Про поняття "абсолютизм"

Про поняття "абсолютизм"

Ю.А. Сорокін

Історична наука, як і будь-яка інша, накопичує певну кількість понять і категорій, зміст яких має бути жорстко визначено. Дослідник, оперуючий якимось ключовим поняттям, має вкладати в нього загальноприйняте зміст. За логікою речей, якщо в науці не визначено зміст такого собі поняття, то від нього слід відмовитися.

На сьогоднішній день все ще не вироблено спільної думки по відношенню до кардинальної проблеми: який характер держави в Росії у ХVII-XVIII ст.; які слід використовувати критерії для більш точного його визначення, якими термінами описувати його сутність, якими є передумови і рушійні сили такого державного розвитку?

Термінологічні проблеми групуються навколо понять, які використовуються при характеристиці державної форми і організації державної влади (1). До цього дня немає задовольняє всіх, логічно несуперечливою дефініції терміну "абсолютизм". У науково-дослідній практиці широко використовуються поняття "Самодержавство", "необмежена монархія", "Абсолютизм", "абсолютна монархія". Не так вже й рідкісні терміни абсолютно дивовижні, типу "самодержавний абсолютизм" або "Військово-феодальні абсолютистські режими".

Виникає природне запитання, чи мають всі ці терміни один і той же зміст? На цей питання дослідники відповідали по-різному. Розглянемо основні дефініції, використовуються в літературі.

Відзначимо спочатку, що в російських письмових джерелах, передусім у законодавстві, термін "абсолютизм" фактично не збунтувався. Російські монархи і в XVIII в. продовжували титулувати себе самодержцями.

Так, в тлумаченні до артикулу 20 Військового статуту 1716 р. було сказано: "Його величність є самовладний монарх, який нікому на світі в своїх справах відповіді дати не повинен; але силу і владу має свої держави і землі, яко християнський государ, з власної волі й красу управляти "(2).

В Духовному регламенті, підготовленому Феофаном Прокоповичем і отримав силу закону 25 січня 1721, підкреслювалося: "Монархов влада є влада самодержавна, якою коритися сам Бог за совість велить "(3).

Сам термін "самодержавний" в даному контексті розуміється всього навсього як "необмежений". На це звернули увагу багато російські історики права (4).

В програмних документах російських самодержців, складених в другій половині XVIII в. ("Наказ" Катерини II, "Наказ" Павла Петровича), мова знову йде про самодержавної влади російських государів, і фактично не згадується термін "абсолютизм". Схоже, аналогічна ситуація мала місце і в XIX столітті.

Отже, ні російські правителі, ні російські закони не оперували, по суті справи, терміном "абсолютизм" або "абсолютна монархія".

Апріорі ми готові стверджувати, що й російські історики XVIII - першої половини XIX ст. намагалися утриматися від вживання цих термінів стосовно російської історії.

Дворянські історики, перш за все В.Н. Татіщев і Н.М. Карамзін, обгрунтовували тезу про початковості самодержавства на Русі, тому вони знаходили його мало не в давньоруській державі, а в Московській Русі - у всякому разі. Державна школа російських істориків, заперечуючи наявність станово-представницької монархії в Росії, розмірковувала про російською самодержавстві починаючи з Івана Грозного. В.О. Ключевський з відомими застереженнями визнавав самодержавство Івана III.

Зрозуміло, всі ці історики не відносили абсолютистські форми правління до таких раннім періодів російської історії; схоже, їх просто не зацікавила відмінність в термінах. Інакше складалася ситуація на рубежі XIX-XX ст.

Росіяни історики та правознавці, що стояли в основному на ліберальних позиціях, наприкінці XIX - На початку ХХ ст. виділили наступні етапи в еволюції європейської держави, послідовно змінювали один одного:

- феодальна держава;

- військово-національну державу;

- промислово-правова держава (5).

