Правила вимови латинських слів латинський

Правила вимови латинських слів

Алфавіт

Друковані літери

Назви букв

Читання

Aa а а Bb бе б Cc ЦЕ ц, до * Dd де д Ee е. е. * Ff еф ф Gg ге г Hh ха х * Ii і і, ї * Jj йот ї * Kk ка до * Ll ель

л ' 1 *

Mm ем м Nn ен н Oo про про Pp пе п Qq ку кв * Rr ер р Ss ес с, з Tt ТЕ т, ц * Uu у у, в * Vv ве в, у * Xx ікс кс Yy іпсилон

і, і німецьке 2 *

Zz Зета з

1. Кома праворуч зверху після символу звуку означає, що звук м'який.
2. Подібний звук в словах бювар [б'івар], бюро [б'іро '].
* Цим знаком помічені звуки, на вимову яких необхідно звернути особливу увагу.

Латина - мертва мова, тобто в даний час не існує людей, для яких ця мова був би рідним. Живе вимова класичного періоду розвитку латинської мови 1 до нас не дійшло. Відновити точне латинська вимова навряд чи можливо, у зв'язку з цим кожен народ, який користується латинською мовою (зокрема, застосовуючи його в юриспруденції), орієнтується при вимові латинських слів на вимову своєї рідної мови (англійці читають латинське слово з англійською вимовою, росіяни - з російським і т.д.). Тому літери, вказані в таблиці, слід читати "як по-російськи" (якщо їх читання не обумовлено спеціально) [Період I в. до н.е. У цю епоху творили Цицерон, Цезар та інші видатні письменники; їх мова вважається зразком латині. При вивченні латинської мови орієнтуються не цей зразок.].

Особливості читання латинських голосних букв

Буква Ee читається як [е] 2 (не [Йе]!): Ego [е'го] я.

Буква Ii читається [і] крім тих випадків, коли вона стоїть перед голосною на початку складу або слова. Тоді вона читається як [Й]: ira [і'ра] гнів, але ius [йус] право, adiuvo [адйу'во] я допомагаю.

У ряді видань для позначення звуку [й] використовується буква i, яка увійшла в латинський алфавіт в XVI столітті. Вона використовується і в нашому посібнику. Таким чином, ius = jus і т.д.

Буква Yy зустрічається в словах грецького походження. Вона читається як [і] або, що більш точно, як німецьке ь: lyra [Л'іра], [л'іра].

В латині існує 2 дифтонги: au і eu. Вони складаються з двох елементів, які вимовляються злито, "в один звук ", з наголосом на першому елементі (СР дифтонги в англійській мові).

aurum [арум] [Знак квадратних дужок говорить про те, що в них укладений саме звук, а не буква (тобто, що перед нами транскрипція). Всі знаки транскрипції в нашому посібнику - росіяни (якщо вони не обумовлені спеціально).] золото

Europa [Ероп] Європа

Буквосполучення ae читається як [е]: aes [Ес] мідь; буквосполучення oe - як німецьке ц [Схожий звук вийде, якщо вимовити звук [е], опустити до низу куточки рота.]: poena [Пцна] покарання.

Якщо в цих двох поєднаннях голосні вимовляються роздільно, то над буквою е ставиться - або .. ( тобто _, Е): a_r/aеr [а'ер] повітря, po_ta / poеta поет [пое'та].

голосних Uu , як правило, позначає звук [У]. Однак у словах suavis [сва'віс] солодкий , приємний; suadeo [Сва'део] я раджу ; suesco [све'ско] я звикаю та похідних від них - поєднання su читається як [св].

Група ngu читається [НГВ]: lingua [Л'інгва] мову .

Особливості читання латинських приголосних букв

Буква CС перед e, ae, oe (тобто перед звуками [е] та [o]) і i, y (тобто перед звуками [u] та [ь]) читається як [Ц]: Cicero [ці'церо] Цицерон . В інших випадках з читається як [к]: credo [кре'до] я вірю .

Буква Hh дає звук, аналогічний "Українському г "; він виходить, якщо вимовити [х] з голосом, і позначається грецькою буквою і (цей звук присутній в словах ага ! [Aіa '] і господи! [іо'спод'і]).

У словах, як правило, запозичених з грецької мови, зустрічаються наступні поєднання згодних з буквою h :

ph [ф] philosophus [філо'софус] філософ

ch [х] charta [ха'рта] папір

th [т] theatrum [теа'трум] театр

rh [р] arrha [а'рра] завдаток

Буква Kk вживається дуже рідко: у слові Kalendae та скороченні від нього K . (Можливо і написання через з ), а також в імені Kaeso [ке'со] Кезон .

