Психологія праці юриста

зміст

Стор. введення ........................................ ............. 4 1. предмет і завдання психології праці юриста ............... 6 2. морально-етичні основи роботи юриста ................ 11 2.1. Місце моралі в юридичному праці ....................... 11 2.2. Основні принципи професійної етики юриста ........ 18 висновок ........................................ ........... 31 список літератури ............................................ 33






введення

Право завжди пов'язане-з нормативним поведінкою людей. Будучи активним членом суспільства, людина здійснює вчинки, дії, які Підкоряються певним правилам. Правила, обов'язкові для якогось конкретного безлічі (Маси) людей, називаються нормами поведінки, які встановлюються самими людьми в інтересах або всього суспільства, або окремих груп і класів.

Всі норми поведінки зазвичай ділять на технічні і соціальні. Перші регулюють діяльність людини по використанню природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води і т. п.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють людські дії в відносинах між людьми.

Соціальні норми включають в себе звичаї, мораль і право. Всі соціальні норми, виходячи з прийнятих в суспільстві оцінок, вимагають або утримання від певних вчинків, або здійснення якихось активних дій.

Методологічна особливість юридичної психології полягає в тому, що центр ваги в пізнанні переноситься на особистість як суб'єкт діяльності. Таким чином, якщо право в першу чергу виділяє в людині правопорушника, то юридична психологія досліджує людини в правонарушителе, в свідку, потерпілому і т. п.

Вимоги сучасності визначають необхідність високого рівня професійної компеентності працівників правоохоронної системи як; головного інтегрального чинника, що забезпечує, з одного боку, захист інтересів окремих осіб і організацій від злочинних посягань і, з іншого боку, дотримання при цьому всіх законних прав та інтересів громадян та колективів, а також дотримання етичних норм. Сама професійна компетентність в значній ступеня Визначається особистісним потенціалом правознавця, т. тобто системою психологічних факторів, які можна об'єднати загальним поняттям психологічної Культури.

Психологічна культура юриста включає: комплекс психологічних знань, що включає психологію особистості та діяльності, психологію юридичної праці та психологічні характеристики окремих юридичних професій, навички і прийоми використання цих знань в професійних ситуаціях в процесі спілкування.

Юристам необхідно вміти раціонально розподіляти свій сили і здібності, щоб зберегти результативність праці протягом всього робочого дня, володіти професійними психологічними якостями, щоб при найменшій затраті нервової енергії отримувати оптимальні доказові дані. У послідовному розвитку таких професійних якостей, як гнучкість розуму і характеру, гостра спостережливість і чіпка пам'ять, самовладання і витримка, принциповість і справедливість, організованість і самостійність, велике значення мають рекомендації психологічної науки, яка вказує вірні шляхи і засоби їх формування. Поряд з цим подальше підвищення ефективності праці судово-слідчих працівників потребує всебічної, глибокої розробки психологічних основ криміналістичної тактики, а також вивчення або знання психології інших учасників кримінальної судочинства (Обвинуваченого, потерпілого, свідка і ін.) Психологічна компетентність судово-слідчих працівників допомагає В«Запобігти чреваті іноді важкими наслідками помилки, які можуть виникнути при судженні про людські вчинках внаслідок недообліку психологічних моментів В».

Мета курсової роботи - Розкрити етичну сторону роботи юриста.

1. предмет і задачі психології праці юриста

Психологія юридичної праці досліджує психічні закономірності правозастосовчої діяльності і раз-розробляє психологічні основи професіограми юридичних професій; індивідуального стилю і мас-терства; виховання професійних навичок і вмінь; підбору та розстановки кадрів; стилю і керівництва правоохоронної діяльністю; професійної орієнтації, професійного відбору, професійного виховання і формування особистості працівників правоохоронних органів; професійної деформації і її попередження; організації робочого місця, робочого часу та ін 1

Багато провідні радянські психологи (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, А. Н. Леонтьєв, Б. Г. Ананьєв і ін) в різний час вказували, що розробка методологічних основ психології повинна починатися з психологічного аналізу практичної трудової діяльності людини, так як саме в цій сфері знаходяться головні закономірності психологічної життя людини.

Психологія праці успішно розвивається завдяки роботам Б. Ф. Ломова, К. К. Платонова, Г. В. Суходольського, В. Д. Шадрикова та ін

Складна інтелектуальна трудова діяльність, знана цілим рядом специфічних особливостей і що ставить до особистості діяча різноманітний комплекс вимог, досліджена в даний час недостатньо, і це позначається на вирішенні практичних питань у галузі підвищення ефективності і якості праці в ряді областей (Юриспруденції і Др.).

Вельми актуальною є розробка психологічних проблем підвищення ефективності діяль-ності правоохоронних органів.

Як відомо, процес праці включає в себе три аспекти: по-перше, доцільну людську діяльність; по-друге, предмет праці і, по-третє, знаряддя виробництва, якими людина впливає на цей предмет.

При розгляді поняття ефективності праці потрібно звернути увагу на наступні аспекти:

• ефективність будь-якого трудового процесу і в особливості багатоцільового, інтелектуально-практичного праці зі складною структурою, яким є праця слідчого, прокурора, судді, юрисконсульта та ін, може бути дослі-дова лише за допомогою комплексного, систем-ного аналізу;

• для підвищення ефективності праці основне значення має виявлення можливостей його інтенсифікації, які, як правило, позна-ются через психологічні закономірності різних аспектів професійної діяльності;

• при системному підході до дослідженню ефективності Аналізуються-ются різні рівні (сторони) діяльності, а також особистісні структури, які забезпечують успішність (Ефективність) діяль-ності на даному рівні;

• психологічному аналізу підлягають також зовнішні умови трудо-вого процесу та їх роль у підвищенні ефективності праці.

В даний час нерідкі випадки, коли закінчили юридичний вуз особи по успіхам своєї професійної діяльності розташовуються в іншому рангової порядку, ніж це було під час навчання. 1

Успіхи в юридичній діяльності, особливо пов'язані із спілкуванням, керівництвом людьми в особливих ситуаціях, визначаються не тільки академічної оцінкою отриманих знань і здібностями до навчання, але і цілим рядом інших особистісних якостей, які у навчальному процесі, як правило, не реалізуються і не перевіряються.