Під військово-національною державою і розумілася абсолютна монархія.

Неважко зауважити, що при такому підході абсолютизм займав проміжне положення між феодальним і буржуазним державою, не будучи ні тим, ні іншим. Згадані автори вже розводять поняття "самодержавство" і "Абсолютизм", вважаючи, по-перше, що самодержавство утвердилося в Росії багато раніше абсолютизму (останній - лише з Петра I), а по-друге, принципова відмінність між ними вони знаходили в європейських теоріях, пояснюють влада монарха не Божественним промислом, а теорією загального блага і теорією природного права. М.А. Рейснер прямо вказував: "Водохрещем (Росії. - Ю.С.) в загальноєвропейську державну форму було офіційне обгрунтування принципу самодержавства початком загального блага "(6).

Таким чином, ця група дослідників (М. А. Рейснер, П.Г. Виноградов, П.М. Мілюков, М.М. Ковалевський та ін) під абсолютизмом розуміли певний історично-конкретний етап в еволюції європейської держави, закінчувався або революційним поваленням абсолютного монарха, або "Розумними реформами". І той, і інший шляху приводили до встановлення промислово-правового, тобто буржуазної держави, а оскільки в кожній європейській країні це сталося в різний час, то і виділити період існування абсолютизму в Європі в цілому, на їхню думку, вельми складно. Сам факт існування абсолютної монархії в її європейської формі в Росії вони визнавали і починали її з Петра I.

В Водночас в європейській науці з'явилися роботи вчених, розвідні не тільки поняття "абсолютизм" і "самодержавство", а й поняття "Необмежена монархія" та "абсолютизм". Так, згідно теорії Козера (1903 р.) необмежена монархія дає три форми абсолютизму: 1) практичну, 2) принципову, 3) освічену. Відповідно до теорії Генріха фон Трейчке (1900 р.) європейський абсолютизм поділяється на: 1) легітимний, 2) теократичний, 3) освічений (7).

Однак ці та подібні їм теорії в російській історіографії не прижилися, і під абсолютної монархією вчені, що стояли на ліберальних позиціях, найчастіше розуміли, як ми вже вказували, проміжну ланку між старим феодалізмом і правовим конституційною державою.

Але вже перша російська революція перенесла питання про сутність та історичної долі російської монархії з області наукової теорії в область практики. Скажімо, підготовка "Основних законів Російської імперії" вимагала визначення суті державного ладу в Росії, і він був позначений як "Самодержавство". Багато видатні російські історики та юристи були залучені для визначення цього поняття; пізніше з'явився цілий цикл робіт на цей рахунок (8).

Вельми знаменно, що в цих роботах вчені, по суті справи, відмовилися дати формально-логічний, правове або навіть конкретно-історичне визначення самодержавства. На загальну думку, треба було залишити в стороні думка про те, що влади російських імператорів можливо було дати суто юридичну конструкцію, як, покладемо, векселем або чеком. Належало спіткати чітко і роздільно, як свого часу вказував ще Н.І. Черняєв, "... релігійні основи, містику, ідеали, всесвітньо-історичне знання, культурне покликання, політичну необхідність, історичну правду, моральні основи, психологію, поезію і благодійний вплив російського монархізму "(9).

Така позиція була близька С.А. Котляровскому, який підкреслив: "Положення монарха часто має більш глибоке історичне, ніж юридичне обгрунтування. Правові визначення цієї влади, формули законодавчих пам'ятників та установчих хартій - тільки поверхневий шар ... Російська історія була виняткова бідна стійкими юридичними відносинами, і до неї це особливо пріемлімо10.