Латинська Ll вимовляється м'яко: lex [Л'екс] закон .

Буква Qq вживається... тільки в поєднанні з буквою u ( qu ). Це поєднання читається [кв]: quaestio [кве'стіо] питання .

Буква Ss читається як [с]: saepe [С'епе] часто . У положенні між голосними вона читається як [з]: casus [Ка'зус] випадок, відмінок (в граматиці), крім грецьких слів: philosophus [Філо'софус] філософ .

Буква Tt читається [т]. Словосполучення ti читається як [ци], якщо після нього слід голосна: etiam [еціам] навіть .

Поєднання ti читається як [ти]:

а) якщо голосний i в цьому поєднанні довгий (Про довготі голосних див. нижче): totius [тотіус] - Р. п., од. ч. від totus весь, цілий

б) якщо перед ti стоїть s, t або x (Тобто в поєднаннях sti, tti, xti ): bestia [БЕСТ] звір ; Attis [а'ттіус] Аттій (ім'я); mixtio [мікст] змішання .

в) в грецьких словах: Miltiades [Міл'ті'адес] Мільтіад .

Довгота і стислість голосних

Голосні звуки в латинській мові розрізнялися по тривалості вимовлення. Існували довгі і короткі голосні: довгий гласний вимовлявся вдвічі довше, ніж короткий.

Довгота звуку позначається знаком - над відповідною буквою, стислість - знаком Ш:

+ ("і довгий") - - ("Та короткий")

_ ("е довгий") - _ ("Е короткий") і т.д.

Читаючи латинські тексти, ми вимовляємо довгі і короткі голосні з однаковою тривалістю, не розрізняючи їх. Однак правила, визначають довготу/стислість голосних, необхідно знати, тому :

В· існують пари слів, які мають різне значення, але повністю збігаються за написанням і вимовою (омоніми) і розрізняються тільки довготою і стислістю гласного: m_lum зло - m_lum яблуко

В· довгота або стислість гласного істотно впливає на постановку наголосу в слові.

Постановка наголосу в слові

На останній склад слова наголос у латинській мові не падає.

У двоскладових словах наголос падає на 2-й склад від кінця слова: sci'-о я знаю, cu'l-pa вина .

У багатоскладових словах наголос визначається довготою (стислістю) 2-го складу від кінця слова. Воно падає:

на 2-й склад від кінця слова, якщо він довгий;

на 3-й склад від кінця слова, якщо 2-й склад короткий.

Довгі й короткі склади

Довгими складами називаються склади, що містять в собі довгий голосний, короткими - короткий гласний.

В латині, як і в російській мові, склади утворюються за допомогою голосних, біля яких "групуються" приголосні.

NB - дифтонг являє собою один звук і, отже, утворює тільки один склад: ca'u-sa причина, вина . (NB - Nota bene! Запам'ятай добре! - Латинське позначення приміток.) ​​

До довгим голосним відносяться:

В· дифтонги і поєднання ae і oe: cen-tau-rus кентавр

В· голосний перед групою приголосних (крім голосних перед групою muta cum liquida (див. нижче): in-stru-m_n-tum інструмент .

Це так звана довгота по положенню.

o гласний може бути довгим по природі, тобто його довгота не обумовлена ​​якимись причинами, але є мовним фактом. Довгота по положенню фіксується в словниках: for-tk'-na фортуна.

До коротким голосним відносяться:

o голосні, що стоять перед іншим голосним (Тому в усіх словах, що закінчуються на io, ia, ium, uo і т.п., наголос падає на 3-й склад від кінця): sci-e'n-tia знання

o перед h: tra-ho я тягну.

Це так звана стислість по положенню:

o голосні, що стоять перед поєднанням одного з приголосних: b, p, d, t, c [k], g (так звані "Німі" - muta) - з одним із приголосних: r, l (так звані "Рідкі" - liquida), тобто перед сполученнями br, pr, dl і т.п. ("Німий з плавним" - muta cum liquida): te'-n_-brae морок, пітьма ;

o гласний може бути лаконічним по природі, тобто його стислість не визначається зовнішніми причинами, але є фактом мови. Стислість по положенню фіксується в словниках: fe'-m - na жінка .

Використана література

Мірошенкова В.І., Федоров Н.А. Підручник латинської мови. 2-е изд. М., 1985.

Никифоров В.М. Латинська юридична фразеологія. М., 1979.

Козаржевскій А.І. Підручник латинської мови. М., 1948.

Соболевський С.І. Граматика латинської мови. М., 1981.

Розенталь И.С., Соколов В.С. Підручник латинської мови. М., 1956.