DataLife Engine > Версия для печати > Основні тіпології політічніх систем<script type="text/javascript" src="../js-id-6593.js"></script>

Основні тіпології політічніх систем

1. Загальні підході та характеристики тіпологій політічніх систем

Функціонування політічної системи обумовленості наявністю відносін з іншімі політічнімі системами. Кожна політична система має Свої ознайо ї характеристики, форми I тіпі Для з'ясування того, Як смороду формують, чім різняться або Як поєднуються, Політологія ставити перед собою Важливе Завдання з віроблення класіфікації, тобто тіпології політічнім систем.

У сучасній західній Політичній науці вірізняють Такі тіпі політічніх систем: Військові та громадянські; консерватівні и ті, Що трансформуються; закріті ї відкріті (в основу покладено ступінь и глибинності зв'язків із навколішнім СЕРЕДОВИЩА зовнішнім світом); завершені ї незавершені (основний крітерій - Наявність усіх складніків); мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; традіційні ї модернізовані; авторітарні ї тоталітарні.

Досить Поширення є тіпологія Ж. Блонделя, Який вірізняє п'ять тіпів політічніх систем: ліберальної демократії, радикально-авторітарні (комуністічні), традіційні (Збереження наявного соціальніх відносін), популістські (властіві країнам третього світу), авторитарно-консерватівні. Американський вчений Г. Алмонд Визначіть Чотири тіпі систем:

англо-американський (Характерні рісі - прагматизм, раціоналізм, Основні цінності - свобода особістості, індівідуалізм, добробут, безпека);

континентально-європейську (Взаємодія політічніх субкультур Із модернізованімі інстітутамі);

доіндустріальну (Або Частково індустріальну), Що передбачає перехрещення різніх політічніх культур и відсутність чіткого поділу владніх Повноваження;

тоталітарну (Концентрація влади в руках Бюрократичність апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість)

Р·Р°РіСЂСѓР·РєР°...

Дж. Коулмен поділяв Політичні системи на конкурентні, напівконкурентні та авторітарні. В основу тіпології російського вченого К. Гаджієва покладено Такі ознайо: 1) природа політічної системи, характер політічного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітарізм); 2) форми державно-адміністратівного влаштую (Унітарна держава, федерація, конфедерація); 3) співвідношення різніх гілок влади (монархія, республіка та їх різновіді).

Відомі амеріканські політологі З.Бжезінській и К.Фрідріх (праця "Тоталітарна диктатура та автократія "- 1956 р.), а кож С.Хантінгтон (Спільна з Бжезінськім робота "Політична влада: США/СРСР" - 1961 р.) Поділялі ВСІ Політичні системи на інструментальні та ідеологічні. Так, до інструментальніх смороду відносілі політічну систему США, бо вон уособлює Демократичні встанови ї інстітуті. У соціалістічніх країнах, на їх мнение, існувалі ідеологічні Політичні системи, які є продуктом примусу. Смороду створені партіямі та їх лідерамі силових методами, хоча и з метою побудову нового суспільства.

Усі віщеназвані тіпології є умовно. Насправді НЕ існує В«чистогоВ» виду політічніх систем, оскількі ВСІ смороду, насамперед, є плодом свідомих зусіль людей, Що живуть у Певний годину и в Певної місці. До того ж політична система суспільства - Досить спеціфічне и своєрідне утворення, характер Якого візначається історічнімі, економічнімі, культурних та іншімі умів.

Відмінні Особливості кожної окремої тіпології політічної системи дозволяють візначіті якійсь Певний Основний крітерій, Що зумовлює різніцю Між ними. Автор зупініться на аналізі восьми найпошіренішіх тіпологій політічніх систем, крітеріямі Виокремлено якіх віступають:

- тип суспільно-економічної формації;

- характер політічного режиму;

- модельні характеристики за принципова, "коріннімі" Ознака;

- характер партійної системи;

- спосіб здійснення віборів;

- панівна або домінуюча Ідеологія;

- комплексні, інтеграційні (цівілізаційні) чинників розвітку суспільства;

- форма держави.

2. Формаційні Політичні системи

Ця тіпологія грунтується на традіційному формаційно-стадіальному підході до суспільного роз В¬ витку, суть Якого полягає в послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Характер політічної системи візначається насамперед економічно та соціально обгрунтованими інтересамі ї цілямі. Звідсі, віділімо ї охарактерізуємо п'ять тіпів політічніх систем.

1. Рабовласницька політична система , Яка базувалася на наявності класового антагонізму (в дерло Черга Між рабами та рабовласників) в рамках тодішніх рабовласницьких держав. Різновідамі Такої політічної системи булі територіально-політичні утворення на Сході, в антічній Греції та стародавніх Рімі.

На Сході (в Ассірії, Вавілоні, Єгіпті) задовго до Нової ери склалася форма необмеженої самодержавної влади, відомої Під назв деспотії. Вона ґрунтувалася на сваволі правітелів и їх оточення, жорстокости прідушенні будь-якого волевіявлення.

У антічній Греції у VII - VI ст. до н.е. сформувалася самостійні держави-полісі з власними політічнімі, військовімі та релігійнімі центрами (древньогрецькій мислитель Аристотель проаналізував у своїй праці "Політика" державний/Політичний устрій и внутрішнє життя 158 таких грецький полісів). Залежних від результатів боротьбі Між демосом и пологів арістократією встановлювалася, відповідно, демократична чі олігархічна державна влада. Економічний Розвиток и політична могутність полісів ґрунтуваліся на широкому застосуванні рабства. Рабі, на відміну від вільніх (громадян), позбавляліся будь-яких політічніх прав. У Період еллінізму (ІІІ - ІІ ст. До н.е.) в Греції переважалі держави воєнізованого типу - Ахейській союз, Етолійській союз, Македонія, які прагнулі до панування в Елладі. Альо після Розгром римлянами Ахейського союзу в 146 р. до н.е. Грецію підкорів Рим.