Цей ж теза стала надбанням російської публіцистики. В.В. Розанов вважав, що усвідомити влада російського монарха, "визначити її, формулювати, значить її зменшити, збіднити, обмежити "11. Ці теоретичні установки дозволили сделатьконкретние політичні висновки і розтиражувати їх в масових виданнях. Ось думка А. Сігаєва викладене н...им у брошурі "Монархічна ідея та сучасна дійсність ":" Слово монархізм не виражає собою точного і ясного поняття; під цією ідеєю розуміється певний настрій .., в основі якого відданість і любов до царя ", і далі" Завдання монархістів - зрозуміти ідею самодержавного монархізму у зв'язку з єднанням царя з народом на засадах, виявленим волею монарха, і допомогти йому розумною покірністю і свідомим моральним ставленням до цієї роботи, яка покладена їм на монархістів "(12). П.Є. Казанський главу XXII своегкапітального праці присвятив вивченню принципу монархічного верховенства, закріпленого ст.4 Основних законів. Головні властивості імператорської влади в Росії такі:

- верховенство;

- величність, під яким розуміється влада головних рішень у справах держави;

- влада крайня, яка може і повинна реалізуватися в умовах надзвичайних, в хвилину крайньої небезпеки, в тому числі і для прийняття рішень надправних;

- влада остання;

- влада найвища, рішенням якої підпорядковуються всі без винятку;

- влада загальна, рішення якої поширюються, по-перше, на територію всієї країни, по-друге, на всі можливі прояви державної влади (13).

На цій підставі П.Є. Казанський готовий був визнавати владу російського государя необмеженої, але він рішуче заперечував проти того, щоб російське самодержавство вважати абсолютизмом. На його думку, абсолютизм припускає відчуженість від народу, чого ніколи не знало російське самодержавство. На думку вченого, "російський юридичний мову не знає ні понять, ні виразів, які б відповідали західним абсолютизму і східної деспотії, і примушував не вживати слова іноземного кореня. У всякому разі ні "Верховенство", ні "самодержавство" не можна зближувати з абсолютизмом. Останнє на російську мову треба перекласти як самовладдя "(14).

На цій підставі він пропонував також розвести поняття "цар" і "Імператор" (15). Ця теза дуже близький В.В. Розанову, зауважимо, що монарх мав бути і був "в межах землі", "Народу", "побуту", і ніскільки не "департаменту", не "канцелярії". "Так пам'ятаємо ми ще з часів Ярослава, і наc НЕ може переконати в цьому юна, безрідна, не прикрашена ніякої поважної сивиною думка Сперанського і жалюгідних його послідовників "(16). Під останнім В.В. Розанов розумів "всю школу юристів-теоретиків і юристів-практиків ", не зрозуміли різницю між самодержавством і абсолютизмом.

Отже, в роки першої російської революції та одразу після неї, аж до початку світової війни, в науці та публіцистиці робляться спроби осягнути самодержавство як якесь сакральне, мало не містичний початок, освітлене всім ходом російської історії і характерна тільки для Росії. П. Флоринський, розмірковуючи про А.С. Хомякова, зауважив: "... у свідомості російського народу самодержавство не є юридичне право, а є явлений самим Богом факт - милість Божа, а не людська умовність, так що самодержавство Царя належить до понять не правових, а вероучітельних, входить в область віри, а не виводиться з внерелігіозних посилок, що мають на увазі громадську або державну користь "(17).

Основний постулат тут - єднання царя з народом, якась "моральна підтримка цілої нації "свого монарха. Вельми часто в цей час цитувалася наступна строфа А.Н. Островського з п'єси "Дмитро Самозванець і Василь Шуйський "(18).

... Москва звикла бачити,

Як цар ея великий, православний,

На висоті своєї недосяжною,

Однією святині молиться з народом,

Статути церкви строгі дотримує,

За святам духовним веселиться,

А в дні посту, в смиренному збруї

З народом разом каятися йде.