Основна завдання психології юридичної праці виявлення раціональних співвідношень між особистістю і вимогами, які їй пред'являютьс...я професією. У пізнанні цих закономірностей психологія праці спирається на методи, теоретичні положення і експери-ні дані різних наук: загальної та диференціальної психології, пси-хологіі праці, юридичної соціології, кримінальної права, процесу, крим-налістікі та інших. 2

Системний підхід до даного дослідженню дозволив визначити взаємо-мосвязь між особистісними якостями в структурі особистості та виокрем-лити серед них найбільш значні для слідчої роботи:

• визначити взаємозв'язок між професійними якостями, зна-нями, навичками, вміннями в діяльності;

• сформулювати основні закономірності зв'язків між особистісно-нимі якостями в кожній з сторін професійної діяльно-сті;

• визначити кінцеве число сторін професійної діяльності, а також якостей, знань, навичок і вмінь, що реалізуються в цій діяльності, тобто побудувати структуру професіограми слідові-теля, прокурора, судді, адвоката та ін;

• визначити, нарешті, зв'язок між системою В«Особистість правознавця, В» і системою правосуддя.

Системний підхід передбачає центральним ас-пект дослідження процес діяльності і позво-ляєт дати достатньо точний опис цього процес-са з урахуванням всіх беруть участь в ньому елементів.

Серед юридичних професій є такі, овла-деніе якими вимагає не тільки задатків, покликав-ня і освіти, але і великого життєвого досвіду, цілого ряду професійних навичок і вмінь. Такі, в першу чергу, професії судді, прокурором-ра, а також Слідчого, арбітра та деяких інших. Складний і відповідальний праця цих людей пред'яв-ляєт до особистості працівника підвищені вимоги. Більшість цих професій в даний час вважається престижними, про це свідчать конкурси в юридичні вузи та інші спеціаль-ні навчальні заклади, готують кадри для право-охоронних органів. Однак багато молодих лю-ди вибирають для себе ці професії, не маючи ясного представлення про всю складності майбутньої діяльності, і, головне, вони не уявляють, які вимоги будуть до них пред'явлені. 1

Слово В«ЮридичнийВ» є синонімом слову В«правовоїВ». На цих словах базується майже вся юридична термінологія.

В Загалом юридична діяльність являє собою потребуючий біль-шого напруги, терпіння, сумлінності, знань і високої відповідь-ності праця, заснований на найсуворішому дотриманні норм закону.

Праця юристів, вельми різноманітний і складний, має цілий ряд рис, які відрізняють його від праці більшості людей інших професій.

перше, юридичні професії характеризуються надзвичайних різноманітністю вирішуваних завдань. Програма вирішення цих завдань може бути виражена в самій загальній формі, яка, як правило, сформулірова-на в правовій нормі. Кожне нова справа для слідчого, прокурора, судді, адвоката являє собою нову задачу. Чим менше шаблонів ис-користується в підході до справі, тим вище ймовірність знаходження істини.

друге, юридична діяльність при всій її складності та різноманітності повністю піддається правовому регулюванню, і це накладає відбиток на особистість кожного юриста. Вже при плани-рованії своєї діяльності будь-який працівник подумки зіставляє майбутні дії з нормами законодавства, які регламентують ці дії. 1

Практично для всіх юридичних професій однієї з головних сторін діяльності є комунікативна діяльність, яка полягає в об-щении в умовах правового регулювання. Це пра-вовое (Процесуальне) регулювання накладає специфічний відбиток на всіх учасників загально-ня, наділяючи їх особливими правами і обов'язками і надаючи особливий відтінок спілкуванню, що виділяє юри-діческого професії в особливу групу.

. Для більшості юридичних професій характе-терну висока емоційна напруженість праці. Причому частіше це пов'язано з емоціями отрицатель-ними, з необхідністю їх пригнічувати, а емоційний-ную розрядку відкладати на порівняно великий період часу.

Праця багатьох юристів (Прокурора, слідчого, су-дьі, оперативного працівника та ін) пов'язаний з осущ-ствленіем особливих владних повноважень, з правом і обов'язком застосувати влада від імені закону. Тому у більшості осіб, які займають перечис-лені посади, розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки-вия своїх дій.

Для більшості юридичних професій характерною рисою є по-ся організаційна сторона діяльності, яка, як правило, має два аспекти:

• організація власної роботи протягом робочого дня, тижні, організація роботи по справі в умовах ненормованого робочого дня;

• організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами, іншими сторонами в кримінальному про-процесі.

Для багатьох юридичних професій характерно подолання опору-тівленія їх діяльності з боку окремих осіб, а в деяких слу-чаях і мікрогруп. Прокурор, слідчий, оперативний працівник, суддя в пошуках істини по справі нерідко наштовхуються на пасивне або актив-ное опір з боку зацікавлених в певному результаті справи осіб.

За суті, для всіх юридичних професій характерний творчий аспект праці, який випливає з перерахованих характеристик.

2. морально-етичні основи роботи юриста 2.1. Місце моралі в юридичному праці

Фахівці, мають за родом занять справу з людьми, сприймаються учнями, студентами, хворими, обвинуваченими, підсудними, свідками не тільки як виконавці визначених ролей, але і зі боку їх привабливості, позитивних або відразливих людських якостей. Зокрема, кожен, хто силою обставин залучається в рольове спілкування з юристом, очікує від нього не тільки кваліфікованого (Професійного) виконання обов'язків, але і шанобливого відно-ності, що накладає на працівника особливу міру моральної відповідально-ти, пред'являє до нього підвищені вимоги як до особистості. Вже одне це стає підставою для виникнення специфічних норм поведінки, регулюючих виконання людьми професійних обов'язків і стимулюючих їх увагу до самовиховання. 1

Професійна етика - так прийнято називати кодекс поведінки - Забезпечує моральний характер тих взаємин між людьми, які випливають з їх професійною діяльності. Незважаючи на загальний характер моральних вимог і наявність єдиної трудової моралі класу або суспільства, існують ще й спеціальні норми поведінки для деяких видів професійної діяльності. Виникнення і розвиток таких кодексів являє собою одну з ліній морального прогресу людства, оскільки вони відображають зростання цінності особистості і стверджують гуманність в міжособовому відносинах. Гідність і інтереси представників тієї чи іншої професії в кінцевому рахунку затверджуються тим, наскільки послідовно у своїй діяльність-ти вони втілюють загальні принципи моральності, Конкретизовані стосовно до специфіки їх праці. Підвищена міра моральної відповідально-ти, загострене почуття обов'язку, дотримання деяких додаткових норм поведінки, як свідок-ствует історичний досвід, необхідні перш за все у лікарській, юридичної, педагогічної, наукової і журналістської діяльності, тобто в тих сферах, де праця фахівця не вміщується в строгі фор-формальні схеми і де від якості та ефективності цієї праці залежать стан здоров'я, духовний світ і положення людини в суспільстві. Успішне виконання професійних обов'язків в цих сферах припускає з'єднання кваліфікованості фахівців з глибоким усвідомленням відповідальності, готовністю бездоганно виконувати свій профе-нальний борг. 1

Професійна мораль не ізольована від загальної моралі, господст-чих в конкретній соціально-економічної формації. Панують-щая мораль є домінуючою по відношенню до професійної, але вона не містить в собі специфічних норм по-ведення. Тому лише на основі врахування Общеморальние вимог неможливо правильне розуміння моральних проблем тієї або іншої професійної діяльності.

