Главная > Право, юриспруденция > Європейський ордер на арешт. Практика екстрадиції
Європейський ордер на арешт. Практика екстрадиції24-01-2012, 18:24. Разместил: tester2 |
|
Введення В рамках діяльності Ради Європи велике має закріплення механізму співробітництва держав по боротьбі зі злочинністю, в рамках якого прийнятий комплекс конвенцій, що регулюють надання правової допомоги у кримінальних справах, питання видачі злочинців; проведена кодифікація окремих транснаціональних злочинів; створений цілий ряд робочих органів. А.Р. Каюмова відзначає, що досвід такої організації, як Європейський союз, надзвичайно важливий для побудови ефективної системи антикримінальних заходів, оскільки інтеграційні процеси саме в рамках даного утворення дозволяють говорити про створення єдиного В«європейського простору свободи, безпеки та правосуддя В». В«Створені в ЄС механізми представляють досить просунутий рівень взаємодії держав і можуть слугувати моделлю для інших європейських держав і субрегіональних об'єднань В»[1] . Процедура екстрадиції в рамках європейського законодавства переживає етап реформи, яка почалася давно і в даний час завершилася появою нового інституту - європейського ордера на арешт. 13 червня 2002 було прийнято рамкове рішення Ради Європейського Союзу В«Про європейському ордері на арешт і процедури передачі осіб між державами-членами В». Це рішення є результатом довгої роботи, проведеної за підсумками позачергового саміту Європейського Союзу в м. Тампере (Фінляндія) 15-16 жовтня 1999 року, який прийняв концепцію взаємного визнання державами-членами Європейського Союзу судових рішень. [2] Існуюча досі екстрадиція традиційно представляла собою ризиковану й важку процедуру. Ризиковану в тому, що в неї залучені не тільки правові інстанції відповідних держав, а й органи виконавчої влади. Важку тому, що сама процедура містить велику кількість умов, що сильно ускладнює механізм екстрадиції. Це обставина призводило до того, що на практиці судові влади використовували для передачі осіб способи, часто посягають на права особистості, наприклад, безпосередню передачу особи або її затримання без застосування процедури екстрадиції. Крім того, при цьому виникає різниця в часі між процедурою самої екстрадиції і часом на врегулювання всіх юридичних формальностей, що найбільше завдає шкоди інтересам видаваного особи. 1. Співпраця держав - членів Європейського Союзу по боротьбі зі злочинністю Відомо, що боротьба зі злочинністю сьогодні є одним з пріоритетних напрямків інтеграційної політики держав - членів Європейського союзу, проте ті механізми, які існують в рамках даної організації, складалися поступово. Прийняття в Римі в 1957 р. Договору про ЄЕС і усунення між державами-членами перешкод вільному переміщенню осіб стало причиною зростання транснаціональної злочинності. У цих умовах виникла об'єктивна необхідність розширення співробітництва країн Співтовариства на сферу внутрішніх справ і правосуддя. Початок такому співробітництву було покладено в 1975 р. створенням міжурядової групи Треві (TREVI - terrorism, radicalism, extremism, violence international - Тероризм, радикалізм, екстремізм, насильство) у складі міністрів внутрішніх справ держав-членів. Основною функцією групи спочатку стала боротьба з міжнародним тероризмом, проте згодом її діяльність була розширена на такі напрямки, як запобігання нелегальній торгівлі наркотиками та незаконної імміграції. В 1985 р. в Шенгені між Німеччиною, Францією, Бельгією, Нідерландами та Люксембургом була підписана Угода [3] , Головне призначення якого - полегшення проходження особами паспортного і митного контролю на кордонах між державами (аж до повного скасування) шляхом взаємного визнання візи однієї держави Співтовариств на території іншої. В 1990 р. ці ж держави підписали Конвенцію про застосування Шенгенської угоди, яка визначає порядок реалізації вільного пересування осіб. Для того щоб відміна контролю на внутрішніх кордонах держав не сприяла зростання злочинності, договори передбачали ряд положень про співпрацю в правоохоронній галузі, зокрема питання здійснення переслідування злочинців на території інших учасників угод, надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах, включаючи видачу злочинців, створення міждержавної інформаційної системи, що містить необхідну інформацію про розшукуваних злочинців. В 1989 р. був створений Європейський Комітет по боротьбі з наркотиками, основне призначення якого - координація діяльності держав-членів у протидію даному злочину. Основою для становлення обов'язкового співробітництва держав у сфері правосуддя та внутрішніх справ став Маастрихтський договір 1992 р. З моменту прийняття Договору про Європейський Союз питання спільної боротьби з злочинністю держав-членів стали невід'ємною частиною діяльності організації, і ця форма співпраці отримала назву третьої В«опориВ» ЄС - співпраця у сфері правосуддя і внутрішніх справ. Розділ VI Договору визначив наступні напрямки співробітництва: надання притулку, порядок перетину зовнішніх кордонів держав-членів та прикордонний контроль, митне співробітництво, імміграційна політика; надання правової допомоги у кримінальних справах; поліцейське співробітництво. Закріпивши зобов'язання держав - членів ЄС для координації своїх дій в зазначених сферах, Маастрихтський договір разом з тим обмежив до мінімуму можливість втручання інститутів ЄС в дані напрямки співпраці. У цьому зв'язку протягом ряду років після набуття чинності Договору інститути ЄС наполегливо домагалися передачі частини повноважень держав Європейської спільноти. В першу чергу ці повноваження повинні були стосуватися імміграційної політики (в тому числі надання політичного притулку) та прикордонного контролю, що було обумовлено майбутнім розширенням Євросоюзу. Приєднання до організації нових держав могло негативно позначитися на стані злочинності на європейському просторі, підвищивши вірогідність зростання незаконної імміграції, торгівлі наркотиками, актів тероризму та інших злочинів. Ця проблема стала предметом обговорення на Міжурядової конференції, проходила в 1996 - 1997 рр.. Одним з її результатів стала реформа третього В«ОпориВ» в рамках Амстердамського договору. Амстердамський договір 1997 р. зробив корінний перегляд спільної кримінальної політики, яка стала іменуватися як співробітництво поліцій і судових органів в кримінально-правовій сфері. До компетенції Співтовариства були віднесені такі питання, як