Л.А. Тихомиров, що став рупором певних політичних і філософських настроїв, прямо вказував, що верховна влада монарха може грунтуватися тільки на народне визнання, добровільному і щирому. Він різко критикував теорію "Державного абсолютизму" (тобто теорію загального блага і договірну теорію появи держави. - Ю.С.), відповідно до якої верховна влада государя залежить від того, що народ відрікся на його користь від своєї верховної влади. За думки Тихомирова, народ відмовляється від практики своєї влади не на користь монарха, а на користь Бога, тобто просто "відкладає" в сторону свою владу і вимагає над собою влади Божої. Для конкретного ж виконання цієї влади Божої в державності - Богом створюється монарх (19).

Народність російського самодержавства, на думку вищезгаданих авторів-монархістів, проявляється насамперед у тому, що, російський селянин не розумів, що він знемагає під ярмом політичного рабства. Мужик нарікав на поміщика, на начальство, на дворянство взагалі, навіть на Бога, але не на царя: він готовий був думати, що указ підкладений, що государя перевели і інш. за приказкою: "Хоче цар, та не хоче псар". І справа тут не в особистих якостях монарха - в народній свідомості якості государя об'єктивно задані - але в його сані. Зауважимо, що так звані царистські ілюзії російського мужика зберігалися і після падіння самодержавства, навіть в роки громадянської війни. Л.Д. Троцький змушений був визнати, що якби білогвардійці викинули гасло "Селянського царя", більшовики не протрималися б і трьох тижнем. Заперечувати сам факт монархічного світогляду російського селянства навіть в початку ХХ століття неможливо.

Таким чином, саме народний характер російського самодержавства відрізняє його і від східної деспотії, і від західного абсолютизму. Пізніше ця теза розвивав І.Л. Солоневич (20).

Але єднання царя з народом в Росії, настільки бажаного серця всіх монархістів, як вказував ще П. Казанський, заважає бюрократія, яка утвердилась в Росії з Петра I. "Абсолютний государ відірваний від народу, абсолютизм є абсолютна свобода влади, заснована на "абсолютної бюрократії", яка, створивши нескінченно складний державний механізм, під ім'ям Царя, під гаслом самодержавства, працює за своєю програмою і, все розростаючись і розростаючись і обплутуючи, як плющем, і Царя, і народ, благополучно один від одного відрізаних петровським початком західного абсолютизму "(21).

На цю негативну роль бюрократа вказував і Л.А. Тихомиров: "... процес вимирання петровськіх установ був природним, але, на жаль, бюрократичний тип установ зробив свою справу. Верховна влада обрізуєте ними від народу і водночас переймалася європейським духом абсолютизму. Цьому останньому обставині сприяло і те, що самі носії верховної влади в цю епоху бували навіть нерідко неросійського походження, виховання ж тоді у всіх взагалі було неросійське "(22).

Пізніше, вже після 1917 р., саме наявністю бюрократії, роз'єднати царя та народ, стали пояснювати сам факт падіння самодержавства в Росії, як це робив, до Наприклад, І.Л. Солоневич. І лише небагато, найбільш обдаровані, уми згодні були визнати бюрократію таким собі іманентно властивим ознакою тієї державної форми, яка утвердилась у Росії після Петра. Втім, ще В.В. Розанов підкреслював, що "питання - не в осудження бюрократії, а у відповіді, ніж її замінити "(23).

Цікаво, що історики, які займалися вивченням загальної історії, раніше й тонше зрозуміли зв'язок абсолютизму і бюрократії. Так, В.І. Герье справедливо вважав, що "Найсерйозніша завдання національної історіографії полягає в правильному розумінні і осмисленому викладі взаємини влади і народу, що і складає существеннейшее зміст історії нації "(24).

