Антична політична думка

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Особливості античної політичної думки

2. Політичне і моральне в античній класиці

3. Людина у політичному Світ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Політична наука приділяє велику увагу не тільки проблемам, що розкриває різні аспекти сучасного політичного розвитку, але і політичним явищам в їх історичному русі. У свою чергу, відображенням названої тенденції виступає формування поглядів на державу, політичну владу і політику. В історичному минулому ці ідеї розглядалися на початку в рамках релігійних, етичних, філософських побудов; згодом досить чітко позначилося напрямок, пов'язаний з оформленням їх у самостійну доктрину: політичні ідеї стають систематизованими поглядами, сукупністю досить автономних, конкретних знань і положень про політику - політичними навчаннями. Формування політичних ідей було органічно пов'язане з уточненням понятійного, категоріального апарату, а також з визначенням кола проблем, які є предметом розгляду в політичних навчаннях. Загальноприйнятим вважається думка, що в історію політичних вчень входять питання походження держави, його зв'язку з суспільством, особистістю, відносинами власності та форм держави, його завдань, методів політичної діяльності, зв'язку держави і права, прав особистості. Актуалізація названого кола проблем показує, що в системі політичних знань особливе значення належить концептуально оформленим положенням про політику і політичної влади.

Особливий інтерес у розглянутому ракурсі викликає антична класика, представлена Сократом, Платоном, Аристотелем (V-IV ст. До н.е.). В даній контрольній роботі ми звернемося в темі античної політичної думки.

1. Особливості античної політичної думки

Інтерес до політичної думки саме класичного періоду підігрівається наступними обставинами. По-перше, центральні принципи - поняття античних філософів і мислителів, що виражають відношення до соціально-історичним і політичним процесам, склалися в систему поглядів, яка виступає як оригінальна і самобутня конструкція. Ставлячи питання про те, яким чином може будуватися знання про світ політичного, античні мислителі прагнули надати своїм роздумам науковий характер. У силу цього їх побудови містять в початковій формі такі роздуми, які в подальшому в західноєвропейській політичної думки будуть конституювати як самостійні області дослідження. По-друге, антична політична думка раннього періоду виступає, на наш погляд, лише як інтелектуальна передісторія, ідейно-теоретична передумова В«високої класикиВ». І хоча в філософсько-політичній літературі зазначається, що В«не можна вважати Сократа тим рубежем, який відділяє становлення філософської і суспільної думки від періоду її зрілості, оскільки Сократ не створив цілісної системної політичної концепції В», тим не менше, духовно саме Сократ ближче до Платона і Аристотеля, і саме Сократичний вплив на Платона, а через нього і на Аристотеля було вирішальним і послужило свого роду поштовхом для подальшого перспективного духовного розвитку.

На мій погляд, можна позначити деякі проблемні напрями, повторюваність яких у творчості кожного з названих мислителів дозволяє з певною часткою вірогідності стверджувати, що вони властиві філософсько-політичної культурі розглянутого періоду в цілому. Отже, найбільш характерними для античної класики в аспекті цікавить нас проблеми є наступні сюжетні лінії:

В· Обговорення політичної проблематики на рівні логічних визначень, понять, таких як чеснота, благо, справедливість;

В· твердження моральної спрямованості полісного життя в цілому, визнання полісних порядків втіленням збігу інтересів (однодумності) його індивідів на основі прагнення до блага і справедливості;

В· особливий інтерес до законами як до головної ланки, цементують внутріполісное єдність, повне ототожнення законності, розумності та справедливості;

В· визначення тих категорій людей (кращих), які були б допущені до владних структур на основі деяких, спочатку властивих їм, характеристик: мудрості (і в силу цього здатності до оптимального рішення внутріполісних проблем) і високих моральних рис;

В· підкреслення необхідності політичної освіти та виховання полісного індивіда в руслі демократичного ідеалу В«калокагатіїВ», якогось прообразу всебічно розвиненої, досконалої особистості - сплаву краси, гречності, добромисності, моральності та політичної чесноти.

