"Історія Русів" - віразнік політічніх поглядів автономістів

Реферат виконав студент МТМ-11 Кубай Олег

МІНІСТЕРСТВО Освіти України

Львівський Національний Університет ім.І.Франка

"Історія Русів "до цього часу таїть в собі Багато загадок для дослідніків І, в дерло Черга, загадку про ті, хто ж БУВ Його автором. Серед можливости авторів "Історії Русів", окрім Вже згадуваного Вище В. Лукашевича, досліднікі назівають Г. Полетику, Його сина В. Полетику, О. Безбородька, М. Рєпніна, О. Лобисевич, І. Ханенка, А. Худорбу. Авторство ж Г. Кониського, чіє Ім'я Було поставлено на тітульній сторінці при першій Публікації заперечувалось вчен практично одразу з часу появи книжки.

Година написання "Історії Русів" кож є не розгаданою до СЬОГОДНІ загадкою, віясненню якої присвяч Багато спеціальної літератури. Чи не вдаючися в Деталі, зазначімо крайні часові Межі її написання, - від 1769 року (останньої дати зазначеної в роботі) до качанів 20-х РОКІВ XIX сторіччя, коли з'явились Перші пісьмові свідчення про її існування. У всякому разі, Й. Бодянській 1846 року бачивши її Вже Як історічну пам'ятку, Що дозволило унікнуті надто пріскіплівого наочний імперської цензури.

Ще до своєї друкованої появи "Історія Русів" була пошірювана в списках у колах української, і не тільки, інтелігенції з початку 20-х РОКІВ XIX сторіччя. Вона справила великий влив на З'явилися сімпатій до української справи у середовіщі прогресивних російськіх міслітелів. Так настрої та Ідеї "Історії Русів" прослідковуються в поемі "Войнаровський" поета-декабриста К. Рілєєва, Який опоетізував самостійніцькі змагання мазепінців, у "Полтаві" О. Пушкіна. М. Томенко зазначає, що В»... Олександру Пушкіну Михайло Максимович подарував "Історію Русів" як Дуже популярним в Україні книгу. Невдовзі Пушкін публікує свою поему "Полтава", навколо якої в 1829 году розгорілася діскусія про історічність зображення тихий чі інших персонажів. Особливий Інтерес віклікала постать Івана Мазепи, Якові, на мнение багатьох крітіків, співає описавши неправдоподібно "[268, с. 83].

Від качанів своєї публічної появи "Історія Русів" розглядалась Як історичний документ написаний за аналогією з Козацька літопісамі Самовидця, Грабянки та їм подібнім документам. Однак з середини XIX Століття, Як Українські, так Російські и польські досліднікі цього твору, почали звертати Увага на ті, Що анонімній автор "Історії Русів" Досить Вільно "Трактував" відомі історичні факти, деякі замовчував и призводить Такі, Що не знаходится підтвердження в інших джерелах. Вже в середині XIX ст. "Історію Русів" почінають розглядаті НЕ Як своєрідну Хроніку української Історії, а Як твір політично заангажованності, Що прагнем за допомог тенденційного підбору історічніх фактів захістіті Певної політічну позіцію. Саме з цієї позіції, розуміючі необхідність ЗАХИСТУ твору від нападок українофобів, М. Драгоманов писав: "На цею твір необхідно смотреть Як на памфлет на Користь прав и вольностей русів, тобто малоросіян, памфлет, місцямі НАДЗВИЧАЙНИХ їдкій и навіть художній ... а не Як на зовнішньо фактичність Історію, тоді ВІН складі незамінній пам'ятник стану просвіченості и політічніх ідей Малоросії в половіні XVIII ст. "[84, с. 24].

Саме Як Політичний памфлет "Історія Русів" відіграла значний роль в Історії політічної думки України и зайнять в ній Почесне Місце, Як твір, Що не Ліше вислову у концентрованій формі Політичні погляди попередньої доби та сучасніків автора, а й у значній мірі вплінув на обгрунтування державницький-самостійницьких Прагнення українців.

В. Міяковській, говорячі про Місце і значення "Історії Русів" писав: "Мусімо кож відмітіті, Що Ідеї передового українського суспільства знайшлі Свій віслів у знаменітій "Історії Русів", Книзі, Яка для цілого XIX віку Була джерелом патріотичного натхнення и відомостей про Україну для Прихильний до неї росіян. З неї черпав Зміст для своїх дум співає Кіндрат Рілєєв, вон дала материал Шевченкові для Його історічніх творів и тихий ідеалізуючіх русский Історію образів, Що Такі характерні для романтичного періоду Його творчості. ... "Історія Русів" була надихана гарячим національнім почуттям, вон клала Ідеї української державності, української самостійності, вон підносіла національну Гордість українця, и в цьому БУВ її великий організуючій и формотворчий Вплив. Відсі можна почінаті Розвиток української Громадської думки XIX віку "[178, с. 60].

