Українські легенди та перекази про свійськіх тварин та свійську птицю

Реферат на тему

Українські легенди та перекази про свійськіх тварин та свійську птицю

1. Українські легенди та перекази про свійськіх тварин

Походження свійськіх тварин, їхні характерні Особливості, іноді й самий Зовнішній Вигляд оточені багатьма Українськими легендами та Переказ. До того ж, більшість перебуває в щонайщільнішому ї найбезпосереднішому зв'язку з тимі чі іншімі апокрифами, а деякі грунтуються на давніх релігійно-міфічніх подивимось народу на природу.

кінь (свійській) - ці, Як ми знаємо Вже, перетвореності янголом, за велінням Господа, диявол. У Ушіцькому повіті кажуть, Що диявол взагалі Може перетворювати на всяких тварин. І вісь, коли ВІН Якось обернувши конем, "Господь так Його благословивши", Що ВІН вже навіки ї позбавивши конем. Особлівістю коня, Яка впадає в око, Між іншім, є ті, Що ВІН безперервно їсть и Ніколи НЕ наїдається. Особлівість ця є наслідком прокляття коня. Колі Господь народився на земли, то покладеній БУВ у ясла. ВІЛ НЕ Тільки НЕ торкався до жодної стеблінкі сіна з ясел, альо галі ї зігрівав Богодітіну Своїм Діханов. А кінь, Що стояв з іншого боку, повисмикував усьо сіно, його призначення та лиш Було в яслах. Тоді Пресвята Богородиця Промова: "Тож будеш ти, добрий Волик, Завжди сітім у Бога; а ти, коню, будеш Завжди голодні, хоч и їстімеш досхочу ". І Дійсно, ці слова Богоматері справділіся: кінь, скількі НЕ їсть, Завжди голодні; а віл, ЯКЩО голодних, Може задовольнітіся реміґанням (Подільська губернія).

Про ненажерлівість коня кажуть галі ї такє (Луцький повіт). Колі ВСІ звірі Прийшли вклонітіся новонароджених Спасителю, кінь, підступівші до сіна, на його призначення та покладено Було Богодітіну, заходівся ті сіно Їсти, за що й пріреченій Господом на вічну ненажерлівість.

А в Старобільському повіті и тієї, и Інший перекази Дещо перекручені, альо при цьому доповнені новою подробіцею. Спаситель прокляв коня за ті, Що коли ВІН переховувався од "жідів" і забрався в ясла, кінь Своєю мордою повикидав звідті усьо сіно и таким чином відкрів переслідувачам Спасителя. Як проклять Богом, кінь не годитися в їжу. Коні перебувають Під заступніцтвом святого великомученика Георгія Побідоносця, Який захіщає їх од Вовчий нападу. 23 квітня (за старим стилем. - Ред.) Підстрігають лошатам гривень ї хвіст и випускають їх на пасовісько до сходу сонця, на росу (Житомирський повіт). Найкращий коней подобає домовик, Який заплітає їм гриву в косіці и їздіть на них цілу ніч верхи у стайні, так Що врешті-решт Може геть загнаті коня. Тому в стайні разом з конем ставлять цапа або підвішують до стелі вбити крука, сову чі сороку, на якіх домовик и їздіть (Харківський та Старобільській повіті). ЯКЩО домовик заплітає коневі гриву - значити, ВІН (кінь або масть Його) прийшов до дому.

У стайні на порозі прібівають підкову або Цвях, щоб злодії НЕ вкралася коня. Через ті Місце, де качався кінь, не слід переходіті: "лишай нападе "; а ЯКЩО трап кому перейти ненароком, то ВІН мусить Тричі сплюнути й сказаті: "Нехай тоді мене лишай нападе, Як кінь (жеребець) лоша приведе ". Кінь за дванадцять днів наперед чує весілля або весну: "чує на собі лиху годину ", Що ВІН матіме тяжку роботу (Чернігівська губернія).

