Психолінгвістика

Введення

I. Психолінгвістика як наука

1). Об'єкт психолінгвістики

2). Предмет психолінгвістики.

3). Методи психолінгвістики.

4). Сутність психолінгвістики.

II. З історії виникнення та розвитку психолінгвістики.

III. Психолінгвістика і мовознавство

Висновок

Література

Введення

Різноманіття функцій мови в суспільстві і тісний характер його зв'язку з мисленням і з психічною діяльністю людини робить дуже гнучким взаємодія мовознавства з відповідними соціальними та психологічними науками. Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, що вже в XIX столітті викликало впровадження психологічних методів та ідей в мовознавство. Так з'явилося психологічний напрям в науці про мову. У 50-х роках XX століття утворилася нова прикордонна з мовознавством наука-психолінгвістика.

Вона виникла у зв'язку з необхідністю дати теоретичне осмислення ряду практичних завдань, для вирішення яких чисто лінгвістичний підхід, пов'язаний передусім з аналізом тексту, а не говорить людини, виявився недостатнім. Наприклад, у навчанні рідного, а особливо - іноземної мови; у сфері мовного виховання дошкільнят та логопедії; в проблемах мовної дії (особливо - в пропаганді і діяльності засобів масової інформації); у судовій психології та криміналістиці. Крім того, необхідна психолінгвістика, наприклад, для розпізнання людей за особливостями їхньої мови, для вирішення проблем машинного перекладу, мовного введення інформації в комп'ютер і, відповідно, ця наука тісно стикається з інформатикою.

Саме ці прикладні завдання послужили безпосереднім поштовхом до виникнення психолінгвістики і до виділенню її в самостійну наукову область.

I. Психолінгвістика як наука

психолінгвістики не слід розглядати як частково лінгвістику і почасти - психологію. Це комплексна наука, яка відноситься до дисциплін лінгвістичним, оскільки вивчає мову, і до дисциплін психологічним, оскільки вивчає його в певному аспекті - як психічний феномен. А раз мова - це знакова система, що обслуговує соціум, то психолінгвістика входить і в коло дисциплін, вивчають соціальні комунікації, в тому числі оформлення і передачу знань.

1). Об'єкт психолінгвістики

Об'єкт психолінгвістики в різних її школах і напрямках визначається по-різному. Але практично у всіх визначеннях представлені такі характеристики, як процесуальність, суб'єкт, об'єкт і адресат мовлення, мета, мотив або потребу, зміст мовного спілкування, мовні засоби.

Зупинимося на визначенні об'єкта психолінгвістики, наведеному А.А. Леонтьєвим:

В« Об'єктом психолінгвістики ... завжди є сукупність мовних подій або мовних ситуацій В»[Леонтьев, 1999, 16].

Цей об'єкт психолінгвістики збігається з об'єктом лінгвістики та інших споріднених В«речеведческіміВ» наук.

2). Предмет психолінгвістики.

Розуміння предмета психолінгвістики зазнало еволюцію: від трактування його тільки як відносини мовця і слухача до структури повідомлення, до співвіднесення його з тричленної теорією мовленнєвої діяльності (мовна здатність - мовна діяльність - мову).

З плином часу в науці змінювалися як розуміння мовної діяльності, так і трактування самої мови, що породило масу різноманітних визначень предмета психолінгвістики.

В«ПримиритиВ» різні точки зору здатне, на наш погляд, найбільш сучасне визначення, дане А.А. Леонтьєвим:

В« Предметом психолінгвістики є співвідношення особистості зі структурою та функціями мовленнєвої діяльності, з одного боку, і мовою як головною В«утворюючоїВ» образу світу людини, з іншого В»[Леонтьев, 1999, 19].

3). Методи психолінгвістики.

Свої методи психолінгвістика насамперед успадкувала з психології. У першу чергу це експериментальні методи. Крім того, в психолінгвістиці часто використовується метод спостереження і самоспостереження. Із загального мовознавства в психолингвистику В«прийшовВ» метод лінгвістичного експерименту.

Експеримент, традиційно вважається самим об'єктивним дослідним методом, в психолінгвістиці має свою специфіку. У психолінгвістиці частка прямих експериментальних методик (коли реєстровані зміни безпосередньо відображають досліджуваний феномен), невелика. Зате поширені так звані непрямі методики, де висновки робляться опосередковано, що знижує ефективність експерименту.

З В«ПрямихВ» методик найбільш часто застосовується методика В«семантичного шкалювання В», при якій випробуваний повинен розмістити певний об'єкт на градуйованою шкалою, керуючись власними уявленнями.

Крім того, в психолінгвістики широко застосовуються різноманітні асоціативні методики.