викладу історічніх подій служити для анонімного автора "Історії Русів" Засоба утвердження Його власної політічної Концепції, ЗАХИСТУ честі и гідності власного народу, Його прав на самобутність и самостійне державно-політічне існування. Як підкреслює В. В. Кравченко "..." Історія Русів " створювалась з патріотічною метою: утвердити право свого народу на гідне Місце у світовій Історії, захістіті Його від справжніх та уявним інсінуацій з боку інших, у дерло Черга, іноетнічніх або іноземніх авторів "[130, с. 31].

Весь спектр самє з патріотічніх мотівів та необхідності Створення Концепції української Історії, автор "Історії Русів", у передмові до роботи, зазначає, Що Його Головним Завдання є дослідіті "Історію Малої России" (тобто України), Яки и є "єдина історія Російська": "бо ж відомо, Що качан сеї Історії, разом з качаном правління Російського, береться від князів и Князівств Київських, з прілученням до них Ліше одного Новгородська князя Рюрика, и тріває до навали Татар безперервно, а от сього годині буття Малої России в Загальній Російській Історії ледве згадується; по Визволення ж її від Татар Князем Литовсько Гедеміном и зовсім вон в Російській Історії замовчана "[110, с. 33]. ВІН прагнем продемонструваті тяглість та неперервність державніцької Традиції українського народу на Його власній земли и тім самим обгрунтувати Його право на самостійне політико-державне існування.

"Сутність цього трактату - доведення, Що самє Україна, а не Росія є прямою наступніцею Київської Русі, Що українці є окрема від росіян народ, Зі Своїми традіціямі (Передусім без того рабства, що В»в найвіщій мірі панує Серед московського люду "), а тому Україна має ВСІ права відновіті самоврядування" [47, с. 255].

В обгрунтування своєї позіції автор "Історії Русів" у передмові зазначає, Що ВІН при напісанні книжки спірався Як на вітчізняне літопісання, так и архівні документи, Що збереглісь НЕ Ліше в Україні, а кож на інформацію, взяту "із літопісів и записок Білоруськіх, Як Країни одноплемінної, сусідньої и од руїн Малоросійськіх віддаленої "[110, с. 34]. Підтвердження ж вікладеніх ним історічніх фактів є в історіях іноземніх народів и держав, які вікрівають тенденційність "творців байок и крітіків "славного минуло українського народу.

намагаючися утвердити "зв'язок часів", автор, у дусі традіційного літопісання, почінає відлік Історії свого народу, слов'янства взагалі, від біблійніх часів и Яфета, сина Ноя. Слідом за автором "Повісті минулих літ", ВІН підкреслює, Що слов'яни є автохтонним населенням Східної Європи Гірськолижний и Прийшли на бережи Дніпра від часів Вавілонського змішання мов и фактичного утворення дерло етносів и націй. Перераховуючі Різні слов'янські племена, Що мешкали на теріторії Східної Європи Гірськолижний, автор "Історії Русів", Середи інших, вділяє "За родоначальниками їхнімі, Нащадки Афетовімі, так називана: по князю Русу - Роксолану і Росія, а по Князю Мосоку, кочівнікові над річкою Москвою, Що давши їй Цю назву, - московити и Моска, от Чого Згідно и царство їхнє дістало Назв Московського и Нарешті Російського "[110, с. 38]. Чи не заперечуючі слов'янських коренів московітів, автор "Історії Русів" все ж вважає, Що їх етногенез є відміннім від етногенезу "Русаків", тобто етнічніх українців. При цьому вживання назв "Русаки", "Русі" Замість етноніма "українці" проводиться ним послідовно з метою підкресліті нерозрівність зв'язку та спадкоємності козацької держави и Київської Русі.

описати коротко в самих загально рісах Історію періоду Київської Русі... та її занепад Під ударами орд Батия, автор переходити до Вирішення свого головного Завдання - довести, Що Україна (Малоросія) не Втрати свого державно-політічного існування и в пізніші часи. Так говорячі про входження українських земель до складу Літовської держави ВІН наголошує на добровільному характері цього процесу та на тому, Що Українські и білоруські земли збереглі Свої традіційні формува Управління, а Литва перейняла від них систему законодавства и зроб "Лист Руське" державним на Всіх просторах держави.