надання політичного притулку, імміграція, охорона зовнішніх кордонів Союзу. Європейський союз отримав також законодавчі повноваження, які стали реалізовуватися за допомогою видання юридично обов'язкових актів Радою (рамкових рішень та рішень). Для прийняття таких актів Радою введено кваліфіковане більшість голосів, а для набрання чинності конвенцій достатньо згоди більшості держав. З метою визначення правомірності прийняття актів був введений судовий контроль, здійснюваний Європейським судом. Крім того, до Договором було докладено Протокол про інтеграцію Шенгенських угод у право Співтовариств та Протокол про порядок надання політичного притулку в ЄС громадянам держав - членів Союзу. Таким чином, пріоритетним завданням Європейського союзу стало встановлення В«європейського простору свободи, безпеки і правосуддя В»(ст. 29 Договору про Європейський Союз). В Відповідно до Конституційним договором ЄС, проведення загальної кримінальної політики залишається в сфері спільної компетенції організації та держав-членів. Цій області співпраці присвячений розділ IV документа В«Простір свободи, безпеки і правосуддяВ». Розділ складається з п'яти частин: В«Основні положенняВ», В«Політика в галузі прикордонного контролю, притулку та імміграції В»,В« Співпраця судових органів у цивільних справах В», В«Співпраця судових органів у кримінальних справахВ», В«Поліцейське співпраця В». Конституція свідчить, що метою Союзу є формування простору свободи, безпеки та ...правосуддя на основі різних правових традицій і систем держав-членів. Він повинен забезпечувати відсутність внутрішніх кордонів і проводити спільну політику в області надання притулку, імміграції та прикордонного контролю, засновану на солідарності держав. Крім того, Союз буде забезпечувати високий рівень безпеки за допомогою профілактики і боротьби зі злочинністю, расизмом і ксенофобією, координувати співпрацю поліцейських і судових органів, сприятиме зближенню національних кримінальних законів та розвитку правосуддя на основі взаємного визнання судових рішень по цивільних і кримінальних справах (Art. III-158). Акти у формі європейських законів та рамкових законів у сфері судового і поліцейського співпраці будуть прийматися Радою за ініціативою Комісії або за пропозицією чверті членів ЄС (Art. III-165). У рамкових законах Рада може встановлювати ознаки складів злочинів для гармонізації національних кримінальних законодавств. До таких злочинів Конституція віднесла: тероризм, торгівлю людьми, особливо жінками і дітьми, незаконний обіг наркотиків, фальшивомонетництво, корупцію, легалізацію злочинних доходів, комп'ютерні злочини і організовану злочинність. Даний перелік може бути розширений на основі рішення Ради (Art. III-172). Конституція детально визначає правовий статус Європолу та Євроюсту, а також передбачає можливість установи за допомогою рішення Ради Офісу Європейського Прокурора (Art. III-175). Згідно статті 29 Амстердамського договору забезпечення безпеки громадян Європейського союзу в рамках В«простору свободи, безпеки та правопорядкуВ» досягається за допомогою трьох основних інструментів: - співпраці поліцейських сил, митних та інших компетентних органів держав-членів як безпосередньо, так і в рамках Європейського поліцейського відомства; - співробітництва між судовими та іншими компетентними органами держав-членів; - зближення норм кримінального законодавства держав-членів. Правову основу реалізації зазначених напрямків співпраці утворюють різні по своєю юридичною природою норми. Оскільки аж до 1999 р. (набуття чинності Амстердамського договору) кримінально-правова діяльність більшою мірою ставилася до сфери внутрішніх справ держав-членів, їх взаємини в даній області регулювалися за допомогою різних угод, що володіють всіма ознаками міжнародних договорів. Прикладом таких багатосторонніх угод в рамках Європейського союзу є: Конвенція про гармонізацію політики в області надання політичного притулку 1990 р., Конвенція про Європолі 1995 р., Шенгенські угоди до їх включення в правову систему ЄС, Конвенція про боротьбу з корупцією, яка зачіпає посадових осіб Європейських Співтовариств або посадових осіб держав - членів Європейського союзу 1997 р.; Конвенція про взаємну правову допомогу у кримінальних справах між державами - членами ЄС 2000 р. і інші. Конвенції, укладаються державами-членами у сфері загальної кримінальної політики, є обов'язковими для учасників, проте не імплементуються автоматично під внутрішньодержавне законодавство, не мають прямої дії і не підлягають безпосередньому застосуванню судами при розгляді конкретних справ. Після закріплення за Європейським союзом законодавчих повноважень в рамках третьої В«ОпориВ» Рада ЄС отримав можливість використовувати В«різні форми і процедури, сприяють досягненню цілей Союзу В»(ст. 34). Серед них: узгодження спільних позицій, прийняття рамкових рішень з метою зближення національних законодавств і рішень з інших питань, розробка конвенцій в цілях рекомендації державам для прийняття. Основне значення для забезпечення правового регулювання загальної кримінальної політики мають рішення і рамкові рішення, що видаються Радою. Рамкові рішення спрямовані насамперед на гармонізацію кримінальних законодавств держав і являють собою деякого роду правові стандарти, які обов'язкові для держав-членів у тому, що стосується результатів, однак не є актами прямої дії і залишають за національними властями право вибору форм і методів реалізації закріплених положень. Рішення Ради є обов'язковими і також не мають прямої дії. Крім того, оскільки ряд питань у сфері проведення загальної кримінальної політики перебуває у віданні Союзу (імміграційна політика), Рада може приймати також директиви, які за своїми юридичними властивостями близькі рамковим рішенням, однак приймаються не в рамках третьої, а в рамках першої В«опориВ» ЄС. В Останнім часом характерне прийняття Радою ЄС ряду вищевказаних актів, спрямованих на гармонізацію національних кримінальних законодавств у частині криміналізації і забезпечення відповідальності за вчинення злочинів, представляють особливу загрозу розвитку Союзу. Серед них: рамкову рішення В«Про посилення захисту від фальшивомонетництва у зв'язку з введенням євро за допомогою заходів кримінальної відповідальності і інших санкцій В»від 29 травня 2000 р., рамкову рішення В«Про відмивання грошей, ідентифікації, виявленні, заморожуванні або арешт та конфіскацію знарядь вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності В»від 26 червня 2001 р., Директива В«Про встановлення визначення для допомоги незаконному в'їзду, транзиту і перебуванню В»від 28 листопада 2002 р., рамкову рішення В«Про підвищення стандартів кримінальної відповідальності з метою покарання за допомога незаконному в'їзду, транзиту і перебуванню В»від 28 листопада 2002 р., рамкову рішення В«Про боротьбу з тероризмомВ» від 13 червня 2002 р. та інші. Як правило, приймаються Радою акти в кримінально-правовій сфері містять наступні аспекти: - проголошення певного діяння в якості злочинного на території Союзу і встановлення ознак складів злочинів; - встановлення видів і розмірів покарань для фізичних осіб; - перелік обтяжуючих та пом'якшуючих обставин; - підстави і заходи відповідальності для юридичних осіб; - порядок здійснення юрисдикції та кримінального переслідування; - вказівка ​​на термін імплементації. Поліцейське співробітництво держав - членів Європейського союзу складається перш за все в рамках такої організації, як Європейське поліцейське відомство, або Європол. Європейська поліція створена на основі Конвенції про Європолі 1995 р., визначальною основні завдання та напрямки її діяльності. Конвенція набула в силу 1 жовтня 1998 р., після чого був прийнятий ще ряд документів, регламентують статус організації та її співробітників. Метою Європолу є підвищення ефективності діяльності відповідних компетентних органів влади держав - членів ЄС і зміцнення співробітництва з ними в боротьбі з особливо небезпечними формами міжнародної злочинності в тому випадку, якщо є факти, що вказують на те, що були задіяні структури організованої злочинності або злочин зачіпає інтереси двох і більше держав-членів. Для досягнення поставленої мети організація проводить збір і аналіз інформації, наданої національними правоохоронними органами, а також її поширення за допомогою спеціальних засобів, включаючи комп'ютеризовану систему. Європол займає особливе положення в організаційному механізмі Європейського Союзу. Незважаючи на те що це самостійна міжнародна організація, її автономія тим не менш носить обмежений характер. Великий вплив на формування правового статусу Європолу надає Рада ЄС, який за допомогою своїх рішень може вносити зміни в визначення злочинів, що містяться в установчої конвенції, розширювати предметну компетенцію організації, затверджує бюджет, призначає і може звільняти з посади Директора Європолу та його заступників, регулює порядок міжнародних зв'язків. Сфера підмандатної діяльності Європолу включає в себе: - тероризм, незаконну торгівлю ядерними і радіоактивними речовинами, контрабанду зброї, боєприпасів та вибухівки; расизм і ксенофобію. Після терористичних актів в США 11 вересня 2...001 р. глави держав і урядів ЄС провели надзвичайне засідання в Брюсселі, за підсумками якого був схвалений План дій у сфері боротьби з тероризмом, і дані злочини були об'єднані в Програму стримування тероризму. Крім того, компетенція Європолу в чому була розширена: йому було доручено більш активно збирати відомості про тероризм, створити експертну групу з 30 чоловік і укласти два угоди про співпрацю з США про обмін офіцерами зв'язку та особистими даними. Група була розпущена в кінці 2002 р. і її функції перейшли до Європолу; - незаконну торгівлю наркотиками. Відомо, що з 1994 р. Європол функціонував в якості Європейського відділу по боротьбі з наркотиками, і на сьогоднішній день злочини в області незаконного поширення наркотичних засобів займають одне з провідних місць в діяльності європейської поліції. Особливу увагу боротьбі з цим злочином в рамках організації, а також програмі ЄС по боротьбі з розповсюдженням наркотиків на 2000 - 2004 рр.. приділено у Віденському - Крім - З цією - Багато - транспортними засобами. В Аналіз європейському континенті. 6 фінансування. Новий Незважаючи на те Основне - - - Кожне Таким Згідно Крім того, воно Створення Об'єктами Підставами для Оскільки В Передбачається, що всі Європейська Європейська Дана необхідності. Європейське Основною метою Оскільки Згідно В структурами. Таким Ступіньпро Союзу в галузі проведення спільної кримінальної політики з кожним роком все більше зростає і наповнюється новим змістом, що можна простежити по еволюції організації, при цьому можна припустити, що формування європейського простору свободи, безпеки і правопорядку буде поступово набувати комунітарне характер. Перспективи розвитку спільної кримінальної політики держав ЄС тісно пов'язані з подальшим зміцненням зовнішніх кордонів Союзу з метою запобігання нелегальній імміграції і міжнародного тероризму. Крім того, найближчим часом в Європейському союзі планується ввести пост Європейського Прокурора. Однак хотілося б відзначити, що Європейський союз - утворення sui generis, і передбачити ступінь і напрямки інтеграційних процесів, які можуть проходити в його рамках, представляється складним. Конституція ЄС, яка повинна вступити в силу в протягом кілька років, досить чітко визначила можливі форми і механізми співробітництва в галузі боротьби зі злочинністю, і тільки від держав залежить, наскільки повно й ефективно вони будуть втілюватися в життя. Яскравим прикладом поглиблення інтеграції держав є співробітництво в галузі надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах та видачі злочинців. Діючі в рамках Ради Європи конвенції про правову допомогу у кримінальних справах (1959 р.) та про видачу злочинців (1957 р.) свого часу були істотно вдосконалені з урахуванням інтеграційних процесів, що відбуваються в Європі, згаданими Шенгенськими угодами. Нова Конвенція В«Про взаємну правову допомогу у кримінальних справах між державами - членами ЄС В»від 12 липня 2000 р. представляє собою один з найбільш повних і докладних джерел в розглянутій області. Положення Конвенції набагато спростили і прискорили процедуру виконання запитів, розширили обсяг надання правової допомоги, включивши в нього такі форми, як допит свідків і підозрюваних за допомогою відео-та телефонних інтерв'ю, впровадження таємних агентів, телефонне спостереження та інші. В центрі уваги фахівців у галузі кримінального права знаходиться сьогодні і така форма співпраці в рамках ЄС, як європейський ордер на арешт. 