. Необхідно відзначити важливість професійної кваліфікації працівника, яка, з одного боку, дає право займатися обраної діяльністю, а з іншо...го - визначає ставлення до нього як колег, так і людей, на благо яких спрямований його праця.

Разом з тим практика показує, що формаль-ная, юридично засвідчена кваліфікує-ція сама по собі не в змозі забезпечити успіх справи. Можливість входження в духовний світ людини представників таких професій, як лікар, педагог, юрист, обумовлює необхідність існування для подібних спеціальностей специфічних норм моралі, які, крім сприяння успішному здійсненню професійних функцій, служать охорону інтересів особистості. 2

Зазначені норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення і засвоєння не визначаються безпосередньо якими інституційними умовами (Освітою, посадовим становищем), а оволодіння ними забезпечується головним чином культурою особистості, її вихованістю. 3

Під етикою розуміється і практична реалізація зазначених норм, визначення поведінки людей як етичне або як неетичну. Отсю-да необхідно розрізняти етику як ідеал і етику як дію. Зараз ми говоримо не тільки про етиці, але й про професійної етиці/Наявність в суспільстві особливої вЂ‹вЂ‹професійної етики або моралі є одним з наслідків історично сформованого професійного поділу праці. Для цілого ряду професій виявилося недостатнім, щоб їх представники володіли тими або іншими трудовими навичками. Поряд з цим вони повинні володіти та відомими морально-вольовими якос-ствами, практикувати в своєму середовищі певні принципи і правила поведінки, які, з одного боку, регулювали б відносини усередині професійної групи, з іншого - Відносини самої профессиональ-ної групи до осіб, використовуючим її послуги. В ряді випадків це требо-вало навіть вироблення особливих кодексів поведінки, включавших в себе правила, норми, заповіді, клятви. Все це мало своєю метою підтримання високого професійного рівня діяльності, престижу, соціальної цінності професії як такої, навіювання до неї довіри з боку суспільства. Не можна вважати випадковим, що чи не найбільша перший клятва на вірність професійному боргу з'явилася ще в давнину в сре-де людей, покликаних служити людям.

Поряд з вимогами, зверненими зовні, до інших людям, професійні групи прагнули виробити і закріпити моральні норми, що регулюють відносини їх членів друг до одного (цехові статути середньовічних міст Західної Європи: майстер не мав права розхвалювати свій товар і таким шляхом зазивати до себе покупця, не можна було переманювати покупця, коли він зупинявся перед лавкою сусіднього майстри і т. п.). 1

Таким чином, виникнення і розвиток професійної моралі безпосередньо пов'язано зі становленням тієї чи іншої професії, в ряді слу-чаїв є необхідним елементом професійного навчання і професійної діяльності. У силу цього професійна мораль має і велике суспільне значення. Звичайно, не кожна професія має свою особливу мораль. Можна говорити про професійну моралі лікаря, юриста, вчителя, але не токаря, ткача, рибалки, сталевара і т. п. несомих-ненно, і для цих професій існують відомі моральні передумови-посиланням, як мінімум працьовитість, яо тим не менше ми не можемо в даному випадку вести мову про особливої вЂ‹вЂ‹професійної моралі, а тільки про трудо-вої моралі взагалі.

І мораль, і право являють собою сукупність щодо ус-тойчивости норм (правил, приписів і т. д.), що виражають в визначений-ної мірою деякі загальнолюдські представлення про справедливе і належне. Ці норми мають загальний характер, поширюються на всіх членів суспільства. Незважаючи на те що норми права, за рідкісним винятком, написані, опубліковані, тобто офіційно проголошені государст-вом, а норми моралі в основному живуть у громадському свідомості, і мораль і право являють собою розгорнуті системи правил поведінки, охоплюють практично всю сукупність громадських ставлення-ний. Право підрозділяється на галузі (Кримінальну, цивільне, трудове, шлюбно-сімейне, міжнародне і т. д.) і норми кожній з цих отрас-лей прийнято зводити в склепіння законів. Мораль, у свою чергу, включає розділи, регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин, хоча тут немає настільки чіткого розмежування. Найважливіше відмінність між мораллю і правом стосується способу регулювання поведінки людей. Іс-конання норм права забезпечується при необхідності заходами принуж-дення за допомогою спеціального апарату правосуддя, яке здійснюва-ється посадовими особами. Вимоги моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, суспільного думки або особистої переконаністю індивідів. Моральна санкція здійснюється заходами духовного воздей-наслідком, причому не окремими людьми, наділеними якими особливими повноваженнями, а всім колективом, соціальної групою, суспільством в це-лом. Велика частину суспільних відносин регулюється одночасно нормами як права, так і моралі. 1

'Як було вже сказано, етика впливає на всі сторони нашого життя. Вона надає на нас благотворний вплив, тому що змушує аналізували-вать свої вчинки, брати на себе відповідальність за них, оцінювати соб-дарські дії, самовдосконалюватися.

Моральна культура-це якісна характеристика етично-го розвитку та моральної зрілості особистості, виявляється на трьох рівнях.

перше, це культура морального свідомості, виражається в зна-ванні моральних вимог суспільства, в здатності людини сознатель-але обгрунтовувати цілі та засоби діяльності. Цей рівень залежить від світогляду особистості, етичних знань і переконань.

друге, виключно важливим рівнем, забезпечує внутрен-неї прийняття моральних цілей і засобів, внутрішню готовність до їх реалізації, є культура моральних почуттів. Моральна куль-тура припускає не лише розбіжність В«ДобраВ» і В«злаВ», але й багатство емоційної сфери, здатність до морального резонансу, до співчуттю і співпереживання. І нарешті, рівень, на якому реалізуються поставлені і прийняті моральні цілі, а правила перетворюються в активну життєву позицію, - це культура поведінки. Культура поведінки характеризує здатність до вибору і до практичної діяльності.