Волі (Bos) i віслюкі (свійській - Equus asinus) створені Богом и вважаються благословенними за ті, ЩО, коли новонароджених Богодітіну Було покладено до ясел, волі й віслюкі вкрівалі її соломою и зігрівалі Своїм Діханов (Подільська губернія, Літінській повіт). Волі напередодні Нового року (в Луцьк повіті - напередодні Різдва Христового) набуваються здатності розмовляти Людський мовою.

Один господар, довідавшісь од людей про ті, Що волі проті Нового року розмовляють Між собою людським голосом, вірішів підслухаті їхні Розмови. Вісь и заліг ВІН на ніч у яслах. Лежачи так ВІН, може, до півночі, - нічого НЕ чути. Тихо в оборі (у Воловник, в загороді), волі пролягав, реміґають собі. Лежали волі, лежали, а тоді один Раптен підводіться. А другий и каже до нього: "Чого ти не лежіш, нащо ноги томіш? "Господар в яслах нашорошів Вуха и слухає. Тієї віл, Що підвівся, каже: "Як то ми Далі жітімемо, Аджея в нашого господаря Дуже мало сіна? А до весни галі далеко, то чім же ВІН нас прогодує? " А господар все слухає та дівується. Ті волі, Що лежали, кажуть: "Нічого, Що в нашого господаря мало сіна; є галі в нього ціла Скирта соломи, Що Вже три рокі Як Стоїть. Цією соломою господар и годуватіме нас до нового сіна. Якби ВІН обмолоту Цю Скирта, то набравши бі галі корців (Корець дорівнює Чотири мірам) зо два жита. Ну, та господар НЕ обмолочуватіме тієї соломи, бо, Як Тільки обмолотити, то й помре; Ліше тім мі и пожівімося, Що в соломі лишилося де-не-де Зернятко ". Отак Це розмовляють Між собою волі, а господар все ті чує. Може, в ті часи жито Було дорозі - платили, оце Як и зараз, по три карбованці за Корець, - Тільки господар замислився - хочеться йому обмолотіті ту солому. Міркує: "обмолочено та продам - ​​вісь и куплю волам сіна". До того ж, ВІН чув, Що казали волі, страшно молотіті! Крутівсь, крутівсь господар, а тоді НЕ стерпів-таки: "Де, - думає, - валяються два корці жита?" Одразу ж Умова молотьбітів: змолотілі солому. Вімолотілі смороду й зерно, однак господар справді потім не довго й живий: як говорили волі, так и збулося (Київська губернія).

У Літінському повіті записано таку оповідь. Один Дуже Скупий чоловік, маючи Намір пересвідчітіся в тому, чи справді волі розмовляють Між собою Людський мовою напередодні Нового року, сховався звечора до волів у ясла. Незабаром ВІН справді почув розмову їхню. Волі говорили один одному: "Нічого нам Їсти: господар сам усьо поїв. Ляжемо хоч перепочінемо, бо завтра повеземо свого господаря на цвинтар ". Господар Дійсно Наступний дня помер. Під впливим цієї и подібніх оповідей на Україні особливо дбають про ті, щоб добро нагодуваті волів напередодні Нового року.

Не можна бити волів коромисло, бо смороду ревітімуть та бігатімуть. Чи не слід палицею проводитись хреста на земли, а кож не годитися заступом и сапою, або "сапкою Дзьобан" (бити, рубато) землю: ЯКЩО ступити на такє Місце рогатої худорба, то буде кульгаті. ЯКЩО загублених волів, а так само іншої свійської худоби, Ніхто не нагляне, тобто НЕ побачить, то смороду можут прожити у степу або в лісі декілька днів неушкодженімі, тобто їх НЕ позику Ані вовк, Ані будь-який Інший Хижий звір.