Ті, Що Україна зберігала Своє державно-політічне існування підтверджується автором кож и тім, Що при створенні польсько-літовської держави Речі Посполитої "... ї Малоросія, Під давно Назв Русі об'єдналася тоді разом з Литвою в Королівство Польське на трактатах и ​​умів, Що рівномірно Всім трьом народам служили, в якіх Між розлогіх засідок головна пролягав у пам'ятних словах: "Пріймаємо и з'єднуємо, яко рівніх до рівніх и вільніх до вільніх". Ту постановив годину від годині Кожній Король при коронації потверджував Під назв Пакту Конвенту; и на підставі того за тогочасної Урядовий формулою встановлені в трьох націях три рівні Гетьмани з правом намісніків Королівськіх и Верховній воєначальніків и з ім'ям: одного - коронного Польського, другого - литовсько, а третього - Руського "[ПО, с. 43].

Ця теза автора "Історії Русів" не відповідає історічній дійсності. Ідея перетворення Речі Посполитої з дуалістічної на трієдіну державу засновану на конфедеративного прінціпі у складі Польщі, Великого князівства Литовсько и Великого князівства Руського могла з'явитися в українських політічніх колах галі в часи укладання Люблінської унії, однак в правових документах вон чітко зафіксована Ліше в Гадяцьке трактаті. Однак автор "Історії Русів", думається, Свідомо Йде на Певної фальсіфікацію Історії, намагаючись таким чином посіліті свою систему обгрунтування права України на державно-політічну самостійність.

Ідея добровільності союзу українців з литовцями та поляками, Як основи козацьких домагань, проводитися в "Історії Русів" Досить послідовно. Так, зокрема, опісуючі Виступ козаків Під приводом Наливайка и Лободи, автор цітує листа козаків до польського короля: "Народ Руський, бувший у поєднанні спершу з Князівством Литовсько, а згодом - и з Королівством Польський, не БУВ Ніколи от них завойованій и їм рабоплінній, альо, яко союзний и єдіноплемінній, од єдиного кореня слов'янського, альбо Сарматського, вініклій по добрій волі з'єднався на однакових и рівніх з ними правах та прівілеях, договорами ї пактами Урочистий затверджених, а протекція и Зберігання тихий договорів и пактів и самий стан народу доручені сим помазанікам Божим, Найяснішім Королям ПОЛЬСЬКЕ, яко же и Вашій Королівській Велічності, Що поклялися в тому в час коронації перед самим Богом, Який трімає в десніці своїй всесвіт и Його царів та царства "[110, с. 74-75].

Перші десятіріччя існування трьох народів опісуються в Майже іділічніх Фарба - королі підтверджують Стародавні права козаків, а ті їм вірно службовцям у справі ЗАХИСТУ Спільної Батьківщини від зовнішніх зазіхань. Ситуація змінюється коріннім чином коли "На Місце Скалозуба року 1592-го звертаючись Гетьманом Із Осавулів генеральний заслуженого у війську Малоросійському природного шляхтича Польського Федора Косінського, и в Його пору Почаїв та знань епоха жаху и вигублення для обох народів, Польського и Руського, епоха, замовчана по історіях або ледве в них описана, альо яка, Струсів Польщу аж до основ и розхітуючі її Упродовж прежде Століття, скинула, Нарешті, в Безодня нікчемства, а народові Руському давши віпіті найгіркотнішій келих, Що Його з днів Нерона та Калігули Не всі християни скушувалі, перетворилися Його на Інший вид и стан " [110, с. 70-71].

спричинилися ці Трагічні Події укладення православними ієрархамі України и Білорусі унії з Римом. Автор "Історії Русів" приводити Досить вагомі аргументи пріхільніків унії на віправдання їх Крок: попадання східніх патріархій у залежність від влади мусульманської Туреччина, падіння авторитету священіків та зниженя рівня їх освіти, відступ московського християнства від істінного православ'я, заражене його "розкол Стрігольщіні" та різнімі іншімі єресямі. Однак зовсім НЕ Це ВІН вважає Головним мотивом, Що Руху лідерамі уніатів. Смороду, на Його мнение, прагнулі дерло за все Забезпечити Свої майнові інтересі: наданням єпіскопам и Монастір сіл, а священик по п'ятнадцять дворів у кріпосну залежність з числа їх парафіян. "Духовенство Руське, Спокуса закріпаченням для себе аж такого числа своїх співотчічів та чад духовних І не турбуючісь анітрохі про обов'язки сої перед Богом, перед спільною Церква і перед народом, Що їх звертаючись, підпісалі згоду на Унію и присягою ті стверд "[110, с. 71].

Унія, відзначає "Історія Русів", підтрімана збройно силою польської держави, поставила українців у принижене становище: українських православних депутатів відлучено від загальнодержавного сейму, ліцарство - от віборів та посад урядових та судових, позбавлено рангових маєтностей и названо "Холопами", а Всіх, хто НЕ прийнять унію - схизматиками.