Розмірковуючи про французький абсолютизм напередодні Великої французької буржуазної революції, В. Герье підкреслив важливий факт: в очах народу бюрократія асоціювалася з монархією. Чиновник в силу усталеною адміністративної практики постійно вдавався до королівських указів, знаходячи в них санкцію для будь-яких своїх дій; в результаті - "висока ідея королівської влади і волі вносилася в чвари і дрібниці життя ", що постійно збільшувало число приватних осіб, які вважали свої інтереси несправедливо порушеними королівською владою. Ще гірше, що вища адміністрація таким шляхом ря...тувалася від відповідальності за свої розпорядження, адже королівська воля не може бути оскаржена. Це профанувало прояв монархічної влади в галузі адміністрації. Всі спроби королівської влади боротися з такою ситуацією виявилися безуспішними: "без системи бюрократичного абсолютизму "монарх не міг керувати країною; все його спроби шляхом видання сверхстрогіх законів змінити ситуацію закінчувалися невдало; монархія змушена була відступати, що ще більш легалізовувались старий порядок (25).

В Внаслідок європейські монархи були скинутий саме як правителі, як невдачливі адміністратори. Революційний народ смів бюрократію, а разом з нею і монархію. В.В. Розанов з чудовою тонкістю зауважив: "Революція фактична - є момент визначення в народних уявленнях влади монарха ... "(26)

Таким чином, та частина російських вчених і публіцистів, яка дотримувалася монархічних переконань, по-перше, розводила поняття "самодержавство" і "абсолютизм", ставлячись до останнього різко негативно, а по-друге, визнавала, що протягом XVIII в. російське самодержавство, завдяки реформам Петра Великого, вилилася в чужий Росії абсолютизм, трагічно розірвавши єднання царя з народом. На щастя, на їхню думку, Росія абсолютизму.

Неважко історіографії.

Однак

За До

В

Більшість Наприклад,

В В.І.

Залишимо

В самодержавства. князівства.

Але в Росії

За істориків.

Більш Кобрин і А.Л.

Таким монархія.

Історики

З ХVII в. Академік Н.М.

На Саме

За

Отже, Втім, іноді абсолютизму. А.Я. термінів.

речі,

Так,

Аналогічна

Сам А.Я. Троїцького.

В

В А.Н. Їм

Довгім користувалися вельми широко, але, як нам здається, без достатніх на те підстав. Перш за все незрозуміло, що ж таке "політична надбудова"? Формаційний підхід до вивчення історії припускає наявність у кожній формації надбудови, складовими елементами якої, з точки зору марксистської парадигми, є держава, ідеологія, наука, культура, релігія, мистецтво та ін. Якщо ставити знак рівності між поняттями "надбудова" і "Політична надбудова", то визначення А.Н. Чістозвонова стає надто аморфним. Якщо розуміти під політичною надбудовою тільки держава та її політику, тоді визначення А.Н. Чістозвонова не містить нічого нового і його критика зводиться до критики дефініції А.Я. Авреха: в Росії абсолютизм склався раніше, ніж феодальна формація стала розкладатися, раніше, ніж з'явилися капіталістичні виробничі відносини в масовому масштабі і т.д.

Щоб подолати це протиріччя, історик Л. Павлова-Сильванського взагалі відмовлялася визнавати існування абсолютизму в Росії, вважаючи, що російське самодержавство є варіант східної деспотії.

Дискусія 1968-1972 рр.. зайшла в глухий кут, історики так і не змогли домовитися про визначенні терміну "абсолютизм".

Підсумки дискусії 1968-1972 рр.. з проблем абсолютизму вивчалися спеціально (35). Запропоновані в ході дискусії дефініції абсолютизму можна згрупувати, слідом за М. Агіштон, таким чином:

- розуміння абсолютизму як форми феодальної монархії;

- розуміння абсолютизму як форми монархії, еволюціонує від феодального держави до буржуазного;

- розуміння абсолютизму як форми політичної надбудови;

- розуміння абсолютизму як форми феодально-кріпосної диктатури.

Однак загальним місцем стало розуміння абсолютизму як особливого етапу в розвитку самодержавства при пануванні феодального способу виробництва, не виключає окремі елементи капіталізму (36).