Розглядаючи проблеми політичного в спадщині античних мислителів, слід обгрунтувати деякі принципи застосовуваних нами підходів.

Вивчення історії античної класики, теоретична реконструкція її положень неможливі без органічного сполучення її проблематики з особливостями історичної епохи. Подібно до того, як філософія, за словами Гегеля, - це В«епоха, схоплена в думках В», так і політична доктрина виражає в системі понять унікальність і своєрідність свого часу. Щоб розшифрувати зміст того або іншого представленого вчення, стати зацікавленим співрозмовником того чи іншого мислителя, необхідно актуалізувати зміст конкретних завдань і особливостей історичних умов. Зв'язок політичної теорії із породили її соціально-історичними умовами є вирішальною, хоча нерідко і опосередковується В«історичної саморефлексієюВ», особистісними установками їх авторів, факторами філософсько-світоглядного і нормативістські-ціннісного порядку. Ступінь врахування в тій чи іншій політичній теорії умов свого часу є в той же час критерієм глибини і постановки усвідомлення проблем епохи.

2. Політичне і моральне в античній класиці

В античній Греції роздуми над моральними канонами людини були органічно ув'язані з осмисленням особливостей буття людини як полісного буття. Ця обставина в свій час помітив оригінальний дослідник античної філософії і культури А.Ф. Лосєв. Звільнений від родової громади індивід міг проіснувати тільки за умови цілковитої зв'язку з іншими такими ж індивідами, В«але це позначало виникнення замість общинно - родової організації вже нової організації, в межах якої новий індивідуум опинявся пов'язаним не меншими узами, ніж з родовою організацією В». Громадянство як принцип вимагало такого індивідуального забезпечення індивіда, яке передбачало цю індивідуальність як передумову для реальних взаємин між людьми і здійснення внутріполісних функцій. Звідси, за словами німецького філософа В. Віндельбанда, найвизначнішого представника Баденській школи неокантіанство, В«повна спільність інтересів і бажань як істотна риса здорового державного організму В». Тому рефлексія полісного індивіда базувалася на якихось непорушних і абсолютних істинах, до числа яких ставилася ідея блага і справедливості. Вважалося, що саме ці принципи в більшій мірі відповідають інтересам згуртування поліса. Ця ж тема звучить при вирішенні проблем визначення кола осіб, допущених до участі в політичної діяльності, і правил здійснення цієї діяльності.

Втім, беручи до уваги передумови і умови розвитку античної думки, слід мати на увазі також і культурну, інтелектуальну середу, існували духовні норми та цінності. Соціокультурний, загальнофілософський контекст входить, і досить суттєво, в творчу лабораторію того чи іншого мислителя, закарбовується в текстах і джерелах. Антична політична думка зросла на фундаменті міфологічних, релігійних, філософських уявлень, випробувала на собі вплив інтелектуального контексту і сама впливала на нього. Причому в даному випадку ми маємо на увазі вплив не тільки безпосереднє, на В«близькомуВ» відстані, подібно, наприклад, впливу, наданому Сократом на Платона, але й більш опосередковане, непряме, що йде від загального інтелектуального фону епохи, панівного світогляду або іншого світогляду, що набуває все більший авторитет і вплив. Не можна не погодитися з авторами навчального посібника В«ПолітологіяВ» під редакцією професора М.Н. Марченко, які пишуть про те..., що В«Політико-правове вчення виражено в поняттях і образах, властивих мисленню епохи, уявленнях і доводах, співзвучних або співпадаючих з масовим суспільною свідомістю В». Причому подібний вплив може йти і від творчого сприйняття тих чи інших ідей, і від прямого засвоєння, вбирання ідей попередника, а також і від обгрунтування власної системи через критику та теоретичне неприйняття тих або інших ідей і положень (відношення Аристотеля до спадщини Платона). Розвиток античної духовної культури є внутрішньо суперечливий процес злиття названих тенденцій в єдиному процесі інтелектуального пошуку. Ось чому антична філософська і політична думка В«Була і залишається найважливішою стороною духовно-морального формування особистості, надійним джерелом збагачення розуму і душі, нарешті, воістину естетичного задоволення від прилучення до великим безсмертним думкам, ідеям, інтелектуальним завданням і загадок В».

