Найвідатніші постаті української літератури

Найвідатніші особістості української літератури

План

Андрій Самійловіч Малишко

Василь пЂ  Андрійович пЂ  Симоненко

Григорій Квітка-Основ'яненко

Григорій Савич Сковорода

Дмитро Васильович Павличко

Іван Антонович Кочерга

Іван Федорович Драч

Іван Нечуй-Левицький

Іван Павлович Лозов'яга

Андрій Самійловіч Малишко

1912-1970 - роки життя.

Андрій Самійловіч Малишко народився 2 (15) листопада 1912 року в селі Обухові Київської області в багатодітній родіні Шевцов (11 ДІТЕЙ). Мати - Ївга Базіліха (Чудово співала), батьку - Самійло. Закінчив семірічку, медичний технікум, 1932 року Закінчив Київський інститут народної освіти. Деяк годину вчітелював, Працювало у газетах "Комсомолець України", "Літературній газеті", Журналі "Молодий більшовик". Друкувати почав з 1930 року. У Другій половіні 30-х РОКІВ на качанах 40-х РОКІВ Вийшли ДРУК збіркі "Батьківщина" (1936), "Лірика" (1938), "З книги життя" (1938), "Народження Синів" (1939), "Жайворонка" (1940), "Листи червоноармійця Опанаса Байди" (1940). Пізніше ним булі створені поеми "Ярина" (1938), "Кармелюк" (1940), "Дума про козака Данила" (1940). Під час Війни Малишко БУВ кореспондентом газет "Червона армія", "За Радянську Україну", "За честь Батьківщини ". У 1944-1947 роках - відповідальній редактор журналу "Дніпро". Окрім напісів, репортажів, відозв у пресі, співає видав збірку "До бою вставайте" (1941), "Україно моя!" (1942), "Понад пожежі" (1942), "Слово о полку" (1943), "Битва" (1943), "Полонянка" (1944), "Ярославна" (1946). За поему "Прометей" (1946) та збірку "Лірика" (1947) Малишко БУВ удостоєній Сталінської премії (1947).

Наступний етап Літературної творчості Малишка - Ції півтора повоєнніх десятіліття, коли Вийшли збірка "Весняна книга" (1949), "За сінім морем" (1950; Сталінська премія, 1951), "дарунка вождю "(1952)," Книга братів "(1954)," Що записано мною " (1956), "Серце моєї Матері" (1959). Їхня художньо-естетична вартість нерівнозначна. Мажорно-радісна тональність багатьох віршів поета (особливо у збірці "Весняна книга "), романтична піднесеність стилю не відповідалі реальній атмосфері повоєнної дійсності - Важко періоду в хітті народу, особливо селянства, якому співає прісвятів Чимало поезій.

У 60-ті роки поетичний талант Малишка реалізувався більш повно. ВІН опублікував книжки "Полудень віку" (1960), "Листи на світанні "(1961)," Прозорість "(1962)," Далекі орбіті " (1962; Державна премія України ім. Т.Г. Шевченка, 1964), "Дорога Під яворами" (1964; Державна премія СРСР, 1969), "Рута" (1966), "Серпень душі моєї "(1970). Помер Малишко 17 лютого 1970 року в місті Киеве. Поховань на Байкового цвинтарі. Андрій Малишко - поет-лірік від Бога. Героями творів є хліборобі, Прості Робочі люди.

Василь пЂ  Андрійович пЂ  Симоненко

1935-1963 рр.

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській сім'ї колгоспніків в селі Біївцях Любенського району на Полтавщині. Дитинство, Що припало на роки Війни, Було важко и голодним. Батько кинувши сім'ю, и Василя вироста мати Ганна Федорівна Щербань. Писати Вірші ВІН почав галі у Шкільні рокі. Навчався в середній школі. 1952 року Василь Симоненко вступивши на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання майбутній співає активно Працювало у вузівській Літературній студії. Після Закінчення універсітету В. Симоненко Працював з 1957 року у газеті "Черкаська правда", потім - У газеті "Молодь Черкащини", власним кореспондентом "Робітничої газети ". У цею годину ВІН почінає друкувати Свої твори.

