Віруси. Технології, методики та антивірусні засоби

Згідно теорії еволюції, одними з перших біологічних організмів, що з'явилися на нашій планеті, були віруси. Комп'ютерні віруси, що отримали свою назву завдяки здатності самостійно поширюватися по електронних мереж і, розмножуючись, завдавати шкоди обчислювальним системам, також виникли на зорі розвитку комп'ютерних технологій. І якщо простежити історію зародження білкових вірусів з великою часткою вірогідності зараз вже не представляється можливим, відповісти на питання, хто саме і навіщо придумав комп'ютерні віруси, щодо нескладно. Як говориться, історія не забуває своїх героїв. Цілком природно, що багатомільйонна армія користувачів персональних комп'ютерів повинна пам'ятати тих людей, завдяки яким з'явилося на світ таке відоме сьогодні кожному школяреві поняття, як комп'ютерний вірус.

Автором ідеї, завдяки якій значно пізніше виникла технологія створення програмних вірусів, прийнято вважати американського програміста Боба Томаса. В 1971 обчислювальна лабораторія компанії Bolt, Beranek and Newman, в якій працював Томас, одержала замовлення на розробку розподіленого програмного комплексу для авіадиспетчерських служб, керуючих рухом пасажирських літаків. Згідно з вимогами замовників, що входять в комплекс програми повинні були автоматично передавати керування курсом літаків з одного комп'ютера на інший по обчислювальної мережі, відображаючи на екранах всіх підключених до цієї мережі комп'ютерів постійно змінювану інформацію про поточному положенні авіалайнерів в повітрі. Експериментуючи з системами передачі даних між різними обчислювальними машинами, Томас написав програму, що назвав В«ПовзуномВ». В«ПовзунВ» самостійно копіював себе з одного комп'ютера на інший, переміщаючись таким чином по мережі, і виводив на екран кожного терміналу наступне повідомлення: В«Я - Повзун! Якщо зможеш, злови мене! В». Ця невелика програма не розмножувалася, а просто В«повзалаВ» з одного мережного вузла на інший, розважаючи користувачів і системних адміністраторів. Коли інші програмісти довідалися про винахід Томаса, вони взялися створювати аналогічні програми, що демонстрували на екранах колег по лабораторії різні забавні фрази. Коли комусь із фахівців Bolt, Beranek and Newman набридло боротися з нескінченно відволікаючими його від роботи В«ПовзунамиВ», він написав іншу програму, яка в точності так само самостійно переміщалася по мережі, але з зовсім іншою метою: вона виловлювала і безжально знищувала всіх В«ПовзунівВ», які траплялися їй на шляху. Зачеплені за живе розроблювачі В«ПовзунівВ» не відставали: удосконаливши вихідний код, вони навчили свої програми ховатися від В«вбивціВ» в надрах операційної системи, маскуючись під її компоненти і необхідні для нормальної роботи комп'ютера бібліотеки. Кривава боротьба між В«ПовзунамиВ» і В«кілераВ» тривала кілька місяців, після чого це захоплення втратило свою новизну й було закинуто, так і не отримавши наскільки або серйозного розвитку.