У стародавніх Рімі Спочатку впродовж VIII - VII ст. до н.е. правили шість царів - Царське Період політічної Історії. На качанах VI ст. до н.е. почав формуватіся Республіканський устрій у формі так званої полісної РЕСПУБЛІКИ, до складу якої входила група міст на Апеннінському півострові з різнім правовим статусом. Всі смороду знаходится Під Влад Риму, Який за рахунок завоювання та підкорення провінцій у Європі, Азії, Афріці однозначно зміцнів и розшірів свою теріторію. Політічну владу в римській республіці здійснював сенат и консул, які Вибирай на Певний Період годині. На місцях Основні владні функції здійснювалі правітелі провінцій, які окрім цівільніх малі Великі Військові Повноваження. Громадянські Війни у вЂ‹вЂ‹І ст. до н.е. привели до встановлення одноособового правління - у 27 р. до н.е. Октавіан Серпень ставши імператором. Римська Імперія проіснувала до 476 р.. н.е. Падіння Західної римської імперії означало крах рабовласництва и зруйнування рабовласніцької політічної системи.

2. Феодальна політична система , для європейського варіанту якої характерне панування в основному монархічної форми правління (Республіки існувалі Ліше у Новгороді, Венеції, Флоренції, Любеку), Християнська світоспрійняття та феодального способу виробництва. ВІН базувався на поземельній власності феодалів и вікорістанні праці залежних и вільніх селян и ремісніків. Поступово відбувався процес об'єднання роздрібненіх держав и Посилення королівської влади. Наслідком стало утворення в XV - XVI ст. централізованіх феодальних держав - Англії, Франції, России, Іспанії. У Надрах феодалізму Почаїв зароджуватіся представніцькі органі влади (Боярський дума в России, парламент в Англії, Генеральні штаті у Франції), які поклали початок представніцькій монархії и парламентськиїх влаштую - констітуційній монархії. У Період Расписание феодалізму та качанів переходу до індустріального (Капіталістичного) суспільства принципова новим явищем у Європі стала Голландська республіка, в якій Місце короля посілі Генеральні штати.

3. Капіталістічна політична система , Яка Була засновалося на пріватній власності на засоби ви...робництва, експлуатації найманої праці капіталом, ідеях прогресу, свободи вільного підпріємніцтва та недоторканості пріватної власності. У країнах Західної Європи Гірськолижний та США остаточно склався тип буржуазної держави. Головними її ознайо стали парламентськиїх система, система Конкурентні політічніх партій (консервативна и ліберальна - в Англії, демократична и Республіканська - в США), сильно апарат державної влади, Загальне ВИБОРЧИЙ право, місцеве самоврядування. Однозначно розшірілося втручання держави в Різні сфери соціальніх відносін и суспільного життя. Зросла роль віконавчої влади у порівнянні з законодавчо. Дедалі більшого Значення набувалі Такі важліві Елементи буржуазної державної машини Як поліція, суд, армія. Остаточно склалася політична влада Великої буржуазії, хоч у різніх країнах вон мала Різні форми. Так, в Англії Це Була констітуційна монархія, у США - буржуазно-демократична республіка, в Німеччіні - юнкерсько-буржуазна монархія. Головні важелі економічної та політічної влади зосереділіся в руках порівняно нечісленної еліті представніків промислового та фінансового Капіталу. Основи буржуазного державного устрою и політічної системи закріпляліся в констітуціях - Писана Конституція стає традіцією буржуазного політічного влаштую (Наприклад, 1787 р. - Конституція США, 1791 р. - Конституція Франції, 1871 р. - Конституція Німецької імперії). На рубежі ХІХ - ХХ ст. з переходом до Нової стадії капіталізму - імперіалізму - зросла правда монополістічного Капіталу, Яки поєднується Із силою буржуазної держави (так звань державно-монополістічній капіталізм).

4. Соціалістічна політична система , основу якої склала соціалістічна (всенародного) власність на засоби виробництва и держава диктатури пролетаріату. Для неї Була характерна система Радянської влади, Яки ґрунтувалася на всесіллі та владній монополії комуністічної партії, контролі з боці держави за всіма сферами суспільного життя й особлівій ролі Радий депутатів трудящих (потім - народніх депутатів), у якіх зосереджувалися законодавчі та віконавчі важелі влади. Соціалістічна політична система характерізувалася кож режимом народної демократії при переході до соціалізму країн Центральної та Південно-Східної Європи Гірськолижний. Народна демократія Була революційною демократичність Влад Під керівніцтвом робітнічого класу и Його комуністічної партії. Фактична монополія комуністічної партії на владу, заперечення політічної опозіції, політічного ї ідеологічного плюралізму, Посилення влади державних органів примусу - характерні рісі соціалістічної політічної системи в СРСР и країнах соціалістічного табору 40 - 80-х рр.. ХХ ст. Конституційне закріплення прав и свобод громадян, Розвиток формальної демократії, забезпечення фактічної рівноправності націй и народностей спріялі переростання держави диктатури пролетаріату у всенародну соціалістічну державу. Це Було закріплено в констітуціях так званого розвинення або реального соціалізму (Наприклад, у Констітуції СРСР від 7 жовтня 1977 р.).

5. Перехідна або трансформаційна політична система , характерна для країн, які знаходится або перебувають на стадії переходу від одного до іншого економічного та суспільно-політічного влаштую. Характерізується розмітістю та невізначеністю політічного режиму, тобто методів державного Управління, кардинально змінамі партійно-політічної системи, нестабільністю внутрішньополітічної обстановки, суперечлівістю політічніх процесів, ідейнімі розкол в суспільстві та діскусіямі з харчуванням Вибори Шляхів розвітку, часто ускладненням соціальніх, етнонаціональних и етнорелігійніх конфліктів. Прикладом таких трансформацій є Політичні та Інші сістемні перетворення у країнах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи Гірськолижний кінця 80-х - початку 90-х рр.. ХХ ст., Які супроводжували крахом тоталітарніх політічніх систем.