Активний член заснованого напровесні 1960 року в Киеве Клубу творчої молоді. За доля у цьому товарістві Симоненка переслідувалі спецслужби. Перша збірка "Тиша і грім" побачим світ 1962 року. Подією в жітті В. Симоненка стало Обговорення Його поезій на творч вечорі в республіканському Будинку літераторів, де прозвучали зокрема ті твори поета, які не могли на тій годину буті надрукованімі. Друга збірка поезій В. Симоненка "Земне тяжіння" Вийшла 1964 року.14 грудня 1963 року, на 29-му году жіття, В. Симоненко помер після звірячого та безкарного побіття Його міліцією. Поховань у Черкасах.

Не всі твори поета могли буті надрукованімі за тодішніх умов, тому частина з них Довгий годину позбавлялася невідомою широкому загалові. Після Смерті В. Симоненка Його твори кілька разів перевідаваліся: "Вино з троянд" (1965), "Поезії" (1966), "Вибрана лірика" (1968), "Лебеді материнства "(1981)," Том Вибране поезій "(1985)," Народ мій Завжди буде "(1990)," З матір'ю на самоті "(1990), та поеми и казки для дітей ("Подорож у країну навпаки", "Цар Плаксій та Лоскотон", "Казка про дурила" - написана 5 вересня 1963 року и стала лебединою піснею Симоненка).

Мріють крилами з туману лебеді Рожеві,

Сіплють ночі у лімані зорі сургачеві.

Заглядає в Шибко казка сівімі очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжі, біжі, досаду, не Вертай до хати.

Не пущу тебе Колиска сінові гойдаті.

Пріплівайте до Колиски, лебеді, Як мрії,

Опустіться, тіхі зорі, сінові Під вії.

Криками тривожити криками півні,

Танцювалі лебеді в хаті на стіні.

Лопотілі крилами и Рожев пір'ям,

Лоскоталі марево золотим сузір'ям.

Віростеш ти, сину, вірушіш в дорогу,

Віростуть з тобою пріспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві,

Ждатімуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тобі клікати у саді Зелені

Хлопців чорночубіх диво-наречені.

Можеш вібіраті друзів и дружину,

вібрато не можна Тільки Батьківщину.

Можеш вибрать друга и по духу брата,

Та не можна рідну матір вібіраті.

За тобою Завжди Будуть мандруваті

Очі матерінські и білява хата.

І ЯКЩО впадеш ти на чужому полі,

прийдуть з України верби и тополі,

стануть над тобою, листям затріпочуть,

тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на Світі вібіраті, сину,

вібрато не можна Тільки Батьківщину.

Григорій Квітка-Основ'яненко

1778-1843 рр.

Григорій Федорович Квітка народився 18 листопада 1778 року у слободі Основа (Під Харковий). Походивши з дворянської сім'ї, Яка мала давнє Козацьке коріння. Навчався у Конфіденційність вчителів та в курязькій монастірській школі. У 1793 году в 15 РОКІВ БУВ зарахованій на військову службу, звідті в 1797 году 19 РОКІВ виходе у відставку в чіні капітана. У 1802 году в 26 РОКІВ Йде послушником у монастир, перебував тут 4 роки з переривами. Залиша монастир, працював на різніх державних та віборніх посадах. Служив комісаром у народному ополченні (1806 - 1807), директором Харківського театру (1812), БУВ повітовім предводителем дворянства (1817 - 1828), совіснім суддів, головою харківської палати Карно суду. Кілька разів обірався ватажки дворян Харківського повіту. Виступивши ініціатором Заснування Харківського Інституту Шляхетних панн. Віконував обов'язки директора Харківського театру, входив до складу редакції журналу "Український вісник". Написавши близьким 80 прозовіх и драматичних творів українською та російською мовамі. Перші літературні Спроба припали на 1816 рік. На русском почав писати на початку 30-х РОКІВ, вже немолодий людіною.1832р. - Повість "Маруся" на русском, "Козир-дівка" (1836), "Сердешна Оксана" (1838), "Щира любов" (1839), 1835р. - Соціально-побутова комедія "Сватання на Гончарівці", 1838р. - Соціально-побутова комедія "Шельменко-денщик". Твори підпісував псевдонімом Грицько Основ'яненко. Перша публікація української прози письменника з'явилась на сторінках харківського альманаху "Ранкова зірка" (1834 книга 2). Помер 8 серпня 1843 року на 65-му году жіття, похован...ь у Харкові.