Незалежно від виду юридичної діяльності стрижневим принципом професійної моралі юриста є справедливість. Без цього морального якості діяльність в правовій області втрачає свій сенс. Від юристів вимагаються поряд з цим: об'єктивність, неупередженість, не-залежність, дотримання прав людини і В«презумпції невинуватості В».

Позначені вище принципи займають виключно важливе міс-то в структурі професійної діяльності юриста. Висловлюючи сущ-ність професійної діяльності, ці принципи є стратеги-їй його поведінки. 1

В відміну від норм суспільної моралі, імперативність яких повинна розглядатися з урахуванням конкретних обставин, принципи юридичної етики - справедливість, неупередженість, об'єктивність, незалежність і дотримання прав людини - Виражають безумовні моральні вимоги, слідування яким обов'язково для юриста у всіх ситуаціях.

Чим вище професійне майстерність, тим вище етичні норми, але і чим вище етичні норми, тим вище професійне майстерність юриста.

Від представника права професійна етика вимагає неподкупнос-ти, вірності духу і букві закону, дотримання рівності всіх перед зако-ном. Одним із гуманних принципів права є В«презумпція неви-новності В» - Вимога вважати обвинуваченого невинним до тих пір, поки вина його не доведена судом. Із законністю несумісні порушую-щие норми юридичної етики методи дізнання- використання ано-німних доносів у якості докази проти обвинуваченого, примус до визнання провини погрозами і силою, використання такого вимушеного В«ВизнанняВ» в доказі винності. Від працівника правоохоронні-тільних органів професійна етика вимагає гуманного відношення до правопорушнику, надання йому максимальних можливостей за-щити, використання сили закону не тільки для покарання, але і для пере-виховання злочинця.

Для професії юриста вимоги моралі мають особливий сенс. З пра-восудіем завжди пов'язане уявлення про високоморальн...их принци-пах: справедливості, гуманізмі, чесності, правдивості і т. д.. Профе-нальна мораль не можна, однак, зводити лише до специфічного заломлюючись-нію загальних норм моральності в тій чи іншій діяльності, У будь професійної моралі не може бути якихось особливих моральних норм, які б не витікали із загальних моральних принципів. Так, в якості специфічних норм моралі юриста часто призводять правила про неприпустимість розголошення данних'предварітельного слідства, про ад-вокатской таємниці і т. д., які нібито складають виключення із загальних моральних принципів правдивості і щирості. Слід зауважити, що ці правила є правовими нормами. Правдивість і щирість як моральні принципи не можна розглядати у відриві від громадян-ського боргу, а іноді і правової обов'язки не розголошувати певні відомості. Це стосується державної службової таємниці, а також і визна-діленої таємниці при здійсненні правосуддя. Все це випливає із загальних принципів моралі, а не є виключенням з них. В останні роки юристи стали приділяти велика увага питань моральності як у своїх монографічних роботах, наукових статтях, виступах на конференціях, так і в періодичній друку. Це обумовлено розширенням-ням сфери дії морального фактора в житті суспільства. Однак не-обходимо розділяти юридичну діяльність і діяльність должност-них осіб судочинства. Посадові особи судочинства найбільш гостро відчувають проблеми моральності своєї професії, так як частіше стикаються з нестандартними ситуаціями, ніж інші, а також від-льної за ті чи інші прийняті рішення, бо наслідки залежать від них в більшій мірі. Та й ставки високі. Треба сказати, що культура і етика юристів всіх галузей завжди повинна бути на В«висотіВ». 1

З розуміння сутності професійної моралі випливає вирішення питань про розвиток судової етики, про розширення моральних почав у кримінальному судочинстві. В системі судової етики виділяють загальну і особливу частина. У загальній частині розглядаються: загальні положення про етику і професійної етиці, предмет, методи, система і завдання судової етики, загальне значення і специфіка моральних відносин в судочинстві і виправно-трудовій діяльності. В особливу частину повинні бути включені такі питання, як особливості нравствен-них почав судового розслідування і етики слідчого, особливості моральних почав судового розгляду та етики судді, особеннос-ти моральних почав адвокатської діяльності і етики адвоката, осо-сті моральних почав експертного дослідження і етики експерта, особливості моральних почав виправно-трудовій діяльності виховання експертів, процесами матеріально-правовими науками. Судова сприяти моральному вихованню Зокрема, посадових судочинство. моральних процесуальних норм. Моральні принципи, визначають відносини учасників судочинства, безсумнівно, гарантією прав особистості. Судочинство

Моральні морального істотно моральні вимоги, окремим людей. Тільки моральні цього. Такі перетворюючись визначають поведінку суспільної Моральні відображення в професійної 2.1. Основні принципи професійної

Засновником моральних принципах Федоровича у 1994 році. Пройшовши секретаря Державного прокурорської прихильником необхідним якдоповнення до догматичних положенням кримінальної процесу в надеж-де на то, Що В«зрілий судовий діяч в Хвилини коливання перед тим, якого способу дій треба триматися в тому чи іншому питанні, допом-ніт моральні вказівки, почуті їм з кафедри, і, засоромившись ірж-чини непомітно підкрався рутини, воспрянет духом В».

А. Ф. Коні вважав, що читання подібного курсу сприятиме моральному вдосконаленню майбутніх юристів. Однією з основних його робіт в цій області є стаття В«Моральні початку в кримінальному процесі В». Про те, яке значення надавав А. Ф. Коні цієї роботи, свідчить наступний факт: при виході в світло (вперше вона була опублікована в 1902 році в першому номері В«Журналу Міністерства юстиції В») він звернувся до Л. Н. Толстому з проханням ознайомитися з нею. 1

До жаль, здійснити свій намір - Видати спеціальний курс судової етики-А. Ф. Коні не вдалося. .

