Зміст
Введення
Глава I. Основи формування інтелектуальної культури
1.1 Поняття інтелекту
1.2 Поняття, сутність і зміст інтелектуальної культури
Висновки по чолі I
Глава II. Формування інтелектуальної культури особистості
2.1 Становлення інтелектуальної культури в суспільстві
2.2 Загальна характеристика формування інтелектуальної культури особистості
Висновки по чолі II
Висновок
Список літератури
Введення
Умови соціокультурної ситуації суспільства вимагають від кожної особистості розвитку творчого мислення, самостійності розуму, здатності до засвоєння в короткий час максимальної інформації.
Процес навчання вимагає досить високого рівня інтелектуальної культури. Одним з найважливіших завдань сучасної педагогічної психології є забезпечення не тільки засвоєння знань, але і формування способів пізнавальної діяльності як прояв інтелектуальної культури.
Вивченням структури інтелекту займалися Б.Г. Ананьєв і його школа; проблемою творчого мислення - Я.А. Пономарьов, В.Н. Пушкін, Т.В. Кудрявцев; інтелектуальною активністю Д.Б. Богоявленська; мислення як функціонування інтелектуальних операцій, як прогнозування розглядається А.В. Брушлінскій; проблемні ситуації в мисленні - A.M. Матюшкіна, Т.В. Кудрявцевим; дослідженню якісної сторони інтелекту і визначенню його функцій присвячені роботи А.А. Брудно. Проблеми інтелекту і розуміння досліджувалися в основному як незалежні категорії, хоча у феномені інтелектуальної культури вони представлені в єдності і взаємозв'язку.
Дане протиріччя і визначило вибір теми курсової роботи В«Формування інтелектуальної культури особистості В».
Об'єктом є інтелектуальна культура особистості.
Предметом процес формування інтелектуальної культури особистості.
Мета курсової роботи: охарактеризувати процес формування інтелектуальної культури особистості.
Виходячи з висунутої цілі, визначені завдання:
1. Розглянути поняття інтелекту.
2. Виявити сутність, зміст і поняття інтелектуальної культури.
3. Розглянути становлення інтелектуальної культури в суспільстві.
4. Розглянути загальну характеристику формування інтелектуальної культури особистості.
Теоретичну базу дослідження склали уявлення радянських і зарубіжних авторів про пізнання і навчанні (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, Дж. Брунер, Дж. Гілфорд та ін.)
Рішення поставлених завдань здійснювалося за допомогою комплексу методів: теоретичного аналізу та синтезу психологічної та педагогічної літератури з питань інтелектуальної культури.
Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків по главам, висновку, списку літератури, складається з 31 джерела. Загальний обсяг роботи: 35 сторінок.
Глава I . Основи формування інтелектуальної культури
1.1 Поняття інтелекту
Під сучасним визначенням інтелекту розуміється здатність до здійснення процесу пізнання і до ефективного вирішення проблем, зокрема при оволодінні новим колом життєвих завдань. Часто цю здатність характеризують по відношенню до завданням, яке трапляється в житті людини.
Згідно академіку М.М. Мойсеєву, інтелект - це, перш за все, цілепокладання, планування ресурсів і побудова стратегії досягнення мети. Розвиток інтелекту у людини виділило його з тварин і стало початком розвитку соціуму, а потім і людської цивілізації [20, с.88.]. Інтелект як здатність зазвичай реалізується за допомогою інших здібностей. Таких як: здатності пізнавати, навчатися, мислити логічно, систематизувати інформацію шляхом її аналізу, визначати її застосовність (класифікувати), знаходити в ній зв'язки, закономірності і відмінності, асоціювати її з подібною їй.
Істотними якостями людського інтелекту є допитливість і глибина розуму, його гнучкість і рухливість, логічність і доказовість.
Цікаво - прагнення різнобічно пізнати те чи інше явище в істотних відносинах. Це якість розуму лежить в основі активної пізнавальної діяльності.
Глибина розуму полягає в здатності відокремлювати головне від другорядного, необхідне від випадкового.
Гнучкість і рухливість розуму - здатність людини широко використовувати наявний досвід, оперативно досліджувати предмети в нових зв'язках і відносинах, долати шаблонність мислення.
Логічність мислення характеризується суворої послідовністю міркувань, обліком всіх істотних сторін у досліджуваному об'єкті, всіх можливих його взаємозв'язків.
доказового мислення характеризується здатністю використовувати в потрібний момент такі факти, закономірності, які переконують у правильності суджень і висновків.
Інтелект відрізняється від мислення певної змістовністю. Якщо звернутися до семантикою слово інтелект (від лат. - розум, розум, розум), то в ньому присутній і момент готівкового працюючого знання, і момент творчості, творення, проникнення в раніше невідоме. Як відзначає А.А. Брудний, інтелект - це здатність розуміти [5, с.56]. Інтелект включає в себе не тільки результати пізнавальної діяльності, але й фіксує специфічно людські способи цієї діяльності. Тут існує пряма залежність інтелекту від пізнавальної діяльності. Разом з тим таке визнання ще не вичерпує розуміння цього феномену. Інтелект пов'язаний з пізнавальною діяльністю, існує завдяки пізнавальної діяльності, але це не взаємозамінні поняття.
Дослідження інтелекту різноманітні і в них відображені різні підходи до нього і з різних позицій.
Ассоціоністское напрямок розглядало мислення як мимовільне проходження образів-уявлень, як процес накопичення асоціацій (Д. Гартлі, Дж. Прістлі, Дж.С. Мілль та ін.) Вивченням мислення як процесу вирішення завдань займалася вюрцбурзьких школа (О. Кюльпе, Н. Ах, К. Марбе та ін), ідеї якої були розвинені в роботах О. Зельци, розглядає мислення як функціонування інтелектуальних операцій. Представники гештальтпсихології (М. Вертгеймер, К. Коффка, К. Дункер, В. Келер) розглядали мислення як акт переструктурування ситуації. Фактично як В«процес в організміВ» розглядається мислення суб'єктивними бихевиористами (Д. Міллер, Ю. Галантер, К. Прибрам). Проблема мотивів людської поведінки була висунута на перший план психоаналізом: мимовільне образне мислення, виникає під час сновидінь, трактується як одна з найважливіших особливостей прояви несвідомих мотивів, що лежать в основі мислення. До психоаналізу примикає концепція аутистичного мислення, згідно з якою думки підкоряються афектних потребам (Е. Блейлер). Теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер), теорія самоактуалізації (А. Маслоу, К. Юнг) розглядають пізнання у зв'язку з мотивацією в порівняно елементарних формах. Пізнання визначається в кращому випадку, як арена для прояву мотиву, функції якого в пізнавальної діяльності детально не аналізуються.
Важливим напрямком в дослідженні інтелекту в зарубіжній психології є роботи Ж. Піаже, який визначає інтелект як В«прогресуючу зворотність мобільних психічних структур В»[24, с.138], як наслідок ускладнюється адаптації до вимогам навколишнього середовища в природних умовах взаємодії людини з зовнішнім світом. Саме Ж. Піаже описав інтелект як рівневе утворення, включає різні операції.
У середині XX століття оформився підхід до вивчення інтелекту як когнітивної активності (А. Ньюелл, Г. Саймон, П. Ліндсей, Д. Норман, У. Найссер та ін), прагнучий подолати обмеженість ізольованого розгляду мислення, сприйняття, пам'яті, уваги. Загальне визначення когнітивної активності по У. Найссер таке: В«Це активність, пов'язана з придбанням, організацією і використанням знання В» [20, с.46].
Певний імпульс у розвит...