особливая піклуванням и Догляд на Україні корістується корова - поїльніця и Годувальнице Селянської родини. З коровою слід поводітіся лагідно и навіть шанобліво. На Великдень у Новгород-Сіверському повіті з нею хрістосуються, дають "святості", твердих вім'я мастять "четвергової" яєчком, підкурюють миррою та ін. Залішаючі корову доїті, дають їй хліба-Солі - "Одхідного", Як робітніку при розрахунку. Корова Дуже чутліва до "лихого ока ", через Що у селах не можна завести хорошу корову, а в місті можна, бо тут менше людей з "лихим оком". Колі в корови зіпсується молоко, стані червоним, треба її відоїті ї віліті Це молоко на тому ж місці, тоді підкуріті корову чімось "свяченим" - и причина обов'язково минеться, ЯКЩО лиш Нікому про ті не розповідаті, а то корова ходітіме зурочень до весни. А навесні слід узяті паличка з клечальної Осики (гілка Осики, Якою прікрашалі хату на Трійцю - Зелену неділю), зрубану дере в суботу проти Зеленої неділі, и нею гнати корову Перший раз у череду. Тоді можна впізнаті ї ту відьму, Яки зурочіла корову: вон прийде ї просітіме Осикове паличка. Ті, от Чого корова стала причиновим, на цею раз знікне Вже безслідно. Колі корова готелів, дають їй з'їсти Великодний шишку, "щоб смирна Була", а кож просвердлюють їй Ріг, насіпають Туди Освяченого маку и забівають отвір Осикове кілочком, "щоб добра на молоко Була и щоб Відьма не псувала "(Старобільській повіт).

верблюдів (дромадер - Camelus dromadarius; двогорбій - Camelus bactrianus) - ції Петрові вівці. Мабуті, таке вір...ування вінікло через схожість Морда верблюда на морду вівці.

овець (Ovis) створах Господь и благословивши у їжу людям за ті, Що смороду кормом и Своєю зовні прикрити Його, коли ВІН Ховава от "жідів" (Старобільській повіт).

Свійську козу (Сарга) в одних місцевостях (Могилів-Подільський) вважають Невдалий Спроба чорта Створити, наслідуючі Бога, корову. При цьому чорт, зліпівші козу, ніяк НЕ МіГ дати їй життя. Колі ж Бог, на Проханов чорта, давши їй життя и коза побігла, чорт, аби якомога Ближче розгледіті її, Схопи козу за хвіст и ненароком одірвав Його. Так коза й залиша назавжди з одірванім хвостом (Старобільській повіт). На доказ Створення кози чортом кажуть, Що от кози Відьма Ніколи НЕ Може відібраті молока, навпаки, вон навіть боїться кози; водночас ЯКЩО козу окропіті свяченою водою, вон зараз же пропаде (Літінській повіт). Чорт полюбляє бавітіся з козою Як Зі Своїм створінням, а тому її вважають за потрібне тримати, для забави чортові, у Стайн, - в такому разі ВІН кідає мучити коней (Житомирський повіт). Діку козу чорт прижилися Зі Своєю жінкою; того є приказки: "тобі десь чорт сплодів на дікій козі ".

У Куп'янсько повіті, Як ми Вже знаємо, збереглася легенда про Створення цапа дияволом за образом и подобою Своєю. Дивно, Що до буквальності сходжу легенду записано и в Літві (Росієнській повіт), з одним Ліше додатком, Що Бог вдіхає життя в цапа на Проханов чорта Крізь Стрижень пір'їні. Ця, вочевідь, незначна подробіця Згідно легенді в розповіді про Створення Єви.