В цей час так і не вдалося виробити загальноприйнятих хронологічних рамок існування абсолютної монархії в Росії. Історики досить помітно розійшлися в думках при вирішенні питання про соціальну опорі абсолютизму. Однак найбільш гострими були суперечки про причини виникнення і рушійні сили в розвитку російського абсолютизму, також не призвели до вироблення єдиної позиції (37).

Ряд спільних симпозіумів радянських і зарубіжних істориків у Японії, Італії, ФРН, НДР, Румунії також не дали результатів. Це змусило дослідників звернутися до теоретичного осмислення проблем абсолютної монархії.

Підіб'ємо підсумки.

Розмірковуючи про соціальну природу абсолютної монархії, Маркс і Енгельс визнавали її відому прогресивність: у "... великих державах Європи абсолютна монархія виступає як цивілізуються центр, як об'єднуючий початок суспільства. Там воно було горнилом, в якому різні суспільства піддавалися такому змішання і обробці, яке дозволило містах проміняти своє середньовічне місцеве самоврядування на загальне панування буржуазії і публічну владу громадянського суспільства "(38). Така монархія заснована не стільки на рівність або балансі класових сил, скільки на стихійно складається й не завжди усвідомлював сучасниками компроміс між дворянством і буржуазією.

Але в країнах, де розвиток капіталізму вдруге по відношенню до Західної Європи, абсолютистські форми можуть виникати як результат взаємного ослаблення старих феодальних станів, перш за все аристократії і міст, як сталося в Іспанії і, ми сміємо додати, як могло статися в Росії (39). Величезну роль при цьому відіграє еволюція держави, зміна однієї його форми інший при колишніх відносинах класового панування і підпорядкування. При цьому абсолютна монархія набуває яскраво виражені деспотичні риси, близькі в цьому сенсі до азіатським формам правління.

Подібний висновок - наслідок з багатьох міркувань Маркса і Енгельса про соціальну природу абсолютизму. Ці положення Маркса і Енгельса, схоже, не суперечать всім відомим фактам російської історії і пояснюють, нехай і у вигляді гіпотези, як і чому в Росії могло скластися абсолютистська держава задовго до появи скільки-небудь міцного класу буржуазії.

Таким чином, під абсолютизмом в Росії ми будемо розуміти особливий тип феодальної монархії, що виник на основі режиму необмеженої влади монарха і відповідний такими ознаками: наявність регулярної (постійної) армії, формування бюрократії, введення прямих грошових податків і ліквідація самостійної політичної ролі церкви.

Нам залишається додати, що запропоновані ознаки абсолютної монархії сформульовані були ще М.Н. Покровським в роботі "Російська історія з найдавніших часів ". Багато істориків повторили ці ознаки у своїх працях без всяких посилань на роботи академіка М.М. Покровського. Здається, що його пріоритет повинен бути відновлений.

Таке розуміння абсолютизму не є якась новація. Багато і багато авторів вважали, що найбільш істотною з рушійних сил процесу зародження і подальшої еволюції абсолютної монархії є сам інститут держави з її можливостями і потребами, тобто внутрішня динаміка державного організму, його автономність, іманентність, те, що по-німецьки називається Eigengesetzlichkeit (40).

Зрозуміло, еволюція державного організму, за всієї своєї самостійності, в кінцевому рахунку визначається більш загальними процесами, що відбуваються в суспільстві, в тому числі соціальними конфліктами, класовою боротьбою, подальшим розвитком феодального виробництва в умовах переходу від середньовіччя до нового часу і т. п. Так, всі радянські історики розглядали становлення абсолютної монархії в Росії як результат прагнення панівного класу зміцнити свою влада по відношенню до пригноблених мас (41).