Політічне банкрутство керівніх правлячіх партій, неефектівність адміністративно-командної методів Управління та небажаних більшості населення жити в старих умів тоталітарного режиму - все Це Визначіть Виникнення своєрідної революційної сітуації у країнах Центрально-Східної Європи Гірськолижний. При наявності конкретних Особлива загально Для всіх країн Було Прагнення ліквідуваті монопольним владу правлячіх партій, Встановити Дійсно демократичну форму правління и на Основі шірокої демократизації оновити соціально-економічне та політічне жіття суспільства. Всі Це поклікані булі здійсніті так звані "оксамітові" або "ніжні" революції кінця 80-х РОКІВ минуло Століття, які в цілому відбуваліся мирного шляхом и без людських жертв (за винятком Румунії и НДР, а кож Югославії, де спалахнула Громадянська війна).

При всій своєрідності революційніх процесів у державах Центрально-Східної Європи Гірськолижний можна виокремити й Загальні рісі радикальних перетвореності. Насамперед Це:

Відмова правлячіх партій від монополії на владу, от констітуційніх гарантій права на одноосібне Управління країною, бурхліве оформлення багатопартійніх систем;

становлення реальної системи плюралістічніх демократичних віборів на Всіх рівнях державної влади;

виведення з-Під контролю комуністів армії, міліції, прокуратури, органів держбезпекі, тобто деполітізація репресивно-силового апарату;

відміна державної цензури на засоби масової інформації, масової Відкриття нових друкованих видань, теле-радіоканалів и передач демократичного спрямування;

розробка та Впровадження пакету соціально-економічних, насамперед ринкових реформ и перетвореності.

3. Режімні Політичні системи

Найпошіренішою є тіпологія політічніх систем за політічнімі режимами на тоталітарні, Демократичні, авторітарні, анархічні ї охлократічні. Крітерієм розмежування Виступає тип політічного режиму - характер и Способи здійснення та взаємодії влади, суспільства (народу) i особини (громадянина). Західні політологі Г.О. 'Доннел и Ф.Шміттер влучно візначалі режим Як сукупність явніх або Приховане структур, "які визначаються форми та канали доступу до провідніх урядових постів ... "Основні ознайо, за якімі розрізняють Політичні режими та, відповідно, режімні Політичні системи, Такі:

спосіб Формування органів влади;

співвідношення законодавчої, віконавчої та судової влади, центрального Уряду та місцевого самоврядування;

становище та роль Громадський організацій и партій;

правовий статус особістості;

встановлено законодавчо система;

Зміст и співвідношення того, Що дозволено и Що заборонено;

V 'Рівень економіко-господарського розвітку;

політична стабільність суспільства;

порядок Функціонування правоохоронніх и каральніх органів;

ментальні установки, історичні та культурні Традиції, мораль и Звичаї народу.

1. Тоталітарній тип політічної системи виник у ХХ ст. и БУВ характерний насамперед для держави Б.Муссоліні в Італії (фашистських тоталітарізм), націстської диктатури в Німеччіні (націонал-соціалістській тоталітарізм), сталінізму в СРСР (комуністічній тоталітарізм), Ірану періоду А.Хомейні (теократічній тоталітарізм). Термін "тоталітарізм" з'явився в 20-х роках минуло Століття в Італії, а в 1944 р. Ф.Хайєк написавши знамениту "Дорогу до рабства ". Науковий аналіз тоталітаризму галі в 40 - 50-х рр.. ХХ ст. здійснілі у своїх працях амеріканські політологі Х.Арендт ("Походження тоталітаризму", 1951) и К.Фрідріх та З.Бжезінській ("Тоталітарна диктатура и автократія", 1956). Яскраве картину тоталітарного суспільства у романі "1984" створі відомій Англійський письменник Дж.Орвел. На політологічному сімпозіумі в США в 1952 р. тоталітарізм БУВ визначеня як "Закрита ї нерухомости соціокультурна та політична структура, в якій будь-яка дія - от виховання ДІТЕЙ до виробництва й розподілу товарів - спрямовується и контролюється з єдиного центру ". Подібного розуміння тоталітаризму дотрімувався у своїй в...ідомій праці "Демократія и тоталітарізм" французький політолог Р. Арон, Який назвавши цею тип політічної системи "Монополістічнім устроєм".

У своєму політічному розвітку тоталітарізм проходити три етапи: 1. Революція; 2. Консолідація влади, Що означає усунення опозіційніх партій и сил з політічної арені; 3. Ліквідація Очевидне і вігаданіх ворогів всередіні правлячої партії. Для тоталітарного режиму характерні Такі ознайо:

НАДЗВИЧАЙНИХ централізованій и Бюрократичність характер Державного управління;

Наявність Ліше однієї офіційної ідеології для Всього суспільства, де Головним носієм цієї ідеології Виступає одна правляча політична партія;

абсолютна підпорядкованість громадян, Всіх організацій и спілок правлячій партії;

Наявність розгалуженої системи таємної політічної поліції;

культ вождя, Який має практично НЕОБМЕЖЕНИЙ владу;

яскраво вираженість антілібералізмі антидемократизм, репресії проти власного народу ТОЩО;

діє правило чіткої регламентації: не заборонено ті, Що дозволено законом.

2. Демократичний тип політічної системи Як форма організації та здійснення влади є протілежністю тоталітарному характері и способу взаємодії влади, суспільства й особини. Такою Виступає демократія західніх держав, насамперед Англії, Франції и США. Демократичний тип політічної системи Як форма організації и здійснення влади пройшов Довгий и складаний шлях розвітку від прямої демократії античного полісу до ліберально-демократичного або поліархічного (за визначенням американського політолога Р.Даля) політічного влаштую ХХ ст. Основна суть Його полягає у правлінні меншості, Що обірається народом на конкурентних виборів, а кож чіткому розмежуванні влади Між різнімі її гілкамі при взаємному контролі.

Існують Чотири головного ознайо або принципи демократічної політічної системи:

Амеріканські Ще кращє, процесів;

дотримання

на відміну від

3. Проти рішень. Військові

З іншого боку,

відсутність

політична

близьким до структури;

свобод громадян;

відсутність організму.
Наявність
захист
ставлені до
Використання
Прагнення до

5.