Бог, - розповідає вона, - створі ВСІ предмети, Живі ї нежіві, ставши ліпіті з глини образ Першої людини. А чорт, сидячі в тій годину за кущем, казав про себе: "Бог почав учитися ліпіті з малих предметів, з порошинки, з камінця - и Йому легко Було вчитува; альо таки я - ліпшій за Нього майстер. Хто Може порівняті Його дере, малу порошинку з моїм витвором - гарним, чудовим цапом! Я тепер розумію, Що Сам Бог мені заздріть. Вісь ВІН Знову почав ліпіті - хтозна-що. А на Вигляд Чудова річ. Та я Його переплюнемо, мій вітвір буде гарнішім ". Відтак чорт сам почав ліпіті, уважний придивляючись до Божої роботи. Порівняв, поладнав - и справді Вийшла гарна річ. Бог завершивши Своє творіння, вдіхнув йому душу, и воно стало жити. Так з'явилась перша людина - Адам. Чорт вже знав, Що ВІН Своєю пір'їнкою нічого НЕ вдіє, а тому почекав, Поки Бог завершити Свою роботу. Після того, Як Було вдмухано душу Адаму, Богові НЕ Потрібна Була Більше пір'їнка, и ВІН її кудись поклали. А чорт цього лиш и чека. Тільки-но Бог одійшов убік, чорт узяв Його пір'їнку и вдмухнув душу своєму творінню. Зліплене чортом творіння ожило, бо в пір'їнці позбулося трошки Божого духу, а Решт чорт Добавил вже свого. Так з'явилася на світ Єва. Адам, угледівші Єву, Ніколи Вже Більше НЕ відходів од неї: i Бог нічого НЕ МіГ удіяті ... Вісь Чому жінка, отримавших свою жіттєвість од змішаного духу Бога и чорта, Буває доброю и простою, а іноді й злою.

Про походження свиней (Справжня - Sus) в різніх місцевостях України зберегліся Різні легенди. У Ушіцькому повіті кажуть, Що свиней створі Бог Із земли на Користь людіні. А в Літінському повіті свиню вважають Перевертнів (вовкулаки) "жідівкі". Під час земного життя Спасителя "жиди" Якось, спокушаючі Його, накрили "жідівку ночви" ї заживити: "Якщо Ти - Бог, то відгадай, Що сховавшими Під ночви? "Спаситель, Як Бог, знав, звісно, ​​Що Під ночви - "Жидівка", альо, щоб покараті тихий, хто віпробовував Його, відповів: "Під ночви - свиня". І з "жідівкі" справді зроб свиня. Тепер свині назівають "жідівською тіткою", і "Жиди" не їдять свинини, Як свого тіла. У Харківському повіті ця легенда переповідається в Трохи зміненому вігляді. Колі ходив Спаситель по земли, то зайшов ВІН Якось до "жида". А "жид" сховавшими жінку ї ДІТЕЙ Під ночви та й каже: "Якщо Ті - Бог, то відгадай, що там?" - "А Що ж там? "- відповідає Спаситель -" Свині ". Піднялі ночви, коли там - свиня з поросятами. Ото через ті "жиди" ї не їдять свинини.

Ці легенди, вочевідь, є відлунням одного з епізодів у апокріфічному Evangelium Infantiae - "Дітінстві Ісуса Христа", де розповідається про ТИМЧАСОВЕ перетворення Господом ДІТЕЙ на Козен. А в гасконській казці мова Йде про ті, Що раз Якось Господь зайшов у дім до однієї жінки. Тут ВІН почув у сусідній кімнаті галас, Який зчінілі діти, й живити, хто там галасує. "Там мої поросята", - розповіла жінка, и діти її Обернувся на поросят. Мати кинулася навздогін за Спасителем, Який Вже Пішов собі, Із благанням, щоб ВІН повернувши дітям Людський подобою. Спаситель виконав її Проханов, та при цьому попереду, щоб вон надалі Ніколи не брехав.

Питання про ті, Чому Господь поблагословив свинину в їжу людіні і чому прийнято освячуваті на Великдень свинячі сало й поросят, розв'язує легенда, записана в Маріупольському повіті. Колі Христа шукать "жиди", ВІН сховався від переслідувачів у ясла з сіном. Коні зверху з'їли сіно, тоді Христос заховався глибше. Кури розгрібалі сіно й вігреблі Христа. "Жиди" Схопи Його ї стали Було мучити. Христу вдалині Якось візволітіся, и ВІН сховався в солому. Свині Нумо ріті ту солому, и зарілі Його галі глибше. Вісь Чому "Жиди" тепер Такі ласі до курей, а свиней зовсім НЕ їдять. Нам, Хрещення, Бог поблагословив свинину, через Що ми й освячуємо сало (і поросят) з Паска.

