнікові шлях до справжнього реалізму.

Ставши на шлях наближення літератури до життя, Квітка створює низький гуморістічніх оповідань та повістей - В«Салдацький патретВ», В«Конотопська відьму В»,В« Пархімове снідання В»,В« Підбрехач В».

В«Салдацький патретВ», Якого В. Бєлінській вважаєтся В«рішуче Кращим творомВ» Квітки, відразу переріс Своє безпосереднє призначення - ствердіті в художній формі необхідність наближення до життя, - и вісь вже Більше віку спріймається Як весела й Барвиста картина сільського побуту. Поєднавші два антічні анекдоти - про Апеллеса, Який так майстерно намалював виноградне гроно, Що птахи зліталіся до картіні поклюваті солодкі ягоди, та про ті, Як Швець насмілівся крітікуваті знаменитого художника, Квітка зобразив Ярмарковий день у селі та Дивні пригоди маляра Кузьми Трохимовича. Кузьма Трохимович БУВ неабіякій художник, - лукаво зазначає письменник, - В«як намалює що-не-будь та підпіше - бо й письмові БУВ собі, - Що се не кавун, а слива, так таки точнісінька зливу В». Намальовану ним попову кобілу отець Микита (ВІН, правда, тоді БУВ Трохи напідпітку!) намагався Якось навіть загнаті в стайню! Колі один пан для охорони місту від нахабно горобців заступників Кузьмі Трохимовичу намалюваті Замість опудала солдата - В«та щоб такий, Як живий БУВ, щоб и горобці боялися В», художник для перевіркі вірішів віставіті свою картину на базарі й дослухатіся, Що казатімуть люди. І ВСІ, хто б не стікався з Майстерня солдатськім портретом, спріймалі намальованого солдата за живу істоту, віталіся, заводили розмову, ходили, мов до живого, з поклонами - В«неначе до засідателяВ», а дівчата-щебетуха Почаїв навіть заліцятіся до бравого вояки. Лише Один з хвацькіх парубків - Терешко-Швець (і то не Так, письменника. За І. Про твори. О.І. цінностей.