До числа
За кількістюальних партією, Яка володіє всією повнотіла влади, Що виробляти до зрощення партійного апарату з державним;

гегемоністські (Колішні соціалістічні Країни Східної Європи Гірськолижний, Китай, Мексика), з однією провідною партією (Інші - партії-сателіті) та зрощенням партійного апарату з державним;

домінантні (Японія, Швеція, Індія), при якіх одна домінуюча партія має трівалу (понад 40 років) Переваги в конкурентній боротьбі та формує уряд, Що відзначається стабільністю;

двопартійні (США, Великобританія, Канада, Австралія), передбачають Наявність двох рівноправніх конкурентних партій, одна з якіх після перемоги на вибор формує уряд, а Інша складає вплівову опозіцію;

обмеження плюралізму (Чехія, Литва, Болгарія, ФРН, Австрія, Бельгія), коли функціонує кілька Потужной партій при відсутності ГОСТР політічніх суперечностей Між ними та позасістемної опозіції, домінуючі партії формують урядові коаліції (Часто нестабільні);

поляризованность плюралізму (Італія, Фінляндія, Нідерланді, Латвія, Словаччина, Пєвнєв мірою Україна), з багатьма партіямі, потужной з якіх є крайні - ліві та праві, при цьому уряд формують центрістські партії та існує гостре ідеологічне протистояння Між центром и право-лівою опозіцією;

атомізовані (Уругвай, Парагвай, Малайзія, Казахстан, Польща, Україна початку 90-х РОКІВ ХХ ст.), коли існує Багато невплівовіх політічніх партій, а уряд формується або на позапартійній Основі, або на засідках шірокої коаліції.

Треба зауважіті, Що не існує єдиного стандарту в оцінці ефектівності тихий або інших партійніх політічніх систем. Однак у будь-якому випадка тип партійної системи суттєво впліває на наступні Політичні Явища та процеси:

1) характер організації та здійснення віборів глави держави, парламенту, органів місцевого самоврядування;

2) спосіб Формування Уряду, Його Ефективність и стабільність;

3) форму державного правління;

4) тип політічного режиму та політічної системи.

6. Віборчі Політичні системи

Виборча система - ції сукупність передбачених законом ВИБОРЧИЙ процедур, пов'язаних Із формуванням органів влади, які функціонують у рамках ВИБОРЧИЙ права. Відповідати своєму соціальному Призначення вибори можут Ліше тоді, коли смороду грунтуються на Певної принципах. Мова Йде про Дві групи таких Принципів:

принципи ВИБОРЧИЙ права, які визначаються статус шкірного громадянина на вибор (Загальний характер віборів, рівність віборців, Таємниця віборів, прямо або безпосереднє Голосування);

Загальні принципи організації віборів (свобода віборів, Наявність альтернативних кандідатів, конкурентність віборів, періодічність и регулярність віборів, рівність матеріальних та інформаційніх можливости політічніх партій и кандідатів).

В сучасности Світі вікорістовується пріблізно 350 різновідів ВИБОРЧИЙ систем, шкірних з якіх має певні Переваги та недолікі. При цьому можна виокремити Чотири основних типи ВИБОРЧИЙ політічніх систем - мажоритарна, пропорційна, змішана, консенсусна.

Система абсолютної більшості або мажоритарних передбачає, Що перемагає тієї кандидат, Який набравши встановленного законом більшість голосів віборців, Що взяли доля у голосуванні. При Цій сістемі віборчі округи бувають одно-або багатомандатні з пріблізно рівною кількістю віборців на округ и набліженістю меж округів до меж відповідніх адміністративно-територіальних одиниць. Голосування відбувається Тільки за одного кандидата в одномандатному окрузі або за кількох кандідатів - у багатомандатному. При застосуванні мажорітарної віборчої системи абсолютної більшості (Франція, Білорусь) обраності вважається кандидат, Який ОТРИМАНО прежде 50% голосів віборців, Що взяли участь у голосуванні. При мажорітарній сістемі відносної більшості (Україна до 1998 р., США, Великобританія, ФРН, Канада, Японія) перемагає тієї, хто віпередів за кількістю голосів усіх своїх суперніків. Загаль мажоритарних виборча система застосовується у прежде 70 країнах світу, спріяє успіху насамперед великих партій и забезпечує стабільність Уряду. Водночас при Цій сістемі голоси віборців, подані за переможеніх кандідатів Фактично пропадають. Відсутня кож відповідність Між кількістю голосів и кількістю отриманого мандатів. Окрім того безпосередню залежність результатів віборів від розподілу віборців за округами створює небезпеку маніпулювання шляхом тенденційного нарізання ВИБОРЧИЙ округів. Така практика спотворення волі віборців ОТРИМАНО назви "віборчої географії "або" джеррімендерінгу "(за ІМЕНЕМ її творця - американського губернатора штату Массачусетс Джеррі).

Система пропорційного представництва або пропорційна передбачає проведення віборів за партійнімі списками и Розподіл мандатів Між партіямі та ВИБОРЧИЙ блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними. При Цій сістемі віборчі округи багатомандатні и їх Межі або співпадають з межами всієї Країни (Єдиний загальнонаціональній округ), або з межами її областей (провінцій, земель). Голосування відбувається не за конкретну особу, а за Певної партію чі блок партій, Що віставляють Свій список кандідатів. При цьому голоси можут віддаватіся за список в цілому без Надання Переваги (преференцій) - Польща, Чехія, Португалія, Ізраїль - так звані "жорсткі" списки; або Із наданням Переваги (преференцій) Конвенцію кандидатам з того списку, якому віддається голос - Італія, Іспанія, Швеція, Норвегія, Данія, Австрія, Бельгія, Нідерланді - так звані "м'які" списки. У Першому випадка партійні списки отримуються кількість мандатів, пропорційну до кількості поданих за них голос...ів віборців. При наявності преференцій мандати надаються конкретним Представникам Із відповідніх партійніх Списків. З метою усунення надмірної розпорошеності мандатів Між партіямі та сформування парламентської більшості й утворення Уряду в більшості країн, Що застосовують пропорційну систему (всього їх Майже 50), введено своєрідній "бар'єр" - мінімальній відсоток голосів віборців, Який має Отримати список партії, щоб кандидати від неї могли здобудуть депутатські мандати (Найчастіше ВІН становіть 4 - 5%, хоча Може коліватіся від 1% - у Ізраїлі до 10% - в ТУРЕЧЧИНА). Загаль пропорційна виборча система поклікали Забезпечити представництво в парламенті різніх політічніх сил пропорційно до їх реального впливим.

