Зміст
Введення
Глава 1. Теоретичні аспекти використання історичного матеріалу при навчанні рішенню завдань
1.1 Сутність загальної методики роботи над задачами
1.1.1 Арифметична задача, види арифметичних завдань
1.1.2 Загальна методика роботи над задачами
1.2 Специфіка історичного матеріалу
1.2.1 В«Вовк, коза і капустаВ» через 1200 років
1.2.2 З історії завдань з однаковими цифрами
1.2.3 З історії головоломок з неповторяющимися цифрами
1.2.4 З історії завдань про переливання рідин
1.3 Аналіз методичної літератури
Висновок
Література
Додаток
Введення
Народна мудрість говорить, що, не знаючи минулого, неможливо зрозуміти справжній сенс сьогодення і мету майбутнього. Це, звичайно, стосується й математики.
У російській математичній літературі, в підручниках завжди приділялася велика увага цікавим старовинним задачам різних народів і епох, оскільки вважалося, що елемент цікавості полегшує навчання, розвиває пізнавальну активність. До цікавим завданням ми відносимо задачі з цікавим змістом або цікавими способами рішення, математичні ігри, завдання, що стосуються цікавих властивостей чисел і геометричних тіл.
У сучасній педагогічній діяльності відбувається полеміка про те, як вчити дітей вирішувати завдання, як зацікавити їх в настільки складному процесі.
Деякі педагоги виділяють використання історичного матеріалу з одного боку, як спосіб розвитку пізнавальної активності школярів, але з іншого боку питанню використання історичного матеріалу в школі приділяється недостатня увага.
Дане протиріччя формує проблему необхідності використання історичного матеріалу при розвитку пізнавальної активності школярів. Якщо проблему не вирішувати, то у дитини розвивається пасивне ставлення до вирішення завдань, що в підсумку може призвести до виникненню наступних труднощів: невміння аналізувати завдання, втрата інтересу до розв'язання задач.
Проблему розвитку пізнавальної активності школярів можна вирішувати різними способами, методами, прийомами, технологіями. У нашому дослідженні ми не будемо зачіпати величезний пласт технологій розвитку пізнавальної активності, а зупинимося на одному способі і на одному віковому періоді.
Виходячи з вище викладеного тема нашого дослідження наступна: В«Історичний матеріал, як один із засобів розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроці математики В».
Мета нашої роботи: провести теоретичне дослідження в області розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроці математики через використання історичного матеріалу.
Об'єктом дослідження є процес розвитку пізнавальної активності молодших школярів, а предметом - використання історичного матеріалу на уроках математики.
Для того щоб досягти мети дослідження, ми ставимо перед собою наступні завдання:
1. Вивчити методи формування пізнавальної активності школярів.
2. Виявити особливості історичного матеріалу, що вивчається на уроці математики у початковій школі.
3. Розробити рекомендації для вчителя в його роботі з завданнями історико-математичного характеру.
4. Розробити фрагмент уроку математики з використанням історичного матеріалу.
Таким чином, ефективність розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроці математики буде вище, якщо використання історичних завдань.
Глава 1. Теоретичні аспекти розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроці математики через використання історичного матеріалу
1.1 Поняття пізнавальної активності учнів
1.1.1 Рушійні сили вчення
Мотивація (від лат. В«рухатиВ») - загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учня до активної пізнавальної діяльності. Управляють мотивами спільно вчителі та учні. Маючи на увазі перше, говоримо про мотивації навчання, а з позицій учня слід вести мову про мотивації навчання. Мотивація як процес зміни станів і відносин особистості грунтується на мотивах, під якими розуміються конкретні спонукання, причини, що змушують учня вчитися, діяти, робити вчинки. В ролі мотивів виступають у взаємозв'язку потреби та інтереси, прагнення та емоції, установки та ідеали. Тому мотиви - дуже складні освіти. Мотиви, а їх багато, завжди взаємозв'язані, і в педагогічному процесі ми маємо справу не з одним діючим мотивом, а з багатьма.
Класифікувати мотиви, діючі в системі навчання, можна за різними критеріями. До видів мотивів можна віднести пізнавальні і соціальні мотиви. Якщо у школяра в ході навчання переважає спрямованість на зміст навчального предмета, то можна говорити про наявність пізнавальних мотивів.
Пізнавальні мотиви можуть мати різні рівні. Так, пізнавальні мотиви мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на оволодіння новими знаннями - фактами, явищами, закономірностями), навчально-пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння способів добування знань, прийомів самостійного придбання знань), мотиви самоосвіти (Орієнтація на придбання додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення).
Мотиви названих видів і рівнів можуть проходити в своєму становленні наступні етапи: актуалізація звичних мотивів, постановка на основі цих мотивів нових цілей, позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей, поява на цій основі нових мотивів, супідрядність різних мотивів і побудова їх ієрархії, поява в ряду мотивів нових якостей (Самостійності, стійкості та ін.)
Якості мотивів можуть бути змістовними, пов'язаними з характером навчальної діяльності (усвідомленість, самостійність, узагальненість, дієвість, домінування в загальній структурі мотивації, ступінь поширення на кілька навчальних предметів та ін), і динамічними, пов'язаними з психофізіологічними особливостями дитини (стійкість мотиву, його сила і виразність, переключення з одного мотиву на інший, емоційне забарвлення мотивів) і т. д.
Мотиви поділяються на зовнішні і внутрішні. Перші виходять від педагогів, батьків, класу, суспільства в цілому і набувають форми підказок, натяків, вимог, вказівок, підганянь або навіть примусів. Вони, як правило, діють, але їх дія нерідко зустрічає внутрішні опір особистості, а тому не може бути названо гуманним. Необхідно, щоб сам учень захотів щось зробити і зробив це. Істинний джерело мотивації людини знаходиться в ньому самому, але його потрібно активізувати.
Скласти первинне уявлення про переважання і дії тих чи інших мотивів навчання можна, спостерігаючи відношення школяра до учення. Дослідження дозволяють виділити декілька ступенів включеності дитини у процес навчання: негативне, байдуже і позитивне.
У кожному класі поступово виділяються конкретні типи відносини дітей до навчання, на які насамперед слід орієнтуватися вчителю. Найбільш поширений перший тип - хороші виконавці (В«слушалкі і отвечалкі В»). Вони старанні, але безініціативні. Провідний мотив їхньої діяльності - Опосередкований інтерес: обрадувати батьків, завоювати авторитет у класі, заслужити похвалу вчителя. Другий тип - діти з інтелектуальною ініціативою: вони мають власну думку, уникають підказок, прагнуть працювати самостійно, люблять складні завдання. Третій тип - діти, у яких проявляється особливе ставлення до напруженої навчальної діяльності. Вони активні, добре метикують, але думають повільно, а тому перебувають увесь час у напрузі. Вимагають індивідуального підходу. Четвертий тип - діти із заниженими інтелектуальними здібностями. Вони не можуть самостійно виконувати навчальні завдання, перебувають у пригніченому стані або, навпаки, демонструють відчайдушність. Головне для них, щоб учитель їх не помітив. Причини тут різні: незрілість дитини, слабка дошкільна підготовка. Нарешті, в...
