Зміст
Введення
Глава 1. Взаємодія В«учитель-ученьВ» в освітньому процесі
1.1 Сутність педагогічної взаємодії
1.2 Стилі педагогічної взаємодії
Глава 2. Загальне уявлення про стилі педагогічного спілкування
2.1 Підходи до визначенню стилю педагогічного спілкування
2.2 Класифікація стилів педагогічного спілкування
Висновок
Список використаної літератури
Введення
У спілкуванні складається важлива система виховних взаємин, що сприяють ефективності виховання і навчання. У педагогічній діяльності спілкування набуває функціональний і професійно значимий характер. Воно виступає в ній як інструмент впливу, і звичайні умови і функції спілкування одержують тут додаткову В«навантаженняВ», так як з аспектів загальнолюдських переростають в компоненти професійно-творчі.
На сьогоднішній день продуктивно організований процес педагогічного спілкування покликаний забезпечити у педагогічної діяльності реальний психологічний контакт, який повинен виникнути між педагогом і дітьми. Перетворити їх у суб'єктів спілкування допомогти подолати різноманітні психологічні бар'єри, що виникають в процесі взаємодії, перевести дітей із звичної для них позиції ведених на позицію співпраці і перетворити їх на суб'єктів педагогічної творчості. У цьому випадку педагогічне спілкування утворює цілісну соціально-психологічну структуру педагогічної діяльності.
Педагогічне спілкування в навчанні та вихованні служить інструментом впливу на особистість учня. Педагогічне спілкування - цілісна система (прийоми й навички) соціально-психологічної взаємодії педагога і виховуваних, що містить в собі обмін інформацією, виховні впливи і організацію взаємин за допомогою комунікативних засобів. Крім звичайних функцій, специфіка педагогічного спілкування породжує ще одну функцію соціально-психологічного забезпечення виховного процесу, організаторську функцію взаємин педагога з виховуваними і виступає як засіб вирішення учбових завдань.
У число найбільш складних завдань, що постають перед педагогом, входить організація продуктивного спілкування, передбачає наявність високого рівня розвитку комунікативних умінь. І дуже важливо так організувати спілкування з дітьми, щоб цей неповторний процес відбувся. Важливу роль тут відіграє стиль спілкування.
Тема роботи: Стилі педагогічного спілкування і взаємодії
Актуальність вивчення стилю педагогічного спілкування і взаємодії викликана тим впливом, який він чинить на особистість навчаються, на виникнення конфліктів і розбіжностей між учасниками педагогічного процесу. Якби ми могли мати більш чітке уявлення про тому, якому стилю педагогічного спілкування відповідає ту чи іншу поведінку в конфліктної ситуації, тоді можна уникнути багатьох, якщо не всіх конфліктів виникають в школі. Від вибору стилю педагогічного спілкування взагалі залежить весь процес навчання.
Предмет дослідження: стилі педагогічного спілкування і взаємодії.
Мета дослідження: теоретичне вивчення стилів педагогічного спілкування і взаємодії.
Для реалізації мети були поставлені наступні завдання :
1. Дати поняття стилю педагогічного спілкування;
2. Розглянути типологію стилів педагогічного спілкування і взаємодії;
Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку, бібліографічного списку.
У вступі обгрунтована актуальність дослідження, сформульовані цілі й завдання, предмет дослідження.
У першому розділі розглядається поняття В«педагогічне спілкування В»,В« стиль педагогічного спілкування В».
У другому розділі розглядається сутність педагогічного взаємодії, його моделі і їх характеристика.
Список літератури містить 19 джерел.
Глава 1. Взаємодія В«учитель-ученьВ» в освітньому процесі
1.1 Сутність педагогічної взаємодії
Сучасна педагогіка змінює свої провідні принципи. Активне однобічний вплив, прийняте в авторитарної педагогіки, заміщається взаємодією, в основі якого лежить спільна діяльність педагогів і учнів. Його основними параметрами є взаємовідношення, взаімопріятіе, підтримка, довіра і ін
Сутністю педагогічної взаємодії є прямий або непрямий вплив суб'єктів цього процесу один на одного, що породжує їх взаємну зв'язок [18].
Найважливішою характеристикою особистісної сторони педагогічної взаємодії є можливість впливати один на одного і виробляти реальні перетворення не тільки в пізнавальної, емоційно-вольової, але і в особистісній сфері.
Під прямим впливом розуміється безпосереднє звернення до учня, пред'явлення йому певних вимог чи пропозицій. Специфіка діяльності педагога обумовлює необхідність використання саме цього виду взаємодії. Однак постійне втручання у світ учня може створювати конфліктні ситуації, ускладнюючи взаємини педагога і учнів. Тому в деяких випадках більш ефективним є непрямий вплив, суть якого полягає в тому, що педагог спрямовує свої зусилля не на учня, а на його оточення (Однокласників і друзів). Змінюючи обставини життя учня, вчитель змінює в потрібному напрямку і його самого. Опосередковану взаємодію частіше використовується в роботі з підлітками, для яких характерна поява своїй субкультури.
При впливі на оточення виправдовує себе прийом впливу через референтне особа. У кожного учня є однокласники, з думкою яких він вважається, чию позицію він приймає. Це і є референтні для нього особи, через яких педагог організовує вплив, роблячи їх своїми союзниками.
Як зазначає В.А. Сластенін, педагогічна взаємодія має дві сторони: функціонально-рольову й особистісну. Іншими словами, педагог і учні сприймають у процесі взаємодії, з одного боку, функції і ролі друг одного, а з іншого - індивідуальні, особистісні якості [17; с. 206].
Особистісні та рольові установки педагога виявляється у його поведінкових актах, але перевага небудь з них обумовлює відповідний ефект впливу його особистості на учня.
Функціонально-рольова сторона взаємодії педагога з учнем обумовлена ​​об'єктивними умовами педагогічного процесу, наприклад контролем результатів діяльності учнів. У цьому випадку особистість педагога як би винесена за межі взаємодії.
Оптимальним варіантом для педагогічного процесу є установка педагога на функціонально-рольове і особистісне взаємодія, коли його особистісні особливості проступають через рольова поведінка. Подібне поєднання забезпечує передачу не тільки загальносоціального, але і особистого, індивідуального досвіду педагога. У цьому випадку педагог, взаємодіючи з учнем, передає свою індивідуальність, реалізуючи потреба і здатність бути особистістю і, в свою чергу, формуючи відповідну потребу і здатність у учня. Однак практика показує, що з такою установкою працюють лише педагоги, які мають високий рівень розвитку мотиваційно-ціннісного ставлення до педагогічної діяльності.
Функціонально-рольова сторона педагогічної взаємодії спрямована головним чином на перетворення когнітивної сфери учнів. Критерієм успішної діяльності педагога в цьому випадку служить відповідність досягнень учнів заданим еталонам. Вчителі з орієнтацією на цей тип взаємодії як би підганяють зовнішню поведінку під певні стандарти.
Особистісна сторона педагогічної взаємодії в більшій мірі зачіпає мотиваційно-смислову сферу учня. Наукове знання, зміст освіти в цьому випадку виступають засобом перетворення цієї сфери.
Вплив педагога на учня може бути навмисним і ненавмисним. У першому випадку воно здійснюється за цільовою програмою, коли педагог заздалегідь моделює і планує очікувані зміни. Педагог, навмисно або ненавмисно пропонуючи зразки своєї суб'єктності іншим людям, і насамперед вихованцям, стає об'єктом наслідування, продовжуючи себе в інших. Якщо вчитель н...