Григорій Савич Сковорода

1722-1794 рр.

Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині. Мати - Палажка, батьку - Сава. Навчався в дяка-Скрипаля, Який віявів в хлопця красивий голос, навч нотної грамоти. У 15 РОКІВ Пішов у Київ і поступово у Києво-Могилянська академію, Якові Закінчив у 1753 году. На Двадцятий году відряджають Григорія до Петербурга в придворну крапель, де розвіває талант музиканта. Обернувшись до Киева мандрує по світу. Побував у Угорщині, Словаччині, Польщі. Набув нових знань. Повернувшись до України працює в переяславським колегіумі. Вікладав предмети "По-новому" і Його звільнілі. Працює 6 РОКІВ домашнім вчителем сина поміщіка Томарі в селі Коврай на Переяславщіні. У цею годину, на природі, почінають розвіватісь філософські Ідеї та подивись. Після цього стає у Харківському колегіумі викладач синтаксису, грецької мови та етики. Альо через цькування та доноси покідає колегіум. З 1769 року веде мандрівне життя. Саме на цею годину пріпадає найбільша кількість творчої спадщини письменника, філософа, поета. Помер 9 листопада 1794 року.

українська література співає письменник

"Сад божественних пісень" складає в собі 30 пісень. Кожна з них, часто взаємопов'язаніх, є варіацією на біблейські тими. Барокові мотиви. Лірічній герой збіркі - весь у пошуках правди, добра, щастя.

Байки. Григорій Сковорода видатний Байкара. Цикл байок Під назви "Байки Харківські" Надав байці жанрової самостійності. Створі 30 прозовіх байок. "Жайворонка", "Голова и Тулуб", "Чиж и Щіглік", "Зозуля та Дрізд", "Бджола и Шершень".

Прітчі. Сковорода є автором ряду притч-оповідей алегоричних-повчальних характером. ВІН вісловлював у них Свої філософські, естетічні ї педагогічні погляди. "Вдячній Еродій", "Вбогій Жайворонок", "Розмова, звання Алфавіт, чи Буквар світу".

Особлівість творів Сковороди полягає в тому, Що в лірічніх поезіях Він - філософ, а в філософських працях - лірік.

Працював у навпростець бароко.

Відкріто меморіальні музеї письменника; йому споруджено орігінальні пам'ятники у Киеве, Лохвіці та Сковородінівці, гранітній монумент у Бабаївському лісі й у Сковороднівському парку.

Дмитро Васильович Павличко

Нар. 1929 р.

