Главная > Государство и право > Адімінстратівно-правове регулювання
Адімінстратівно-правове регулювання25-01-2012, 11:30. Разместил: tester10 |
|
Зміст Введення 1 Поняття і особливості адміністративного правового регулювання 1.1 Поняття адміністративно-правового регулювання 1.2 Особливості та види адміністративно-правового регулювання 2 Методи адміністративно-правового регулювання 2.1 Поняття методів адміністративно-правового регулювання 2.2 Види методів адміністративно-правового регулювання Висновок Список використовуваної літератури Введення
Актуальність теми. Категорія адміністративно-правового регулювання дозволяє глибше пізнати юридичну частину політичної надбудови, розкрити органічну єдність всіх правових явищ і одночасно визначити місце кожного з них у системі юридичного впливу. Крім того, категорія адміністративно-правового регулювання дає можливість зосередити увагу на таких правових явищах, які за звичайних умов стану науки знаходяться як би в тіні усталених понять, іноді виконують роль допоміжних, додаткових факторів. До таких понять належать, наприклад, предмет адміністративно-правового регулювання, метод адміністративно-правового регулювання, які зазвичай використовувалися лише як інструменти наукового побудови системи права. Далі, категорія адміністративно-правового регулювання дозволяє ввести в юридичну науку нові поняття, як, наприклад, механізм адміністративно-правового регулювання, структура адміністративно-правового регулювання і т. д. В цілому ж категорія адміністративно-правового регулювання в самій узагальненій формі відображає соціальне призначення, службову роль права як одного з найважливіших організуючих факторів в системі соціального управління суспільними процесами. В юридичній літературі досягнуто майже одностайне розуміння адміністративно-правового регулювання як сукупності різних форм і засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, здійснюваного в інтересах всього суспільства або певного колективу з метою підпорядкувати поведінку окремих суб'єктів встановленому в суспільстві правопорядку. Однак багато питань адміністративно-правового регулювання і раніше вивчені не достатньо. Це і визначило вибір теми дослідження. Актуальність теми полягає також в тому, що суспільство об'єктивно потребує встановлення певної організованості в системі суспільних відносин. Ця організованість суспільства повідомляється йому дією різних закономірностей і факторів об'єктивного і суб'єктивного порядку. Метою даної роботи є визначення та аналіз адміністративно-правового регулювання, виявлення його особливостей і методів. Реалізація поставленої мети вимагала вирішення наступних дослідницьких завдань: - визначення поняття адміністративно-правового регулювання; - встановлення особливостей адміністративно-правового регулювання; - визначення поняття та видів методів адміністративно-правового регулювання. Об'єкт дослідження - адміністративно-правове регулювання, його особливості та види. Предмет дослідження - сукупність адміністративно-правових норм, науково-теоретичних положень вітчизняних вчених юристів з питань адміністративно-правового регулювання. Науково-практичне значення роботи пов'язано з можливістю використовувати її результати в навчальному процесі при вивченні дисципліни В«Адміністративне правоВ» та в юридичній практиці. Структура роботи відповідно до поставленої метою і завданнями включає в себе вступ, 2 розділи, висновок і список використаних джерел. 1 Поняття та особливості адміністративного правового регулювання
1.1 Поняття адміністративно-правового регулювання Щоб розкрити сутності адміністративно-правового регулювання необхідно усвідомити поняття В«правового регулюванняВ» взагалі. Правове регулювання представляє собою В«єдність соціологічного, нормативного та практичного аспектів В». Вона починається тоді коли в цілях, змісті, вимогах закону В«схоплюєтьсяВ» назріла суспільна потреба в упорядкуванні взаємозв'язків і взаємодій людей, причому певним чином і в певному напрямку. Мається на увазі не суб'єктивне уявлення, якого органу влади, а саме те, що у свідомості маси людей сформувалося як щось необхідне, потрібне, актуальне, вкрай важливе для їх подальшого життя. Формування нормативно-правового акта або закону здійснюється на основі