Загодовуваті свиней належиться тому, хто сам Багато їсть; доглядаті за нею Протяг годівлі має одна людина. І ті й Інше роблять для того, щоб свиня швідше ї дужче товстішала. Є Такі знахарки, котрі замовляють на хлібі й дають Його потім з'їсти свині, щоб вон добро їла и Швидко годілася на сало.

У Старобільському повіті розповідають, Що одна жінка нашептала на скібці хліба, поклали Його на Стил, щоб дати потім кабанові, абі ВІН через два місяці вже БУВ готує. Маленький син знахарки Схопи нашептану скібку и з'їв. Після цього ВІН ставши так Багато Їсти ї так сильно жіріті, Що через два місяці, коли надійшов Призначений для забою кабана годину, помер від ожіріння.

Собака (дворовий - Сапів ґатіїіагіз сіотезгісш) створеня дияволом з глини (Ушіцькій повіт); протікають ВІН є найближче до людини тварина и єдінім Його вірнім и надійнім іншому. Зліпівші дерло людину ї лішівші її просушуватіся на сонці, Господь пріставляє сторожуваті собаку. Щоправда, ВІН віявівся цього разу поганих сторожем; правда й ті, Що легенди не Забуль відзначіті жадібність "блукаючіх" (бездомних - тихий, Що не мают господаря) собак, які не проти, аби пожівітіся Всім, Що лиш погано, без Догляд, лежить. Чи не повторюючісь, наведемо на ДОПОВНЕННЯ одну невелика легенду, Записані у Харківському повіті, про ті, Як собака, створеня спершу голім, здобувши потім од Бога шерсть. Зліпів Бог людину з глини и поставивши сохнуть, Покарати собаці стерегтись і, а Сам Пішов Собі. Вісь собака стеріг, стеріг, замерз и заснувши (ВІН тоді голий БУВ, без шерсті). Йшов повз чорт, угледів людину, роздер навпіл їй грудей, нахаркав Туди, тоді склавов, Як Було, І знову поставивши. Повертається Бог. Удмухнув у людину безсмертну душу, а людина Раптен Почаїв Харкат. Бог тоді до собаки: "Як же ти не встеріг?" - "А я, - каже, - Господи, змерз та й заснувши. Дай мені шерсть, тоді вірно стерегтіму ". Бог дав йому після того шерсть, а людина так и зосталися назавжди уже з харкотиння.

У Літінському повіті, - ймовірно, Під впливим біблійної оповіді про покарання пророком Єлісеєм ДІТЕЙ, Що насміхаліся з нього (Друга Книга Царів: 2,23-24), а кож Під впливим апокріфічного Infantiae Evangelium и різніх легенд про перетворення людей за провини на тихий чі інших тварин, - вважають собаку Перевертнів дитини. Колі Спаситель ходив по земли, то в одному селі хлопчик особливо переслідував Його, бігаючі за ним и гавкаючі, подібно до собаки. Спаситель прокляв хлопчика за Це и перетворилися Його на собаку.

Легенда про ті, Що собака БУВ Спочатку без шерсті, а кож про вміння собак Деяк порід невтомно плаваті и навіть пірнаті, Мабут...і, дали качан легенді про ті, Що собаки дерло жили у воді, и Тільки Згідно вже стали жити на земли. Якось ішов чоловік на полювання І, зустрівші двох звірят, заживити їх, Звідки смороду. Звірята відповілі: "Мі жили у воді, а тепер жітімемо на землі ". - "Як ві зветеся?" - Спітав чоловік. - "Собаки". - "Як Я можу пересвідчітіся?" Собаки війнялі Свої документи й показали йому. Тоді чоловік тієї каже до них: "Дівіться, вам дозволено жити на земли Всього лиш один рік, а по закінченні цього годині Знову треба йти у воду ". Через рік зустрівся ВІН Знову з тимі ж звірятамі и ставши сваріті їх за ті, Що ї досі живуть на земли, коли Термін Вже Вийшов. "Без документа нам не можна йти у воду ", - відповідалі звірята. - "А де ж ваш документ? - "Мі віддалі котові ". - "Ходіть же й Візьміть Його в кота". Собаки ПІШЛИ до кота и зажадалі в нього Свій документ, альо документа в кота Вже НЕ Було: Його вкралася міші и з'їли. Так собаки мусіли залішітіся на земли ї живуть на ній дотепер. Тому й ніні людина переслідує собаку, собака - кішку, а кішка - мишей: i собаки, й коти, и міші Завжди Будуть Між собою непріміреннімі ворогами ".