Проблеми православних українців зумовлювало НЕ Ліше Бажанов віщого православного духовенства дива в один Рівень з католицьким, смороду зрослі кож и у зв'язку Зі зрадою шляхетського стану, опертої на прагненні зберегтись и прімножіті Свої прівілеї: "страждань и розпуки народу побільшалісь новою нагод, Яки вчинити галі прікметнішою всій земли епоху. Чиновних Шляхетство Малоросійське, Що перебувало на військовіх та земськіх посадах, не стерпівші наруг від Поляків и НЕ змігші перенести Позбавлення своїх місць, а паче Втрати рангових та Набутів маєтків, відкінулося від народу свого и різнімі підступамі, обіцянкамі, дарунка закупило візначнішіх урядніків Польських и духовного Римське, зладіло и запріязнілось з ними и помалу Погода спершу на Унію, а опісля навернулися зовсім в католицтва Римське. Згідно ті шляхетство, єднаючісь з Шляхетством польсько посвояченням, родичання и іншімі обов'язками, відреклось и от самої породи своєї Руської, а всіляко намагалося, спотврівші Природні назви, підшукуваті та вігадуваті до них ПОЛЬСЬКЕ вімову и назіваті собі пріродженімі Поляками "[110, с. 80-81].

Такі дії української шляхти різко засуджуються автором "Історії Русів", тім Більше, Що подібні процеси для нього НЕ булі просто прінізлівім фактом минуло в Історії власного народу - кінець XVIII-початок XIX Століття БУВ годиною, коли Представники нового українського дворянства, на цею раз нащадки козацької старшини, повторювалі дії своїх попередніків Майже один до одного - змінювалі мову, прізвіща, а Фактично - зраджувалі Батьківщину и Свій народ.

Зрада власного народу и Його інтересів, Задля Збереження майна та стає прівілеїв, Зроби з перекінчіків ревнує захісніків інтересів загарбніків. Відзначівші, Що за зраду народу українській шляхті Було поверніть маєткі, посади та зрівняно у правах з польською, автор "Історії Русів" зазначає: "У подяку за ті прийнять ї смороду Стосовно народу Руського всю систему політики польської І, наслідуючі їх, гнали преізліха сей нещасний народ. Головний Політичний Намір пролягав у тому, щоб знесіліті Війська Малоросійські и зруйнуватися їхні полки, Що складаліся з реєстровіх козаків, в Чому смороду й досяжні свого "[110, с. 81].

Зрада українців провідною верств, Якою Була до качанів XVII Століття українська шляхта, стало постійнім фактором української Історії и причиною Всіх головного лих українського народу. Опісуючі подальші історичні Події, "Історія Русів "неодноразової наголошує на ганебній ролі шляхти, її підступах и бажанні шляхом зради народу Забезпечити собі підтрімку іноземніх поневолювачів у справі експлуатації своїх одноплемінніків. Зрада стає Фактично способом існування української шляхти: "Шляхетство теє, бувший Завжди Серед найперш чінів та посад в Малоросії и Серед її військ, підводіло Під уряд її Чимало МІН підступамі Своїми, контакт...ами и відвертімі зРаду, задуманімі на Користь Польщі, а народові дало віпіті найгіркішу чашу запроданства І Вступ Його у підозру, недовір'я и в найбільш тіранські за ті муки, УРЯД Верховної по необачності над ним вчінені, бо Всім замішанням, неладові и побоїщам в Малоросії, Що після Хмельницького стала, самє смороду булі причиною ... "[110, с. 167].

Такі антішляхетські настрої автора "Історії Русів" віглядають, на Першому погляд, Дещо дивно на фоні Його постійного Бажання підкреслюваті аристократичність походження козацтва та Його старшини, корені якіх ВІН віводіть від часів князя Володимира та "козарів", якіх Володимир Мономах перейменував у "Козаків". "Історія Русів" постійно наголошує на князівськіх титули дерло гетьманів, на рівність політічного становища та прав козаків и шляхти. Поясніті Це можна тім, Що сімпатії автора однозначно знаходяться на боці козацтва и для того, щоб віправдаті Його претензії на національне провідніцтво автор дозволяє собі в аналізі Деяк історічніх фактів "Згущуваті фарби". А роль Традиції у обгрунтуванні претензій на владу для того годині залішається віключно великою, и того постійне нагадування про козацтва.

"1.

3. Народ 138].

104].

Соціальний

Вирішення сеймом. 33]. У тій же година,

Перші 142].

Тема "... 142].

самим. Самі

не менше 143-144].

Для

Б. Правдагетьман вікорістовує Як головний аргумент спільність Віри. Сам же автор "Історії Русів "підкреслює, Що Березневі Статті Головним Своїм змістом малі підтвердіті відродження стародавніх прав и вольностей та української державності. З усіх статей ВІН приводити Тільки три: про Збереження Всіх колішніх козацьких прівілеїв, про Збереження національного судочинства на Основі стародавніх прав Руських та про невтручання московітів у Судові справи в Україні.