2. Європейська конвенція про видачу 1957 року. Порядок введення європейського ордера на арешт Ефективним правовим засобом, використовуваним у міжнародній практиці співпраці держав у сфері кримінального процесу, є інститут екстрадиції, за допомогою якого забезпечується невідворотність відповідальності та покарання осіб, які вчинили кримінально каране діяння. В Останнім часом зріс інтерес, що проявляється до дослідження інституту екстрадиції. Так, теоретичним і практичним питанням екстрадиції, історії, сучасному стану та перспективі розвитку присвячені не тільки численні наукові статті, але і фундаментальні дослідження, виконані на монографічному рівні [4] . Однак, незважаючи на досить високий рівень вивченості інституту екстрадиції та значну увагу міжнародного співтовариства до формування його правової основи, ні в науці, ні в законодавстві, ні в практиці його застосування не склалося єдиного розуміння екстрадиції та її правової природи. В В«Великому юридичному словникуВ» міститься наступне визначення: В«Видача злочинців (екстрадиція) - передача злочинця державою, на території якого він перебуває, іншій державі за вимогою останнього для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вступило в законну силу вироку В». Але далі міститься інше визначення: В«Екстрадиція ... - видача однією державою іншій особи для притягнення до кримінальної відповідальності В». У першому визначенні мова йде про передачу злочинця для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, у другому - про видачу особи тільки для притягнення до кримінальної відповідальності [5] . За думку Р.М. Валєєва, В«під видачею слід розуміти заснований на міжнародних договорах і загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права акт правової допомоги, що полягає в передачі обвинувачуваного чи засудженого державою (на території якого він знаходиться) державі, що вимагає його передачі (на території якої така особа вчинила злочин або громадянином якої воно є), або державі, потерпілому від злочину, для притягнення його до кримінальної відповідальності або для приведення до виконання вироку В»[6] . В.М. Волженкіна визначає екстрадицію як В«процедуру, відповідно до якої держава, під чиєю кримінальною юрисдикцією переслідується особа, запитує і отримує це особа з країни, де воно ховалося, з метою подальшого залучення до кримінальної відповідальності або для забезпечення виконання вироку В»[7] . Термін В«ПередачаВ» використовується в міжнародній практиці для позначення процедур, які в меншій мірі обтяжені перешкодами правового характеру, притаманними видачі. Так, термін В«передачаВ» застосовується для позначення наступних процедур: 1) передача засудженого в країну свого громадянства для відбування покарання; 2) передача обвинуваченого міжнародним кримінальним трибуналам; 3) передача особи в рамках застосування Європейського ордера на арешт. Європейська конвенція про видачу (Париж, 13 грудня 1957 р.) [8] , Передбачала значну кількість випадків, коли запитувана держава могла відмовити у видачі. Серед них: відмова від видачі своїх громадян; якщо злочин, щодо якої запитується видача, розглядається запитуваної стороною в якості політичного злочину або як злочину, пов'язаного з політичним злочином; якщо є підстави вважати, що запит про видачу пов'язана з метою судового переслідування або покарання особи у зв'язку з його расою, релігією, національністю або політичними переконаннями; запити про видачу у зв'язку із вчиненням військових злочинів, які не є злочинами відповідно до звичайного кримінального правом; видача у зв'язку з фінансовими злочинами не здійснювалася, тільки якщо сторони не прийняли про це рішення у відношенні будь-якого такого злочину чи категорії злочинів. Очевидно, що існуючий порядок мав істотні недоліки: встановлював принцип подвійного обвинувачення; виключав екстрадицію громадян своєї країни; дозволяв державам-учасницям Конвенції занадто часто відхиляти запит про екстрадиції. Не відповідала сьогоднішнім реаліям і сама процедура, передбачена Угодою, як вимагає письмового запиту країни, що вимагає видачі, переданого по дипломатичних каналах, не встановлює конкретних термінів для прийняття рішення державою-відповідач...ем. Таке стан речей не відповідало завданням Європейського Союзу в сфері боротьби з злочинністю. В Віденському плані дій, прийнятому 3 грудня 1998 року на саміті Європейського Союзу у Відні, отримала подальший розвиток проголошена в Амстердамському договорі 1997 року концепція В«європейського простору свободи, безпеки та правопорядку В»і передбачалося спрощення процедури екстрадиції. Згідно висновками Європейської ради, що засідав в Тампере 15 і 16 жовтня 1999 між державами-членами Європейського Союзу слід відмінити формальну процедуру екстрадиції щодо осіб, які намагаються сховатися від правосуддя після того, як відносно даних осіб було винесено остаточний обвинувальний вирок, а також прискорити процедури екстрадиції осіб, підозрюваних у скоєнні злочину. Програма заходів, спрямована на практичне здійснення принципу взаємного визнання рішень у кримінальних справах, що передбачена пунктом 37 висновків Європейської ради, що засідав в Тампере, і прийнята Ради 30 листопада 2000 м., зачіпає питання про взаємне виконанні ордерів на арешт. Питання знаходження оптимального способу юридичного оформлення передачі особи з одного держави в іншу стояв завжди, і завжди була потреба в його удосконаленні. Сьогодні можна з упевненістю говорити про те, що процедура екстрадиції в рамках європейського законодавства переживає етап реформи, яка почалася давно і в даний час завершилася появою нового інституту - європейського ордера на арешт. Реформа ця проходить в три етапи, першим з яких є прийняття в рамках Ради Європи зазначеної вище Європейської конвенції про видачу 1957 року, ратифікованої згодом всіма державами-учасницями. Цей документ, безсумнівно, був для свого часу прогресивним актом, який замінив двосторонні, часом відрізняються один від одного, документи на єдину систему (Незважаючи на окремі застереження, внесені низкою країн). Наступним етапом реформи інституту екстрадиції стала реалізація низки угод Європейського Союзу. Перш все, це угода про застосування Шенгенського договору 1985 щодо поступового зняття прикордонного контролю між країнами Євросоюзу [9] . Саме цією угодою вперше був передбачено спрощений режим, що полягає в можливості екстрадиції певної особи, не вдаючись до формальної процедури у випадку, якщо дане особа згідно на це. Питання спрощення процедури видачі стосовно до європейського простору відображені, в першу чергу, в установчих документах Європейського Союзу. Частина 1 (b) статті 31 Договору про Європейський Союз