Введення
Перехід від централізації галузей народного господарства до ринкових відносин безпосереднім чином стосується і середньої спеціальної освіти.
Ринкові відносини в економіці різко підвищують вимоги до професійної підготовки та використанню спеціалістів середньої кваліфікації. Вони по новому висвічують роботу фахівця на виробництві, його місце та роль в економіці, змушують якісно поліпшити професійну підготовку випускників.
На сьогоднішній день середні спеціальні заклади залишаються значною мірою консервативними у змісті і методах навчання. Домінує авторитарний стиль спілкування педагогів з учнями. Природно при таких обставинах виконання соціального замовлення на В«якісногоВ» фахівця не може бути В«якіснимВ». Кваліфікований фахівець відрізняється не тим, що працює більше, а тим, що працює інакше і, виконуючи роботу краще, витрачає набагато менше праці і часу, ніж непрофесіонал.
Основним у навчанні такого фахівця є не оволодіння якоюсь сумою конкретних знань і навичок, а виховання культури професійного мислення і професійної інтуїції.
Але нічого не може бути В«ВкладеноВ» в голову учня вчителем.
Методика повинна бути побудована так, щоб стимулювати учнів до активних власних дій, спрямованим на засвоєння.
На жаль, в практиці викладання спеціальних предметів поширені установки на механічні вправи і заучування.
Така заформалізована система за довгі роки склала міцне уявлення: навчання - це обов'язково важка праця, розрахований більш всього на пам'ять, зубріння. А адже ми самі робимо навчання важкою, відмовляючись від перспективної формули В«граючи, навчайВ», яка є основою методики відомих педагогів - новаторів.
Наблизити навчання до професійної діяльності дозволяють активні методи навчання, що створюють сприятливі умови для розгортання творчого потенціалу особистості, сприяють розвитку пізнавального інтересу до предмета.
<p> Тому особливу увагу слід звернути на те, щоб зацікавити учнів предметом, навчитися виділяти в майбутній роботі головне, вирішувати будь-які виробничі проблеми.
У дидактиці в останні роки вимога активного засвоєння знань учнями, висунуте ще прогресивними дидактами минулого, отримало наукове обгрунтування, придбавши характер закону розвитку активності і самостійності учнів в пізнавальної діяльності. Реалізація цього закону вимагає розробки та нових активних методів навчання.
Однією з найбільш ефективних форм підготовки фахівців стають ділові ігри та уроки з конкретними діловими ситуаціями. Гра відома ще з найдавніших часів як спосіб перевірки знань і умінь застосовувати їх на практиці.
Ігри дають можливість моделювати типові виробничі ситуації, в ході яких її учасники ведуть напружену розумову роботу, колективно шукають оптимальні рішення, використовуючи теоретичні знання і власний практичний досвід.
Ця форма дозволяє використовувати найдавнішу форму навчання і виховання молодого покоління методом гри. Вона дозволяє з'єднати знання з передумови дій в самі дії. Ділові ігри, розроблені на конкретних ситуаціях, вводять учнів в сферу виробничої діяльності, виробляють у них здатність до критичній оцінці діючого виробництва, до вміння знаходити рішення по його вдосконаленню і є потужним стимулом активізації самостійної роботи учнів з придбання професійних знань і навичок. Придбані в процесі ділової гри практичні навички дозволяють молодому фахівцеві уникнути помилок, які можливі при переході до самостійної трудової діяльності.
Виходячи з вищесказаного видно, наскільки актуальним в даний час є розвиток використання ділових ігор у навчанні.
Метою написання курсової роботи послужило вивчення ділових ігор, їх класифікації, структури, методики розробки і використанні в навчанні учнів.
У процесі написання використовувалися навчальні посібники, дані періодичного друку, довідкова література і т.д.
1. Що таке ділові ігри
Сенс феномена ділової гри в узагальненому вигляді зафіксований в психологічних словниках, наприклад: В«Ділова гра - форма відтворення предметного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для даного виду практики.
До цього визначенню необхідно додати, що, будучи засобом моделювання різноманітних умов професійної діяльності, аспектів людської активності та соціальної взаємодії, ділова гра виступає і В«методом пошуку нових способів її (діяльності - Т.К.) виконання В», іВ« методом ефективного навчання, оскільки знімає протиріччя між абстрактним характером навчального предмета і реальним характером професійної діяльності В».
Освітня функція ділової гри дуже значима, оскільки ділова гра дозволяє задати в навчанні предметний і соціальний контексти майбутньої професійної діяльності і тим самим змоделювати більш адекватне порівняно з традиційним навчанням умова формування особистості фахівця.
У діловій грі В«навчання учасників відбувається в процесі спільної діяльності. При цьому кожен вирішує свою окрему задачу у відповідності зі своєю роллю і функцією. Спілкування в діловій грі - це не просто спілкування в процесі спільного засвоєння знань, але першим ділом - спілкування, що імітує, відтворююче спілкування людей у ​​процесі реальної досліджуваної діяльності. Ділова гра - це не просто спільне навчання, це навчання спільної діяльності, умінням і навичкам співпраці В».
Останнім часом ділові і імітаційні ігри знаходять все більш широке застосування в самих різних областях: в основному в економіці і політиці, а також у соціології, екології, адмініструванні, освіті, міському плануванні, історії. Імітаційні ігри використовуються для підготовки фахівців у відповідних областях, а також для вирішення завдань дослідження, прогнозу, апробування намічуваних нововведень. Розробляються імітаційні ігри і як спосіб комунікації між фахівцями різних областей, як особлива мова майбутнього.
При описі цього методу зустрічаються різні терміни. Зазвичай, якщо гра проводиться економістами, то вона називається діловою грою (business game), рідше - управлінської (management game) або операційній. У сфері політики, міського планування, як правило, використовується термін "імітаційна гра" (simulation game). Найбільш Найпоширенішим і загальним, мабуть, на Заході є термін "імітаційна гра ", або" ігрова імітація ", хоча єдиної думки з питань термінології серед фахівців немає. Використання терміну "імітаційна гра "пов'язане з виділенням істотних характеристик цього методу. З одного боку, імітація розуміється дуже широко як заміна безпосереднього експериментування створенням і маніпулюванням з моделями, макетами, замещающими реальний об'єкт вивчення. У соціальних науках широке поширення набула машинна імітація, реалізує формальну модель тій або іншої досліджуваної системи. З іншого боку, існують власне ігрові методи, в яких учасники беруть на себе певні ролі, вступають у безпосередню взаємодію один з одним, прагнучи досягти своїх рольових цілей. Передбачається, що "ігрова імітація" або "імітаційна гра "об'єднує ці два підходи. Вона грунтується на конкретних ситуаціях, узятих з реального життя, і являє собою динамічну модель спрощеної дійсності. Таким чином, в основі ділової гри лежить імітаційна модель, проте реалізується дана модель завдяки діям учасників гри. Вони беруть на себе ролі адміністративних працівників або політичних діячів і розігрують задану господарську, управлінську або політичну ситуацію в залежності від змісту гри. Традиційно також підкреслення того факту, що ділові або імітаційні ігри є "серйозними" іграми для дорослих, а не розвагою, не відпочинком тощо
Слід спеціально відзначити, що ділову або імітаційну гру необхідно відрізняти від інших активних методів навчання, з одного боку, і від методів соціально-психологічного тренінгу - з іншого. Треба визнати, що в цьому питан...