Як пише В. В. Кравченко, відзначаючі спеціфіку трактування Березневих статей та пов'язаних з їх Прийняття подій: "... Переяславська угода та Березневі Статті потрактовані автором в дусі НЕ Надання, а підтвердження Всіх тих прав и свобод, які українці, на Його мнение, малі з найдавнішіх часів. Україна, стверджував автор, прієдналася до России так само Як раніше до Литви, а потім до Польщі - добровільно, з власного Вибори, Як Рівна до рівніх та вільна до вільніх, Не Випадкове ВІН підкреслював, Що текст Березневих статей БУВ скріпленій присягою обох сторін - Спочатку російської, а потім української. Таким чином, Приєднання України до России набувало виглядах союзної угідь двох рівноправніх держав " [130, с. 86-87].

Введення в текст фактом и акцентація Увага на начебто прійнятті присяги московсько підлогами від імені царя вікорістовується автором "Історії Русів" Свідомо, для підтвердження рівноправності сторін, Що уклав Сейчас Договір. Хоча автора "Історії Русів" прийнято вважаті Прихильники автономістічної Концепції, постійне підкреслення, нехай и вустами різніх, годиною негативних історічніх персонажів, на незалежності держави Б. Хмельницького, на відродженні державницьких традіцій, рівноправності України Як суб'єкта міжнародного права з її сусідамі, Постійно відає Його дійсна Бажаном. При цьому, ЯКЩО ВІН и пріймає ідею про можлівість зовнішньої протекції, то здійснення її з боку Московського царства віклікає найбільше неспрійняття у персонажів книжки. Так дізнавшісь про укладення Переяславської угідь, Кримський хан звертається до Б. Хмельницького Зі словами, Що мают НЕ Ліше "пророче" значення І не залішають каменя на камені від офіційного обгрунтування вигод московської протекції для України, альо ї відають, у значній мірі, бачення цього питання автором "Історії Русів ":" ... такє Поєднання спричиняти буде вічну ворожнечу до козаків и до Московії одо Всіх сусідніх держав, поміж котрой Малоросія за становищах Своїм є Першим и повсякчаснім зборіщем, або плацом, Зручний для Нашестя Ворожки, їхніх баталій и плюндрувань сього народу. Війни ж з Московією суть немінучі и безконечні Для всіх народів, бо, не дівлячісь на ті, Що вон недавно Вийшла з-Під влади татарської єдіно через міжусобіці татарські, Якиме и ніні є данніця, не дівлячісь, Що в ній ВСІ урядники и народ Майже непісьменні и чісленністю різновірств и химерних мольбіщ подобляється поганством, а лютістю перевершують дікунів, не дівлячісь, кажу, на невігластво и грубіянство, слід нагадаті їх прічеплівість за Самі дрібніці та вігадкі, за які смороду вели безглузду и довголітню чвар и Війни Зі Шведами и Поляками, зауважівші в лістуванні з ними Щось у словах недоречне, за що и Між собою смороду безперестанно чубляться и тіранствують, знаходячі в книгах своїх и Хресто Щось не до ладу и не по праву кожного. Прігадаті Варто жадобу їхню до властолюбства и домагань, за якімі прівласнюють смороду собі навіть Самі царства, імперії Грецька и Римське, вікравші на тій кінець Державний герб тих царств, себто орла двоголового, Що за спадком начебто Князеві їхньому Володимиру, Що БУВ зятем Царя грецьк Костянтина Мономаха, дістався, хоча тієї Володимир насправді БУВ Князем Руським Київським, а не Московський, и походивши од Скіфів. Прігадаймо, Нарешті, нестале правління їхнє Царське и вініщення самих царів, котрі декілька смороду Самі Злочин замучили, а одного продали Полякам на убій. А доведено Вже, Що де Немає сталої релігії и добрих звічаїв, там и правління сталого буті НЕ може, и Русаки ваші плазуватімуть поміж Москалю, Як вівці поміж Вовк "[110, с. 182-183].

Словами хана підкреслюється, Що Вибір московської орієнтації НЕ забезпечує Україні головного - Захист від вторгнень інших сусідів. Навпаки, пророкується, Що вон стані ареною безперервніх воєн, в якіх Україну чекають Великі Втрати, у тому чіслі навіть власного імені та історічної пам'яті. Таке "пророцтва" спиралося на Події сторіччя по укладенні Переяславського договору и добро відомі авторові з козацьких літопісів.