При використанні як прямих, так і непрямих методик виникає проблема інтерпретації результату. Найбільш достовірні результати дає застосування поєднання або В«батареїВ» методик, спрямованих на вивчення одного й того ж явища. Так, наприклад, Л.В. Цукровий рекомендує В«... використовувати різні експериментальні методики і потім зіставляти отримані дані В»[Цукровий, 1989, 89].

Лінгвістичний експеримент , застосовуваний і в психолінгвістиці, розробив Л.В. Щерба. Для разгранічененія лінгвістичного та психолінгвістичного експериментів необхідно визначити, яка саме модель перевіряється. Якщо це модель мовного стандарту, то експеримент лінгвістичний. Якщо ж експериментальним способом перевіряється достовірність моделі мовної здатності або мовної діяльності, то це психолінгвістичний експеримент.

Від вищеописаних відрізняється формуючий експеримент , при якому вивчається не функціонування певної мовної здібності, а її формування.

Примітно, що спостерігається деякий розрив між психолінгвістичних теоріями, націленими на опис того, як ми говоримо і розуміємо мова, і по необхідності спрощеними спробами експериментальної перевірки цих теорій, тому жива мова завжди виявляється незмірно складніше і не вкладається в будь строгі універсальні рамки.

4). Сутність психолінгвістики.

Таким чином, психолінгвістика - Це наука про закономірності породження і сприйняття мовних висловлювань. Вона вивчає процеси мовотворення, а також сприйняття та формування мови в їх співвіднесеності з системою мови. Психолінгвістика по предмету дослідження близька до лінгвістики, а за методами дослідження ближче до психології.

Психолінгвістика як область лінгвістики вивчає мову передусім як феномен психіки. З точки зору психолінгвістики, мова існує в тій мірі, в якій існує внутрішній світ мовця і слухаючого, пише і читає. Тому психолінгвістика не займається вивченням В«мертвихВ» мов - таких, як старослов'янська або грецька, де нам доступні лише тексти, але не психічні світи їхніх творців.

В Останніми роками поширення набула точка зору, згідно з якою дослідники вважають продуктивним розглядати психолингвистику не як науку зі своїм предметом і методами, а як особливий ракурс , в якому вивчаються мова, мова, комунікація та пізнавальні процеси. Цей ракурс викликав до життя безліч дослідницьких програм, різнорідних по цілям, теоретичним передумовам і методам. Ці програми носять насамперед прикладний характер.

II. З історії виникнення та розвитку психолінгвістики.

Власне термін В«ПсихолінгвістикаВ» увійшов у науковий обіг з 1954 року, після того, як в США була опублікована однойменна колективна робота під редакцією Ч.Е. Осгуда і Т.А. Себеока. Але ідеї, близькі до проблем психолінгвістики, виникли і розвивалися значно раніше. Можна вважати, що психолінгвістичний ракурс вивчення мови і мовлення фактично існував задовго до того, як група американських учених ввела в ужиток термін В«ПсихолінгвістикаВ».

Предтечею психолінгвістики А.А. Леонтьєв називає німецького філософа і лінгвіста Вільгельма фон Гумбольдта, так як саме йому належить В«ідея мовної діяльності і розумі...ння мови як сполучної ланки між соціумом (В«ГромадськістюВ») і людиною В»[Леонтьев, 1999, 26].

Так, ще в XIX в. В. фон Гумбольдт приписував мови найважливішу роль в В«МировиденииВ», тобто в структуруванні суб'єктом надходить із зовнішнього середовища інформації. Аналогічний підхід виявляється в роботах російського філолога XIX в. О. О. Потебні, в тому числі - в його вченні про В«внутрішню формуВ» слова. Саме це поняття знаходить зміст тільки за умови його психологічної інтерпретації.

Вітчизняна традиція психолінгвістичного підходу до феномену мови сходить до І.А. Бодуен-де-Куртене (1845-1929), російського та польського лінгвістові, засновнику Казанської школи мовознавства. Саме Бодуен говорив про мову як про В«психо-соціальної сутностіВ», а лінгвістику пропонував рахувати серед наук В«психолого-соціологічнихВ». Учні Бодуена - В.А.Богородіцкій і Л.В.Щерба регулярно використовували експериментальні методи для вивчення мовленнєвої діяльності. Зрозуміло, Щерба не говорив про психолінгвістиці, адже цей термін у вітчизняному мовознавстві закріпився лише після появи в 1967 році монографії А. А. Леонтьєва з такою назвою. Однак саме у відомій статті Щерби В« Про трояку аспекті мовних явищ і про експеримент в мовознавстві В» вже містяться центральні для сучасної психолінгвістики ідеї: акцент на вивченні реальних процесів говоріння і слухання; розуміння живої розмовної мови як особливої вЂ‹вЂ‹системи і, нарешті, особливе місце, відведене Щербою лінгвістичного експерименту.

