Проблеми патріотичного виховання сучасної молоді
За останній час в російському суспільстві значно посилилися націоналістичні настрої. В молодіжному середовищі дуже часто виявляються негативізм, демонстративне відношення до дорослих, жорстокість у крайніх проявах. Різко зросла і В«помолодшалаВ» злочинність. Багато молодих людей опинилися сьогодні за межами виховної середовища, на вулиці, де вони засвоюють нелегку науку виховання в жорстких умовах. За останнє десятиліття ми практично втратили ціле покоління, представники якого в потенціалі могли б стати справжніми патріотами та гідними громадянами нашої країни.
В даний час в більшою мірою нав'язуються пріоритети земних інтересів над моральними та релігійними цінностями, а також патріотичними почуттями. В«Традиційні основи виховання і освіти підміняються В«більш сучаснимиВ», західними: християнські чесноти - загальнолюдськими цінностями гуманізму; педагогіка поваги старших і спільної праці - розвитком творчої егоїстичної особистості; цнотливість, помірність, самообмеження - вседозволеністю і задоволенням своїх потреб; любов і самопожертва - західній психологією самоствердження; інтерес до вітчизняної культури - виключним інтересом до іноземних мов і іноземним традиціям В»[6, т.2, с. 543].
Багато вчених відзначають, що криза відбувається в душах людей. Система колишніх духовних цінностей і орієнтирів втрачена, а нові - поки не вироблені. У свою чергу, поширюється система помилкових цінностей В«масовоїВ» культури і субкультур (Готи, панки, емо, скінхеди і ін): споживацтво, розваги, культ сили, агресія, вандалізм, свобода без відповідальності, спрощенство [6, т.2, с. 543].
Звідси одним із гострих питань є питання патріотичного виховання сучасної молоді. Бути патріотом - природна потреба людей, задоволення якої виступає як умова їх матеріального і духовного розвитку, утвердження гуманістичного способу життя, усвідомлення своєї історичної культурної, національної та духовної приналежності до Батьківщини і розуміння демократичних перспектив її розвитку в сучасному світі.
Розуміння патріотизму має глибоку теоретичну традицію, що йде корінням в глиб століть. Вже у Платона є міркування про те, що батьківщина дорожче батька і матері. У більш розробленому вигляді любов до Батьківщини, як вища цінність, розглядається в працях таких мислителів, як Н. Макіавеллі, Ю. Крижанич, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Фіхте.
Ідея патріотизму як основа об'єднання російських земель в боротьбі проти спільного ворога вже виразно звучить і в В«Повісті временних літВ» та в проповідях Сергія Радонезького. По мірі звільнення країни від чужоземного ярма і формування єдиної держави патріотичні ідеї знаходять матеріальну основу та стають однією з форм прояву державного патріотизму, найважливішим напрямком в діяльності державних і громадських інститутів [1, с. 10].
Багато мислителів і педагоги минулого, розкриваючи роль патріотизму в процесі особистісного становлення людини, вказували на їх багатостороннє формуючий вплив. Так, наприклад, К.Д. Ушинський вважав, що патріотизм є не тільки важливим завданням виховання, але і могутнім педагогічним засобом: В«Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню вірний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами В»[8, т. 2, с. 160].
І.А. Ільїн писав: В«Люди інстинктивно, природно і непомітно звикають до навколишнього їх середовищі, до природи, до сусідів і культури своєї країни, до побуту свого народу. Але саме тому духовна сутність патріотизму залишається майже завжди за порогом їхньої свідомості. Тоді любов до батьківщини живе в душах у вигляді нерозумною, предметно невизначеною схильності, яка то зовсім завмирає і втрачає свою силу, поки немає належного роздратування (у мирні часи, в епохи спокійного побуту), то спалахує сліпою і протіворазумни пристрастю, пожежею прокинувся, переляканого і ожесточившегося інстинкту, здатного заглушити в душі і голос совісті, і почуття міри і справедливості, і навіть вимоги елементарного сенсу В»[4, с. 218].