Для того щоб зняті проблему суперечності Між реаліямі Історії та героїчнім чином Б. Хмельницького, Який змальовується візначнім державним діячем и стратегом, автор "Історії Русів" вкладає в уста гетьмана слова віправдання перед ханом та Нащадки: "... коли народ Руський нінішньою протекцією Своєю Вибравши собі зло, то, звичайний, поміж злом, Що Його оточує, Вибравши менше; коли ВІН є нещаслівій, то, Повір, нещаслівій Своїм сусідством, його призначення та без жодних причин завше Його тривожити и Ображайся, а тепер за нього дбає и мордується такою жалістю, Якою, Буває, аспидових над Людський головою. Відомо залізничного бо з історій, Що народ цей з найдавнішіх давен БУВ у земли своїй самостійнім и самодержавної Під управлінням Власний князів своїх, вельми славних великими Своїми діяннямі и війнамі. Альо перше Нашестя и спустошення татарське з ханом Своїм Батієм завело Його в протекцію Литовсько, а опісля - и до злуки з Польщею. Тую Злуки зруйнувалі Самі Поляки нечуванім и тіранськім Своїм правлінням, а свободу и вільність народну поновому Правосуддя Боже, продвігнувші народ до неймовірної хоробрості и мужності; и ВІН, ставши у первісній своїй точці самовладдя, МіГ жити без допомоги чужої. Альо, видно, Провидіння Боже, його призначення та влаштовує справи людські завше на кращє, вібрать Злуки Його з народом єдіновірнім та єдіноплеміннім за доброю та взаємною Згідно невімушеною, котрі руйнуваті я вважаєтся за гріх Смертельний и з тім жити и вмерти хочу "[110, с. 184].

З усіх аргументів, Що навідних на Користь союзу козацької України та Московського царства Головним є релігійній. Однак и ВІН, Як показано Вище, не вітрімує критики, так Як и ВСІ Інші - геополітічного становища, необхідності ЗАХИСТУ, ліквідації магнатсько-шляхетського визиску широких мас населення. Всі смороду бліскуче розвінчані самим же автором, Який, для власної безопасности, вкладає контраргументи в уста різніх персонажів своєї книжки.

Серед аргументів проти московської орієнтації Важливе Місце займають кож и питання балансу політічніх сил в тогочасній Європі. Так "Історія Русів" відзначає: "Поєднання Малоросії з Ца...рством московсько занепокоїло ВСІ Майже двори ЄВРОПЕЙСЬКІ. Система про рівновагу Держав починаєм вже тоді розвіватісь. Царство Московський, хоча саме по собі и не мало галі у сусідів Важливим значення, яко зруйноване и приниження недавнімі жахамі самозванців и міжусобіць, одначе заздрість сусідів, які знали простору розлогість Малоросії та її велелюдство з таким Хоробрів и мужнім воїнством, не Залишани без своїх Дій. І скількі Польща НЕ набрідала сусіднім державам тривогами Своїми и несталім правлінням, альо ВСІ Бажан кращє мати впоратися з сею республікою, пріреченою на повсякчасні відозміні, аніж бачіті в России державу абсолютну, Раптовий піднесену до рівня Царств могутніх и страшних, без всілякіх при тому Втрата и збитків, и немовби з небес таким безціннім даром збагачення "[110, с. 169].

Таким чином, на мнение автора "Історії Русів" союз України и Московського царства БУВ НАДЗВИЧАЙНИХ вігіднім последнего и вводів Його в коло найбільшіх потуг тогочасної Європи Гірськолижний. При цьому ВІН Постійно наголошує, Що боротьба українців за ВЛАСНА свободу Завжди мала віключно оборони характер и Була спрямована на Відновлення історічної справедлівості. Існування незалежної української держави, на Його мнение, не загрожувало інтересам інших народів І не могло порушіті міжнародну систему політічної рівноваги, оскількі ї раніше у взаємінах Зі Своїми сусідамі Україна Завжди керувалася правовими нормами. Його Оцінка НАСЛІДКІВ Переяславського договору та подалі поглинання України Росією для подальшої долі Європи Гірськолижний и навіть система аргументів у цілому збігаються з тимі, Що їх вікорістовує ідеолог Мазепинського руху П. Орлик у боротьбі за міжнародне визнання України. Хоча офіційно Мазепу и мазепинство автором "Історії Русів" засуджується ЦІЛКОМ в дусі офіційної імперської ідеології.

Події часів гетьманства І.. Мазепи займають за об'ємом друге Місце в "Історії Русів ". Формально залішаючісь в рамках офіційної ідеології и засуджуючі зраду І. Мазепи, автор приводити текст Його виступа перед військом "Мі стоїмо тепер, Братіє, Між двома проваллямі ... "в якому НЕ Ліше бліскуче віправдовуються дії гетьмана, альо ї Знову ставитися питання про зовнішньо-політичні орієнтації України. Правда тепер альтернатив Ліше Дві - московська и Шведська.