Однак ідея Боба Томаса не була забута. У 1975 році американський письменник-фантаст Джон Браннер випустив фантастичний роман В«осідлати Вибухову ХвилюВ», в основу якого лягла трохи видозмінена історія з В«ПовзунамиВ». Книга розповідала про комп'ютеризованому суспільстві, яким управляло за допомогою глобальної електронної мережі уряд диктаторів і тиранів. Програміст, який вирішив врятувати світ від диктатури, написав програму, яку автор роману назвав В«ГлистиВ»; ця програма копіювала себе з одного комп'ютера на інший, руйнуючи зберігалася в них інформацію. Щоб зупинити В«глистаВ», уряд змушене було відключити мережу, позбавившись таким чином влада. Роман швидко став бестселером, зробившись воістину культовою книгою в тільки зароджувалася тоді середовищі комп'ютерних хакерів. Саме завдяки цьому роману в 1980 році двоє співробітників компанії Xerox, яка в ті часи випускала пользовавшиеся великою популярністю персональні комп'ютери, що мають можливість об'єднання в локальні мережі, вирішили створити програму, яку за аналогією зі згадуваним в романі Браннера дітищем програміста-бунтаря назвали В«черв'яківВ». Власне, В«ХробакВ» Іона Хеппа і Джона Шоку повинен був нести позитивну місію: за задумом розробників, переміщаючись між підключеними до мережі комп'ютерами, В«ХробакВ» був покликаний перевіряти операційну систему на наявність прихованих дефектів і по можливості усувати їх. Хепп і Шок задумали ще два варіанти В«ХробакаВ»: один з них призначався для розповсюдження оголошень, які адміністратор міг направляти всім користувачам обчислювальної мережі, другий дозволив би гнучко перерозподіляти ресурси між різними об'єднаними в мережу комп'ютерами. Однак на практиці все вийшло зовсім не так, як задумали розробники. Запустивши ввечері експериментальну версію В«ХробакаВ», Хепп і Шок відправилися додому. Коли вранці програмісти повернулися на роботу, вони побачили, що всі комп'ютери, встановлені в багатоповерховому будинку дослідницького центру Xerox, розташованого в містечку Паоло-Альто, благополучно зависли. У вихідному коді В«ХробакаВ» була допущена незначна помилка, завдяки якій програма почала безконтрольно поширюватися між різними вузлами мережі й блокувати їх роботу. Перезавантаження машин не допомагала: частина входять в мережу комп'ютерів була встановлена ​​в закритих кімнатах, до яких Хепп і Шок не мали доступу, і як тільки на перезавантажувати машину запускалася операційна система, В«ХробакВ» тут ж копіював себе в її пам'ять з іншого комп'ютера, після чого система миттєво виходила з ладу. Відключивши одну з машин від локальної мережі, програмісти змушені були екстрено створити іншу програму, яка знищила б збісився В«ХробакаВ». На повну ліквідацію наслідків їх спільного творчості пішло кілька днів.

Ведучий програміст компанії Bell Labs Боб Морріссон по визнаннях колег був кращим фахівцем у своїй галузі, до нього часто зверталися за всілякими консультаціями, зокрема - в сфері безпеки комп'ютерних систем. Морріссон був небагатослівний, але нерідко доводив опонентам свою правоту на практиці. Одного разу співробітники відділу, в якому працював Боб, декілька місяців поспіль працювали над вдосконаленням системи безпеки експлуатованої ними комп'ютерної мережі, винаходячи все нові і нові програмні модулі. Коли робота була закінчена, вони похвалилися Бобу, що тепер ця мережа захищена від можливих збоїв на всі сто відсотків. Знизавши плечима, Морріссон мовчки викинув палаючий недопалок у вартісне поблизу відро для сміття з паперами, вміст відра миттєво загорілося, спрацювала протипожежна сигналізація та ллється з вмонтованих у стелю лабораторії труб вода за дві секунди привела всю обчислювальну систему в неробочий стан. Тоді, наприкінці вісімдесятих років, серед програмістів була дуже популярна гра під назвою Core Wars. Гра мала вбудовану мову програмування, від гравця було потрібно написати на Цією мовою спеціальну В«бойову програмуВ». Призначення такої програми було простим: знищити аналогічні програми суперників, відшукуючи слабкі місця в їх коді. Перемагав той програміст, чиє творіння продовжувала працювати, коли всі інші програми були пошкоджені або зруйновані. Віртуальні баталії В«бойових програм В»на кілька місяців сталиВ« коником В»програмістів з Bell Labs; це продовжувалося до тих пір, поки за справу не взявся Боб Морріссон. Його В«бойова програма В»виявилася непереможною: код складався всього лише з 30 рядків, однак цей крихітний файл не просто атакував суперників: він аналізував методи їх захисту і, відповідним чином видозмінюючись, знищував файл супротивника В«ЗсерединиВ», вибираючи стратегію атаки виходячи з його логічної структури. Після цього гра Core Wars втратила всякий сенс: винайдений Морріссон В«поліморфаВ» не залишав конкурентам жодного шансу. Незабаром Боб Морріссон залишив роботу в Bell і одержав посаду експерта по комп'ютерній захисту в Національному Агентстві Безпеки США - єдиною в Америці організації, що займалася розслідуванням комп'ютерних злочинів.

