Регіональна екологічна мережа як фактор оптимізації ландшафтів

З всього різноманіття сучасних проблем однією з найбільш складних є проблема наростання суперечностей між природними процесами і процесами соціально-економічного розвитку та використання природних ресурсів. Розвиток промислового і аграрного виробництва, використання значної кількості природних ресурсів, урбанізація та інші складні антропогенні процеси стали факторами, які суттєво впливають на цілісність природних екосистем і структурно-функціональної організації ландшафтів, зумовлюють глибокі зміни в біогеоценотічному покриві, руйнування біологічного та ландшафтного різноманітності, знижують ступінь біотичної модифікації ландшафтів [4-6, 9, 14]. При сучасних моделей споживання і виробництва природні ресурси продовжують використовувати швидше, ніж вони можуть відновлюватися. Недотримання у процесі виробничо-господарської діяльності законів, правил і принципів природокористування [12] призвело до порушення стійкості ландшафтних систем, виникнення негативних екологічних ефектів (забруднення навколишнього середовища, зникнення видів рослин і тварин, ерозія грунтів, обміління рік, паводки та ін), погіршення умов середовища проживання людей.

Головними вимогами законів природокористування є забезпечення функціональної цілісності та оптимального співвідношення компонентів у природних і природно-антропогенних системах, а також максимального збереження біогеоценотичного покриву, біологічного та ландшафтного різноманіття. У випадку порушення цих вимог втрачається надійність природних екосистем - здатність екосистеми (ландшафту) існувати без різких змін структури і функцій, а також порівняно повно саморегулюватися і бути самовідновлюватися.

Надання пріоритетності політиці нерегульованого споживання природних ресурсів зумовлює нарощування антропогенного навантаження на ландшафти і хід природних процесів у них. Потенційні можливості природних екосистем протидіяти цим процесам знаходяться на межі вичерпання. Освоєння нових територій і нових ресурсів призвело до ущільнення географічного простору [13] і необхідності обмеження певних параметрів розвитку у сфері економіки, споживання ресурсів і простору [14-16].

Згідно цього потрібно приймати адекватні організаційно-господарські заходи по переходу до режиму інтегрального управління природними територіальними комплексами. Фундаментальним ідеєю і реагуванням на дігресівні процеси в природі, обумовлені хаотичним і в основі споживчим природокористуванням, є ідея сталого розвитку [16], один із принципів якої - збереження природного середовища, біологічного та ландшафтного різноманіття.

Вважають, що ідея формування екологічної мережі є інтегральною в збереженні природного середовища, оптимізації ландшафтів, збереження генофонду живої природи, формування сприятливих умов для життєдіяльності людини [1, 2]. У Європі вона вже придбала певного розвитку і є головним напрямом реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995). На міждержавному рівні формування екологічної мережі координує програма "Natura-2000", прийнята в 15 країнах Європейського Союзу. У разі об'єднання природоохоронних територій з Всеєвропейської екологічної мережею "Emerald" буде забезпечена охорона біорізноманіття та генофонду видів усієї Європи та сталого використання природних ресурсів.

В Україні правові засади формування екологічної мережі регульовані Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про природно-заповідний фонд України "(1993)," Про рослинний світ " (1999), "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону "(2002)," Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.. "(2000), а також Рамковою конвенцією про охорону навколишнього середовища та сталий розвиток Карпат (2003).

Програма формування національної екологічної мережі України передбачає виділення ключових районів, екологічних коридорів, відновлювальних і буферних територій з урахуванням біогеографічних зон; відбір збережених екосистем і ландшафтів, типів середовищ існування видів (Екотон) регіонального і національного значення. Згадані питання є методологічною базою вивчення біологічного та ланд-шафтного різноманітності, аналізу стану ландшафтів як основи формування регіональної екомережі та оптимізації ландшафтів на території Івано-Франківській області.