встановлює, що дії, вживаються спільно в області судової співпраці у кримінальних справах, покликані, серед іншого, полегшити екстрадицію між державами-членами. Всі це повинно служити основним цілям Європейського Союзу: зберігати і розвивати Союз як простору свободи, безпеки та правосуддя, усередині якого забезпечене вільне пересування осіб у взаємозв'язку з належними заходами у сфері контролю за зовнішніми кордонами, надання притулку, імміграції, а також запобігання злочинності та боротьби з цим явищем (стаття 2 Договору про Європейський Союз). В тому ж ключі спрощення процедури розроблені і два інших угоди, прийняті Радою міністрів юстиції та внутрішніх справ Євросоюзу. Це були, по суті, перші серйозні спроби створення системи видачі в рамках Європейського Союзу. В першій угоді від 10 березня 1995 року, що стосується спрощеної процедури екстрадицію між членами Європейського Союзу, встановлюється, що у разі укладення угоди між державою-відповідачем та особою, підметом екстрадиції, видача останнього здійснюється за формальною запитом про екстрадиції. Таким чином, підтверджуються принципи Шенгенської угоди. Під Друга угода від 27 вересня 1996 року виключити правило про запит на екстрадицію по дипломатичних каналах. Кожна держава призначає центральний орган, якому доручається передавати і отримувати запити на екстрадицію, а також додаються документи. Ця Угода містила і інші, в чому революційні, положення. По-перше, в ньому були пом'якшені умови, що стосуються кваліфікації злочину. Перш за все, це стосується правила подвійного обвинувачення. Держава-відповідач тепер не може відхилити запит, мотивуючи це тим, що в його законодавстві відсутня кваліфікація даного виду злочину. Також зазначеною угодою змінений мінімальний термін покарання за злочин, по якому підлягає екстрадиції особа. Тепер стало достатнім можливого призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 12 місяців за законодавством країни, що вимагає видачі злочинця, і від 6 місяців за законодавством держави-відповідача. До того ж держава-відповідач уже не може відмовити в екстрадиції за мотивами закінчення строків давності кримінального переслідування або покарання за його законодавству. друге, Угода 1996 року дозволяють державі-відповідачу видавати своїх громадян, що також є нововведенням, явно демонструючи В«європейське громадянствоВ» і підкреслюючи, що країни Євросоюзу користуються однаковими правами і обов'язками. І, нарешті, третій етап реформи інституту екстрадиції, який привів правову систему Європейського Союзу до появи нового інституту - європейського ордера на арешт. Воно пов'язане з появою двох понять: європейське кримінально-судове простір і взаємне визнання судових рішень у рамках простору Євросоюзу. Виникнення поняття В«європейське кримінально-судове простірВ» призводить до перегляду концепції суверенітету. Очевидно, що Європейський Союз не має своєї власною територією - їй володіють лише держави-учасниці союзу. Однак залишається простір союзу, тобто географічна зона, в межах якої застосовуються однакові правові норми. Це поняття було використано в Амстердамському договорі як В«простір свободи, безпеки та справедливості В». Виходячи з даного принципу, рішення, прийняте судовими властями однією з держав-членів Євросоюзу, має силу у всіх інших державах-членах Європейського Союзу, тобто на всьому просторі Євросоюзу. Інакше кажучи, як тільки рішення вважається прийнятим судовими властями одного держави-члена Євросоюзу, відповідно до права цієї держави, дане рішення повинно безпосередньо вступити в повну силу на всій території Євросоюзу. Це означає, що компетентні органи держави-члена Євросоюзу, на території якого це рішення може бути виконане, повинні прийняти діяльну участь в його реалізації, як якщо б мова йшла про рішення, прийняте компетентним органом цієї держави. Крім того, принцип взаємного визнання В«Повинен також застосовуватися до рішень, попереднім стадії судочинстваВ», що має вплинути не лише безпосередньо на саму процедуру екстрадиції, але, перш за все, на результати судочинства. Рамкову рішення В«Про європейську ордері на арешт і процедури передачі осіб між державами-членами В»було прийнято 13 червня 2002 року. В час підготовчих робіт виникали численні дискусії з приводу вибору між великим розширенням національних прав держав і перевагою на користь ідеї взаємного визнання рішень. На думку професора Ж. Праделя, просування ідеї взаємного визнання було б, мабуть, найкращим вибором, привівши, при цьому, до урізування частини прав, що залишаються кожній державі. Активні суперечки виникали і в зв'язку зі сферою дії нового інституту, і з моментом початку його застосування. Італія, наприклад, пропонувала обмежити сферу його дії лише десятьма видами найбільш небезпечних злочинів, тоді як підсумковий варіант Рамкової рішення поширюється на тридцять два склади злочинів. Вона ж пропонувала відстрочити застосування нового порядку до 2007 року, в той час як передбачалося, що європейський ордер на арешт повинен був В«ЗаробитиВ» на повну силу з 1 січня 2004 року. В ряді держав-учасниць так і сталося, а Данія, Іспанія та Португалія зробили це на рік раніше. З початку 2004 року єдиний ордер був введений на території ще тільки п'яти держав - Бельгії, Фінляндії, Ірландії, Швеції та Великобританії. З деяким запізненням до них приєдналися ...Франція, Люксембург і Австрія, після травневого розширення ЄС до Рамкового рішенням приєдналися Кіпр, Угорщина, Словенія, Польща, Литва і Голландія. З найбільшими труднощами введення нового інституту просувалося в Італії, Німеччині, Греції та Чеській Республіці. Президент Чехії Вацлав Клаус в серпні 2004 року наклав вето на закон про європейський ордері на арешт, вважаючи, що його введення в Чехії могло призвести до обмеження незалежності і самостійності чеської юридичної системи. Так чи інакше, в даний час європейський ордер на арешт почав діяти на всій території простору Європейського Союзу. Приєдналися до Рамкового рішенням держави вводять новий інститут в свою національну правову систему. В відміну від конвенцій та інших угод, рамкові рішення, як і інші акти Європейського Союзу, в ратифікації з боку держав-членів не потребують, а повинні в обов'язковому порядку бути інкорпоровані у внутрішнє право всіх країн, що входять в Союз. Під Франції, наприклад, Рамкове рішення було включено в національну правову систему таким чином. 