Зміст
Введення
1. Успішність у навчанні
2. Мотивація досягнень
3. Значення мотивації в навчанні
4. Психологічні фактори, що визначають успіхи або невдачі в навчанні
Висновок
Список літератури
Введення
Яким бачиться випускник школи, щоб відповідати вимогам сучасного суспільства? Відповідь очевидна: у майбутньому він має бути готовим до продовження освіти, конкурентоспроможним і процвітаючим фахівцем, гуманним, порядною людиною, поважає себе і інших. В ідеалі в школі важливо створити умови для самоактуалізації особистості кожної дитини, для формування і розвитку у нього потреби і здатності до саморозвитку. Вона повинна навчити кожного вихованця бути успішним у навчанні, праці, у житті в цілому. Для цього необхідні зустрічні зусилля педагогів та учнів.
На сучасному етапі розвитку суспільства орієнтація на успіх виступає в якості необхідної умови побудови будь ефективної педагогічної системи. Доведено, що в основі творчого активного самопочуття будь-якої людини лежить віра у власні сили. Затвердження цієї віри неможливо без придбання досвіду досягнення і переживання успіху.
Вірогідність досягнення успіху як результат сприяння підвищується в тому випадку, якщо присутні зустрічні зусилля (зустрічний рух), тобто прагнення до досягненню успіху як у школяра (в навчально-пізнавальної діяльності та спілкуванні), так і у педагога (у його професійному праці).
В системі В«педагог - школярВ» обидва суб'єкта взаємовпливають один на одного, а сам процес сприяння володіє рядом особливостей: педагог ініціює поведінка вихованця, спонукає його до сприяння. Він вирішує спільно зі школярем навчально-пізнавальні, комунікативні та інші завдання різного рівня складності, підбираючи посильні для школяра завдання з урахуванням зони найближчого розвитку учня.
Для педагога цілі й мотиви - це, перш за все орієнтири педагогічної діяльності і спілкування. Тому дуже багато залежить від того, які мотиви переважають у самого педагога щодо своєї професійної діяльності: прагнути до успіху або позбавитися від невдач. Неуспішна, не впевнений у своїх можливостях вихователь, який має занижену самооцінку, ніколи не зможе створити ефективну ситуацію успіху.
Таким чином, формування мотивації досягнень - важливий фактор для досягнення успішності в навчанні.
Мотивація досягнення - вироблений в психіці механізм досягнення, діючий за формулою: мотив - В«Жага успіхуВ» - активність мета - В«досягнення успіхуВ». Мотивація досягнення відображає потребу особистості усіма доступними засобами уникнути невдачі і досягти бажаного результату.
Мета нашої роботи дослідити взаємозв'язок успішності навчання та мотивації досягнень.
Завдання дослідження:
1. Вивчити літературу з проблеми дослідження.
2. Вивчити явище мотивації досягнень.
3. Визначити психологічні чинники, що визначають успішність і неуспішність у навчанні.
4. Виявити взаємозв'язок успішності в навчанні та мотивації досягнень.
мотивація навчання успішність досягнення
1. Успішність у навчанні
Нерідко успішність в навчанні трактується вкрай просто - як академічна успішність дитини за рік, тобто успішність - це психологічний найменування успішності. Але так Чи так це насправді?
З одного боку, В«успішністьВ» і В«успішністьВ» - слова за значенням близькі. Успішність - Властивість, що укладає в собі успіх. А успішність - це ступінь успішності навчання, засвоєння знань.
Але не будемо робити поспішні висновки. Успішність - це властивість, а успішність - ступінь, зовнішній показник. На даний момент існує безліч сумнівів у те, що цей показник дійсно відображає властивість, яка у внутрішньому Світ людини і його реальної зовнішньої діяльності проявляє себе, переживається як успішність.
Але далеко не кожен відмінник, тобто встигаючий учень, одночасно успішний учень і навпаки. Успішність включає
в себе певний рівень успішності, але не тільки її, і
коштує ця успішність не на першому місці.