На Впродовж тривалого часу рішення насущних проблем, каса-ющіхся судової етики, вважалося неправомірним. Відомо отрицатель-ное Ставлення А. Я. Вишинського до професійної етиці. Протягом десятиліть ігнорувалося рішення етичних питань культури пра-восудія, а також розвитку відповідних дисциплін. В юридичної літературі робилися спроби поставити під сумнів обгрунтований-ність професійної етики та її науковий статус, зокрема, відомого-ний радянський процесуаліст М. С. Строгович писав: В«Концепція судової етики практично означала б допущення порушення моральності в тих чи інших межах під приводом особливостей тих чи інших професії-сій, специфіки тієї чи іншої державної або громадської діяльності В»'. 2

'В даний час ні в кого не викликає сумніви не тільки суще-наленню професійної етики, але й зростання її ролі в регулир-вання різних видів спеціалізованого праці. Постійно розширити-ється коло професій, претендують на власні моральні кодекси, разом з тим зростає прагнення ще більше конкретизувати професійно-ональних норми, кодекси поведінки.

Судова етика вимагає від юриста чесності, справедливості, бескори-значені уважності. Ці моральні якості є першорядним умовою професійного спілкування працівників даної сфери. До со-ужалення, ще нерідко спостерігається порушення моральних норм, що тре-бует посилення соціального контролю, посилення зовнішніх санкцій. 3

Однак яким би не був строгим соціальний контроль, формування зазначених моральних якостей залежить від самої людини, його розуміння високої відповідальності, яка випливає від довіри громадян та госу-дарства, чиниться працівникам правоохоронних органів.

Професійно-моральне свідомість повинна не задаватися ззовні, а бути виразом і узагальненням ідейно-моральної позиції юриста. Використання в корисливих цілях знань, положення, можливостей на-ходиться в повному протиріччі з професійною честю юриста. Від-сюди слід, що вищим судом для тих, кого тягне на шлях вимагач-ства, хабарництва, протекціонізму повинен стати публічний суд честі, що, зрозуміло не скасовує санкції держави. Юридична гро-венность давно висловлюється за систематизацію всієї сукупності мо-ральних імперативів професії. З задоволенням були сприйняті тексти В«Зобов'язань працівника прокуратури В», В«Присяги суддів і народ-них засідателів В», встановлення порядку принесення присяги. Всі це мож-але розглядати в якості визначених кроків на шляху створення ко-дексу честі та гідності юриста. Тут важливо дотримати головне - кодекс повинен бути коротким, чітким, простим для виконання і важким для ^ спотворення його сенсу. Разом з тим . Лаконічність повинна не исклю-чать, а враховувати специфічність юридичної професії і її структуру: 1

одне справу суддя, слідчий, прокурор, а інше - адвокат. Звідси необ-ходимость зробити Кодекс честі юриста з двох частин: загальної та особ-ної. При цьому важливо врахувати весь позитивний досвід, накопичений оте-чественной юридичної наукою.

Введення в Росії з 1994 року суду присяжних засідателів, враховуючи новизну цього судового інституту, вимагає уважного вивчення поло-Жительна досвіду, накопиченого в цій області, як зарубіжного, так і дореволюційної Росії. 2

Друга половина XIX століття, зазначена таким найважливішим подією в правового життя, як Судова реформа 1864 року, відкрила чудову плеяду прогресивних російських юристів - Виразників суспільної со-вести, справжніх гуманістів, володіли енциклопедичної ерудицією, високим професійним рівнем, прекрасною ораторської підготов-кою. Це П. А. Александров, С. А. Андріївський, М. Ф. Громницький, В. П. Гаєвський, Н. П. Карабчевський, А. Ф. Коні, А. В. Лохвицький, Ф. Н. Плевако, В. Д. Спасович, А. І. Урусов і багато інші. 1

Пр...о собі вони з гордістю говорили: В«Ми не шукали хрестів, ми не напів-чалі медалей за хоробрість, але ми дещо зробили, не шкодуючи живота. Ми припали не до вподоби всій фарисейської синагозі, ми стали кісткою в горлі не однієї високопоставленої персоні. Ці особи охоче з'їли б нас, але не лізе - удав В»'. Ці слова належать В. Д. Спасович, який, за оцінкою професора Н. А. Троїцького, « 70-90 роки був чи не найбільшою впливової фігурою в російській судовому світі В» 2 . Йому при-належить Перший в Росії підручник кримінальної права, про яке А. Ф. Ко-ні писав: В«Книга Спасовіча представила собою світле і втішне явле-ня ... Поруч з докладним і яскравим викладом теорії покарання в цій книзі були талановиті сторінки, присвячені загальним положенням уго-ловний права, історії і практичному здійсненню покарання, пів-ні наполегливого призову до справедливості, що складаються з примирення почав чернецький і вільного самовизначення волі, і до відмови від тих каральних заходів, які нелюдські, тому що не необхідні В». 2

Захистивши в 34 роки докторську дисертацію, будучи, по оцінці С. А. Ан-дреевского, В«Королем російської адвокатури В», В. Д. Спасович не шукав грім-ких справ в пошуках слави, а вважав боргом юриста узгоджувати свою позицію з вимогами моральності, тому закономірні його сме-ціле виступ на політичному процесі в захист революціонерів, догляд у 1861 році з Петербурзького університету на знак протесту про-тив розправи над студентами.

За відмова підтримувати обвинувачення за справі В. Засулич був звільнений з прокуратури С. А. Андріївський. Лише завдяки принципом незмінюваність суддів, незважаючи на бажання імператора звільнити непокірного у відставку, зберіг за собою пост голови Петербурзького окружного суду А. Ф. Коні, який виніс виправдувальний пріговор'й0 справі В. Засулич.

Подібних прикладів можна привести безліч, і кожен з них переконливо свідчить про високий цивільному мужність, стійкою моральної позиції цих людей. Тому їх погляди на проблеми доль-ної етики не можна віднести до категорії загальнотеоретичних міркувань. Для них судова мораль - сторінки власної життя, присвяченій вели-кому і шляхетному справі служіння своєму народу в ім'я добра і справедливості. 1

З цієї точки зору вивчення моральних проблем у працях рус-ських юристів кінця XIX - початку XX ст. дає багатий матеріал для роздумів, осмислення моральної позиції юриста в суспільстві.

Велике увагу в працях російських юристів досліджуваного періоду приділено моральної позиції прокурора. І сьогодні повні життя слова А. Ф. Коні, який віддав дев'ять років невпинної праці прокурорської діяль-ності: В«Основними рисами російського типу обвинувача були спокой-ствие, відсутність особистої озлобленості проти під-судимого, охайність прийомів звинувачення, чужа і збудженню пристрастей, і спотворення даних справи, і, нарешті, що вельми важливо, повна відсутність лицедійства в голосі, в жесті і в способі тримати себе на суді В».

