ВСТУП
Актуальність дослідження. У сучасному світі проблема соціального розвитку підростаючого покоління стає однією з актуальних. Батьки і педагоги як ніколи раніше стурбовані тим, що потрібно стежити, щоб дитина, що входить в цей світ, став впевненим, щасливим, розумним, добрим і успішним [9, 3].
Саме в дитинстві відбувається дозрівання людини, здатної гармонійно і ефективно адаптуватися до мінливої вЂ‹вЂ‹соціальної середовищі і виділити своє "Я" серед інших людей. Соціальний розвиток об'єднує процеси соціалізації та індивідуалізації, занурюючи дитини не тільки в предметний світ, але і в соціальний простір відносин через спілкування з близькими дорослими і з однолітками. [7,72] Особливо важливі в цьому відношенні ранні етапи розвитку дитини, коли закладаються основи соціальних зв'язків, відносин із суспільством і відбувається його соціальне становлення.
На думку Л.С.Виготського фізичний або психічний дефект у дитини створює грунт для виникнення перешкод у розвитку його спілкування з оточуючими, у встановленні широких соціальних зв'язків, що є несприятливим чинником, перш за все особистісного розвитку, порушує "нормальне вростання дитини в культуру".
За даними Міністерства освіти і науки Російської Федерації, серед дітей, що у перший клас, понад 60% відносяться до категорії ризику шкільної, соматичної і психофізичної дезадаптації в силу наявних порушень в розвитку. Особливе місце серед дошкільників з порушеннями розвитку займає затримка психічного розвитку (ЗПР). [21, 6] Як правило, включення таких дітей в соціальне життя відбувається болісно. Психологи, медики, які вивчають дітей із затримкою психічного розвитку, відзначають, що у них значно ослаблені В«соціальні можливості особистостіВ», низька потреба в спілкуванні, поєднується з дезадаптивних форм взаємодії - відчуженням, униканням або конфліктом (В. В. Ковальов, І. А. Коробейніков, К. С. Лебединська, В. І. Лубовский, Л. М. Шіпіціна та ін.) Педагоги звертають увагу на те, що сама важка педагогічна проблема в роботі з цими дітьми - їх соціалізація. [27, 9] Дитина з ЗПР насилу виділяє однолітка в якості об'єкта для взаємодії, тривалий час засвоює правила поведінки, не проявляє ініціативи в організації взаємодії з оточуючими людьми. [11, 16]
Специфічні особливості соціалізації дітей, що мають ЗПР, дозволяють включити дану категорію дітей в так звану групу соціального ризику. Тому проблеми розвитку різних форм взаємодії з однолітками і дорослими у дітей з ЗПР, оволодіння ними комунікативними вміннями та навичками набуває особливої значимість.
Затримка психічного розвитку значною мірою пов'язана з соціальним фактором і найчастіше тимчасова (має місце тенденція в бік повної реабілітації). Темп і якість реабілітації багато в чому залежить від зовнішніх факторів, зокрема, від впливу суспільства. Саме суспільство вже підійшло до зміни свого ставлення до дітям цієї категорії. Діти із ЗПР можуть і повинні навчатися і виховуватися поза ізольованих корекційних установ. Перебування в них обмежує можливість контактів з нормально розвиваються однолітками, відриває дітей від соціуму, позбавляє можливості орієнтуватися на нормальний розвиток і ускладнює формування їх готовності до подолання життєвих труднощів, що, в наслідок, порушує соціальну адаптацію і реабілітацію.
Більшість вчених і практиків визнає, що для успішного розв'язання проблеми виховання і навчання дітей з відхиленнями у розвитку необхідно проводити їх соціальну адаптацію в умовах інтеграції.
Дошкільна дитинство є найбільш сензитивним періодом у розвитку дитини, так як розширюються межі життя: дитина входить у різні суспільства, стає членом більш широкої соціальної групи. Ця обставина диктує необхідність роботи над якістю соціальної адаптації дітей з ЗПР на ранніх стадіях. Для цього необхідне рішення ряду завдань:
- виявити контингент референтної групи спілкування для дошкільників із ЗПР;
- виявить рівень усвідомлення міжособистісних відносин і що в них цінного. [27, 9].