інформації про минуле, але сама норах буде застосовуватися в майбутньому, яке невідомо. Тобто в соціологічному сенсі правове регулювання має прогностичний характер, і показує, що люди здатні В«КонструюватиВ» свою завтрашню життя. Основою правового регулювання є нормативний аспект, тобто розробка та юридичне закріплення (встановлення) норм (правил) поведінки людей. Такі норми (правила) сприймаються по-різному, що залежить від їх цілей і змісту; деколи вони обмежують свободу, окреслюючи її кордони, але в більшості є порадою, допомогою людям в упорядкуванні їх взаємовідносин. Норми ряду галузей права, наприклад трудового, сімейного, житлового і т.д., практично не знають серйозних обмежень і санкцій, а передають людям досвід, приклад поведінки в житті. Інакше, правове регулювання це - вимога держави, необхідне для упорядкування суспільного життя. Тому дані вимоги повинні бути соціально обумовлені, системно організовані і практично реалізовані. Правове регулювання в різних сферах суспільного життя має свою специфіку, що слід враховувати при її аналізі та оцінці. Свою особливість несе і правове регулювання в сфері адміністративного права. Під правовим регулюванням розуміється процес впливу держави на суспільні відносини за допомогою юридичних норм (норм права) [1]. Основні напрямки розвитку адміністративно правового регулювання на сучасному етапі добре сформульовані Козловим Ю.М. - Ось вони [2]: В· розробка і реалізація політики, що виражається в державних програмах загальнофедеральних та регіонального масштабів (приватизації, демонополізації, інвестиційна, житлова, енергетична); В· встановлення та ефективне проведення в життя правових і організаційних основ господарського життя (державне стимулювання підприємництва, забезпечення рівноправності всіх форм власності, захист прав власника, охорона прав споживача, припинення монополізму і не добросовісної конкуренції); В· управління підприємствами та установами державного сектора; В· регулювання функціонування різних об'єктів недержавного сектора; В· координація функціонування націоналізованого і зденаціоналізованого секторів господарського соціально - культурного та адміністративно - політичного будівництва; В· забезпечення реалізації прав і обов'язків фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління; В· здійснення державного контролю та нагляду за роботою керованою і регульованою сфер. Механізм адміністративно-правового регулювання - це сукупність правових засобів, а також процесів і станів, які настають у вольових суспільних відносинах у галузі державного управління в результаті впливу на них адміністративно-правових норм. Категорія механізму адміністративно-правового регулювання вироблена наукою для показу права в розвитку, виявлення закономірностей його функціонування, підвищення ефективності правового регулювання. У структуру цього механізму входять наступні елементи: a) норми адміністративного права та його принципи, об'єктивно виражені в законах, указах та інших нормативних актах; b) акти тлумачення норм адміністративного права, що видаються уповноваженими на те органами; c) акти застосування норм адміністративного права; d) адміністративно-правові відносини; e) правосвідомість, юридичні факти, законність. Кожен елемент механізму адміністративно-правового регулювання виконує специфічну роль у регулюванні поведінки людей і виника...ють на його основі суспільних відносин. Отже, ці елементи механізму одночасно виступають в якості юридичних засобів адміністративно-правового регулювання. При цьому адміністративно-правові кошти включаються в процес регулювання в певній послідовності. Таким чином, адміністративно-правове регулювання являє собою процес послідовного використання адміністративно-правових засобів для досягнення цілей регулювання поведінки учасників суспільних відносин [3]. Визначення даного поняття можна дати таким чином: адміністративно-правове регулювання - це цілеспрямований вплив на суспільні відносини у сфері державного управління системи адміністративно-правових засобів регулювання, закріплених у нормах чинного законодавства [4]. Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин може мати різну цільову навантаження і, відповідно, різні форми свого вираження. Враховуючи це, можна говорити про трьох найважливіших проявах регулятивної функції адміністративного права. У повній відповідності з роллю виконавчої влади в державно-владному механізмі з достатнім ступенем виразності проявляється правоисполнительной функція адміністративного права. Це означає, що головний зміст адміністративно-правового регулювання знаходить своє вираз в забезпеченні властивими йому засобами проведення в життя (Виконання) вимог чинного російського законодавства. Адміністративно-правове регулювання разом з тим виражається і в тому, що відповідні суб'єкти виконавчої влади повноважні самостійно, але на підзаконної основі творити правові норми. В цьому суть правотворчої або правоустановітел'ной функції адміністративного права. Головне, що необхідно при цьому враховувати, полягає в тому, що адміністративна нормотворчість похідним від основної, тобто правоисполнительной, функції адміністративного права і служить її інтересам. Практично це означає, що норми адміністративного права, що створюються самими органами виконавчої влади, за своєю суттю також є конкретною формою правоісполненія. Так, Уряд Російської Федерації - вищий орган виконавчої влади видає правові акти, що мають нормативний характер, на підставі та на виконання Конституції РФ, федеральних законів і нормативних указів Президента РФ. У процесі адміністративно-правового регулювання реалізується також і правоохоронна функція, що має своїм призначенням забезпечення дотримання встановленого правового режиму та захист законних прав та інтересів учасників регульованих суспільних відносин. Слід ще раз підкреслити, що в порядку здійснення широкого кола контрольно-наглядових повноважень і застосування заходів адміністративного примусу виконавчі органи та їх посадові особи практично забезпечують правовий захист багатьох суспільних відносин, регульованих іншими галузями чинного права. При здійсненні адміністративно-правового регулювання в даний час головна увага приділяється реалізації федеральних і регіональних програм (наприклад, житлової, енергетичної); проведення в життя вимог, що забезпечують організаційно-правові засади господарського життя (наприклад, припинення монополізму, державне стимулювання підприємництва, охорона прав споживачів); забезпеченню реалізації прав (включаючи їх охорону) та обов'язків фізичних та юридичних осіб у сфері державного управління; координації діяльності федеральних і регіональних органів виконавчої влади, державного та приватного секторів господарської та соціально-культурного життя; здійсненню державного контролю та нагляду в регульованій сфері суспільних відносин [5]. 1.2 Особливості адміністративно-правового регулювання Адміністративне право - сукупність правових норм, за допомогою яких держава регулює суспільні відносини, виникають у зв'язку і з приводу практичної реалізації виконавчої влади. Справа в тому, що, як уже на це зверталась увагу, відносини управлінського характеру можуть виникати за межами державно-управлінської діяльності. Так, безсумнівно, управлінський характер мають внутрішньопартійні або внутріпрофсоюзние відносини, що мають своєю метою організацію В«власних справВ» (самоорганізація). Наприклад, це утворення відповідних органів управління, встановлення внутрішньоорганізаційних правил і т.п. на основі статутних норм. За межами державно-управлінської діяльності складаються досить різноманітні, управлінські за своїм призначенням, суспільні відносини також у системі місцевого самоврядування. Нас же цікавлять такі суспільні відносини управлінського характеру, в яких через їхній прямий зв'язок з державно-управлінською діяльністю безпосередньо виражається державний (публічний) інтерес, державна керуюча воля. Відповідно при визначенні предмета адміністративного права у центрі уваги повинні бути суспільні відносини, прямо пов'язані з функціонуванням системи виконавчої влади. Але таке функціонування передбачає наявність спеціального суб'єкта, який має всі необхідні можливості і повноваження по реалізації виконавчої влади. Отже, межі сфери державного управління визначаються, насамперед, наявністю спеціальних суб'єктів - учасників відповідних управлінських відносин. Інше неминуче приведе до того, що під сферою державного управління доведеться розуміти будь-які варіанти