Судовий процес, що проходить в умовах гласності, вимагає від його учасників, особливо від прокурора, підтримуючого обвинувачення від імені держави, стриманості, підтягнутості, коректного і ввічливого відношення до кожному, хто постає перед судом і повідомляє небудь відомості. 2

Підтримуючи обвинувачення за справі про клуб В«Червона валетів В», Н. В. Муравйов говорив: В«Не жертви потрібні звинуваченням; воно вимагає, щоб кожен отримав по заслугам, і нехай наважиться будь-хто сказати, що такі вимоги позбавлені підстави. Збройне страшною зброєю правди і очевидності, глибоко переконане в чистоті і правоті свого справи, обвинувачення твердо і впевнено підносить перед вами свій голос: воно знає, що проти нього - Злочин, а за нього - закон, справедливість, моральність, совість і честь В». 1

А. Ф. Коні вважав абсолютно неприпустимими в діяльності путтю-рора підміну об'єктивності при розгляді кримінальної справи помилковим почуттям корпоративної солідарності, виправдання їм упущень поперед-рітельно слідства спотвореним розумінням турботи про благо суспільства, і приводив наступний приклад: В«Товариш прокурор одного з великих поволзьких судів сказав в обвинувальній мови: "Я згоден, що докази, представлені проти підсудних, малі і нікчемні, скажу навіть більше, що будь я разом з вами, панове присяжні, у вашій дорадчій кімнаті, то я, звичайно, як суддя, повинен був би визнати ці доказів В» недостатніми для звинувачення. Але, як представник суспільства і держави, я підтримую тим не менше обвинувачення проти підсудних і грім-ко заявляю, що і в майбутнє час при настільки ж малих доказах я буду складати обвинувальні акти: занадто вже багато крадіжок розвелося в Останнім час, і ми будемо оберігати від них суспільство, засаджуючи в попереднє висновок запідозрених злодіїв-рецидивістів, хоча б і по таким доказам В»*. 2

Прокурор не повинен перетворювати судові дебати в запальності цькування підсудного, порушувати до нього неприязні почуття, представляти справа в односторонньому вигляді, витягуючи з нього тільки обставини, викривають підсудного, перебільшувати значення доказів або важ-ність злочину. Прокурор, виконуючи свій обов'язок, служить суспільству. Але це служіння тільки тоді буде корисним, коли в нього буде внесена сувора Моральна дисципліна і коли інтереси суспільства і людського гідності будуть огороджені з однаковою чуйністю і гідністю.

Про найбільшою моральної відповідальності обвинувача відомий судовий діяч початку XX століття П. С. Пороховщиков (П. Сергійович) в своїй книзі В«Мистецтво промови на суді В» писав: В«Якщо злочин вдосконалення-Шено негідником, обвинувачення може бути суворо, захист залишається піклуватися про пом'якшення відповідальності. Якщо злочинець, хоча б вбивця - Добрий, чесний людина, все труднощі на стороні прокурора. Але в обох випадках оратор, що знаходиться в невигідних умовах, повинен триматися дійсності. Це вкрай важко, особливо для обвинувача. Сказати: так, я знаю, що це хороша людина, впевнений, що, будучи виправданий, він стане піклуватися про дітей убитого, як про власних; я знаю, що каторга не буде для нього великим покаранням, ніж свідомість свого злочину і веч-ні докори совісті; знаю, що вдова убитого простила його, і все-таки вимагаю каторги, - сказати це нелегко. Звинувачувати в такій справі неімовер-але важко, і охоче послухав би всякого, хто міг би навчити мене цьому, але стверджую, що обвинувач повинен визнавати моральні гідний-ства підсудного В». 1

Торкатися зовнішності підсудного або копатися в його минулому, не мали-ющем прямого відношення до розглянутого справі, - це значить зло-вживати своїм становищем. 2

Про наслідки, до яких може привести поспішність у висновках прокурора, може свідчити такий факт з життя А. Ф. Коні. Під час обвинувальної промові він зауважив, що підсудний весь час посміхається. Обурений, А. Ф. Коні звернувся до присяжних, стверджуючи, що злочинець втратив совість: «³н сміється над судом, над вами, панове присяжні засідателі, наді мною; над всім правосуддям В». До підсудному була застосована сувора міра покарання. Але і тут він сміявся. В«Анатолій Федорович, - вигукнув в кулуарах один з його колег, - Як ви могли так вчинити? Адже обвинувачений і не думав сміятися. Він плакав ... В». Чи треба говорити, що цей урок запам'ятався Коні на всю життя. 3

Ставлення до підсудного як до ворога, з яким, риючись в його минулому, можна не. соромитися в прийомах і в підборі доказів, - Вкрай небезпечна позиція обвинувача, граничить і з аморальністю, і з нару-ням закону. М. Ф. Громницький, підтримуючи обвинувачення за справі Дані-лова, говорив: В«Звинувачення має бути щирим і сумлінним, а чи можна назвати сумлінним обвинувачення, коли обвинувач свідомо обходить факти, мовці в користь підсудного?... В». 1

В«Борг кожного прокурора, якому держава довіряє висловити від-носіння суспільства до досконалому злочину, пам'ятати, що як би низько ні впала людина, все ж хоча і занепалий, але наш побратим, що якщо, бути може, і померкла в ньому іскра людського гідності, то ніколи вона не може зовсім згаснути в людині. Без злоби та захоплення судіть це справа, і тоді суд ваш стане судом правди в повному значенні цього слова, коли ви без помилки, наскільки це можливо суду людського, відокремте праве від неправого, істину від брехні, і ми з повагою прекло-німся перед вашим вироком, який би він не був В», - з такими слова-ми звернувся до суду адвокат Превальскій у справі Лібермана.

Обвинувач зобов'язаний побудувати свої взаємини з підсудним так, щоб той, подібно ігумені Митрофанії, міг сказати: В«Прокурор обра-щался зі мною, як людина з серцем, він не дивився на мене як на засуджений-ного, він дивився як на обвинуваченого, який може бути і виправданий В». 2

Говорячи про етику прокурора, неможливо обійти увагою і такий воп-ріс, як гідність прокурора при проголошенні обвинувальної мови. П. С. Пороховщиков писав, що неприпустимо, коли прокурор звертається до присяжних: В«Я клопочу про визнання підсудного винним, я про-шу.у вас обвинувального вироку. Жебрак може просити у імущого про подаяння, закоханий нехай принижено шукає у гарненькій жінки прихильності. Але хіба присяжні засідателі за своєю примхою дарують обвинувачення або відмовляють в ньому? Не може государственнийобвінітель просити про правосуддя. Він вимагає його В» 5 . Від уміння прокурора вести (Дер-жати) себе на процесі, від його загальної і професійної Культури в певної мірі залежить, щоб судовий процес надав Попереджув-дітельного і виховне вплив. Борг честі і гідності путтю-рора всім своїм поведінкою проявляти повагу до суду як до органу правосуддя.