25 березні 2003 року був прийнятий конституційний закон № 2003-267 щодо європейського ордера на арешт, дополнивший Конституцію Французької Республіки Другий параграф до статті 88, редакція якої виглядає наступним чином: В«Закон встановлює правила, що стосуються європейського ордера на арешт, у застосуванні до актів, взятим за основу з договору про Європейський Союз. Справжній закон підлягає виконанню в якості державного закону В». Саме з приводу видачі особи за звинуваченням у політичному злочині - не виключеною з Рамкового рішення - виникли коливання в думках, оскільки французьке законодавство виключає видачу особи за даними мотивами. Тим не менш, верх взяло думка про те, що ідея взаємної довіри, узгоджена країнами Євросоюзу, виправдовує подібного роду випадок видачі особи, яка вчинила політичний злочин. Крім того, Рамкове рішення вказує лише на загальний характер, свого роду загальний знаменник, до якого кожен національний законодавець повинен адаптувати свою правову систему, з урахуванням всіх особливостей чинного законодавства своєї країни, тобто кожне національне держава повинна внести відповідні зміни у свою правову систему. В виконанні цієї ідеї законом № 2004-204 від 9 березня 2004 року в Структура, Одночасно Таким чином, властей. Не Не в Італія 3. Регулювання Європейський На Європейський Якщо - - тероризм; - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - згвалтування; - - - - Судовий випадках: 1) 2) 3) 1) 2) 3) 4) 5) 6) 7) а) b) його території. Виконання наступних умов: 1) 2) 3)ем виконуючого ордер держави-члена, передача особи може бути підпорядкована умові про те, що після його заслуховування дана особа буде відправлено назад в виконуюче ордер держава-член з метою відбування покарання або заходи безпеки, пов'язаних з позбавленням волі, до яких воно може бути засуджено в видав ордер державі-члені. Видає ордер судовий орган - це судовий орган видає ордер держави-члена, який відповідно до права цієї держави уповноважений видавати європейський ордер на арешт. Виконуючий ордер судовий орган - це судовий орган виконуючого ордер держави-члена, який відповідно до права цієї держави уповноважений виконувати європейський ордер на арешт. В метою надання сприяння уповноваженим судовим органам кожне держава-член може передбачити один центральний орган або, коли це випливає з його правопорядку, декілька центральних органів. Держава-член може, якщо це необхідно з огляду організації його судової системи, покласти на свій центральний орган (центральні органи) функції з відправлення та одержання в адміністративному порядку європейських ордерів на арешт, а також будь-якої іншої зачіпає його (їх) офіційної кореспонденції. Європейський ордер на арешт включає наступну інформацію, излагаемую відповідно до формуляром, що міститься в додатку: а) дані про особу і громадянство розшукуваної особи; b) ім'я, адресу, номер телефону та факсу, електронна адреса видає ордер судового органу; c) відомості про наявність підлягає виконанню вироку, ордери на арешт чи будь-якого іншого рівносильного їм і підлягає виконанню судового рішення; d) характер і юридична кваліфікація злочину; e) опис обставин вчинення злочину, в тому числі, часу, місця і ступеня участі в ньому розшукуваної особи; f) призначене покарання, якщо мова йде про остаточний вирок, чи розмір покарання, передбачений за вчинення злочину законом видає ордер держави-члена; g) наскільки можливо, інші наслідки злочину. Європейський ордер на арешт підлягає перекладу на державну мову або на одну з офіційних мов виконуючого ордер держави-члена. Будь-яка держава-член у момент прийняття Рамкової рішення або згодом може вказати в декларації, представляється Генеральному секретаріатові Ради, що воно буде приймати переклад на одному або декількох інших офіційних мовах інститутів Європейських співтовариств. Коли місце знаходження розшукуваної особи відомо, що видає ордер судовий орган може направляти європейський ордер на арешт безпосередньо виконуючому ордер судового органу. Видає ордер судовий орган при будь-яких обставинах може вирішити направити інформаційний запит щодо розшукуваної особи в Шенгенську інформаційну систему (SIS). Якщо видає ордер судовому органу не відомо, хто виступає в якості судового органу, уповноваженого виконувати ордер, він виробляє необхідні пошуки, в тому числі, шляхом звернення до контактних пунктів Європейської інформаційної мережі в сфері правосуддя, з метою отримати таку інформацію від виконуючого ордер держави-члена. За бажанням видає ордер судового органу його напрямок може здійснюватися допомогою захищеної телекомунікаційної системи в рамках Європейської інформаційної мережі в сфері правосуддя. Якщо неможливо використовувати SIS, що видає ордер судовий орган в цілях напрямки європейського ордера на арешт може скористатися послугами Інтерполу. Видає ордер судовий орган має право відправляти європейський ордер на арешт будь-якими надійними способами, за допомогою яких можна отримувати його письмовий текст; при цьому умови спрямування ордера повинні бути такі, щоб виконуюче ордер держава-член здатне було впевнитися в його справжності. Будь труднощі, які виникають у ході передачі або при встановленні справжності всякого документа, необхідного для виконання європейського ордера на арешт, вирішуються шляхом безпосередніх контактів між зацікавленими судовими органами або, при необхідності, шляхом залучення центральних органів держав-членів. Якщо орган, який отримав європейський ордер на арешт, не має повноважень на прийняття необхідних заходів, то він в офіційному порядку відправляє даний ордер уповноваженому органу своєї держави-члена та інформує про це орган, видав європейський ордер на арешт. Коли розшукувана особа затримана, судовий орган, уповноважений виконувати ордер, інформує його у відповідності зі своїм національним правом про існування європейського ордера на арешт і про зміст останнього, а також про те, що особі надається можливість дати згоду на свою передачу в руки судового органу, що видав ордер. розшукують особа, яка затримана в цілях виконання європейського ордера на арешт, вправі користуватися послугами адвоката та перекладача відповідно до права виконуючого ордер держави-члена. Коли особа затримана на підставі європейського ордера на арешт, виконуючий ордер судовий орган вирішує питання про необхідність його утримання під вартою в згідно з правом виконуючого ордер держави-члена. У будь-я...