суспільно значущої діяльності, тобто навіть реалізацію законодавчої та судової влади. Очевидно, що подібне рішення розглянутої проблеми неприйнятно. У запропонованому раніше визначенні адміністративного права міститься згадка про те, що регульовані їм управлінські відносини виникають В«у зв'язкуВ» і В«з приводуВ» реалізації виконавчої влади. І це не випадково. Що означає виникнення управлінських відносин, регулюються адміністративним правом, у зв'язку з реалізацією виконавчої влади? Те (і це дуже суттєво), що маються на увазі тільки ті відносини, в яких неодмінно бере участь той чи інший виконавчий орган, тобто відповідний суб'єкт виконавчої влади. Без їх участі суспільні відносини виходять за рамки адміністративно-правового регулювання. Це, наприклад, відносини між громадянами, між громадськими об'єднаннями та всередині них, відносини між виробничими підприємствами, комерційними структурами, засновані на господарсько-договірних засадах, і т.п. Це пояснюється тим, що в названих відносинах немає учасника, здатного в юридичній формі виражати волю та інтереси держави, практично реалізувати в виконавчо-розпорядчому варіанті державну владу (публічний інтерес). Саме його діяльність є прямим вираженням системи та механізму виконавчої гілки державної влади, що і закріплюється відповідними нормами адміністративного права. Таким чином, в регульованих адміністративним правом суспільних відносинах завжди передбачається участь суб'єкта, наділеного виконавчо-розпорядчими повноваженнями. Це органи виконавчої влади, а також діють від їхнього імені посадові особи. Що означає виникнення управлінських відносин, що регулюються адміністративним правом, з приводу реалізації виконавчої влади? Одне лише наявність органу виконавчої влади (Виконавчого органу) далеко не у всіх випадках може служити достатньою підставою для того, щоб дане суспільне відношення беззастережно віднести до управлінських, причому включати його в предмет адміністративного права. Справа в тому, що такі органи нерідко здійснюють дії, які відповідно до російського законодавства регламентуються не адміністративним, а іншими галузями права. Наприклад, вони можуть укладати майнові угоди, регламентація яких становить предмет цивільного права. Ряд дій, вчинених ними в бюджетно-податковій сфері, підпадає під регулюючий вплив норм конституційного та фінансового права та т.п. Пояснюється це тим, що в подібних випадках той чи інший виконавчий орган не виконує функції виконавчо-розпорядчого характеру: наприклад, при укладанні угоди він реалізує свої майнові права. Тільки тоді, коли даний виконавчий орган фактично реалізує свою управлінську компетенцію, він реальн...о виступає в як суб'єкта виконавчої влади. Інакше кажучи, мається на увазі, що їм реалізуються юридично владні повноваження, які і складають зміст його компетенції. А такий він наділяється саме для того, щоб бути здатним здійснювати державно-управлінську діяльність. Таким чином, в регульованих адміністративним правом суспільних відносинах завжди передбачається не лише участь того чи іншого виконавчого органу, а й насамперед його функціонування в якості виступає від імені держави суб'єкта виконавчої гілки державної влади. В цілому управлінські відносини в цікавить нас сенсі є В«полемВ» здійснення виконавчо-розпорядчих функцій і застосування відповідних їм юридично владних повноважень. Ні громадяни, ні недержавні формування подібними повноваженнями не володіють. Викладені положення в певній мірі допомагають розумінню змісту такого поняття, як В«сфера державного управління В». Тим не менш, адміністративно-правового регулювання суспільних відносин властиві деякі вельми специфічні риси, які проявляються і в предметі адміністративного права. Фактично мається на увазі наступне. У буквальному сенсі сфера державного управління охоплює будь-які прояви державно-управлінської діяльності. Це безперечно. Однак на практиці країни. органами державного управління. регулювання. Мається на увазі адміністративна відповідальність. При цьому під т.п.). Так, прокурорського нагляду. Звичайно, Але, будучи нормами адміністративного права. Очевидно, що в адміністративні правопорушення. імені держави. засобів. ВониВ· повноваженнями; В· В· В· В· В·
