МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ І МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ Киргизької Республіки
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
державних освітніх УСТАНОВА
ВИЩОГО ПРОФЕСІЙНОГО ОСВІТИ
Киргизької в”Ђ РОСІЙСЬКИЙ СЛОВ'ЯНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ
Курсова робота
Сутність особистісно-орієнтованого навчання та його відмінність від традиційної системи освіти
ДП в”Ђ 1 в”Ђ 06
Ісмаїлова Бермет
Науковий керівник:
Чжен І.М., доцент, к.п.н.
Бішкек 2010
Зміст
Введення
Глава I. Теоретичні аспекти різних підходів до проблеми особистісно-орієнтованого навчання:
1.1 Вивчення проблеми особистісно-орієнтованого навчання в вітчизняній і зарубіжній психології.
1.2 Сучасні уявлення про особливості особистісно-орієнтованого навчання.
1.3 Основні відмінності особистісно-орієнтованого навчання від традиційної дидактичної системи.
Глава II. Методи і методологія дослідження:
2.1 Мета, об'єкт, предмет, гіпотеза і завдання дослідження.
2.2 Поняття і рівні методології.
2.3 Методологічні принципи.
2.4 Методи дослідження.
Висновок
Висновки
Література
Введення
-->>
У сучасному світі освіта розглядається як загальнолюдська цінність. Це підтверджується конституціонально закріпленим правом людини на освіту в більшості країн. Його реалізація забезпечується існуючими в тій чи іншій державі системами освіти. Тому на сьогоднішній день дуже гостро стоїть проблема правильного вибору системи освіти, що підкреслює актуальність обраної нами теми, тому що, незважаючи на множинність напрямків розвитку сучасної освіти, домінуючою тенденцією, що визначає вигляд освіти початку XXI століття, є перехід від знаннєвої тобто традиційної до особистісної тобто до гуманітарній парадигмі освіти [8; 5].
Традиційна педагогіка орієнтована на реалізацію переважно освітніх функцій школи. Зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, досягнуті в результаті навчально-виховної роботи [12]. Це і є так званий психолого-орієнтований підхід до визначення сутності змісту освіти.
При такому підході в центрі уваги знаходяться знання як результати духовного багатства людства, накопиченого в процесі пошуків та історичного досвіду. Психолого-орієнтоване зміст освіта сприяє соціалізації особистості, входження людини в соціум. З цієї точки зору утримання освіти є життєзабезпечуючої системою.
Однак при психолого-орієнтованому підході до змісту освіти знання виступають абсолютною цінністю і заступають собою самої людини. Це призводить до ідеологізації і регламентації наукового ядра знань, їх академізму, орієнтації змісту освіти на середнього учня та інших негативних наслідків.
Тому, хоча, тільки в останні десятиліття, в світлі ідеї гуманізації освіти все більше затверджується особистісно - орієнтований підхід до виявлення сутності змісту освіти, що говорить про недостатню вивченість даної проблеми, що в свою чергу стало причиною вибору саме цієї теми для нашого дослідження.
При особистісно - орієнтованому підході до сутності змісту освіти абсолютною цінністю є невідчуження від особистості знання, а сама людина. Такий підхід забезпечує свободу вибору змісту освіти з метою задоволення освітніх, духовних, культурних і життєвих потреб особистості, гуманне ставлення до розвивається особистості, становлення її індивідуальності й можливості самореалізації в культурно-освітньому просторі.
Особистісно-орієнтоване зміст освіти направлено на розвиток природних особливостей людини (Здоров'я, здатності мислити, відчувати, діяти); його соціальних властивостей (бути громадянином, сім'янином, трудівником) і властивостей суб'єкта культури (Свободи, гуманності, духовності, творчості) [10].