Прокурор Московського окружного суду П. Н. Обнйнскій З обуренням-ем писав, що В«іноді можна бачити такого прокурора, який, виголошуючи обвинувальну мова і вважаючи своє завдання закінченою, демонстративно не слухає захисника або навіть зневажливо висловлює своє відно-шеніе до сказаного захисником. Мова захисника, якою б критичною щодо промови обвинувача вона не була, повинна бути вислухана про-курор зі спокійним гідністю. Прокурор від цього тільки виграє і в очах присяжних засідателів і в очах присутніх в залі В». 1

А. Ф. Коні про цю стороні етики прокурора писав наступне: В«Прокурору не личить забувати, що у захисту, теоретично кажучи, одна спільна з ним мета сприяти, з різних точок зору, суду у з'ясуванні істини доступними людським силам засобами, і що добросовісний-ному виконанню цього обов'язку, хоча б і спрямованої до коливання і спростуванню доводів обвинувача, жодним чином можна відмовити в повазі В». 2

Негативний відношення окремих прокурорів до діяльності захистів-ника Н. П. Карабчевський бачив в тому, що В«захист впускають В»в храм правосуддя, але чи надовго і в який момент? Хіба в самі поховане-ні і важкі для обвинуваченого, а нерідко і для істини моменти, вона не перебуває в жалюгідному становищі оприлюдненого, вигнаного, безсило нудяться-щегося у присінку храму? Її впускають тоді, коли затіяна в глибокій таємниці, зіткана в тиші і виконана в роздумі вся В«ТворчаВ» 'Ра-бота звинувачення по суті В«ГотоваВ» - закінчена абсолютно. Їй наданих Тавлі тільки критикувати або навіть руйнувати це В«творчістьВ», класти свої мазки на закінчену картину, псувати її або рвати полотно, на кото-ром вона намальована, але не робити нічого свого закінченого і цільного. Вона нічого не дає натомість разрушаемого. Розум наш так влаштована, що, подоб-але всій природі, боїться порожнечі. І до захисту пред'являють вимога на зміну разрушаемого створити щось нове, своє позитивне і міцне. Але пред'являти подібна вимога - Значить знущатися над безсиллям сторони в процесі В». 1

Таким чином, в основі негативного відносини прокурора до адвокату завжди лежать почуття аморальні: прагнення будь-якими способу-ми засудити підсудного, захистити честь мундира, бажання підкреслити свою владу, догодити начальству.

Разом з тим адвокат - Не слуга свого клієнта, а перш всього служи-тель правосуддя. Один із славних представників цієї благородної про-Фесс П. А. Александров, про який сучасники говорили, що він зі-єдиного в собі колосальний талант адвоката з безстрашним мужест-вом воїна, презиравшего небезпеки, прямо заявив про це в одній зі своїх промов: В«Я бажав би виконати обов'язок мій не тільки какзащітніка, але і як громадянина, бо немає сумніву, що на нас, як громадських діячах, лежить обов'язок служити не тільки інтересам захищаються нами, але і вносити свою лепту, якщо до того представляється можливість, з питань громадського інтересу В»'.

Характеризуючи загальні моральні принципи, пред'являються до доль-ному діячеві, не можна обійти увагою і таке питання, як повага до оточуючих, учасникам судового процесу. В Зокрема, уміння цінувати і берегти чуже час, який досягається на основі знання матеріалів справи.

М. Ф. Громницький писав: В«Перша, азбучна істина публічного звинуватив-теля - Вивчення справи за попередньою слідству. Вивчення це, бе-зусловно, має бути саме уважне, всебічне, від першої стра-ниці до останньої, без пропуску самої нікчемною паперу з поліцейського, наприклад, дізнання або будь-яких додатків до справи. Самая нікчемна папір може несподівано стати на суді матеріалом в роз'ясненні про-стоятельство справи, може дати вказівку на сильні або слабкі сторони захисту, може дати, нарешті, інше освітлення мають значення у справі фактам В» 2 . 2

Заслуговує увагу рада Ф. Н. Плевако: В«Як це звичайно де-гавкають захисники, я прочитував паперу, розмовляв з підсудним, викликав його на щиру сповідь душі, прислухався до доказів і со-складало собі програму, замітки про що, що і навіщо говорити, обдумував і здогадувався, про що буде говорити прокурор, на що буде особливо ударяти, де в нашому справі буде мати місце гаряча суперечка, і свої думки я тримав про запас, щоб на його слово була відповідь, а на його удар - відображення ... В» 3 . Тобто необхідно відчути матеріали справи, вміти представити собі картину злочину, обстановку, в якій воно скоєно.

Доскональне знання матеріалів справи дозволяє скоротити кількість безцільних питань, що задаються підсудному, потерпілому, свідкам, зосередивши всі зусилля на з'ясуванні істини. 1

Неприпустимо використання судової трибуни для задоволення лич-них амбіцій, бажань В«похизуватисяВ» перед присутніми, Один з адвокатів у справі про вбивство в бійці говорив: В«Бійка, панове присяжних ниє засідателі, є таке стан, суб'єкт якого, виходячи з кордонів дозволеного, здійснює вторгнення в область охоронюваних державою об'єктивних прав особистості, прагнучи порушити цілісність її фізичних покривів повторним порушенням таких прав. Якщо одного з цих елементів творіння яєчних немає в наявності, то ми не маємо юридичної підстави бачити у взаємній колізії субстанцію бійки В». А. Ф. Коні був змушений помітити: В«Господа присяжні засідателі, що таке бійка, я думаю, кожному з вас відомо за власним досвіду з дитинства. Але якщо потрібно в точності її визначити, то дозвольте замість довгої фор-мули захисника сказати, що бійка є такий стан, в якому кожен з учасників завдає і отримує удари В».