Суперечки починалися, коли виникала потреба визначити, який клас або стан панували в Росії. Тоді-то й з'являлися публікації про генезис капіталізму з другої половини XVII ст. і якомусь рівновазі між дворянством і буржуазією; про боротьбу між великим і дрібним дворянством, між боярством і дворянством і інш. Не ставлячи під сумнів класову природу держави, у тому числі й абсолютизму, ми разом з тим визнаємо, що в певні епохи інтереси держави (дуже часто розуміються як загальнонаціональні) стають нескінченно важливіше класових. Централіз...ація Російської держави, режим необмеженої влади монарха є не тільки умовою і необхідною передумовою для генезису абсолютизму, а й тією основою, на якій стало можливим його появу.

За Принаймні численні модифікації тези про те, що абсолютизм як форма державного устрою з'явився в Росії в результаті розвитку капіталізму (42), на наш погляд, повинні бути відкинуті як безпідставні саме з позицій марксистської парадигми.

перше, держава та її форми є елемент надбудови, яка є похідною від базису, визначається ним; випереджальний розвиток надбудови в порівнянні з базисом - нонсенс. По-друге, роботи К. Маркса і Ф. Енгельса, як ми намагалися показати вище, цілком можуть пояснити появу державних форм, близьких до абсолютизму, інакше, без необхідності обгрунтовувати це поява капіталістичним розвитком.

Список літератури

(1) Крістенсен О. Історія Росії XVIII в. М., 1989. С. 34.

(2) Військові артикули Петра I. М., 1950. С. 50.

(3) ПСЗ. I. Т. VI.N 4870.

(4) Див докладніше: Обмежена чи влада монарха за законами Російської імперії. СПб., 1907.; Дитятин І. Верховна влада в Росії XVIII сторіччя. СПб., 1895.

(5) Політичний лад сучасних держав. СПб., 1905. Т. 1. С. VI-VII.

(6) Рейснер М.А. Суспільне благо і абсолютна держава// Рейснер М.А. Держава і віруюча особистість. СПб., 1905. С. 287.

(7) Див докладніше: Політичний лад сучасних держав. СПб., 1905. Т. 1. С. 1-5.

(8) Казанський П.Є. Влада всеросійського імператора. Одеса. 1913; Сігаєва А. Монархічна ідея і сучасна дійсність. Одеса, 1914; Тальберг Г.Г. Правлячий Сенат і самодержавство. М., 1914; Зандер А.А. Історичний нарис розвитку самодержавної влади. Вільна, 1910; Глинський Б. Боротьба за конституцію. СПб., 1907; Котляровскому С.А. Юридичні передумови російських "Основних законів". М., 1912.

(9) Черняєв Н.І. Необхідність самодержавства для Росії. Харків, 1901. С. 1. Цю ж думку він висловлював і в більш ранніх своїх роботах. См. докладніше: Черняєв Н.І. Про російською самодержавстві. М., 1895.

(10) Котляровскому С.А. Указ. соч. C/130/

(11) Розанов В.В. Про неявної сенсі нашої монархії. СПб., 1912. С. 49.

(12) Сігаєва А. Указ. соч. С. 3, 5-6.

(13) Казанський П.Є. Указ. соч. С. 523-557.

(14) Там же. С. 761.

(15) Там же. С. 743.

(16) Розанов В.В. Указ. соч. С. 71.

(17) Флоренський П. Близько Хомякова. Сергієв Посад, 1916. С. 26. Зауважимо, до речі, що слов'янофіли, будучи людьми щирого і теплого православ'я, тим не менш інакше розуміли сакральність влади російського царя. Так, І.С. Аксаков у своїй неопублікованої статті "Самодержавство не є релігійна істина "вказував, що діяльність самодержавства повинна укладатися тільки в державні діяння. Якщо ж самодержавство вторгається в життя церковну чи приватну, то воно переходить в потворність, стає тиранією. Історична заслуга Росії, на його думку, полягає в тому, щоб утримати самодержавство в межах державної сфери, минаючи конституційні форми. Влада царя - не право, а обов'язок і обов'язок, покладений на нього народом. См. докладніше: Дудзінская Е.А. Слов'янофіли в суспільній боротьбі. М., 1983. С. 49.