У тлумачному словнику В.І. Даля слово В«патріотВ» означає В«любитель вітчизни, ревнитель про благо його, отчізнолюб, отечественнік або отчізнік В»[3, т. 3, с. 24]. Патріотизм як якість особистості проявляється в любові і повазі до свого Вітчизні, співвітчизникам, відданості, готовності служити своїй Батьківщині. В Педагогічному енциклопедичному словнику дається таке визначення патріотизму: В«... любов до батьківщини, до рідної землі, до своєї культурному середовищі. З цими природними підставами патріотизму як природного почуття з'єднується його моральне значення як обов'язки й чесноти. Ясна свідомість своїх обов'язків по відношенню до батьківщини і вірне їх виконання утворюють чеснота патріотизму, яка спрадавна мала і релігійне значення ... В»[5, с. 185].
Патріотизм - Це духовне явище, яке має велику стійкість, довго зберігається в народі при його знищенні, а в 3-4 поколінні вмирає. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає безкорисливе, самовіддане служіння Вітчизні. Він був і залишається моральним і політичним принципом, соціальним почуттям, зміст якого виражається в любові до своєї Вітчизни, відданістю йому, гордості за його минуле і сьогодення, прагненні і готовності його захищати. Патріотизм - одне з найбільш глибоких почуттів, закріплених століттями боротьби за свободу і незалежність батьківщини.
Патріотизм є елементом як суспільного, так і індивідуального свідомості. На рівні суспільної свідомості під патріотизмом розуміється національна та державна ідея єдності і неповторності даного народу, яка формується на основі традицій, стереотипів, звичаїв, історії і культури кожної конкретної нації. На рівні індивідуальної свідомості патріотизм переживається як любов до Батьківщини, гордість за свою країну, прагнення дізнатися, зрозуміти і поліпшити її. Таким чином, патріотизм являє собою одну із складових елементів структури суспільної свідомості, в якій відображено: відношення особистості до Батьківщини, до Батьківщини, до народу.
А.Н. Вирщіков, М.Б. Кусмарцев вважають, що патріотизм - це не рух проти чого-небудь, а рух за ті цінності, якими володіє суспільство і людина. Патріотизм - це, перш за все, стан духу, душі [1, с. 48-49]. Звідси, по думку А.Н. Вирщікова, М.Б. Кусмарцева, виходить найважливіший вітчизняний соціокультурний постулат, що розкриває сенс виховання: найвищою цінністю є людина, що вміє і здатний любити, а найвищою цінністю самого людини є любов до своєї Батьківщини. В«Ідея патріотизму у всі часи займала особливе місце не тільки в духовному житті суспільства, але і у всіх найважливіших сферах його діяльності - в ідеології, політиці, культурі, економіці, екології і т.д. Патріотизм - складова частина національної ідеї Росії, невід'ємний компонент вітчизняної науки і культури, вироблений століттями. Він завжди розцінювався як джерело мужності, героїзму та сили російського народу, як необхідна умова величі і могутності нашої держави В»[1, с. 10].
Істинний патріотизм по своєї сутності гуманістічен, включає в себе повагу до інших народів і країнам, до їх національних звичаїв і традицій і нерозривно пов'язаний з культурою міжнаціональних відносин. У цьому сенсі патріотизм і культура міжнаціональних відносин найтіснішим чином пов'язані між собою, виступають в органічній єдності і визначаються в педагогіці як В«таке моральне якість, яка включає в себе потребу віддано служити своїй батьківщині, прояв до неї любові і вірності, усвідомлення і переживання її величі і слави, своєї духовної зв'язку з нею, прагнення берегти її честь і гідність, практичними справами зміцнювати могутність і незалежність В»[9].
Таким чином, патріотизм включає в себе: почуття прихильності до тих місць, де людина народився і виріс; шанобл...