2.1 Державне відносин. владою.реалізувати обов'язки і права, а діє під керівництвом представника державної адміністрації. Поява особливого інституційного формування, зайнятого постійним здійсненням державного управління і керівництва в інтересах інших осіб, свідчить про наявність функціонального та юридичного нерівності суб'єктів адміністративного права. Інакше кажучи, якщо правовий стан грунтується на встановленні конкретних матеріальних відмінностей функцій, виконуваних суб'єктами (Начальника і підлеглого, інспектора та контрольованого, і т.д.), внаслідок необхідності діяльності в чужих інтересах, то адекватним методом правового впливу є наказ. Метод адміністративно правового регулювання характеризує спосіб впливу адміністративно-правових норм на суспільні відносини. Категорію В«метод адміністративно-правового регулювання В»характеризують такі ознаки: а) адміністративно-правовий метод - це статична складова способу правового регулювання суспільних відносин у сфері державного управління; б) він містить ключові ідеї, принципи регулювання в різних областях виконавчо-розпорядчої діяльності держави, створює загальну спрямованість юридичного впливу і є системоутворюючим фактором для правового інструментарію всередині галузі; в) включає методи управління, в тій мірі, в якої вони піддані нормативно-правової регламентації; г) має в числі різновидів галузевої адміністративно-правовий метод. У науковій літературі поняття і зміст методів адміністративно-правового регулювання безпосередньо зв'язуються з соціальним управлінням (управлінням в соціальній системі). У загальному вигляді управління може бути визначене як процес впливу на систему для перекладу її з одного стану в інший або для підтримання її в установленому режимі. У відповідності з трьома областями розвитку навколишнього світу виділяють три види управління: управління в технічних системах, управління в біологічних системах, управління в соціальних системах. Державне управління є підвидом управління в соціальних системах. При вивченні проблеми методу адміністративно-правового регулювання, важливо звернути увагу на категорію В«Метод управлінняВ», яка трактується як спосіб або сукупність прийомів, операцій і процедур підготовки та прийняття, організації та контролю виконання управлінських рішень, здійснюваних учасниками управлінської діяльності. У числі характерних рис поняття В«метод адміністративно-правового регулювання В»можна назвати наступні позиції: a) Це статична складова способу правового регулювання суспільних відносин у сфері державного управління. b) Містить ключові ідеї, принципи регулювання в різних областях виконавчо-розпорядчої діяльності держави, створює загальну спрямованість юридичного впливу і є системоутворюючим фактором для правового інструментарію всередині галузі. c) Включає методи управління в тій мірі, в якій вони піддані нормативно-правової регламентації. d) Має в числі різновидів галузевої адміністративно-правовий метод. Адміністративно-правовий метод відображає спосіб впливу права на державно-управлінські відносини за допомогою певної сукупності адміністративно-правових засобів, закріплених в чинному законодавстві. Він надає вольовому поведінці учасників суспільних відносин певну якість у формі В«автономностіВ» або В«СпівпідпорядкованостіВ». При цьому дані категорії розуміються відповідно як певний стан волі суб'єктів, що виражається в їх здатності свідомо і цілеспрямовано керувати своїми вчинками (в певних рамках свободи своєї поведінки) і не залежати від довільної волі інших суб'єктів даного відносини, а також здатність керувати своїми діями в рамках, встановлених (в певному регламентному порядку) волею інших суб'єктів. 