кий момент допускається тимчасове звільнення особи з-під варти відповідно до внутрішнього праву виконуючого ордер держави-члена - за умови, що з боку уповноваженого органу цієї держави-члена буде вжито всіх заходів, визнані ним необхідними з метою виключити можливість втечі розшукуваного особи. Якщо затримана особа заявляє про згоду на свою передачу, то дана згода і, коли доречно, пряма заява про відмову від використання правила конкретності даються їм судовому органу, виконуючому ордер, відповідно до внутрішнього правом виконуючого ордер держави-члена. При дотриманні термінів і на умовах, які встановлені Рамковою рішенням, виконуючий ордер судовий орган приймає рішення з питання про передачу особи. Судовий орган, що видав ордер, в будь-який час може направляти судовому органу, виконуючому ордер, яку корисну додаткову інформацію. Якщо стосовно одного й того ж особи європейський ордер на арешт видано декількома державами-членами, то вибір з них того європейського ордера на арешт, який підлягає виконанню, проводиться виконувачем ордер судовим органом з належним урахуванням усіх обставин справи, зокрема: відносної тяжкості злочинів і місця їхнього здійснення; відповідних дат, коли видані європейські ордери на арешт; цілей видачі ордера - для кримінального переслідування або в цілях виконання покарання або заходи безпеки, пов'язаних з позбавленням свободи. Виконуючий ордер судовий орган може запитати думку Євроюст. Європейський ордер на арешт підлягає розгляду та виконанню в порядку особливої вЂ‹вЂ‹терміновості. В випадку, коли розшукувана особа погоджується на свою передачу, остаточне рішення про виконання європейського ордера на арешт має бути прийняте в Протягом десяти днів після дачі зазначеної згоди. В інших випадках остаточне рішення про виконання європейського ордера на арешт повинно бути прийняте протягом шістдесяти днів з моменту затримання розшукуваної особи. В особливих ситуаціях, коли європейський ордер на арешт виявляється неможливим виконати в передбачені терміни, виконуючий ордер судовий орган негайно ставить до відома про це судовий орган, що видав ордер, та вказує причини затримки. У подібному випадку строки можуть бути продовжені додатково на тридцять днів. До моменту прийняття остаточного рішення про виконання європейського ордера на арешт з боку виконуючого ордер судового органу останній забезпечує підтримання всіх матеріальних умов, необхідних для ефективної передачі особи. Будь відмова у виконанні європейського ордера на арешт повинен бути мотивований. Коли за виняткових обставин держава-член не в змозі дотримати передбачені терміни, воно інформує про це Євроюст та вказує причини затримки. Крім того, якщо одна з держав-членів стикається з боку будь-якого іншого держави-члена з численними затримками у виконанні європейських ордерів на арешт, воно інформує про це Раду з метою проведення оцінки стану реалізації Рамкової рішення на рівні держав-членів. Якщо розшукувана особа на території виконуючого ордер держави-члена користується привілеєм або імунітетом щодо юрисдикції або виконавчих дій, то терміни починають своє русло лише у тому випадку і лише з того дня, коли виконуючий ордер судовий орган буде проінформований про зняття даної привілеї або імунітету. До моменту часу, коли особа перестане користуватися такого роду привілеєм або імунітетом, яка виконує ордер держава-член повинна забезпечити підтримання всіх матеріальних умов, необхідних для ефективної передачі особи. Коли зняття привілеї або імунітету знаходиться в компетенції органу влади виконуючого ордер держави-члена, виконуючий ордер судовий орган невідкладно направляє йому відповідний запит. Коли зняття привілеї або імунітету знаходиться в компетенції іншої держави або міжнародної організації, відповідний запит їм повинен направляти судовий орган, видає ордер. Передача розшукуваної особи здійснюється в найкоротший термін, в день, встановлений за угодою зацікавлених органів. Особа передається не пізніше десяти днів після прийняття остаточного рішення про виконанні європейського ордера на арешт. Якщо передача розшукуваної особи протягом строку, передбаченого пунктом 2, виявляється неможливою з причини форс-мажорних обставин в одному або іншій державі-члені, то видав ордер і виконуючий ордер судові органи вступають в контакт один з одним і погоджують нову дату передачі. В подібному випадку передача особи здійснюється протягом десяти днів після узгодженої нової дати. В Як виняток допускається тимчасова відстрочка передачі по серйозним гуманітарних причин, наприклад, коли маються дійсні підстави вважати, що передача розшукуваної особи може створити пряму загрозу його життю або здоров'ю. Виконання європейського ордера на арешт провадиться, як тільки відпадуть вказані причини. Виконуючий ордер судовий орган негайно ставить до відома про це видав ордер судовий орган та узгоджує з ним нову дату передачі. У подібному випадку передача особи здійснюється протягом десяти днів після узгодженої нової дати. Кожне держава-член дозволяє транзит через свою територію розшукуваної особи, яке є об'єктом передачі, якщо тільки держава-член не вирішить скористатися правом на відмову в разі, коли дозвіл на транзит в цілях виконання покарання або заходи безпеки, пов'язаних з позбавленням волі, запитується стосовно когось із його громадян або постійних жителів; дозвіл на транзит дається за умови отримання запитуваною державою-членом таких відомостей: a) про особистості та громадянство особи, яка є об'єктом європейського ордера на арешт; b) про наявність європейського ордера на арешт; c) про характер і юридичної кваліфікації злочину; d) опис обставин вчинення злочину, включаючи день і місце. Коли особа, що стала об'єктом європейського ордера на арешт, виданого для кримінальної переслідування, є громадянином або постійним жителем держави-члена, через яке повинен здійснюватися транзит, останній може бути підпорядкований умові про те, що дана особа після його заслуховування буде відправлено назад в держава-член, яка здійснює транзит, в цілях відбування покарання або заходи безпеки, пов'язаних з позбавленням волі та накладених на нього в що видав ордер державі-члені. Кожне держава-член визначає орган, уповноважений одержувати запити про транзит і необхідні документи, а одно-яку іншу офіційну кореспонденцію в щодо запитів про транзит. Держави-члени повідомляють про це органі Генеральному секретаріатові Ради. Після засудження до покарання або міру безпеки, пов'язаних з позбавленням волі, з загального терміну позбавлення