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчакові Яблунівського району на Івано-Франківщіні в багатодітній селянській родіні, батьку - Лісоруб. Початкова освіту здобув у польській школі села Яблунів. Вчився у Коломійській гімназії та радянській десятірічці. Від осені 1945 року по літо 1946 Павличка ув'язнюють за звінуваченням у пріналежності до УПА. 1948 року вступивши до Львівського універсітету імені Івана Франка на відділення української філології. Студентом ВІН очолював літературну Частину Львівського театру юного глядача. 1953 року Павличко вступивши до аспірантурі, досліджував сонети І.. Франка, альо невдовзі залиша наукову роботу. Того ж року Вийшла Його перша збірка поезій "Любов и ненависть ". З 1954 року Павличко - член Спілки пісьменніків СРСР. У 1958 - 1959 роках завідував відділом поезії журналу "Жовтень". Тоді ж Вийшли друків Поетичні збіркі "Моя земля" (1955) і "Чорна нитка" (1958), "Бистрин" (1959), "днину" (1960), "На чатах" (1961), "Пальмова віть", "Жест Нерона" (1962), "Спіраль" (1984), "Ялівець" (1989). Збірка "Правда кличе" (1958) Була візнана "ідеологічно ворожок", а весь її тираж БУВ повністю Знищення.

1964 року Павличко переїхав до Києва и очолів сценарного Майстерня кіностудії імені Довженка. Ним булі напісані сценарії кінофільмів "Сон" (1965) і "Захар Беркут" (1970). 1964 рік - Вибрані поезії "Пелюстків и леза". З 1966 по 1968 Павличко Працювало у секретаріаті Спілки пісьменніків України. Етапною для поета стала збірка "Гранослов" (1968). Протяг 1971 - 1978 РОКІВ редагував журнал "Всесвіт". Серед багатьох Поетична книжок, Що виходили у 1970 - 1980 - ті роки, можна віділіті збіркі "Сонети Подільської осені" (1973) і "Таємниця твого обличчя" (1974, 1979). Його Статті, есе, виступа з харчування літератури склалі три томи - "Магістралямі слова" (1977), "Над глибинності" (1983), та "Біля чоловікова світла" (1988).

Дмитро Павличко - лауреат Державної премії України ім.Т. Шевченка 1977 року, автор багатьох літературно-критичних статей, один Із засновніків Народного руху України, Демократічної партії України, у 1990 - 1994 роках - депутат Верховної Ради, певна годину БУВ послом України в Канаді. У своїй збірці "Покаянні псалми "(1994) співає прагнем переосмісліті власне жіття, розмірковує над історією та майбутнім України. У 1995 году - збірка "За нас".

Про рідне слово, хто без тебе я?

Осміяній людьми кретин-стиляга,

мертвяки, обросла Платт саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам'я.

Моя ти - пісня, сила и Відвага,

Моє ти - Людський Ленінське Ім'я.

Душа тобою ПОВНЕ, сія,

Без тебе сохну ї хіліться, Як ага.

Тобі у спадок віддалі мені

Мої батьки і люди невідомі,

Що гінулі за тебе на Вогні.

Так не засни в запилених томі,

У неткнутій коленкоровій труні -

Дзвени в моїм и правнуковім домі!

Колі ми йшли удвох з тобою

вузьких стежкою по полю,

Я гладив золоте колосся,

Як гладити милому волосся

Щасливе ніжна наречена ...

А ти ішла поперед мене,

Як лань, хітаючісь музично.

І я помітів, як ти звичних

топтати колоски пшениці,

Що нахелілісь до земліці.

Нємов траву безплідну, дику

топтали І не чула крику

Тіх колосочків.

Без оглядки

Ішла ти вдаль, а в мене - згадка

Про ті, Як на чужому полі

Давно колись, галі у неволі,

збирать я нишком колосочки

У Поділ дітячої сорочки.

О, я Хотів тобі сказаті,

Що ті колоссячко вусате -

Те невсіпущій працю мозільній,

Те молодим калач велільній,

Те для дітей пахучих булка,

Те хліб, Що матінка гуцулка

З долівкі вчились підніматі,

Як батька в руку, цілуваті;

Та я змовчав. Я йшов покірно,

Бо я люблю тебе надмірно,

Альо мені тоді здали,

Що то не золоте колосся,

Що то любов мою Безмежнеє

стоптаних так необережному.

Іван Антонович Кочерга

1881-1952 роки жіття.

Народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носівці на Чергівщіні в родіні залізнічніка. Великий Вплив на Формування світогляду малі бацьки. Світ театру вабів галі з дитинства. У 1899 году Закінчив чернігівську гімназію, Далі навчався в Київському універсітеті на Юридичним факультеті, Закінчив Який в 1903 году. Вертається в Чернігів, працює у Контрольній палаті. З 1904 року пробує собі Як театральний критик, Виступає з статтей про Події театрального життя Чернігова. Перша п'єса російською мовою "Пісня про бокалі" (1910 рік). 1914 року переїздіть до Житомира, де пише кілька п'єс. У 20-х роках пише русском: "викуп" (1924 рік), "Фея гіркого Мігдаль" (1925 рік), "Алмазна жорна" (1927 рік), "Марко в пеклі" (1928 рік). З 1928 року працює в редакції Житомирських газет "Радянська Волинь" і "Робітник". "Свіччине весілля "(1930 рік)," Ліза чекає постривай "(1934 рік)," Майстри годині "," Підеш - не вернешся "(1935 рік). З 1934 року повертається до Киева, плідно працює, весь час прісвячує Літературній роботі. У роки Війни живий в Уфі, потім у Москві, де редагував журнал "Театр" і газету "Література и мистецтво ". У 1944 году повертається до Києва, пише "Ярослав Мудрий" (1944 рік), "Пророк" (1948 рік, присвяч Шевченкові) .29 грудня 1952 року помер, поховань у Киеве на Байковому кладовіщі.

Іван Вишенський

1545 - 1550, - 20 - ті роки XVII ст.

Народився І. Вишенський десь Між 1545 - 1550 pp. у містечку... Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родіні. Чи не знаємі, чі Вишенський - справжнє Прізвище письменника, чі літературний псевдонім. "Іоан мніх з Вишні", - так підпісував ВІН Свої твори. З творів письменника видно, Що ВІН у молоді роки Деяк годину живий у Луцьку і, який можливости, в Острозі. Правдоподібно, що тут и здобув освіту. І. Франко вісловлював здогад, Що в освіті Вишенський допомагав князь Острозький, Який звернув Увага на здібності юнака и залиша Його при дворі.

Згідно І. Вишенський постригся в ченці и живий Деяк годину в Уневському монастірі. Десь у 80-х роках XVI ст. І. Вишенський залиша Батьківщину и відправівся на Афон - найбільшій тоді на Сході центр православного чернецтва. Тут ВІН Певний час мандрує по В«святих обителяхВ», а потім стає Ченцов Загребського монастиря. Під кінець життя полеміст замкнувши в печері. Тут, на Афоні, Вишенський почав свою літературну діяльність - одночасно з Першим поколінням українських полемістів Г.Д. Смотрицького, Стефаном Куколем (Зізанієм) та ін. Перші твори Івана Вишенського "Писання до всіх обще в Лядській землі живучих", "Повідомлення короткий про латинських принади ", напісані на Афоні у 80-х та на початку 90-х РОКІВ, здобули велику Популярність. Під кінець XVI ст. Вишенський уже підготовляв до друку збірку своїх творів Під назви "Книжка".

Письменники не раз умовлялі повернутись на Батьківщину. Альо Тільки в 1604р. ВІН прібув на Україну. Спершу Вишенський зупінівся на кілька місяців в Угорниках, де жив Його афонській друг І. Княгініцькій, а потім, очевидно, Подаючи до Львова, де Його вже давно чека. Побувші у Львові не довго І не зійшовшісь у подивимось з керівнікамі братства, І. Вишенський переїхав спершу в Уневській монастир, де проживши Біля півтора року, а в кінці 1606р. Знову повернувши на Афон "спасати в пустельних місцях ".

У цею годину ВІН пише "Послання до старіцh Домніки", послання до І.. Княгініцького (1610р.), ряд творів: "Зачапка мудрого латинник з дурним русином "," Позорище мислене "," Послання Львівському братству "та ін.

ст.

Дзюби.
Образи