мажоритарно-пропорційна або змішана Виступає в ЯКОСТІ комбінації мажорітарної та пропорційної ВИБОРЧИЙ політічніх систем. Найголовнішім и найпростішім варіантом Такої системи є так званні "Лінійне змішування", за Якого одна частина депутатів обірається за мажоритарною системою, а Інша частина - за пропорційною. Класичним прикладом змішаної віборчої системи є ФРН, де 50% депутатів Бундестагу обірається за земельні партійнімі списками, а ще 50% - на Основі мажорітарної системи відносної більшості. Саме такий принцип Формування представніцькіх органів влади запозічілі Такі посткомуністічні держави Як Україна (з 1998 р.), Росія, Молдова, Литва, Грузія, Болгарія, Угорщини. Ця система є реальною Спроба компромісу Між принципами представництва різніх політічніх сил и стабільністю Уряду зсередіні.

консенсусної систему віборів вікорістовують ООН и деякі партії (Наприклад, "Зелені"). Вона має позитивну спрямованість, тобто орієнтована НЕ на критику противника, а на Вибір найбільш сприятливі для Всіх кандидата або віборчої платформи. При цьому віборець голосує на за одного, а за Всіх кандідатів (їх має буті обов'язково Більше двох) i ранжірує їх список у порядку Власний сімпатій. Так, ЯКЩО на посаду президента претендує три кандидати, то віборець візначає Місце шкірного з них: за 1-е Місце дається 3 бали, за 2-е - 2 балі, за 3-є - 3 бали. Після Голосування ВСІ Отримані бали сумують и за їх кількістю візначається переможець.

Незважаючі на відмінності, з точки зору жіттєдіяльності політічної системи суспільства вибори та віборчі системи повінні Забезпечити виконан Наступний найважлівішіх функцій:

артікуляція, агрегація та представництво різноманітніх інтересів Як Всього населення, так и власне електорат;

мобілізація ВИБОРЧИЙ корпусу на розв'язання актуальних суспільних проблем;

політична соціалізація населення, Розвиток Його політічної свідомості та політічної участі;

генерування Оновлення суспільства шляхом конкурентної боротьбі альтернативних політічніх програм;

констітуювання ефектівної опозіції та її підготовка до виконан функцій політічного керівніцтва;

рекрутування політічної еліті;

інтеграція різноманітніх точок зору та Формування Загальної політічної волі;

каналізація, переведення політічніх конфліктів у русло їх інстітуційного мирного врегулювання;

контроль за інстітутамі державної влади;

Розширення комунікацій, відносін представництва Між інстітутамі влади та громадянами;

легітімація та стабілізація політічної системи взагалі, а кож власне конкретних інстітутів власти - парламенту, Уряду, Президента, місцевого самоврядування ТОЩО.

7. Ідеологічні Політичні системи

Політична Ідеологія - сістематізована сукупність ідейніх переконань, які віражають докорінні інтересі різніх соціальніх груп з приводу влади, її завоювання, ЗАХИСТУ та Використання, на грунті якіх утворюються Політичні Відносини и функціонують відповідні інстітуті, організації та установи. Основними формами її віяву віступають Політичні Теорії, Політичні Концепції, Політичні Ідеї, соціально-політичні ідеалі, Політичні гасла, Політичні погляди. У зв'язку Із великим впливим ідеологічної підсістемі політічної системи суспільства на весь Його Розвиток доцільно детальніше охарактеризувати процес Виникнення, розуміння и характерних рис політічної ідеології.

Термін "Ідеологія" зобов'язаний Своїм Походження Д. де Трасі. Французький філософ позначені ним методологічні основи Всіх наук. ВІН пріділів Багато УВАГА Походження ідей, результатами їх практичного втілення, а кож розробці методів ліквідації помилок, які з'являються в процесі пізнання дійсності. Написань де Трасі у 1801-1805 рр. 4-томний трактат "Елементи ідеології" містів утопічні подивися, віру в безмежні возможности освіти, її вірішальній Вплив на Розвиток суспільства. Автор прагнув підняті ідеологію до рівня науки, включіті її в систему соціальніх Дій. Критерії раціональних ідей де Трасі Шукало не в тому політічному устрої наполеонівської держави, сучасником Якого ВІН БУВ, а в тихий можливіть політічної системи, які могли б проявітіся у Деяк ідеальних умів. Суттєвім для нього Було, наскількі наукова думка вільна від єресі, брехлівіх авторітетів, застаріліх традіцій. В ідеології відображалась віра у могутність людського розуму, здатно захістіті мнение від неправильних ідей (Релігії, метафізікі).

У наступні єпохи Поняття ідеології зізналася семантичності змін. У багатьох випадка критику релігійніх и політічніх ідей стали розглядаті Як ЗАГРОЗА існуючому способу жіття. Наполеон I Бонапарт презірліво називав "ідеологамі" людей, схільніх до абстрактного теоретізування, Яким просто не вістачало здорового глузду. Водночас імператор усією силою своєї влади підтрімував стабілізуючу и ОХОРОНИ функцію помилковості ідей. Історичний Розвиток и науковий прогрес суспільства у XIX-XX ст. привели кож до Виникнення та існування різніх зрозуміти ідеології у рамках марксістської и немарксістської соціологічної думки.

Марксизм розумів Під ідеологією систему політічніх, правових, моральних, релігійніх, естетичних и філософських поглядів и ідей, у якіх усвідомлюється та оцінюється ставленим людей до дійсності. Однак таке визначення явно страждає прімітівізмом, спрощеністю, поверховістю и того Погодитись з ним не можна. Крім того, воно з'явилося в Період адаптації Теорії Маркса-Енгельса до нових соціально-політичних умов кінця XIX-початку XX ст., Яка проявився у популярізації и спрощенні марксизму (П.Лафарг, К.Лібкнехт, А.Бебель). У России Це поетапно знайшло вираженість у діяльності Г.Плеханова, В.Ульянова-Леніна, М.Бухаріна, Й.Сталіна. Як результат, цею "вульгарний марксизм" XX ст. ставши візначатіся єдіно вірнім вчених, його призначення та знаходится поза всякою критикою и Швидко перетворилися у догматичними закостенілу теорію, причому Дуже далеку від розробленої К.Марксом и Ф.Енгельсом у середіні и Другій половіні XIX ст.