В чудовою мови С. А. Андріївського у справі Андреева неожидан-ное крах сімейного благополуччя, коли Сарра Левіна про свою зраді повідомляє чоловікові, порівнюється з землетрусом: В«У житті Андрєєва відбулося щось зразок землетрусу, зовсім як у Помпеї або на Мартініці. Чудовий клімат, всі блага природи, ясне небо. Раптом показується слабкий димок, потім чорні клуби диму, кіптява, гар. Все густіше. Ось вже й сонця не видать. Полетіли... камені. Розливається вогненна лава. Загибель гро-зит звідусіль. Нарешті, несподіваний удар, тріск. І все загинуло В». 1

Порівняння сильне, форма бездоганна, але, на мій погляд, краще б його упустити: воно відразу відривається від дійсності, нагадує, що перед суддями не підсудний, повний горя і відчаю, а його захисник, чаруюче грою старанно відточених слів.

Одним з елементів культури судового діяча є його зовнішній вид. Анатолій Федорович Коні радив; В«Слід одягатися просто і пристойно. У костюмі не має бути нічого химерного і кричущого (Різкі кольори, незвичайний фасон). Брудний, неохайний костюм про-випроваджує неприємне враження. Це важливо пам'ятати, так як психологи-чеський вплив на присутніх починається до мови, з моменту появле-ня перед публікою "В». Це, зрозуміло, відноситься до одязі суддів, народних засідателів, адво-катів, секретарів судебногозаседанія, прокурорських працівників та інших учасників судового процесу. 2

В рівною мірою відносяться і прокуратури, доводиться спілкуватися з первісної слідчого.

Професійна юридична діяльність відрізняється складністю дає можливість істини. У тій чи іншій мірі юридичної діяльності можна виділити наступні соціальна.

В реалізуються відповідні особистісні успішність діяльності.

Діяльність явище. На досягнення відповідними структурами, досягнення забезпечує можливість переходу до досягненню різних діяльності до особистості людини, який мети.

Готовність людини до професійної діяльності у правозастосовчій освітою, включає в себе

Так, прагнення нотаріусом обов'язки злочинів, розслідування кримінальних справ, дослідженню профілактики. знаходиться прагнення до досягнення професійних показати себе боку. До розуміння що стоять перед професійної діяльності, ясне уявлення діяльності уявлення ситуаціях (Наприклад, слідчих здатність дозволяючого фахівця діяльності подолати і суб'єктивні в процесі досягнення професійних Далі в процесі соціальної справедливості і т. п.

Нарешті, виконання професійної особистістю працівника та забезпечуються орієнтацією відбором. Обидва сторін. Професійна орієнтація найбільше професійний вимог даної професії. Професійний роботи. При психологічні в юридичному забезпечують роботі.

особливостей необхідних фахівця.

Вельми перспективний завчасне ознайомлення орієнтація в останні в школі. Уміло робота з професійної призводить до значущості. активності фахівця.

Я виховання і професійні юридичних спеціальностей професійного навчання.

список психологія. юриспруденції діяльності. СПб., 1995.

та юридичної психології. М., 1996.

Коні Вибрані твори. М., 1959.

Ю. В. Державне обвинувачення в умовах судової реформи (процесуальний, тактичний і моральний аспекти): Методичний посібник. М., 1994.

експертизу. М., 1980.

Загальна Під ред. 1998.

психологія. Підручник під ред. Тутушкіной М. К. М.-СПб., 1997.

і соціальна психологія.

1 Юридична психологія.

1 Під ред. 1998.

2 діяльності. СПб., 1995.

1 Коченов М. М. Введення в судово-психологічну експертизу. М., 1980.

1 Під ред. 1998.

1 Юридична психологія.

1 Під ред. 1998.

2 Кореневський Ю. В. Державне обвинувачення в умовах судової реформи (процесуальний, тактичний і моральний аспекти): Методичний посібник. М., 1994.

3 діяльності. СПб., 1995.

1 Коченов М. М. Введення в судово-психологічну експертизу. М., 1980.

1 Еникеев М. І. Основи загальної та юридичної психології. М., 1996.

1 Під ред. 1998.

1 Під ред. 1998.

1 Юридична психологія.

2 Коченов М. М. Введення в судово-психологічну експертизу. М., 1980.

1 Яковлєв А. М. Злочинність і соціальна психологія. М., 1971.

2 Еникеев М. І. Основи загальної та юридичної психології. М., 1996.

3 Кореневський Ю. В. Державне обвинувачення в умовах судової реформи (процесуальний, тактичний і моральний аспекти): Методичний посібник. М., 1994.

1 Яковлєв А. М. Злочинність і соціальна психологія. М., 1971.

2 Коченов М. М. Введення в судово-психологічну експертизу. М., 1980.

1 Кореневський Ю. В. Державне обвинувачення в умовах судовоїорми (процесуальний, тактичний і моральний аспекти): Методичний посібник. М., 1994.

2 Коченов М. М. Введення в судово-психологічну експертизу. М., 1980.

1 Практична психологія. Підручник під ред. Тутушкіной М. К. М.-СПб., 1997.

2 Коченов М. М. Введення в судово-психологічну експертизу. М., 1980.

1 Кореневський Ю. В. Державне обвинувачення в умовах судової реформи (процесуальний, тактичний і моральний аспекти): Методичний посібник. М., 1994.

2 Коні А. Ф. Прийоми і завдання звинувачення// Вибрані твори. М., 1959.

1 Практична психологія. Підручник під ред. Тутушкіной М. К. М.-СПб., 1997.

2 Яковлєв А. М. Злочинність і соціальна психологія. М., 1971.

3 Яковлєв А. М. Злочинність і соціальна психологія. М., 1971.

1 Практична психологія. Підручник під ред. Тутушкіной М. К. М.-СПб., 1997.

2 Кореневський Ю. В. Державне обвинувачення в умовах судової реформи (процесуальний, тактичний і моральний аспекти): Методичний посібник. М., 1994.

1 Яковлєв А. М. Злочинність і соціальна психологія. М., 1971.

2 Коні А. Ф. Прийоми і завдання звинувачення// Вибрані твори. М., 1959.

1 Яковлєв А. М. Злочинність і соціальна психологія. М., 1971.

2 Кореневський Ю. В. Державне обвинувачення в умовах судової реформи (процесуальний, тактичний і моральний аспекти): Методичний посібник. М., 1994.

1 Практична психологія. Підручник під ред. Тутушкіной М. К. М.-СПб., 1997.

1 Еникеев М. І. Основи загальної та юридичної психології. М., 1996.

2 Практична психологія. Підручник під ред. Тутушкіной М. К. М.-СПб., 1997.

1 Яковлєв А. М. Злочинність і соціальна психологія. М., 1971.