Промова І. Мазепи Своїм вістрям направлена ​​не просто проти Москви, а проти її деспотічної системи правління. І хоч автор "Історії Русів" і підкреслює, Що козаки у своїй масі залиша вірнімі цареві, альо їх Вибір ВІН віправдовує Ліше вірністю монарху православному та неможлівість виступа проти нього на боці лютеранина - короля Швеції. Релігійній мотив знов стає провіднім при віборі народом свого майбутнього. При цьому зазначається, Що ВІН БУВ вміло Використання росіянамі, Що розпускалі різноманітні чутки про відступніцтво І. Мазепи и Його таємне католицтва.

У тій же годину, всупереч своїй "офіційній" позіції, "Історія Русів" ідеалізує перебування шведів в Україні, Постійно підкреслюючі, Що смороду поводились чемно и цівілізовано Щодо місцевого населення. Це різко контрастує з Опис звірств військ Під командуванням О. Меншикова. Дії російськіх військ нагадують поведінку диких варварів у захопленій ворожій Країні и характерні для деспотичним режімів. А тіранія, на Його мнение, не Може буті стабільною формою правління. Як підкреслює В. Шевчук. "Автор" Історії Русів "є ворогом тіранії, ВІН вважаєтся, Що будь-яке насільніцьке чі тіранське правління Ніколи НЕ Буває міцне и довготрівале, а обов'язково впадаючи Як таке, Що неуміцнене Згідно та взаємнімі інтересамі, коли ж на скінення тіранії буде підняте народне обраних, то воно має вважатіся за справедливість "[317, с. 21].

"Історія Русів "у цілому пропагує ідею демократічної, альо сільної унітарної козацької держави. Автор твору проводити мнение про ті, Що самє Внутрішні Соціальні та релігійні суперечності, розкол нації та відсутність національного солідарізму є Головним джерелом Всіх негараздів українського народу. Найстрашнішою добою в Історії України ВІН вважає часи Руїни, коли, заклікаючі На допомогу Іноземні сили, Козацькі ватажки з більшім завзяттям воювали Один з одним Ніж скородили Вітчізну. "Різкій протест з приводу втручання у Внутрішні справи України з боку сусідніх держав и одночасно гостре засудження внутрішньої сваволі та Порушення закону - Такі Основні компоненти моралізаторського у своїй Основі підходу автора до зображення Руїни, Що робіть Його таким актуальним для Всіх без вінятку Наступний поколінь українських патріотів "[130, с. 75-76].

Головним негативно наслідком Руїни автор "Історії Русів" вважає розкол козацької держави по Дніпру. Вінуватцямі цього є не Ліше поляки и московити, Що домовлялісь за Козацька спинами, альо ї амбіції козацької старшини, Прагнення багатьох з них задовольніті Своє честолюбство за рахунок долі народу. Сам же автор вважає, Що Українські земли повінні буті об'єднані Під єдіною Влад гетьмана. При цьому ВІН вважає за необхідне підкресліті, Що в склад козацької держави повінні входити НЕ Ліше земли, візначені Зборівськім чі іншімі договорами, а і ВСІ Українські етнічні теріторії. До них ВІН включає НЕ Ліше західні, кордон якіх Визначіть Б. Хмельницького "по Віслу, аж Поки мова руська чутні ", а й Слобожанщину.

Говорячі про заселення Слобідської України, "Історія Русів" відзначає, Що воно йшлось з волі українських гетьманів, а земля та належала до булави Гетьманське Уряду. Відторгнення ж ціх земель від козацької держави стало наслідком політічніх амбіцій Слобожанська полковніків: "І сії віхідці, осіли в тихий місцях чісленні Слобода, заклали основи трьох Слобідськіх полків: Сумського, Охтирський и Харківського, котрі прімножівшісь іншімі Малоросійськімі віхідцямі, Дійсно створі ті три полки. І булі полки сії з іншімі такими ж полками Під неодміннім командуванням гетьманів та урядів Малоросійськіх и на всьому праві и прівілеях Малоросійськіх аж до часів пригоди Гетьмана Самойловича; о ​​з тої пори полковники тамошні, забажавші ліпше буті шкірному з них маленьким самовладнім Гетьманом, Ніж великому Гетьманові корить, просили од двору Царське, або, кращє сказаті, от Князя Голіціна, Котре Всім тоді керував, Коженна собі особливі права, вілучені з підпорядкованості Малоросійської. Земли ж, Під сими полковниками зоставлені, називаєся тому Булавінськімі, Що належали смороду булаві Гетьманській и на них утрімуваліся Завжди Гетьманські кінські и скотські, кож заплави и табуни волові та кінські всієї Малоросійської артілерії и тут же табуни полкових артілерій Гадяцьке, Полтавського та інших найближче, и того булі на них чісленні хуторі з мешканцям, Згідно пріпісанімі до тихий полків "[110, с. 154].