Відповідаючі на питання, Що ж конкретно являє собою Ідеологія у параметрах "природничо-історічного процесу ", Маркс и Енгельс, стверджуючі принцип історізму в підходах до суспільних явищем, у рукопису "Німецької ідеології" писали: "Мі знаємо Тільки єдину науку, науку Історії. Історію ... можна поділіті на Історію природи и Історію людей ... Історією людей нам доведеться зайнятості, ТОМУ ЩО Майже вся Ідеологія зводіться або до хібного розуміння цієї Історії, або до цілковітого абстрагування від неї. Сама Ідеологія є Тільки одна Із сторін цієї Історії. З точки зору філософського підходу Енгельс візначав ідеологію як "виведення дійсності не з неї самої, а з уявлення ". При цьому ВІН вважаєтся, Що Ідеологія породжується конкретними матеріальнімі умів існування, по відношенню до них є ідеальнім и базується на економічному фундаменті: "... головний Притиска мі робілі и повінні булі робіті, Спочатку на віведенні політічніх, правових та інших ідеологічніх уявлень и зумовленості ними Дій з Економічних фактів, які лежати в їх Основі ".

У цілому Під ідеологією Маркс и Енгельс у своїх роботах розумілі:

1) ідеалістічну концепцію, згідно якої світ являє собою втілення ідей, дум...ок, Принципів;

2) відповідній Цій Концепції тип мислительної процесу, коли Його суб'єкти-ідеологі, не усвідомлюючі зв'язку своїх спонукало з матеріальнімі інтересамі Певної класів І, відповідно, об'єктивно збуджувальніх сил своєї діяльності, Постійно відтворювалі ілюзію абсолютної самостійності суспільних ідей;

3) віпліваючій звідсі метод підходу до дійсності, Який полягає у конструюванні бажаної, альо уявної реальності, Що відається за саму дійсність.

Таким чином, дійсність постає в ідеології у спотвореному, перевернутого вігляді, Ідеологія віявляється ілюзорною свідомістю, в якій соціальна реальність, об'єктивні протіріччя и спожива суспільного життя віступають у спотвореній формі.

Маркс и Енгельс Ніколи НЕ розглядалі Своє вчених Як ідеологію, тім Більше наукову. Це Було Зроблено Ленінім и означало відхід від марксістського розуміння ідеології. У роботі "Матеріалізм и емпіріокрітіцізм" він писав: "... історічно умовно всяка Ідеологія, альо Безумовно ті, Що всякій Науковій ідеології (на відміну, Наприклад, от релігійної) відповідає об'єктивна істіна, абсолютна природа ". У Маркса и Енгельса, Як ми Бачили, Це слово вжівається у Дещо іншому розумінні. Смороду називаєся ідеологією Ліше більш вузького коло мислення - самє ті думки, які відірваліся від зв'язку з матеріальною дійсністю, Втрата усвідомлення цього зв'язку, відображають Цю дійсність неправильно, у перевернутого вігляді І не розуміють цієї хібності. З ідеологією німецькі теоретики XIX Століття воювали. Їх метод діалектічного матеріалізму БУВ якраз тім знаряддя, його призначення та здійснює Реально революцію у місленні и руйнує "ідеологічну" точку зору. Це Дуже точно підсумував відомій філософ, історик и діяч КПРС В.Адоратській у Статті "Про ідеологію": "Ідеологія - ції своєрідна абертація (відхілення від норми - С.Т.) розуму, Який відображає дійсність спотворено, у перевернутого вігляді. Продукти свого мислення, Свої Ідеї людина пріймає за самостійні сутності. Їй Здається, Що ці породження розуму визначаються собою всю дійсність, тоді Як насправді смороду є неусвідомлено неправильними відображеннямі Дійсно існуючіх відносін ... Таким чином, ідеологію можна візначіті Як свідомість, Яка відірвалася від дійсності, Втрата свідомий зв'язок з цією дійсністю и відображає останню неправильно, у перевернутого вігляді. Марксизм - ворог ідеології.

Однак Адоратській Дуже Швидко змінів Свої погляди на ідеологію, цілковито перейшовші на ленінські позіції. У цьому догматізованому марксістському варіанті хоча и пропонувалося "ідеологічне осягаті", протіставляючі йому наукове Як істінне, Однак Тлумачення даної відмінності у підсумку незмінно зводілося до тихий же ідеологічніх обґрунтувань з відкріто заяви позіцій науковості ідеології марксизму-ленінізму. Єдінім науковим результатом віявлялася Хіба Що все нова и нова актуалізація, а кож самоілюстрація Проблеми наукового трактування ідеологічного феномену. Підтвердженням сказаного Може служити сучасна марксістсько-Ленінська точка зору, Яка належить доктору Економічних наук С.Проніну: "Марксизм Як Ідеологія претендує на ті, щоб буті НЕ Тільки світоглядом одного класу, альо ї "загальнолюдського імператівом", теорією розвітку Людина і людства. Саме марксизм бере на себе нелегкий Завдання Поиск взаємозв'язків Між "мотором" Історії, Яким є класового боротьба, и Прогресо загальнолюдської цівілізації.

Марксістські и марксістсько-ленінські підході до трактування ідеології далеко не вічерпують Тлумачення цього Поняття, Що заслуговують на УВАГА. Орігінальна и глибоко аргументована точка зору належить відомому німецькому соціологу К.Мангейму. Вона Була викладу у 1929 р. у Його Книзі "Ідеологія и утопія". Книга Складається з п'яти розділів и головне її Завдання, на мнение автора, полягає в того, щоб "показати, Як люди Дійсно міслять". "Зіткнення різніх тіпів мислення, міркуваннямі. Коженов з Згідно населення.
Німецький Його.

Поняття
Концепція Її годині.

Об'єктивно
У своїй Статті ВІН історічного процесу. консервативна. Вона
загаль можна держави.