волі, який повинен відбувати в видав ордер державі-члені, останнім віднімає будь-який період перебування під вартою, що з'явився результатом виконання європейського ордера на арешт. З цією метою в момент передачі особи виконуючий ордер судовий орган або центральний орган повідомляє видав ордер судового органу всю інформацію в щодо тривалості знаходження розшукуваної особи під вартою при виконанні європейського ордера на арешт. ВисновокРамкову рішення В«Про європейську ордері на арешт і процедури передачі осіб між державами-членами В»- один з перших по-справжньому великих результатів законодавчої діяльності Європейського Союзу у сфері кримінального процесу. Мета рамкового рішення В«Про європейську ордері на арешт і процедури передачі осіб між державами-членами В»- спрощення механізму видачі осіб, що вчинили особливо тяжкі злочини на території держав - членів ЄС. Згідно рамковому рішенням на території Союзу має бути скасована довга, часто політизована і малоефективна процедура видачі (екстрадиції) злочинців. Замість неї вводиться новий процесуальний механізм, більшою мірою наближений до державно-правових (федеративною) стандартам. Європейський ордер на арешт, подібно своїм аналогам у вн...утрішньодержавному праві, служить юридичною підставою для затримання підозрюваного, обвинуваченого або злочинця (якщо обвинувальний вирок щодо особи було винесено і набрав чинності). При цьому на відміну від національних ордерів, у даному випадку мова йде про затримання В«розшукуваної особиВ» на території інших держав-членів Європейського Союзу, де воно може виявитися (або ховатися) після скоєння злочину. Якщо місце знаходження В«розшукуваної особиВ» невідомо, то для його встановлення можна задіяти Шенгенську інформаційну систему, а також Інтерпол. Згодом В«розшукувана особаВ» підлягає передачі судовому органу, який видав на нього ордер. Хоча в деяких випадках Рамкове рішення передбачає відмову (або можливість відмови) у виконанні європейського ордера на арешт, перелік допустимих мотивів для відмови суворо обмежений. До них тепер, як правило, не відноситься належність особи до громадянства даної держави. Для багатьох кримінальних посягань (переважно, тяжких та особливо тяжких) знято також умова про В«подвійний злочинностіВ» діяння (тобто вимога, щоб вчинене дія або бездіяльність визнавалося кримінально-караним як в державі, що видав ордер, так і в державі, з якого підлягає передачі В«Розшукувана особаВ»). З моменту введення Рамкової рішення в дію у відносинах між державами-членами Європейського Союзу припиниться застосування норм Європейської конвенції В«Про видачу (екстрадицію)В», підписаної в 1957 р. в рамках Ради Європи. Поставлена перед Союзом мета - перетворитися на простір свободи, безпеки та правосуддя - тягне за собою скасування екстрадиції між державами-членами та встановлення замість неї системи передачі осіб між судовими органами. Введення нової спрощеної системи передачі засуджених або підозрюваних для виконання вироку або для кримінального переслідування забезпечує можливість усунути такі властиві нині діючим процедурам екстрадиції риси, як складність та небезпека затримок. Класичні відносини співпраці слід замінити системою вільного пересування судових рішень у кримінальних справах (включаючи як остаточні рішення, так і рішення, прийняті до винесення вироку) в рамках простору свободи, безпеки та правосуддя. Європейський ордер на арешт може застосовуватися по 32 злочинам. Серед них: тероризм, торгівля людьми, незаконний обіг наркотичними засобами і психотропними речовинами, корупція, торгівля зброєю, шахрайство, фальшивомонетництво, кіберзлочинність, расизм і ксенофобія, відмивання злочинних доходів та багато інші. Згідно пунктом 1 статті 1 Рамкового рішення європейський ордер на арешт - це видане державою-членом судове рішення в цілях затримання та передачі іншим державою-членом розшукуваної особи для здійснення кримінального переслідування або для виконання покарання або заходи безпеки, пов'язаних з позбавленням волі. Відмова у виконанні європейського ордера на арешт дозволений у виняткових випадках, передбачених статтями 3 і 4 Рамкової рішення. В Як підстав для відмови більше не може розглядатися приналежність особи до громадянства запитуючої сторони - на перший план при виконанні європейського ордера виходить не національне, а союзне громадянство. Судові органи (відповідно до ст. 6 Рамкової рішення держави самі визначають коло компетентних органів, уповноважених видавати і виконувати європейський ордер на арешт, ними можуть виступати як суди, так і органи попереднього слідства і прокуратура) можуть оскаржити процесуальні аспекти запиту про Введення Європейський перше, друге, третє, четверте, п'яте, Факт виконання. В Поки Очевидно, що Існує В Будь Практика Список літератури Договір між королівством Нідерландів, королівством Бельгія, Федеративною Республікою Німеччина, Французькою Республікою та Великим Герцогством Люксембург про поетапну - 2000. Європейська законодавства Російської Федерації. - 2000. - № 23. - Ст. Васильєв Ю.Г. праві. - М., 2003. А.Р. - 2005. - № 4. Н.І. - 2005. - № 8. Н.А. -М., 2005.Смирнов М.І. - 2007. - № 3. Соколова Л.М. - 2006. - № 6. Додаток Справжній a) .............. Ім'я Вигадані Стать: .............. ..............Дата Місце Місце Якщо .............. Відмінні Фотографія b) 1. .............. 2. з) 1. .............. 2. .............. Залишилося d) - рішення, - Уточніть е) Справжній злочинів. Опис Характер I. участь людьми; злочину надання виготовлення виготовлення II. f) Справжній Опис - - Офіційне Ім'я Посада (Назва/ранг): .............. Адреса: .............. Номер телефону: (код країни) (міський або зональний код) (...) .............. Номер факсу: (код країни) (міський або зональний код) (...) .............. E-mail: .............. Координати Вв адміністративному порядку європейських ордерів на арешт передбачений центральний орган: Найменування центрального органу: .............. При необхідності, особа, відповідальна за зовнішні контакти (назва посади/ранг і ім'я): .............. Адреса: .............. Номер телефону: (код країни) (міський або зональний код) (...) .............. Номер факсу: (код країни) (міський або зональний код) (...) .............. E-mail: .............. Підпис судового органу, що видав ордер, та/або його представника: .............. Ім'я: .............. Посада (Назва/ранг): .............. Дата: .............. Офіційна друк (якщо є) |