(18) Вісник Європи. 1867. Т. 1.N 3. С. 93.

(19) Тихомиров Л.А. Монархічна державність. СПб., 1993. С. 95-96.

(20) Солоневич І.Л. Народна монархія. М., 1991.

(21) Казанський П.Є. Указ. соч. С. 760.

(22) Тихомиров Л.А. Указ. соч. С. 341.

(23) Розанов В.В. Указ. соч. С. 9.

(24) Герье В. Поняття про владу та про народ в наказах 1789 року. М., 1884. С. 141.

(25) Там же. С. 41-46.

(26) Розанов В.В. Указ. соч. С. 54.

(27) Юшков С.В. До питання про політичних формах російського феодальної держави до XIX століття// Питання історії. 1950.N 1.

(28) Ленін В.І. Полн. зібр. соч. Т. 4. С. 251-252.

(29) По суті справи, тоді тільки К.В. Базилевич піддав критиці введений в науковий обіг С.В. Юшков термін "станово-представницька монархія ", запропонувавши замість нього термін" станова монархія ", застосовувався ще Н.П. Павлова-Сильванського. Про сучасному тлумаченні цих термінів див. докладніше: Влада і реформи. СПб., 1996. С. 70-74. В.М. Панеях вельми скептично поставився до ідеї станового представництва, вважаючи, що в цей час в Росії мала місце "самодержавна монархія деспотичного типу ".

(30) Черепнина Л.В. До питання про складанні абсолютної монархії в Росії (XVII-XVIII ст.// Черепнина Л.В. Питання методології історичного дослідження. М., 1981. С. 182.

(31) Кобрин В.Б., Юрганов А.Л. Становлення деспотичного самодержавства в середньовічної Русі// Історія СРСР. 1991. N 4. С. 56.

(32) Див докладніше: Три століття. Росія від смути до нашого часу. М., 1913. Т. 1. С. 2-3.

(33) Аврех А.Я. Російський абсолютизм і його роль в утвердженні капіталізму в Росії// Історія СРСР. 1968. N 2. С. 92-93; він же. Втрачене рівновагу// Історія СРСР. 1971. N 40. С. 63-64.

(34) Чистозвонов А.Н. Деякі аспекти генезису абсолютизму// Історія СРСР. 1968. N 3.

(35) Агіштон М. Російський абсолютизм XVII - першої половини XVIII ст. в радянській історичній науці: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. Л., 1989.

(36) Там же. С. 9.

(37) Спори, що виникають на цей рахунок у вітчизняній історіографії, проаналізовані С.О. Крістенсеном. Див докладніше: Крістенсен С.О. Історія Росії XVII в. М., 1989. С. 32-46.

(38) Маркс К. Революційна Іспанія// Там же. Т. 10. С. 431-432.

(39) Багато істориків, розмірковуючи про петровської епохи, висловили думку про непримиренного суперництві російської титулованої знаті і нового чиновного дворянства, в союзі з яким виступило купецтво. Думається, що факт ослаблення староруської боярства, а потім і його злиття з дворянством в єдиний панівний клас-стан заперечувати важко, як і сам факт наявності гострої внутріклассовой боротьби в кінці XVII - першій половині XVIII ст.

(40) Крістенсен С.О. Указ. соч. С. 38.

(41) Зімін А.А. Про політичні передумови виникнення російського абсолютизму// Абсолютизм в Росії (XVII-XVIII ст.). М., 1964. С. 49.

(42) На жаль, цю формулу деякі радянські історики трактували як оборотну, тобто знаходячи в Росії першої чверті XVIII в. абсолютну монархію, вони починали шукати (і знаходили) капіталістичні форми в виробництві.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .omsu.omskreg.ru/