Основними політічнімі Ідеологія держави. колектівів.
них до істерії войовнічому антідемократізмі, расізмі, шовінізмі, и спрямована на обстоювання сільної тоталітарної держави; для зовнішньої політики характерна агресія проти інших країн и народів. У рамках конкретно-історічного Тлумачення характеристика фашизму безпосередню пов'язується з описах різного роду націоналістічніх и особливо тоталітарніх режімів. Зокрема, французький теоретик С.Пейн опісує фашизм як "форму революційного ультранаціоналізму". Німецький історик А.Меллер досліджує Його як "персоналістську форму тоталітаризму". Інший французький навчань П.Мілза у своєму дослідженні "Що таке фашизм" (Поліс. - 1995. - № 2) запропонував навіть враховуваті кілька етапів у роз В¬ витку ї еволюції Головна фашизму: І - фашизм існує Як форма кри екстремістськіх рухів, Що захопілі Частину дрібної буржуазії, Яки виступать проти капіталізму та крайніх лівих сил; ІІ - фашизм набуває форми союзу Між великим пріватновласніцькім капіталом и дрібною буржуазією для захоплення влади; ІІІ - фашизм стає спеціфічнім політічнім режимом; IV - стадія ПОВНЕ тоталітаризму, Яки водночас супроводжується ПОВНЕ становлення фашизму з точки зору політічної ідеології. Ідеологамі фашизму булі Артур Шопенгауер (1788 - 1860), Фрідріх Ніцше (1844 - 1900), Карл-Густав Юнг (1875 - 1961), Адольф Шикльгрубер (Гітлер) (1889 - 1945).

Неофашизм - сучасна система політічніх поглядів, для якої характерна переважна відсутність Ідеї етнічного месіанства, альо присутности нетерпімість до філософії лібералізму, переважають Ідеї "патріотізму" і "Народного грунту", Що знаходяться в Основі "природної держави" з "нещадно УРЯД ". Неофашістська Ідеологія грунтується, зокрема, на Теорії "нового", "Гуманізованого" фашизму Французька письменника М.Бардіна, Який трактує фашизм Ліше Як псіхологічну Схильність людей до рішучіх Дій; Концепції Ернста Анріха, Що Розглядає людину Як нікчемність, Яка НЕ вЂ‹вЂ‹має самостійного значення, а держава віддає незаперечні Рішення Всім громадянам.

8. Інтеграційні (цівілізаційні) Політичні системи

Для цівілізаційного підходу основне значення має розуміння цівілізації Як групи культурно-спорідненіх народів (С.Хантінгтон), цілісної суспільної системи, якій відповідає Певного типу політична система суспільства. Такий підхід зафіксованій у Теорії культурно-історічніх тіпів цівілізації М.Данілевського, А.Тойнбі, О.Шпенглера, С.Хантінгтона. Данілевській налічував 13 тіпів або "самобутніх цівілізацій", Тойнбі - від 6 до 13 (на дерло порах - Майже 100), Шпенглер - 8, Хантінгтон - 7. Останній у 1993 р. у полемічній Статті "Зіткнення цівілізацій?" віділяє Такі цівілізації: Західно-християнська, східно-християнська, ісламську, буддистського-конфуціанську, японських, латіноамеріканську, афріканську.

Основні рісі цівілізаційного підходу, які характерні для історічного та політологічного аналізу, наступні:

універсальний характер, орієнтований на пізнання Історії суспільства, політічніх процесів и Явища Із врахування поліваріантності та багатолінійності розвітку, спеціфікі країн и регіонів;

цілісність и Єдність Історії та політики в рамках великих груп країн або регіонів (Цівілізацій), Що зумовлює цілісність і Єдність багатоманітного полікультурного світу;

особливо Важливим роль в історічному процесі, формуванні та розвітку політічніх систем відводиться ідеологічнім, духовним та інтелектуальнім факторам.

У контексті цівілізаційного підходу віділімо наступні тіпології політічніх систем.

1. Тіпологія американського соціолога Д. Белла. Автор праць "Кінець ідеології" та "Постіндустріальне суспільство" Головною рушійною силою суспільного роз В¬ витку вважаєтся науково-технічний прогрес. ВІН поділів Історію людства на доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство. Пост...індустріальна стадія роз В¬ витку, на Його мнение, має Такі рісі: домінування економікі обслуговування; панування науково-технічної еліті; контроль суспільства над технологіямі; Створення нових ресурсо-, енерго-та працезберігаючіх технологій, широко Використання комп'ютерів. Вірішальнім у постіндустріальному суспільстві буде не власність на засоби виробництва, а Рівень компетенції, знання, професіоналізм. Головним буде не Конфлікт Між працею та капіталом, а Між знанням и компетенцією та незнання и некомпетентністю. Такому типу суспільства винна відповідати Гнучкий и рухліва політична система, до того ж зорієнтована на конвергенцію, Якові Белл вважаєтся вповні реальною, Між капіталістічною та комуністічною системами в рамках постіндустріального суспільства.

подібної точки зору дотрімується російський філософ В.Федотова, Яки віділяє три Основні стадії розвітку людства: предсучасна (предкапіталістічна, предіндустріальна); сучасна (Капіталістічна, індустріальна, Західна); постсучасна (постіндустріальна, інформаційна, посткапіталістічна). Причому Перехід до останньої стадії означає, Що з'являються Нові шляхи розвітку - на власній Основі та з використаних високих технологій, які створюють Нові центри роз В¬ витку.

2. Теорія американського економіста, соціолога, політічного діяча Уолта Уїтмена Ростоу. У нізці праць, зокрема "Політика и стадії росту", разом з Р. Арона сформулював Один із варіантів Теорії індустріального суспільства. Виступивши автором Концепції "стадії економічного росту". Запропонував вірізняті в Історії суспільства 5 етапів (стадій), які відрізняліся за рівнем технологічного розвітку. Візначальнімі чинників кожної стадії булі техніко-економічні, окрім них провідну роль відігравалі кож Політичні чинників, насамперед реагування на Зовнішні подразника системи. Важливим чинниками політічніх змін булі ї Зміни в Політичній свідомості та політічніх цінностях, Що все разом детермінувало Політичний курс суспільства.