Проблема формування регіональної екологічної мережі (див. малюнок) і оптимізації ландшафтів для Івано-Франківської області особливо актуальна, оскільки в Внаслідок антропогенного впливу значно порушена генетична цілісність, висотна диференціація і структурно-функціональна організація природних ландшафтів, які функціонували раніше як саморегульовані системи з високим порогом стійкості. Природними і напівприродних угрупованнями (ліси, сінокоси, пасовища, водно-болотні угіддя) в області зайнято в середньому 63% території. Однак у рівнинних ландшафтах цей показник значно нижче - 20-35%, в передгірних - 35-40%. Екологічну небезпеку являє зменшення лісистості території у гірських ландшафтах до 50-60%, в передгірних - до 30-45%, у рівнинних - до 8-17%. Внаслідок інтенсивного використання лісів змінився ценотичний склад лісових екосистем, збільшились в 2, 5 рази площі похідних смерічніків за зменшення площ ялицевих, букових і дубових лісів. Порушено вікова структура деревостанів - переважають молодняки і середньовікові насадження (81%).

Освоєння території супроводжується поширенням "хвиль" впливу людини на природні ландшафти і впровадженням антропогенних комплексів в структуру природної ландшафтної мозаїки. У корінному біогеоценотічному покриві Івано-Франківській області ще в I тисячолітті н. е. переважали лісові ландшафти [3]. Самими поширеними процесами цілеспрямованих перетворень природних ландшафтів було вирубування лісів з метою формування необхідного для людини життєвого простору, створення пасовищ, сінокосів і орних земель.

В Внаслідок денатуралізації природного середовища утворилося різноманіття сучасних природно-антропогенних ландшафтів, які є побічним продуктом економічної діяльності людини. Заміна природного біоценозу агроценозів і урбанізованими екосистемами призвела до зменшення біогеоценотіческій товщі, спрощення структури природних ландшафтів, погіршення водного балансу території, зниження енергетичної ефективності продукційного процесу.

В Останніми роками простежено значний інтерес до ландшафтам та їх охороні, враховуючи деструктивне і неконтрольоване їх зміна, а також процес ландшафтної гомогенізації. З урахуванням важливості ландшафту як невід'ємної частини і важливого елемента в житті людини висловлено низку пропозицій щодо збереження та управління ландшафтами, зокрема: розвиток стратегії дій для ландшафтів Європи; концепція індикаторів ландшафту та його оцінки в рамках Європейського союзу, а також вивчення зв'язків між традиційними ландшафтами та регіональною економікою для розробки планів дій з їх пріоритетного використання та збереження ландшафтного різноманіття [2].

Ландшафти будуть змінюватися і надалі в результаті економічного та культурного розвитку та інших факторів, однак ці зміни потрібно спрямувати так, щоб у Зрештою досягти сучасного якісного (оптимального) ландшафту. Ландшафти повинні бути результатом екологічно обгрунтованого проектування, а не безсистемно розвитку.

Враховуючи все більше антропогенне навантаження на природні ландшафти особливого значення набуває формування екологічної мережі як єдиної структурованої системи територій регіонального і національного рівнів з природними або частково зміненими ландшафтами. Регіональної екологічної мережі на території Івано-Франківській області створюють згідно з "Програмою формування регіональної екологічної мережі в Івано-Франківській області на 2001-2010 рр.. "Метою програми є формування цілісної системи, я...ка б забезпечувала збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, природних екосистем, видів і популяцій рослин і тварин та середовищ їх існування, а також природних шляхів їх розповсюдження та міграції.

Основою регіональної екомережі, її природними елементами (ядрами) є 437 природно-заповідних територій та об'єктів загальною площею 186, 5 тис. а, що представляє 13, 4% території Івано-Франківської області (табл. 1).

Однак наявна в області мережу природно-заповідних територій - це лише певна частина наявного біологічного та ландшафтного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації і не охоплює належним чином всі типи ландшафтів, не формує цілісну систему - екологічного каркасу, який забезпечує стійкість ландшафтних систем, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (табл. 2).

Більше всього заповідних об'єктів зосереджено в гірських ландшафтах (59, 4% від загального кількості), менше - в передгірських (19, 3%) і рівнинних (21, 3%). Найбільш повно в природно-заповідному фонді представлені природні комплекси Горгани і Чорногори (Карпатський національний природний парк, природний заповідник "Горгани", заказники "Грофа", "Яйківській", "Товпішірській" та ін.)

Полонинсько-Чорногорські область представляє ландшафтний заказник "Чивчин-Гринявського", Сколівські Бескиди - Поляніцькій регіональний ландшафтний парк, Покутсько-Буковинські Карпати - національний природний парк "Гуцульщина", Прут-Дністерська область - Дністерська регіональний ландшафтний парк, Рогатинське Опілля - Галицький регіональний ландшафтний парк.