У Радянській Росії розвиток власне психолінгвістики почалося з середини 60-х років ХХ століття, перш всього в Інституті мовознавства АН СРСР (Москва), робота велася також в інститутах інших міст країни.

Кожні 2-3 роки проводилися всесоюзні симпозіуми з психолінгвістики. Радянська психолінгвістика спиралася на матеріалістичну психологію школи Л.С Виготського (насамперед на поняття діяльності) і на лінгвістичне спадщина Л.В. Щерби та його школи, в особливості на його трактування активної граматики.

Розглядаючи психолингвистику як одну з дочірніх областей розробленої А.Н. Леонтьєвим психологічної теорії діяльності, московська психолінгвістична школа довгий час називала психолінгвістику "теорією мовленнєвої діяльності", вживаючи паралельно і термін "психолінгвістика".

З кінця 1970-х років проблемне поле психолінгвістики розвивалося під впливом стану справ як усередині лінгвістики, так і в науках, з часом стали для лінгвістики - а тим самим і для психолінгвістики - суміжними. Це перш за все комплекс наук про знання як таких і про характер і динаміку пізнавальних (Когнітивних) процесів.

Для більшості американських та англомовних психолінгвістів (за освітою, як правило, психологів) в якості еталонної науки про мову зазвичай виступає найбільш впливова у США лінгвістична теорія - генеративна граматика Н. Хомського в різних її варіантах. Відповідно, психолінгвістика в американської традиції зосереджена на спробах перевірити, якою мірою психологічні гіпотези, засновані на ідеях Хомського, відповідають спостережуваному мовному поведінці. З цих позицій одні автори розглядають мова дитини, інші - роль мови в соціальних взаємодіях, треті - взаємозв'язок мови і пізнавальних процесів.

Французькі психолінгвісти, як правило, є послідовниками швейцарського психолога Жана Піаже (1896-1980). Тому переважною областю їх інтересів є процес формування мови у дитини і роль мови в розвитку інтелекту і пізнавальних процесів.

Розвинувшись на основі різних напрямків псіхологістіческого мовознавства, психолінгвістика засвоїла його інтерес до людини як носія мови і прагнення розглядати мову як динамічну систему мовленнєвої діяльності (мовної поведінки) людини.

III. Психолінгвістика і мовознавство

Мовознавство (лінгвістика) традиційно розуміється як наука про мову як засіб спілкування. При цьому її предмет, як правило, чітко не визначається. Очевидно, що об'єктом лінгвістики є мовна діяльність (мовленнєві акти, мовленнєві реакції). Але лінгвіст виділяє в ній то загальне , що є в організації якої промови будь-якої людини в будь ситуації, ті кошти, без яких взагалі неможливо охарактеризувати внутрішню будову мовного потоку. Предметом лінгвістики є система мовних засобів, використовуваних в мовному спілкуванні (Комунікації).

Як вже було сказано вище, по своєму предмету психолінгвістика надзвичайно близька до лінгвістики (Мовознавства).

Головні тенденції у розвитку сучасного мовознавства цілком порівнянні з тенденціями розвитку психолінгвістики і зводяться до наступних.

перше, змінилося саме розуміння мови. Якщо раніше в центрі інтересів лінгвіста стояли самі мовні засоби (Фонетичні, граматичні, лексичні), то тепер ясно усвідомлено, що всі ці мовні засоби суть тільки формальні оператори, за допомогою яких людина здійснює процес спілкування. Але саме це поняття значення виходить за межі спілкування - це і основна когнітивна (пізнавальна) одиниця, формує образ світу людини і в цій якості входить до складу різного роду когнітивних схем, еталонних образів типових когнітивних ситуацій і т.д. Таким чином, значення , колишнє раніше одним з багатьох понять лінгвістики, все більше перетворюється на основне, ключове її поняття.

Відповідно і психолінгвістика все більше перетворюється на "психосемантики" в широкому сенсі слова.

друге, лінгвістики останніх десятиліть все більшу увагу приділяє вивченню тексту .

І психолінгвістика все більше цікавиться саме текстами, їх специфічною структурою, варіантність, функціональною спеціалізацією.

Таким чином, очевидно, що психолінгвістика має найбільш тісні зв'язки із загальним мовознавством (загальною лінгвістикою). Крім того, вона постійно взаємодіє з соціолінгвістики, етнолінгвістика та прикладної лінгвістикою, в останні роки - в особливості з лінгвістикою комп'ютерної.