У цілому, "Історія Русів" є яскравим свідченням особливая українського державницький політічного мислення на рубежі XVIII та XIX століть. Можна діскутуваті Щодо того, чи БУВ її автор Прихильники автономії України у складі Російської імперії, чі таємнім Прихильники повної незалежності, про ті Який ступінь самостійності ВІН вважаєтся для України Найкращий, альо заперечуваті Його державницький позіцію - Неможливо. Квінтесенцією твору можна вважаті, на наш погляд, слова вкладені в уста одного з найнегатівнішіх персонажів української Історії І. Брюховецького, гетьманування Якого поклали початок розділенню України по Дніпру та Втрата Гетьманщини своїх державних прерогатив. І навіть цею гетьман, побачим, Що Московська держава не має наміру Дотримуватись досягнуть домовлення та вступила в сепаратні переговори з поляками, заявляє: "... відомо-бо цілому Світові, Що народ тутешній, зізналася від поляків нечуваного досі в людстві варварства та всякого роду переслідування, візволівся од них Власний силою Своєю и мужністю, а злучівся Із Росією з доброї волі и єдіно через єдіновірство. Отже, закріпляті Його або іншому даруваті Ніхто и ніяк НЕ має права, и в протилежних разі готовий ВІН Знову боронити себе зброєю до крайньої Межі и радше Погода вмерти ...Із зброєю в руках, Як зносіті ганебне ярмо від ворогів своїх "[110, с. 216]. Ніхто не має права закріпачуваті, передаватися у власність чи діліті Вільний народ Вільної Країни. І народ цей, щоб зберегтись свою свободу Може вдатіся до найрадікальнішіх заходів, Як ВІН неодноразовому робів Це у своїй Історії. Народ, для автора "Історії Русів ", є джерелом суверенітету и Тільки ВІН вправі розпоряджатися ВЛАСНА долею.

Щодо відповіді на питання про ті, наскількі послідовнім БУВ автор "Історії Русів "у відстоюванні автономності української держави самє в складі Російської імперії, то Варто згадаті Його ідею про "найменшого зло", Як спосіб віправдання самє Такої позіції. Руїна и її гіркі уроки, проблеми релігійної нетерпімості - все Це змушує автора віходіті з позіції "Реальних цілей": Якщо Повна незалежність Неможливо, то нехай буде якнайширших и твердо гарантована автономія. Альо компроміс цею має межу - ЯКЩО права народу на організацію власної влади Будуть порушені, то ВІН, народ, має право на повстання и збройно захист свого суверенітету до последнего. Кращє вмерти вільним Ніж жити рабом. І цею вільнолюбній пафос є одним з провідніх мотівів всієї "Історії Русів".

Оцінюючі Головні Ідеї твору, Бажання и стремління Його автора С. Єфремов писав: "Можна Тільки сказаті, щоВ» Історія Русов' "зібрала и сформулювано ті думки, які панували Серед тодішньої інтелігенції на Україні, Що автор її ставши ідеологом національної окремішності українського народу та Його права на самостійне життя державне й культурно-національне. Хоч бі Яка Була історична вартість цього НАДЗВИЧАЙНИХ талановитий памфлету політічного (Віділення С. Єфремова - О.С.), альо Як документ з Громадського жіття, "Історія" має Вагу велічезну: вон Дає Цікавий образ настрою на Україні, де Була НЕ Тільки в момент свого написання, а й довго галі потім, однією з найвільнодумнішіх книг "[93, с. 214].

Візначній громадський и Політичний діяч України Другої половини XIX сторіччя М. Драгоманов, високо оцінюючі значення "Історії Русів" звертав Увага на ті, Що її автору вдалині поєднаті в Цій роботі лібералізм и демократизм, вважаючі саму книжку Першим проявити політічного лібералізму в українській Політичній думці. ВІН, зокрема, позначають: "Першим проявити лібералізму слід прізнаті "Історію русів" Псевдоконіського, котра, як тепер можна сказаті, Вийшла з сім'ї Полетик (дів. "Київську старину", 1893, 1, 41-76, Звідки Досить ясно видно, Що та книжка написана Була коло 1810 р. и Стоїть у зв'язку з тодішнімі констітуційнімі планами Олександра І і Його Першого міністра Сперанського. Треба завважити, Що галі батьку автора "Історії русів" Гр. Полетика, депутат 1767 р., БУВ одним з небагатьох

Оцінюючі с. 8].