Концепції соціалізації особистості розглядалися в західній філософії і психології такими вченими як Дж.Дьюї, В.Кукартц, А.Маслоу, Ж.Піаже, З.Фрейд, Е. Еріксон, П.Фулкье.
В вітчизняній науці питаннями соціалізації в загальній системі формування нового людини займалися Н.К.Крупская, А.В.Луначарский, П. П. Блонський, С. Т. Шацький, А.С.Макаренко, П.Ф.Каптерев, Л.С.Виготський, А.В.Мудрик, В.С.Мухина та ін
Актуальність дослідження обумовлена ​​існуючим протиріччям між багаторічною практикою виховання і навчання дітей з проблемами в психічному розвитку в спеціалізованих установах і виниклої принципової необхідністю соціалізації цих дітей через ранню інтеграцію в соціум. Прагнення знайти шляхи вирішення цієї суперечності і визначили проблему нашого дослідження.
Об'єкт дослідження: процес соціалізації дітей із затримкою психічного розвитку.
Предмет дослідження: соціалізація дітей із затримкою психічного розвитку у середу нормально розвиваються однолітків через міжособистісне спілкування.
Мета дослідження: теоретично обгрунтувати умови для соціалізації дошкільників з затримкою психічного розвитку.
Завдання дослідження:
1. Вивчити особливості процесу соціалізації дітей дошкільного віку.
2. Вивчити умови соціалізації дітей дошкільного віку.
3. Вивчити особливості розвитку дітей із затримкою психічного розвитку.
4. Розглянути засоби соціалізації дітей із затримкою психічного розвитку.
ГЛАВА I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
В§ 1. Сутність процесу соціалізації дошкільників
Соціалізація - Саме широке поняття серед процесів, що характеризують утворення особистості. Вона передбачає не тільки свідоме засвоєння дитиною готових форм і способів соціального життя, способів взаємодії з матеріальною і духовною культурою, адаптацію до соціуму, а й вироблення (спільно з дорослими та однолітками) власного соціального досвіду, ціннісних орієнтацій, свого стилю життя. [3, 25].
За думку Ф.А.Мустаевой соціалізація - це процес розвитку людини під взаємодії його з навколишнім світом. [18, 65]
Л.В.Мардахаев визначає соціалізацію як процес становлення особистості, засвоєння індивідом мови, соціальних цінностей і досвіду (норм, установок, зразків поведінки), культури, властивих даному суспільству, соціальної спільності, групі, відтворення і збагачення їм соціальних зв'язків і соціального досвіду. [15, 43]
Розглядаючи проблему соціалізації та її співвідношення з вихованням, А.В.Мудрик визначає її як розвиток і самореалізацію людини протягом усього життя в процесі засвоєння і відтворення культури суспільства. [17, 6]
В психологічному словнику соціалізація розглядається як процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків і відносин в його власному досвіді. [22,62]
М.А.Галагузова визначає процес соціалізації дитини як процес В«входженняВ» дитини в суспільство, придбання ним певного соціального досвіду (у вигляді знань, цінностей, правил поведінки). [2]
Соціалізація дитини - процес тривалий і дуже складний. З одного боку, будь-яке суспільство, перш за все сама зацікавлена ​​у тому, щоб кожна дитина, прийнявши і засвоївши систему соціальних і моральних цінностей, ідеали, норми і правила поведінки, зміг жити в цьому суспільстві, стати його повноправним членом. З іншого боку, на формування особистості дитини великий вплив мають і різноманітні стихійні, спонтанні процеси, що відбуваються в навколишньому житті. [2]
А.В.Мудрик розглядає процес соціалізації як сукупність чотирьох складових:
- стихійна соціалізація людини у взаємодії і під впливом об'єктивних обставин життя, суспільства, змісту, характер і результати якої визначаються соціально-екологічними та соціо...