2.2 Види методів адміністративно-правового регулювання Існують різні класифікації методів правового регулювання, які цілком можна застосувати і до методів адміністративно-правового регулювання. перше, методи адміністративно-правового регулювання можна підрозділити на заборони, приписи та дозволи. Припис - закріплення (покладання, встановлення) прямої юридичної обов'язки здійснити ті чи інші дії в рамках, передбачених правовою нормою. Крайньою формою даного методу є примус, що характеризується використанням можливостей державного механізму для силового забезпечення виконання вимог, що пропонуються правовими нормами. При цьому особливо обмовимо, що адміністративний примус застосовується у великій кількості випадків не тільки для захисту адміністративно-правових норм, але й для забезпечення реалізації норм всіх інших галузей російського права. Наприклад, звернення стягнення судовим приставом-виконавцем на майно організації-боржника, яке може супроводжуватися застосуванням заходів адміністративного примусу, встановлених Федеральними законами від 21 липня 1997 р. "Про виконавче виробництві "[7] та від 21 липня 1997 ФЗ "Про судових приставів" [8], в основі має реалізацію цивільно-правових положень [9]. Заборона - визначення прямої юридичної обов'язки не здійснювати ті чи інші дії. При цьому заборона може бути сформульований як гранично імперативно ("забороняється", "не допускається" і т.п.), так і у відносно м'яких формах, тим не менш, не змінюють суті заборони ("рекомендується утримуватися" і т.п.); Дозвіл - юридичний дозвіл здійснювати ті чи інші дії в умовах, передбачених правовою нормою, або утриматися від їх вчинення за своїм розсудом. друге, методи адміністративно - правового регулювання можна розділити на імперативні і диспозитивні. Імперативні норми виражаються в категоричних приписах, що діють незалежно від волі, бажання, розсуду суб'єктів права. Вони чітко, однозначно визначають їхню поведінку, не дозволяючи учасникам правовідносин самостійно, на власний розсуд змінити або відступити від наказаного правила. Диспозитивні норми діють остільки, оскільки суб'єкти самостійно не встановили інші умови своїх взаємовідносин. Вони надають суб'єкту свободу за своїм розсудом вибрати або встановити будь-який варіант своєї поведінки, іноді з урахуванням зазначених в нормі умов і обставин. Таким чином, В«відмінність диспозитивної норми від імпер...ативній не в заповненні прогалин волевиявленням сторін, а в дозволі сторонам відступати у своїх договорах від цієї норми В»[10]. Співвідношення імперативних і диспозитивних норм з Першим розглянутим нами категорією методів регулювання можна представити у вигляді наступної класифікації: а) за характером впливу на волю суб'єктів права - методи переконання і примусу; б) за способом впливу - зобов'язуючі, уповноважують, що заохочують, що забороняють методи; в) за формою припису - категоричні (Імперативні), доручний, рекомендаційні та діапозитивні методи. Підводячи підсумок сказаному про методи адміністративно-правового регулювання, відзначимо, що проблема методології є досить дискусійною в правовій науці, а стосовно до адміністративного права, володіє унікальним за обсягом і складності предметом правового регулювання - дискусійною подвійно. Сукупність методів адміністративно-правового регулювання, що використовуються для впорядкування В«організовуванихВ» громадських відносин, що складаються в самих різних областях життя, можна умовно назвати методами матеріально-правового характеру. У групу методів адміністративно-правового регулювання, що використовуються у сфері управління для упорядкування своєрідних організаційних відносин, назвемо методами процесуально-правового характеру. Ці групи методів можна виявити в нормах матеріального і процесуального права. Найбільш важливими з точки зору впливу на поведінку учасників відносин і переслідуваного результату є методи матеріально - правового характеру. Вони охоплюють саму велику область відносин, спрямовані на досягнення результатів розвитку всього суспільства в цілому і тому мають, визначальне значення по відношенню до методів процесуального характеру. Приватна класифікація методів матеріального характеру можлива, наприклад, в залежності від такої підстави, як функції адміністративно-правового регулювання (інакше - соціальне призначення), тобто від таких обставин, які безпосередньо визначають зміст конкретних груп методів адміністративно-правового регулювання. Для адміністративно-правового регулювання у суспільстві характерні три основні функції: дві позитивного порядку - статична і динамічна, і одна негативна. Кожна з них може бути обрана підставою для об'єднання методів матеріально-правового характеру у відповідні групи: а) методи, що гарантують стійкість громадських відносин; б) методи стимулюючого призначення; в) методи примусового впливу. Держава за допомогою права ставить за мету упорядкувати