Світоглядна основа політико-філософського вчення зовсім не усуває багатоваріантності його вирази, своєрідності особистісно-індивідуальних форм, не означає згладжування або елімінування відмінностей. Так, тлумачення політичних питань у Сократа синкретично з обгрунтуванням етичних, моральних питань, моральність В«ПоглинаєВ» політику. Тому питома вага власне політичної проблематики в його творчості незначний. У Платона спостерігається ослаблення етичної проблематики, зате надзвичайно посилюється аргументація, пов'язана з загальнофілософської позицією об'єктивного ідеалізму. Уявлення Платона про форми держави, причини їх зміни, політичних принципах ідеальної держави свідчать не тільки про тенденції, що намітилася до деталізації політичних питань, але й про серйозний вплив загальнофілософських поглядів. І, нарешті, у Аристотеля, політичні питання опрацьовуються настільки детально, що стає можливим виділити їх в окрему тему. Підводячи підсумки досягнень давньогрецької нерозчленованої науки аж до кінця IV в., Аристотель здійснює перший плідну спробу виділення самостійних наукових областей: філософії, логіки, математики, вчення про неорганічної та органічної природи, етики і політики. Хоча він і не завершує цей досить складний інтелектуальний процес, тим не менш, його спадщина теоретично підготовляє можливість подальшого відбруньковування окремих наук.

3. Людина в політичному світі

У недалекому Минулого інтерпретація основного питання філософії задавала якусь світоглядну спрямованість не тільки філософської, а й політичної проблематиці. Проблема місця людини у світі, в тому числі і політичному, зумовлювалася філософським вирішенням проблеми співвідношення буття і свідомості. Такий підхід тяжіє до доктринального вчення, якоїсь вирішеним політичної позиції автора в залежності від його належності до того чи іншого філософського табору (Термінологія суспільствознавства недавнього часу). У свою чергу, політична позиція філософа чи мислителя жорстко і однозначно співвідносила його з прихильниками прогресу чи регресу. Характерний приклад подібного роду симбіозу догматизму і начетничества дає чотиритомна історія філософії, видана АН СРСР у 1957 р. Сократ визнається в ній В«завзятим супротивником матеріалістичного світогляду В». Звідси і ціла система інших негативних атестацій політичних поглядів, які носять певний відбиток теоретичної агресивності. Ось деякі з них: В«Сократ був главою філософського гуртка молодих аристократів В», в який входилиВ« Платон - затятий противник демосу; Алківіад, який змінив афінської демократії і перейшов на бік аристократичної Спарти; Критий, який очолив реакційну диктатуру 30 олігархів в Афінах, і Ксенофонт - противник демократії, шанувальник Спарти В». Тенденційність і ангажованість подібного роду добірки імен самоочевидні. Ігнорується при цьому той відомий історичний факт, що Сократ, як, втім, і численні його слухачі, був також супротивником тиранії, він і поплатився! Нарешті, вельми характерне висновок: В«Ідеалістична етика Сократа приваблювала в усі наступні епохи й привертає і тепер ідеологів реакційних кіл суспільства, що намагаються надати моральну санкцію строю експлуатації і гноблення В». Такий критичний аналіз ідей Сократа повністю дискредитує зміст моральної позиції грецького мислителя з її спрямованістю на піднесення і облагороджування людини. Та ж схема накладалася на оцінку спадщини Платона і Аристотеля.

Історія громадської думки стародавнього світу, розглянута в руслі дихотомії В«білеВ» і В«чорнеВ», В«своїВ» і В«чужіВ», В«прогресивнеВ» і В«регресивнийВ», збіднює бачення всього різноманіття політичної культури античного світу і особливо тих її напрямків, які безпосередньо не співвідносилися з названими напрямами. Ідейна нетерпимість, заснована на абсолютизації протилежності філософських напрямків і думок, конфліктності природи світу політики, вибудуваної на полюсної моделі В«демократ - аристократВ», значно спрощує процес інтерпретації внутрішньої логіки розвитку античної політичної думки.