Надзвичайна близькість психолінгвістики та мовознавства створює проблему розмежування психолінгвістичних та мовних одиниць. Одиниця лінгвістична - це В«елемент науково-теоретичної побудови або лінгвістичного моделювання В»[Ахманова, 1966, 146]. Мовні одиниці - насамперед інваріанти різних моделей опису мови, вони співвідносяться з мовою, мовним стандартом, нормою.

Психолингвистические ж одиниці - це В«мовні дії і операції, що знаходяться один з одним в ієрархічних відносинах В»[Леонтьев, 1999, 56]. Психолингвистические одиниці співвіднесені з мовленнєвою діяльністю.

Крім того, психолінгвістика розглядає набагато більше число взаємопов'язаних чинників розвитку і функціонування мови, ніж "класичне" загальне мовознавство. І тим самим психолінгвістика у порівнянні з ним значно розширює предмет свого дослідження, в чому і полягає головна відмінність психолінгвістики від класичного мовознавства.

Висновок

Наукою з чітко окресленими кордонами психолінгвістика не стала і до теперішнього часу, так що дати вичерпну відповідь на запитання, які аспекти мови і мовлення ця наука вивчає і якими методами з цією метою користується, навряд чи можливо.

Для підтвердження цього достатньо відкрити будь-який підручник з психолінгвістики. В відміну від підручника з лінгвістики, де обов'язково буде говоритися про фонетиці, лексиці, граматиці і т.п., або підручника з психології, де неодмінно будуть висвітлюватися проблеми сприйняття, пам'яті та емоцій, зміст навчального посібника з психолінгвістики у вирішальній мірі визначається тим, в який науковій та культурній традиції написаний даний підручник.

З позицій європейської (в тому числі вітчизняної) гуманітарної традиції можна охарактеризувати сферу інтересів психолінгвістики, описавши спершу підхід, який чужий вивчення психіки. Це розуміння мови як В«системи чистих відносин В», де мова в дослідницьких цілях відчужується від психіки носія.

Психолінгвістика ж спочатку орієнтована на вивчення реальн...их процесів говоріння і розуміння, на В«людину в мовіВ» (вираз французького лінгвіста Е.Бенвеніста).

В останні три десятиліття, особливо в останні 10-15 років, в "традиційній" лінгвістичної середовищі помітно зростає інтерес до психолінгвістичної проблематиці. Не випадково з 1985 року в офіційній номенклатурі лінгвістичних спеціальностей, затвердженої Вищою атестаційною комісією, є спеціальність, визначена як "загальне мовознавство, соціолінгвістика, психолінгвістика ". Психолінгвістика стає наукою все більш популярною серед дослідників.

Багато лінгвісти, вичерпавши можливості традиційних підходів до вивчення мови, саме в психолінгвістиці шукають відповіді на хвилюючі їх питання.

Зараз багато дослідники (наприклад, А.А. Залевська) пишуть про необхідність комплексного підходу до дослідження закономірностей функціонування мовного механізму людини. При його вивченні дослідник демонструє очевидні переваги виходу за рамки лінгвістики і використання досягнень суміжних наук, зокрема - психолінгвістики.

Глобалізація світових культурних процесів, масові міграції та розширення ареалів регулярного взаємопроникнення різних мов і культур (мультикультуралізм), поява світових комп'ютерних мереж - ці чинники надали особливої вЂ‹вЂ‹ваги дослідженням процесів і механізмів оволодіння чужою мовою.

Всі перераховані моменти суттєво розширили уявлення про галузях знання, дослідницькі інтереси яких перетинаються з психолингвистикой. Дана наука активно розвивається і є досить перспективною.

Література

1. Ахманова О.С. Словник лінгвістичних термінів. М., В«Рад. Енциклопедія В», 1966.

2. Залевська А.А. Про Комплексний підхід до дослідження закономірностей функціонування мовного механізму людини// Сервер дистанційного навчання психолінгвістиці www.csa.ru

3. Леонтьєв А.А. Основи психолінгвістики. М.: "Сенс", 1999.

4. Леонтьєв А.А. Психолінгвістика і проблема функціональних одиниць мови// Питання теорії мови в сучасній зарубіжній лінгвістиці. М., 1961.

5. Леонтьєв А.А. Психолінгвістика. Л., 1967.

6. Леонтьєв А.А. Мова, мова, мовна діяльність. М., 1969.

7. Цукровий Л.В. Введення в психолингвистику: Курс лекцій. - Л.: Вид-во Ленінгр. ун-ту., 1989.