Тому на наш погляд, найбільш прийнятно на сьогоднішній день особистісно-орієнтоване навчання, саме воно відповідає тим завданням, які ставить перед собою сучасна освіта. Вирушаючи від сказаного, хотілося б, позначити:
В· Мета дослідження: розкрити сутність особистісно-орієнтованого навчання.
В· Об'єкт дослідження: особистісно-орієнтоване навчання.
В· Предмет дослідження: різні підходи до проблеми особистісно-орієнтованого навчання.
В· Гіпотезу: особистісно-орієнтоване навчання може надати можливість кожному школяреві реалізовувати себе в пізнанні, у навчальній діяльності з опорою на його схильності та інтереси, можливості і здібності, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід.
Реалізація даної мети і гіпотези потребують вирішення наступних завдань:
1. Розкрити поняття особистісно-орієнтованого навчання в психолого-педагогічній літературі.
2. Проаналізувати різні підходи до проблемі особистісно-орієнтованого навчання.
3. Вивчити основні відмінності особистісно-орієнтованого навчання від традиційної системи навчання.
Для вирішення поставлених завдань в даному дослідженні в Як основний метод був використаний бібліографічний метод або теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з даної проблеми.
У ході дослідження також були використані наступні принципи:
1. Принцип детермінізму (С. Л. Рубінштейн, 1940р.).
2. Принцип системності (Л.Ф. Берталанфі, 1957; Ананьєв Б.Г. 1977р.; Ломов М.В. 1975р.).
3. Принцип розвитку (С.Л. Рубінштейн, 1940р.).
Глава I . Теоретичні аспекти різних підходів до проблеми особистісно-орієнтованого навчання
1.1 Вивчення проблеми особистісно-орієнтованого навчання у вітчизняній і зарубіжній психології
Теорія і практика, яка позначена назвою В«особистісно-орієнтоване навчанняВ», має давню історію і декілька інших назв, за кожним з яких стоїть певний погляд на навчання і виховання: це гуманістична педагогіка, неопрагматізма, екзистенціалізм, неопедоцентрізм, вільне виховання (США, Європа, 70-ті роки), педагогіка співробітництва (80-ті роки, СРСР). Всі ці близькі багато в чому один одному концепції можна об'єднати назвою ліберальна педагогіка, на відміну від авторитарної і технократичної [2; 114].
Слід сказати, що перші уявлення про особистісно-орієнтованому навчанні у вітчизняній педагогіці яскраво представлена ​​в концепціях розвиваючого навчання і концепції В. О. Сухомлинського, що зробила значний вплив на всю радянську педагогіку 60-80-х рр.. XX сторіччя.
Основи теорії розвиваючого навчання були закладені Л. С. Виготським в 30-ті роки при розгляді їм питання про співвідношення навчання і розвитку. Багато років ідея Виготського залишалася лише гіпотезою, хоча його послідовники (А. Н. Леонтьєв, П.Я. Гальперін, Л.В. Занков, Д.Б. Ельконін та ін) і прагнули її розвивати. В 30-50-і рр.. вітчизняні психологи розробляли основи формуючого (Повчального) експерименту як важливого методу вирішення проблем розвиваючого навчання (Леонтьєв, А.В. Запорожець, С.Л. Рубінштейн, Г.С. Костюк, Н.А. Менчинська, Є.М. Кабанова-Меллер та ін.) У 60-80-і рр.. аспекти розвиваючого навчання досліджувалися в області дошкільного виховання, початкової та середньої освіти (Л.А. Венгер, Т.А. Власова, В.І. Лубовский, З.І. Калмикова, І.Я. Лернер та ін.) Отримані результати дозволили обгрунтувати положення про істотної ролі навчання в розвитку, виявити деякі конкретні психолого-педагогічні умови розвиваючого навчання [13].
З кінця 50-х рр.. гіпотезу Виготського розробляли два колективи, створені Занкова і Ельконіна спільно з Давидовим. Система Занкова спрямована на психічний розвиток. Відмінними рисами цієї системи є: спрямованіст...