Зміст
Введення
1. Розвиток уявлень про себе у дошкільнят
2. Роль спілкування з близькими дорослими і однолітками у формуванні образу В«ЯВ» у дошкільнят
3. Гра як засіб розвитку у дошкільників уявлень про собі
4. Самосвідомість дошкільника
Висновок
Література
Введення
Залучення дитину до соціального світу, побудова відносин з іншими людьми, на думку більшості психологів, починається з формування уявлень про себе.
Проблема самосвідомості - одна з найскладніших в психології. Найбільш ефективним шляхом її дослідження є вивчення генези самосвідомості, яке формується в основному під впливом двох головних чинників - власної практичної діяльності дитини і його взаємин з іншими людьми. Дослідники відзначають, що вже в ранньому віці діти виявляють цікавість до себе - свого тіла, рухам, зовнішнім виглядом, а також особливий інтерес до оточуючих людей і їх взаємин. Сформовані уявлення про себе впливають на становлення стосунків дитини з людьми (дорослими і однолітками) і на розвиток всіх видів дитячої діяльності (Б.Г. Ананьєв, 1980; Л.І. Божович, 1968; Л.С. Виготський, 1982; С.Л. Рубінштейн, 1989 і інші).
Дошкільний вік - особливий, унікальний за своєю значимістю період в житті людини. Це час активного пізнання навколишнього світу, сенсу людських відносин, усвідомлення себе в системі предметного і соціального світу, розвитку пізнавальних здібностей.
Протягом усього дошкільного віку уявлення дитини про себе істотно змінюються: він починає більш правильно уявляти собі свої можливості, розуміти, як відносяться до нього навколишні, чим спричиняється це відношення. До кінця дошкільного віку у нормально розвиваються дітей складаються первинні форми самосвідомості - знання та оцінка дитиною своїх якостей і можливостей, відкриття їм для себе своїх переживань, що становить основне новоутворення цього віку. За словами Д.Б. Ельконіна, дитина в дошкільному віці проходить шлях від виділення себе серед інших до самосвідомості, відкриттю свого внутрішнього життя.
1. Розвиток уявлень про себе у дошкільників
Становлення особистості дитини відбувається успішно за умови активності самої дитини, коли він включений в процес власного В«соціального будівництваВ». Основоположним в процесі соціалізації дитини дослідники виділяють розвиток уявлень про собі. Саме з них починається залучення дитини до соціального світу і побудова відносин з іншими людьми.
Першим кроком у розумінні соціальної природи В«яВ» було визнання того, що поряд з біологічним, тілесним В«яВ», образ В«яВ» включає в себе соціальні компоненти, джерелом яких є взаємодія індивіда з іншими людьми.
К. Роджерс виділив В«яВ» особистості як особливу область в полі досвіду індивідуума, яка складається з системи сприйняття та оцінки людиною своїх власних рис. Він першим визначив поняття В«я-концепціяВ», маючи на увазі під ним сукупність усіх уявлень індивіда про самого себе. В«Я-концепціяВ» - це певна система, зміна одного її аспекту може повністю змінити природу цілого.
На думку К. Роджерса, сутність особистості виражається в знанні людиною самого себе, ставлення до себе. Разом з В«я-концепцієюВ», згідно К. Роджерсу, розвивається і потреба в позитивному ставленні з боку оточуючих, яка виникає в процесі соціалізації індивіда. Разом з тим потреба в позитивному ставленні до себе або потреба в самоповазі, також розвивається на основі інтерналізації позитивного ставлення до себе з боку інших.
Інший дослідник Роберт Берні розглядав В«я-концепціюВ» як сукупність установок "на себе", виділяючи при цьому її складові: когнітивну складову установки - переконання; емоційно-оцінну - емоційне ставлення до цього переконання; поведінкову складову - відповідні реакції, які, зокрема, можуть виражатися в поведінці.