часто повторювані варіанти поведінки людей в різних сферах життя і відповідні інтересам поступального розвитку суспільства. Така спрямованість адміністративно-правового регулювання покликана створити стійкість і відому визначеність в громадських відносинах. Тому норми права, призначені здійснювати дане напрямок, об'єднують в собі головним чином методи, що гарантують стійкість волі суб'єктів у реалізації встановлених нормативних приписів і в досягненні так званого юридичного результату (ефекту). Такого роду методи властиві, зокрема, нормам адміністративного, фінансового, цивільного та ряду інших галузей права, де в якості суб'єктів виступають як окремі громадяни, так і державні органи і громадські організації. До даної категорії методів відносяться, наприклад, В«автономністьВ», В«ПідпорядкованістьВ», В«плановістьВ» і т. д. Щодо наведеної угруповання методів адміністративно-правового регулювання все перераховане вище відноситься до методів, які гарантують стійкість суспільних відносин. Методи стимулюючого призначення. Сутність рекомендаційного методу полягає в тому, що в нормативних приписах міститься, рада без прямої зобов'язуючої регламентації щодо бажаного поведінки, проходження якому дозволить найбільш ефективно досягнути результату, вигідного конкретного колективу або всьому суспільству. Крім того, рекомендаційний метод, як правило, передбачає встановлення певних умови підтримки, що забезпечують реалізацію обраного поведінки. Безсумнівно, стимулюючим властивістю володіє і заохочувальний метод, що встановлює такий стан волі суб'єкта, при якому останній вільний вибирати наказують покращене поведінку з розрахунком отримати певні пільги, - блага у разі досягнення передбачуваного результату. Особливість заохочувального методу полягає в тому, що в нормах права містяться вказівки на певний варіант поведінки, проходження якому бажано для всього суспільства, але не обов'язково для кожного окремого суб'єкта. Однак вибір такої поведінки підкріплюється обіцянкою наділити суб'єкта благами понад загальноприйнятих норм. Методи процесуального характеру використовуються головним чином при застосуванні норм матеріального права. До методів процесуального характеру слід віднести також і методи, використовувані в сфері правотворчості. Специфіка методів процесуального характеру полягає в тому, що вони в як свого безпосереднього об'єкта мають волю особливих суб'єктів, таких, які володіють офіційними повноваженнями створювати і застосовувати в тій чи іншій сфері державної діяльності норми права. Методи правотворчості використовуються в діяльності органів держави і окремих посадових осіб щодо встановлення норм права. Метод санкціонування виражається, наприклад, у тому, що окремі правотворящіе органи в силу своєї правової природи зобов'язуються остаточно визначити юридичну силу норм, прийнятих підзвітними органами. Методи правозастосування більш різноманітні і розрізняються залежно від того, в якій конкретної організаційно - правової форми діяльності вони використовуються. Методи примусового впливу. Своєрідні методи адміністративно-правового регулювання використовуються при регламентуванні правоохоронної діяльності. У першій і других розділах говорилося про те, що і предмет адміністративне-правове регулювання виходить за рамки адміністративного права. Адміністративне право і, як наслідок адміністративно-правове регулювання має тісне співвідношення з іншими галузями права. Далі наведено приклад з кримінальної галузі і це цілком нормально. Т.к. процесуальне виробництво по адміністративних правопорушеннях відносить нас безпосередньо до кримінально-процесуального права. У стадії попереднього розслідування при регулювання взаємовідносин слідчого і прокурора використовується метод попереднього санкціонування (слідчий не може зробити обшук без санкції прокурора), метод твердження (обвинувальний висновок слідчого по справі може бути передана до суду лише після затвердження його прокурором) і т. д. При регулюванні взаємин між слідчим, з одного боку, і свідком, експертом - з іншого, використовується, наприклад, метод попередження про відповідальність за неправдиві свідчення, висновок і т. Д. Особливою природою і змістом відрізняються методи решти організаційних форм