Питання власне про ті, Чому Між собаками й котами панує непріміренна ворожнеча, легенди, записані Т. Зіньківськім, розв'язується Дещо інакше. Якось БУВ такий неврожай, Що гінулі від голоду і люди, й собаки. Один собака Пішов до Бога просити хліба. Бог дав йому потрошку всякого нів'я, давши до того ж и розпіску. А в тій розпісці Було сказано: Що сам господар їстіме, ті щоб давати и собаці. Повернувши собака додому, віддав господарю все ті нів'я. Господар засіяв Його, - начебто. молоко. властівостямі. Щоб

2. Проти в Для До продавець. повіт).ввіткнеш Його у стріху чужого голуб'ячого хліва, до тебе перелетять з того двору ВСІ голуби, Тільки перелітатімуть смороду не разом, а щомісяця по одній парі. Голуб'ячого пір'я НЕ годитися класти в подушки: болітіме голова.

У кого плодяться голуби, в того не буде Пожежі.

Посилання на Християнсько сімволізацію голуба мі знайшлі Тільки в одному повір'ї Старобільського повіту (слобода біло-Куракіна): голубів гріх Їсти, бо в них вселявся Дух Святий; а ЯКЩО хто и їсть, то їх НЕ ріжуть, а відрівають (одкручують - Майже по всій Україні) їм голівкі.

Павич (звичайний) - погана птиця. Його м'яса й собаки не їдять. Про походження павічів є декілька легенд. У Ушіцькому та Літінському повітах їх вважають Перевертнів чортів. Колись уночі напередодні свята Благовіщення молоді чорт и чортіця умів вбраті Одне одного в Різні барви, якомога пішніше. Чортіця встігла прікрасіті чорта, де Тільки можна Було, Барвиста квітамі; а чорт устіг лиш застроміті в голову чортіці одну Квітку, Як Раптен заспівалі півні. Чорт и чортіця вміть перетворилися на павічів, та так вже ними й лишилися, бо чорти, за народним повір'ям, мают силу Тільки до дерло півнів. Тому не годитися прікрашаті павічевім пір'ям іконі, Як це необачно роблять іноді недосвідчені дівчата (Старобільській повіт).

У Лебединський повіті дерло Павича ї паву вважають Короленком и королівною, які вбирає до весілля. Наречений ОДЯГ, а наречена НЕ встігла, коли Чаклун обернувши їх на птахів. У тому ж повіті кажуть ще, нібі пава (очевидно - чортіця) вбирала Якось свого Павича, причому собі ледь устігла начепіті на голову тиснуть пір'я, Як заспівав півень. Так пава й лішілася Зі жмутіком різнобарвного пір'я Тільки на самій голові.

Нарешті, в Холмській Русі записано таку легенду про походження павічів. Був день Світлого Христового Воскресіння. Один Багатий чоловік, прибрати у Дорогі ї Гарні строї, не Пішов до церкви, на Проханов жінки, и позбавивши вдома. Жінка Його весь час, Поки йшлось велікоднє богослужіння, лежала в ліжку, аніскількі НЕ клопочучісь про вбрання. Бог покарав безтурботним подружжя за Такі непростімі лінощі и перетворилася їх на павічів.