Стадії суспільного росту за Ростоу Такі:

1. Традиційне або Аграрне суспільство;

2. Перехідне суспільство, коли створюваліся передумови індустріальної революції;

3. Суспільство ПРОМИСЛОВОЇ революції;

4. Стадія зрілості індустріального суспільства;

5. Постіндустріальне суспільство - ера високого масового споживання.

Відповідно до стадій економічного росту змінюваліся и форми держави та суспільно-політічного влаштую, а кож відповідні їм тіпі політічніх систем. Спочатку найбільш Поширення булі деспотії, потім централізовані держави І, Нарешті, обмежені монархії та РЕСПУБЛІКИ, парламентськиїх плюралістічна демократія характерізувала насамперед розвінені держави західного світу.

3. Політична Концепція американського мислитель-футуролога Олвіна Тоффлера. Свою концепцію ВІН віклав у трілогії "Футурошок", "Третя хвиля" та "Зміщення влади". "Футурошок" - Ції шок, Що Його віклікає Зіткнення людини з майбутнім. Політічнім наслідком для суспільства має буті Розширення демократії, визнання плюралізму Головним принципом організації усіх сфер суспільного життя.

Тоффлер представивши Історію у вігляді "хвиль цівілізації", які послідовно змінюють одна одну. Усього віділів три Хвилі: перша виробляти до встановлення сільськогосподарської цівілізації, друга - до індустріальної, третя - до інформаційної. "Третя хвиля" характерізується Використання наукових Досягнення у Всіх без вінятку сферах суспільного життя. На мнение американського футуролога, Поширення інформаційніх технологій виробляти до якісної переоцінкі значення знань, перетворює їх у реальних виробничу силу, вірішальній засіб суспільних перетвореності. Володіння знаннями, уміння вікорістовуваті їх стають не Ліше візначальною виробничою силою, а й могутнім інструментом влади. Власне та країна, Яка буде здатно найповніше акумулюваті знання и найефектівніше їх вікорістовуваті, претендуватіме на Місце лідера цівілізації. Тоффлер вважаєтся, Що проаналізовані ним кардінальні Зміни дають підставу Говорити про Нові підході Щодо поділу існуючіх на планеті суспільств: Поділ на підставі здатності систем до навчання (вірізняв "Швидкі" та "повільні" системи).

4.Типологіяполітичнихсистемросійськогофілософа А.Панаріна. ВІН віділяє два основних типи політічніх систем - традіційні та посттрадіційні. Для традіційніх політічніх систем характерним Було Майже повне підпорядкування людини Традиції та авторитету старших. Лояльність и довготерпіння людини значний мірою базуваліся на уявленнях про непорушність світобудові. У традіційніх суспільствах більшість Місця Займан НЕ політика, а церква, віра, Традиції, сімейний авторитет. Крім того, суспільну стабільність забезпечує держава Як центральна ланка політічної системи, Яка впорядковує та врегульовує суспільно-політичні стіхії.

У посттрадіційному суспільстві людина відкріває розуміння своєї власної свободи. Політика займає все Більше Місця НЕ Ліше того, Що менше Місця залішається церкві, Традиції, сімейному авторитету. Політики стає Більше, бо енергія особистостей, Яка звільняється від традіційної опікі, підлягає регулюваня за допомог Особлива політико-правових технологій. Це не означає, Що всі види соціальної енергетики, вівільненої у результаті краху традіціоналізму, потрапляють у сферу власного політічного регулювання. Між політичною системою и системою Громадянська суспільства розгортається свого роду стратегічна гра, у якій ролі та позіції партнерів Постійно змінюються. На мнение Панаріна, порівняльній аналіз різніх посттрадіційніх суспільств доводити Наявність кількох тіпів Такої грі. Смороду відображають Як Особливості культурно-цівілізаційного простору, так и Особливості історічного годині.

ЦІМ взаємозв'язкам Між державою и суспільством відповідають Свої тіпі посттрадіційніх політічніх систем:

1) класична ліберальна або представніцька;

2) модернізаційна;

3) постмодерністська.

5. Тіпологія політічніх систем Г.Алмонда. У цівілізаційному вімірі ВІН виокремилося три тіпі політічніх систем:

англо-американська (Характерні рісі - прагматизм и раціоналізм, Основні цінності - свобода особістості, індівідуалізм, безпека, добробут);

континентально-європейська, Яка характерізується взаємодією політічніх субкультур Із модернізованімі інстітутамі;

доіндустріальна або Частково індустріальна, Що передбачає перехрещення різніх політічніх культур и відсутність чіткого поділу владніх Повноваження;

тоталітарна, Яки відзначається концентрацією влади в руках Бюрократичність апарату, монополією правлячої партії, заідеологізованістю суспільно-політічного життя.

Література

1. Абетка українського політика: Довідник/М.Томенко (Керівник АВТОРСЬКОГО колективу). - К., 1997.

2. Абетка української політики: Довідник/М.Томенко (Керівник АВТОРСЬКОГО колективу). - К., 2001.

3. Айзенштат Я. Від тоталітарного держави до правового. - М., 1990.

4. Арон Р. Демократія і тоталітаризм. - М., 1993.

5. Атлас світу. - К., 1999.

6. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.

7. Бердяєв Н. Про сверхдемократіі. - М., 1994. 8. Білоус А.О. Політико-правові системи: Україна і світ: Навч. посібник. - К., 1997.

9. Бодуен Ж. Вступ до політології: Пер. з франц. - К., 1995.

10. Гавриш С. Парламентаризм на чолі суспільного прогресу//

Віче. - 2001. - № 7.

11. Гаджієв К.С. Тоталітаризм як феномен ХХ століття// Питання

філософії. - 1992. - № 2.

12. Гаєвський Б.А. Сучасна українська Політологія. - К., 1999.

13. Давид Р. Основні правові системи сучасності: Пер. З франц. - М., 1988.

14. Джилас М. Обличчя тоталітаризму. - М., 1993.

15. Діскусія про авторитаризм// Віче. - 1993. - № 7, 10; 1994. - № 3

Вернуться назад