правоохорони-наглядової, правообеспечительная, реалізації заходів державного примусу. [11] Детальні характеристики природи і видів управління, наведені вище, дозволяють виявити їх В«юридичний зрізВ». Тут цікаві два аспекти. Перший стосується поля застосування юридичних засобів. Будучи комплексним явищем, управління використовує для своїх цілей різні засоби - економічні, матеріальні, кадрові, ідеологічні, юридичні, технічні. Юридичні засоби мають як власне поле застосування, так і суміжне поле, де вони опосередковують використання інших засобів. Знаходження заходи їх правового віддзеркалення - справа складна, і його не завжди вдається здійснити правильно. Другий аспект пов'язаний з радіусом правового відображення, маючи на увазі різні види управління. Право в цілому, всі його галузі служать правовим забезпеченням управління в суспільстві, соціального управління і управління державою, державними справами. Державне управління в більш вузькому сенсі опосередковується конституційним та адміністративним правом. Саме адміністративне право регулює організа...цію і діяльність спеціального апарата - органів виконавчої влади, власне управлінську діяльність. І в той же час адміністративне право у функціональному сенсі охоплює і управління суспільством, і управління державою, оскільки його норми створюють правові режими функціонального призначення. В орбіту цих режимів технологічно однакової діяльності неминуче включається широке коло суб'єктів права. Інакше неможливо забезпечити постійне, оперативне та спеціалізоване здійснення та охорону публічних інтересів. Такі два основних аспекти, характерних для правового опосередкування всіх видів управління. Їх більш докладного розкриття послужать пояснення природи права і правового віддзеркалення організації та діяльності суб'єктів та об'єктів управління. Суспільство і держава зацікавлені у всебічному впровадженні правових засад управління і в його послідовної демократизації. Але не слід перебільшувати характер цього впливу. Його модельний сенс на практиці міняється. Право, закон вводять режими регулювання і встановлюють порядок діяльності юридичних і фізичних осіб. Нерідко достаток актів не допомагає, а заважає справі. Юридичні помилки - В«супутникиВ» управління [12]. Висновок Приступаючи до розгляду адміністративно-правового регулювання необхідно відзначити, що, перш за все адміністративне право, пов'язане з соціальним явище отримало назву В«управлінняВ». Механізм адміністративно-правового регулювання - це сукупність правових засобів, а також процесів і станів, які наступають у вольових суспільних відносинах у галузі державного управління в результаті впливу на них адміністративно-правових норм. Кожен елемент механізму адміністративно-правового регулювання виконує специфічну роль у регулюванні поведінки людей і виникають на його основі суспільних відносин. Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин може мати різну цільову навантаження і, відповідно, різні форми свого вираження. Адміністративне право - сукупність правових норм, за допомогою яких держава регулює суспільні відносини, виникають у зв'язку і з приводу практичної реалізації виконавчої влади. Адміністративно-правовому регулюванню властиво те, що вони виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Здавалося б, все стає ясним, так як вже відомо, що межі даної сфери визначаються організацією і функціонуванням системи (механізму) виконавчої влади на всіх рівнях Російської Федерації, процесом здійснення державно-управлінської діяльності. управлінських відносин. влади. адміністративно-правового регулювання. іншими галузями права. суспільні відносини. вигляді наступної класифікації.Методи органами. Методи регулювання. Мається на Список використовуваної літератури
I. Нормативні акти 1. 2. 3. 4. II. Книги 5. Підручник 6. 7. Ю.М. Козлова і Л.Л. Попова. - 439 с. 8. соціалістичному суспільстві. - 521 с. 9. 10. - 554 с. 11. 2006. № 3. - 69 с. 12. 2006. № 2. - 74 с. 13.// Сучасне право. 2006. № 1. - 60 с. 14. 2006. № 3. - 84 с. 15. 2006. № 2. - 59 с. 16. Тихомиров Ю.А. Адміністративне право та процес: повний курс. - М.: - 652 с. III. 17. Бобильов А.І. - 320 с 18. - М.: ВНИИ МВС Росії, 2004. - 49 с. 19. доктора юридичних наук. - М., 2006.
[12] Тихомиров Ю.А. Адміністративне право
|