Головною завданням формування регіональної екомережі є створення нових заповідних об'єктів в тих районах, де їх площа не достатня. З цією метою передбачається створити ще дві національні природні парки - "Галицький" і "Верховина" загальною площею близько 30 тис. га і ряд нових заповідних об'єктів місцевого значення площею понад 5, 5 тис. га.

Найважливішим і одночасно складним завданням формування екомережі є просторова організація антропогеннотрансформованих ландшафтів - агроландшафтів. Це докорінно змінені людиною ландшафти з переважанням в структурі угідь орних земель, значною строкатістю елементів територіальної структури і порушеними речовинно-енергетичними потоками [10, 11, 14]. Враховуючи це необхідна регульована реконструкція й оптимізація агроландшафтів з наближенням їх просторової структури та матеріально-енергетичного обміну до рівня природних ландшафтів з урахуванням двох системно-екологічних рівнів - ландшафтного і водозбірного [11]. Ландшафтно-водозбірний принцип передбачає структуризацію угідь, формування в межах водозбору складної мозаїчної просторової структури та оптимального співвідношення угідь (ліси: луки: рілля).

Удосконалення структури землекористування грунтується на концепції еколого-господарського балансу території [7], згідно з яким землі, зайняті природною рослинністю (ліси, луки), розглядають як землі екологічного фонду, з яких формується екологічний каркас території. У разі оптимального співвідношення і просторового розміщення лісові насадження в поєднанні з сільськогосподарськими угіддями та іншими компонентами ландшафту утворюють єдину парагенетичних систему і формують новий вид антропогенного ландшафту - лісоаграрних, в якому відновлюється екологічна і біологічна рівновага [10, 11].

Оптимізацію агроландшафтів, підвищення біорізноманіття території забезпечують шляхом формування системи лісових насаджень - сукупності створених в межах водозбору з урахуванням особливостей рельєфу, грунтів, умов формування поверхневого стоку, стокового навантаження та інтенсивності водно-ерозійних процесів різних за формою і призначенням лісових насаджень, об'єднаних в функціональне ціле результаті причинно-наслідкових взаємозв'язків між її елементами.

Згідно теорії систем, властивості системних об'єктів лісові насадження набудуть лише в тому випадку, коли захисний ефект виявлятиметься на всій території. Тому їх необхідно створювати і розмішати на всій площі водозбору, охоплюючи землі Привододільних і пріяружного фондів, а також землі гідрографічної мережі. Вимога системності підпорядкована метою впорядкування та надання створеним на водозборі лісовим насадженням властивостей цілісного утворення, здатного підтримувати природну рівновагу. Створювати лісові насадження з водоохоронні, протиерозійні, середовіщетворніми функціями і розміщувати їх у межах водозбору потрібно диференційовано з урахуванням морфоструктури водозборів та структури земель за категоріям інтенсивності їх використання, особливостей рельєфу, виділяючи ключові елементи, де лісова рослинність більше виконує водоохоронні-захисну функцію (перш стокорегулірующіе лісосмуги, землі з високим ерозійним потенціалом та ділянки стоковідвідноі інфраструктури ландшафту - днища улоговин, ярів, балок та ін.)

До системі лісових насаджень на водозборі належать:

o смугові насадження на сільськогосподарських угіддях (стокорегулірующіе, пріяружні і прібалкові лісосмуги, улоговинні-смугові насадження);

o сукупність різних за формою і призначенням насаджень на еродованих землях і землях гідрографічного фонду (насадження на ярах і балках, уздовж берегів річок та водойм і т. д.);

o наявні на водозборі природні ліси.

Екологічна мережа буде формуватися також завдяки природно-відновним територіям - Залишкам первинних або вторинних екосистем із певним потенціалом видів. Природно-відновлювальні території будуть створювати і в сільськогосподарських ландшафтах шляхом ренатуралізації (консервації) орних земель, перш за все, еродованих. Передбачено залужіті і заліснити 30 тис. а ріллі на схилах понад 7о, а також створити відповідно до грунтово-кліматичних і геоботанічного районування території "Полігони еталонних грунтів" і відновити на них корінні (Природні) рослинні угруповання.

Важливими складовими регіональної екомережі є ліси і землі водного фонду. Площа земель лісового фонду становить 626, 2 тис. а (43%), з них 319, 8 тис. а лісів вилучені з експлуатації і виконують переважно природоохоронні функції.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .ekologos.ru/