Як же можна трактувати навчальну успішність дитини?
Перш все, успішність - це якісна оцінка результатів діяльності, яка складається з об'єктивної результативності та суб'єктивного ставлення до цих результатами самої людини. Останнє часто забувається, відсувається на другий план, а адже без суб'єктивного переживання успіху немає і не може бути успішності.
Може Можливо, дитина досяг багато чого, але такою ціною, що відчуває себе нещасним і невдахою, а не успішним і сильним. Може бути, він просунувся зовсім трохи (якщо судити об'єктивно), але для нього самого це подолання, перемога, і почуття успіху переповнює його. А можливо, він взагалі не просунувся, але зате і не втратив. І це - предмет його гордості.
Суб'єктивні складові успішності - це стійка висока самооцінка і задоволеність собою і своєю діяльністю. Нещасний, тривожний, замучений нормативними вимогами і очікуваннями оточуючих відмінник не може бути віднесений до успішним учням. Навчання не приносить йому радості, задоволення, відчуття підйому, всього того, що входить у поняття В«успіхВ».
Об'єктивний показник успішності - результативність теж не варто трактувати примітивно. Показники результативності можуть бути кількісними та якісними, вони повинні давати можливість оцінити реальні досягнення дитини в різних системах координат - у порівнянні з самим собою, навчальною групою, деякої регіональної нормою, стандартом і т. д.
Так що значить бути успішним учнем? Кого можна назвати таким? Того, хто списав домашнє завдання і отримав В«5В»? Або того, хто, чесно виконавши його, заробив всього лише трійку?
Відповіді на ці та багато інших питань, пов'язані з пошуками оптимальних виховних систем, в основі яких лежить принцип досягнення успіху в умовах шкільної життя, ми знайдемо в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів, в досвіді вчителів-вихователів. Згадаймо В«школу дитячої радостіВ», яку створили в 1921 р. в стінах колишнього одеського притулку С.М.Рівес і Н.М.Шульман. У своєму доповіді на педагогічній семінарії С.М.Рівес назвав мету майбутньої виховної системи та визначив шляхи її досягнення: В«сублімувати і направити все вирувало і клекотіло в дитячому середовищі в сторону комуністичної самоорганізації В». Він запропонував зробити це, В«вхопившись за основні важелі життя безпритульних дітей В». Такими В«важелямиВ» були надання хлопцям самостійності, творче ставлення до справи, створення особливої вЂ‹вЂ‹атмосфери, коли учень відчуває радість від відчуття свого духовного зростання і від суспільного визнання своїх успіхів.
Саме дитячу радість С.М.Рівес і Н.М.Шульман назвали виходом з того тяжкого положення, в якому знаходилася школа: В«Потрібно створити для дитини радість, заради якої варто було б добровільно підкоритися. Якщо ми хочемо, щоб дитина могла поступитися своїми особистими бажаннями заради інтересів колективу, то необхідно, щоб колектив цей став раніше джерелом його радості, предметом його прихильності, закоханості і шанування В».
Для реалізації цієї мети С.М.Рівес запропонував педагогам школи В«зійти з п'єдесталу вчителі, скинути з себе тогу вченого і з відкритою душею, з одним бажанням зрозуміти дитячу душу, увійти в гущу дітей, стушуватися серед них, напружити всі своє чуття і намагатися вловити від них же приховані, істинні, здорові бажання їх душі В».
А.С. Макаренко висунув ідею В«завтрашньої радостіВ», в якій втілювалися перспективи розвитку колективу і особистості.
На необхідність досягнення успіху в навчанні вказував В.А. Сухомлинський, справедливо вважаючи, що моральні сили для подолання своїх слабких сторін (у тому числі і неуспішності з того чи іншого предмету) дитина черпає в свої успіхи. Він ввів у педагогічний лексикон метафору В«школа радостіВ».