Стосовно до В«Я-концепціїВ» ці 3 елементи установки можуть конкретизуватися наступним чином: образ В«яВ» - уявлення про себе; самооцінка - афективна оцінка цього подання, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси образу В«яВ» можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або здійсненням; потенційні поведінкові реакції, тобто ті конкретні дії, які можуть викликатися чином В«яВ» і самооцінкою.
В експериментальному дослідженні М.Е.Котовой, здійсненим під керівництвом Н.І.Непомнящей, було встановлено, що об'єктивно змістовна сторона цінності - це значуща для дитини зміст (сфера діяльності, відносин), через яке виділяється для нього його власне В«яВ». Цей аспект образа В«яВ» пов'язаний з індивідуальними вподобаннями та інтересами дитини.
Ці позиції авторів цілком працюють на ціннісну парадигму освіти. Вони послужили основою для розробки змісту уявлень про себе, засвоєння якого дозволить дитині осмислити власну цінність, унікальність і неповторність.
Таким чином, розвиток уявлень про себе є важливою основою усвідомлення дитиною себе в цьому Світ, виділення своєї цінності, унікальності і зв'язку з іншими людьми допомогою включення малюка в активну дію. Включення дитини в спеціально організований процес спілкування з близькими дорослими і однолітками створює умови для розвитку уявлень про себе у дітей.
2. Роль спілкування з близькими дорослими і однолітками у формуванні образу В«ЯВ» у дошкільнят
Образ самого себе складається у дітей в умовах взаємодії індивідуального досвіду дитини і досвіду спілкування з іншими людьми. Його формування починається, мабуть, ще задовго до дошкільного віку, так як до трьох років багато дітей розташовують вже досить ясними і точними уявленнями про свої можливості. Отже, думка дослідників, які вважають, що індивідуальний досвід стає визначальним лише в зрілому віці, а в дошкільному дитинстві грає несуттєву роль, що діти нібито не можуть самі, без допомоги дорослих, прийти до розуміння меж своїх можливостей, не підтвердилося. Уже в три-чотири роки зустрічаються дошкільники, які здатні самостійно оцінити деякі свої можливості і вірно передбачити результати своїх дій без допомоги з боку оточуючих, лише на основі індивідуального досвіду.
Правда, уявлення, які виникають у дитини тільки на основі його індивідуального досвіду, характеризуються спочатку нестійкістю і нечіткістю; вони можуть ігноруватися під впливом оціночних дій дорослого. Але по мірі розвитку дітей ці уявлення набувають все більш грунтовний, стійкий характер, і в п'ять-сім років оцінки оточуючих приймаються дитиною лише до певної міри, заломлюючись через призму тих результатів і висновків, які підказуються його особистим досвідом.
Джерелом формування початкових уявлень про себе є взаємодія дитини з іншими людьми. З самого раннього віку малюк, взаємодіючи і спілкуючись з іншими людьми, починає виділяти себе суб'єктом своїх дій і переживань. Формуються уявлення про себе входять у зміст самосвідомості індивідуума.
Будь оціночні впливу дорослого містять в собі і емоційні, і пізнавальні елементи, тому вони не лише спрямовують увагу дитини на хороші або погані сторони власної поведінки, а й стають моделлю для побудови уявлення дитини про себе. У цьому відношенні характер оціночних впливів дорослого має визначальне значення в процесі формування у дошкільників уявлень про свої можливості.
Найбільш негативне дію на точність визначення дітьми результатів своїх дій надають занижені оцінки дорослого, які викликають у дітей недовіру, суперечки, незгоди і навіть відмова від діяльності. Завищені оцінки дорослого надають двояке дію на поведінку дошкільників: з одного боку, вони спотворюють уявлення випробовуваних в бік перебільшення ними результатів своїх дій, а з іншого - мобілізують їх сили, стимулюють оптимізм і впевненість хлопців у досягненні хороших результатів. Найвищий показник точності відпові...