Погляди на моральні принципи полісної життя, органічно вплетені в античних авторів в контекст загальнофілософських і політичних ідей, були виключно оригінальними підходами і системами. У них виявлялася неповторна творча індивідуальність їх авторів. Для кожного з них теоретизування виступало способом включення в осмислення основоположних доль людства, локалізованого здебільшого в бутті поліса. Ця систематична рефлексія була спровокована умовами дуже непростого часу, коли, за словами видатного німецького дослідника античної культури Т. Гомперца, надзвичайно посилилося В«занепокоєння, властиве всякій перехідною епосіВ», і поруч В«з песимізмом виявилися відсутність стійкості, постійні коливання між крайніми протилежними напрямками думки В». Подібна рефлексія була для античних авторів свого роду способом самоствердження в цьому світі. Плюралізм, розбіжність позицій, а можливо і протистояння з окремих питань аж ніяк не усували об'єднання ідей, їх взаємодії і переклички, незалежно від того, перегукувалися чи ідеї по свідомій волі їх творців або в силу внутрішнього спорідненості. Тим теоретичним простором, в якому могли бути співставні позиції грецьких мислителів, була занепокоєність за долю поліса, непорушність його установлень і порядків, прагнення сприяти його зміцненню і процвітанню. Чудово з цього приводу сказав Т. Гомперц: В«Сократ болісно відчував у своїх сучасників відсутність внутрішньої гармонії і певної єдиної волі В». І далі не менш характерне визнання: В«Той розлад, який ми спостерігаємо в драмах Евріпіда, повинен був змушувати шукати нового світогляду, яке могло б також повно охопити людини, як колись релігія В». Заклопотаність долями поліса і була тим самим ланкою, тим самим В«вічнимВ» і постійним питанням, яке турбувало всіх представників античності, створив умови для можливості осмисленого діалогу між ними. Не можна не погодитися в цьому плані з найвизначнішим дослідником античної філософії А.С. Богомоловим, що В«історія філософії та суспільної думки - не поле битви, засіяне мертвими кістками розбитих систем, перекинутих навчань, спростованих принципів. Це творчий процес, в ході якого відбувається взаємне збагачення (іноді, втім, і збіднення - коли жорсткість і однобічність одного вчення перешкоджають творчому розвитку іншого вчення) В».

ВИСНОВОК

Підведемо підсумки роботи.

Політична думка античної Греції та Риму розвивалася в принципово інших умовах, ніж на Сході. У Древній Греції політичні ідеї набули форму теорій з притаманними їм ознаками цілісності, системності. Цьому сприяв ряд обставин:

1. Суспільне поділ праці дало можливість певного прошарку людей, звільнивши їх від господарської діяльності, займатися виключно розумовою працею, створенням теорій суспільного устрою.

2. Активний розвиток політичних теорій було затребувано самим способом організації суспільного життя. Такий унікальною формою виступав поліс - місто-держава з нечисленним населенням і прилеглої до міста сільською місцевістю. ...В полісі заняття політикою було правом і обов'язком усіх вільних громадян, які у формі голосування у народних зборах брали участь в рішенні державних справ.

Платон. Античний мислитель. Він одним з перших систематично виклав свої політичні ідеї в діалогах "Держава", "Політик" і "Закони".

Вчення Аристотеля було більш реалістичним, оскільки він узагальнив досвід існування 158 грецьких полісів. Свої висновки філософ виклав у роботі "Політика":

1. Заперечував можливість існування ідеальної держави, стверджуючи, що держава є результатом природного розвитку, а не божественного промислу.

2. У його поданні місто-держава - це вища форма спілкування людей, віддзеркалення сутності людини як "політичної тварини".

3. Головна громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антична

2. Богомолов А.С. Антична філософія.

3. Платон.

4.

5. Історія політичних і правових вчень.

6. Історія філософії.

7. Лосєв А.Ф.

8. Марченко М.Н. Політологія. Курс лекцій.

9. - 2004. - № 4.

Історія філософії.