ЗМІСТ
Введення
Глава I. Наочність навчання як засіб активізації навчального процесу
1.1 Психологічне обгрунтування наочності
1.2 Дидактичне обгрунтування наочності
1.3 Фактори наочності навчання
Глава II. Методика використання засобів наочного навчання на уроках історії
2.1 Класифікація наочних засобів навчання
2.2 Методика роботи з наочністю на уроках історії
2.2.1 Робота з крейдою та дошкою
2.2.2 Використання схем і таблиць
2.2.3 Робота з картинами
2.2.4 Використання картографічного матеріалу
2.3 Використання наочних засобів навчання на уроці В«Історія України В»(9 - ий клас)
Висновок
Література
Введення
У Державній програмі В«ОсвітаВ» (В«Україна ХХІ століттяВ») виділена стратегія розвитку освіти на найближчі роки і на перспективу, позначений курс на створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.
Принцип навчання, відображаючи якийсь один історичний аспект процесу навчання, стає основою для формування правил навчання.
Тема В«Використання наочних засобів навчання на уроках історіїВ» актуальна і вимагає ретельного вивчення, у зв'язку з тим, що нині діюча програма В«Історія України. Всесвітня історія, 5-12 клас В»ставить перед учителем історії наступні цілі та завдання:
• зробити процес навчання мотивованим і цілеспрямованим;
• організувати самоконтроль індивідуальної успішності учнів;
• включати додаткові внутрішні резерви і додаткові методичні прийоми для поліпшення результатів навчальної діяльності;
• активізувати наукову діяльність.
Досягнення передбачених даною програмою навчальних результатів можливе тільки при умови об'єднання активних та інтерактивних форм, методів і технологій організації пізнавальної діяльності учнів на уроках як вітчизняної, так і всесвітньої історії.
Наочне навчання є одним з найважливіших методичних прийомів, потужним активізатором навчальної діяльності, вивчення якого допоможе вчителю досягти високих результатів.
Тому об'єктом даного дослідження є організація процесу навчання дітей на уроках історії в школі.
Предметом дослідження є наочність на уроках історії.
Мета курсової роботи: вивчити ефективність використання наочних засобів на уроках історії; вплив їх на доступність і якість отримуваних знань учнями.
Завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети:
• Розглянути психологічне та дидактичне обгрунтування наочності.
• Розкрити методику роботи із засобами наочного навчання на уроках історії.
• Вивчити вплив засобів наочності на роботу учнів в процесі вивчення історії.
• Зробити висновки, як наочність впливає на поліпшення процесу навчання, підвищення якості знань та інтересу учнів до вивчення історії.
У даній роботі використовуються наступні методи:
• Дедуктивний, коли приватні положення виводяться із загальних. Так з психологічних праць Маслоу А.Г. і Зимової І.А. виводиться положення про вплив наочності на сприйняття і засвоєння навчального матеріалу на уроках історії.
• Аналіз, при якому загальне положення ділиться на складові частини. У даній роботі всі наочності поділяються на три групи, тобто дана класифікація наочних засобів навчання.
• Синтез, який полягає в проведенні дослідження в Загалом, на основі об'єднання пов'язаних один з одним елементів в єдине ціле.
Наведені в роботі приклади уроків з використанням наочностей, є узагальненням досвіду методистів і педагогів, які займалися вивченням даної теми: Ушинського К.Д., Знакова Л.В., Вагіна А.А. (В«Методика викладання історії в середній школіВ»), Короткової М.В., Г.К. Селевко (В«Сучасні освітні технологіїВ») та ін
Гіпотеза роботи полягає в наступному - припустимо, що оптимізація використання наочних посібників досягається при роботі з різними типами наочності, а також в різних їх комбінаціях, і є важливим методичним компонентом викладання історії України.
Наукова новизна даного дослідження полягає в постійній необхідності впровадження сучасних технологій у процес навчання, і використання їх як наочних посібників. Наукова робота може бути використана в якості додаткового матеріалу при підготовці до уроків історії України в середній освітній школі.
Робота складається з вступу, двох розділів і висновку. У розділі I основною опорою є праці видатних педагогічних діячів Я.А. Каменського і К.Д. Ушинського, які першими почали усвідомлювати сутність наочності навчання і розробляти методи роботи із засобами наочності.
Глава II повністю присвячується розкриттю прийомів роботи із засобами наочного навчання: робота з крейдою та дошкою; використання таблиць і схем; робота з картинами; використання картографічного матеріалу; застосування макетів.
Джерелами до цій главі послужили: допомога по методиці М.В. Короткової, книга В«Методика викладання історії в середній школі В»автор AA Вагін; Г.К. Селевко В«Сучасні освітні технологіїВ» та ін
ГЛАВА I. НАОЧНІСТЬ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Наочним називається таке навчання, при якому уявлення та поняття формуються у учнів на основі безпосереднього сприйняття досліджуваних явищ або за допомогою їх зображень. Починаючи з ранньої стадії свідомості і до вищої, поняття і абстрактні положення осмислюються легше, якщо вони підкріплюються конкретними фактами і образами.
Застосовуючи наочність, активізується вихідна щабель пізнання [27, с. 175]. Тому потрібно розглянути вплив наочності на пізнання.
1.1 Психологічне обгрунтування наочності
Наочність - це властивість, що виражає ступінь доступності і зрозумілості психічних образів об'єктів пізнання, для пізнає суб'єкта; один з принципів навчання [6, с. 127]. У процесі створення образу сприйняття об'єкта поряд з відчуттям беруть участь пам'ять і мислення. Образ сприйманого об'єкта є наочним тільки тоді, коли людина аналізує й осмислює об'єкт, співвідносить його з уже наявними у нього знаннями.
Наочний образ виникає не сам по собі, а в результаті активної пізнавальної діяльності людини. Образи уявлення істотно відрізняються від образів сприйняття. За змістом вони багатші образів сприйняття, але у різних людей вони різні за виразності, яскравості, стійкості, повноті. Ступінь наочних образів уявлення може бути різною залежно від індивідуальних особливостей людини, від рівня розвитку його пізнавальних здібностей, від його знань, а також від ступеня наочних вихідних образів сприйняття.
Існують також образи уяви - образи таких об'єктів, які людина ніколи безпосередньо не сприймав. Однак вони складені, сконструйовані з знайомих і зрозумілих йому елементів образів сприйняття і уявлення. Завдяки образам уяви людина здатна спочатку уявити собі продукт свого праці, і лише потім приступити до його створення, представити різні варіанти своїх дій.
Чуттєве пізнання дає людині первинну інформацію про об'єкти у вигляді їх наочних уявлень. Мислення переробляє ці уявлення, виділяє суттєві властивості і відносини між різними об'єктами і тим самим допомагає створювати більш узагальнені, більш глибокі за змістом психічні образи пізнаваних об'єктів [8, с. 55].
Значення наочності у викладанні історії не обмежується сферою почуттєвого споглядання і формування конкретних уявлень. Використання коштів наочності полегшує пізнання складних історичних понять [2, с. 144].
1.2 Дидактичне обгрунтування наочності
Наочність як принцип навчання був вперше сформульований Я.А. Коменським, а в подальшому розвинений І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинськ...