... Старший син Боба Морріссона Роберт ріс тихим і скромним хлопчиком, його єдиною пристрастю були комп'ютери. Вже в чотирнадцятирічному віці він переписав популярну в підлітків комп'ютерну гру The Four Corners, додавши в неї безліч нових функціональних можливостей, в 16 років він став справжнім експертом по системі безпеки UNIX, виявивши в В«класичномуВ» беркліевском коді цієї платформи безліч помилок, які не забарився виправити. Однак він і сам не гребував користуватися виявленими В«дірамиВ» у захисті, час від часу підключаючись до віддалених електронних мереж у пошуках цікавить його інформації. Це захоплення привело до того, що незабаром у комп'ютерному журналі Smitsonian з'явився матеріал, у якому Роберта називали одним з найбільш відомих молодих хакерів в Америці. Саме Роберт Морріссон є автором і розробником однієї з найбільш відомих реалізацій протоколу передачі даних UUCP - Unix-To-Unix CoPy. Навчаючись на четвертому курсі Гарвардського університету, Роберт уже читав лекції в Національному Агентстві Безпеки США і дослідних лабораторіях військово-морського флоту по безпеці операційної системи UNIX.

Отримані Робертом у ході його самостійних розробок і вивчення вже існуючого досвіду інших програмістів знання вимагали практичного застосування. В Як експеримент Роберт вирішив написати програму, яка, використовуючи виявлені ним недоробки в створеному для UNIX протоколі FTP і програмі sendmail могла б самостійно поширюватися між об'єднаними в мережу комп'ютерами, подібно В«черв'яківВ» Хеппа і Шоку, але при цьому вміла б ефективно В«ХоватисяВ» в операційній системі і самостійно розмножуватися. Іншими словами, В«ХробакВ» Морріссона повинен був поєднувати в собі всі достоїнства попередніх спроб створення аналогічних програм. Оскільки ця розробка була всього лише науковим експериментом, тестом на безпеку об'єднаних у мережі комп'ютерних систем, Роберт заклав у код В«ХробакаВ» алгоритми, що стримують його поширення, ніяких модулів, що руйнують файлову систему атакованих комп'ютерів, також задумано не було. 2 листопада 1988 в 18.30 Роберт Морріссон підключився до комп'ютерів лабораторії штучного інтелекту MIT і запустив свою програму на виконання. Коли через півгодини він знову спробував підключитися до мережі, щоб перевірити хід експерименту, віддалений комп'ютер не відповів: завдяки закралася у вихідний код помилку В«ХробакВ» почав безконтрольно розмножуватися, блокуючи нормальну роботу обчислювальних систем, і незабаром вирвався з локальної мережі MIT на простори Інтернету.

Програма Морріссона-молодшого стала справжнім лихом для США, протягом декількох днів функціонування Інтернету було паралізовано практично повністю. Саме тоді за здатність до швидкого поширення й зараження всі нових і нових вузлів мережі журналісти вперше охрестили витвір Роберта В«вірусомВ». За різними підрахунками епідемія вразила порядку 6000 комп'ютерів - близько 10% всіх працювали тоді в Інтернеті обчислювальних машин, нанесений вірусом збиток оцінювався від скромної цифри в 150 000 до значної суми в 75 мільйонів доларів США. Незабаром до справи підключилося ФБР, однак розслідування тривало недовго: Морріссон сам зізнався у скоєному. Преса роздула скандал до неймовірного масштабу, особливу пікантність ситуації надавав той факт, що батько Роберта Морріссона - Боб Морріссон був одним з провідних експертів відділу Агентства Національної Безпеки, який займався розслідуванням комп'ютерних злочинів.

Судове справа Роберта Морріссона було одним з перших справ за обвинуваченням у скоєнні комп'ютерного злочину в США, до цього по даній статті під суд потрапив лише відомий у всьому світі хакер Кевін Митник. Морріссона визнали винним і засудили до виплати штрафу в розмірі 10 000 доларів і 400 годин виправних робіт. Однак слава Роберта Морріссона, що отримав широку популярність завдяки створеному ним вірусу, досі не дає спокою сотням і тисячам хакерів на різних континентах. Останньою спробою переплюнути творця першого в історії людства вірусу В«масового ураженняВ» була відома програма В«МеліссаВ», що знищила в цілому більше 30 000 комп'ютерів. З тих пір сотням і тисячам амбіційних молодих людей, що розбираються в програмуванні, рано чи пізно приходить в голову спробувати свої сили в створенні програми, яка, поширюючись по мережі, могла б дестабілізувати роботу різних обчислювальних систем. Саме їхнє прагнення до дешевої слави приносить тепер безліч безсонних ночей, проведених користувачами за відновленням зруйнованих систем, і значний прибуток компаніям, що займаються розробкою антивірусних програм.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту sgseu.ucoz.ru/