Соціальна робота і педагогіка: шляхи забезпечення ефективного взаємодії
Одним з центральних питань соціальної педагогіки є питання про її співвідношенні з нормами і методами соціальної роботи. Одні дослідники фактично ототожнюють ці поняття, вважаючи соціальну педагогіку одним із напрямків соціальної роботи, інші, навпаки, вважають їх різновидом соціокультурної та соціально-політичної діяльності, відносячи соціальну педагогіку до першого виду діяльності, а соціальну роботу - ко второму.
Ставлення до культури є основним вододілом між соціальною педагогікою і соціальною роботою. Соціокультурна практика - найважливіше зміст соціальної педагогіки. Соціальна робота - особливий вид діяльності, об'єктом якого є люди, які потребують сторонньої допомоги. Людина розглядається тут як би поза культурою, як якесь біосоціальна істота, причому акцент робиться на субстанціональних, матеріальних, а не на духовних умовах його існування. В якості основних напрямків соціальної роботи виступають:
1. медико-соціальні основи здоров'я;
2. фізична культура як суспільне явище;
3. сім'я як об'єкт соціальної роботи;
4. соціальна робота в сфері зайнятості;
5. соціальна захист дитинства;
6. соціальна захист інтересів жінок;
7. соціальна турбота про працевлаштування та побут інвалідів;
8. соціальна робота з людьми похилого віку;
9. проблема бездомності;
10. соціальна робота з молоддю;
11. нормалізація відносин між соціально-етнічними спільнотами;
12. міграція;
13. девіантна поведінку;
14. підвищення життєвого рівня малозабезпечених груп населення;
15. побутове обслуговування малозабезпечених громадян.
Предметом дослідження соціальної роботи є аж ніяк не педагогічні проблеми. Педагогіка, поряд з соціологією, політологією, психологією, теорією держави і права, теорією комунікації, виступає в Як методу або педагогічних основ вирішення того чи іншого питання або проблеми. Соціальна робота в соціально-педагогічної діяльності є засобом і методом, а не основною метою. В окремих випадках, наприклад в роботі з сім'єю, молоддю та дітьми, підлітками з девіантною поведінкою, об'єкти соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності збігаються, хоча предмети їх дослідження різні. Соціального педагога цікавить, перш все, виховний потенціал сім'ї, її цінності і норми поведінки. Всі решта розглядається як фактори, що сприяють виховної діяльності. Точно так само девіантна поведінка цікавить соціального працівника як соціальна, а не педагогічна проблема, в той час як для педагога визначальне значення мають духовні фактори становлення і розвитку особистості як суб'єкта діяльності, суб'єкта творчості. Його цікавить, перш всього, в силу яких обставин підліток засвоює цінності злочинного світу і ідентифікує себе з соціальними групами, игнорирующими загальносоціальні норми.
Метою діяльності соціального педагога є створення сприятливих умов для особистісного розвитку людини. Однак на практиці в цьому розвитку важко провести різницю між фізичними, соціальними, духовно-моральними й інтелектуальними аспектами. Створюючи відповідні умови життєдіяльності особистості, соціальний працівник по суті сприяє вирішенню і суто педагогічних проблем. І навпаки, рішення педагогічних проблем стає основною передумовою вирішення інших соціальних проблем.
Багато що залежить тут і від характеру образу життя людей в тій чи іншій країні або поселенні, проведеної політики, ступеня урбанізації та індустріалізації. Там, де ставка робиться на загальноцивілізаційного розвитку, відмінність між соціальною педагогікою і соціальною роботою мінімальне. У тих же країнах, де увага фокусується на специфіці національної культури, особливості способу життя населення, відмінності між соціально-педагогічною діяльністю та соціальною роботою зростають. Допомога дітям як соціально незахищеної групи населення розглядається лише як передумова духовного розвитку особистості, рішення нею проблем життєвого самовизначення, профілактики девіантної поведінки і т.д.
По суті ж це дві різні сторони єдиного процесу, кожна з якої стає переважаючою або другорядною в залежності від особливостей культури і способу життя тієї країни, в якій він розвивається. Там, де у відносинах між людьми переважає соціокультурна норма і традиція, затверджується соціальна педагогіка як різновид соціокультурної діяльності. Там, де відносини регулюються в основному правовою нормою і ідеологією, отримує розвиток соціальна робота як норма вираження відповідної соціальної політики і спосіб її практичної реалізації. Наприклад, у Великобританії соціальна робота має давні традиції свого становлення, добре відпрацьовану структурну організацію і, що особливо важливо, єдиний центр координації - Центральна рада навчання і підготовки патронажних працівників. Те ж саме можна сказати про США, Німеччині та інших країнах. Однак в Німеччині ще з часів Гердера і Наторпа сформувалося уявлення про соціальній педагогіці як науці про виховному ефекті будь-яких форм соціального взаємодії та підготовки до життя в суспільстві. Тому головне завдання соціальної педагогіки в цій країні бачиться у віддзеркаленні соціального досвіду життєдіяльності особистості, його позитивних і негативних впливів на свідомість людей, розвитку соціальної творчості населення в цілому і молоді в Зокрема, демократизації культури і мислення, гуманізації відносин, придбанні навичок і умінь взаємодіяти з людьми з різним світоглядом і різними національними групами. При цьому нерідко робляться посилання на висловлювання великого російського письменника і педагога Л.М. Толстого, згідно з яким немає проблем як виховувати, є тільки одне питання, як жити дітям і дорослим разом.
Прихильники вільного виховання у вітчизняній соціальній педагогіці вважають, що базову основу професійної компетентності будь-якого соціального працівника становлять етичні, моральні, психолого-педагогічні характеристики. Подібні переконання витікають і з прогресивних вітчизняних традицій педагогіки середовища кінця XIX - початку XX ст., ідей, отримали свій подальший розвиток в соціально-педагогічній практиці. Поділ усієї сфери діяльності соціальних служб на соціально-педагогічну і соціальну роботу вони вважають сьогодні застарілим і неправомірним. Між цими дефініціями, згідно їх точці зору, існує інша залежність. Загальвизнання визначальної ролі психолого-педагогічної забезпеченості соціальної роботи як професії в цілому, так і конкретного соціального працівника зокрема припускає, по-перше, неодмінну наявність у формується системі соціальних служб, в соціальній роботі як єдиної професії - базової інтегративної основи, соціально-педагогічного фундаменту (Носієм функцій якого виступає соціальний педагог) і, по-друге, розвиток соціально-педагогічної науки, яке як би В«олюднюєВ», педагогізірует соціальну роботу. В даному випадку переважає природничонауковий спосіб мислення, розгляд психології людини через призму відбивних можливостей його мозку, а не через призму існуючих культурних алгоритмів, мають штучну природу, але тим не менш здатних породжувати певну соціальну психологію: релігійну, моральну, общинну і т.д. В основі цієї психології лежить відповідна культурна норма, а не особливості мислення, пам'яті, волі, сприйняття і відчуття людини. Такий підхід передбачає, з одного боку, опору на інтегративну цілісну концепцію людини, яка орієнтується на встановлення міждисциплінарних зв'язків між науками, що вивчають людини, а з іншого - на осмислення соціокультурної природи цих взаємозв'язків, що підтримуються і закріплюються традицією, специфікою способу життя і діяльності і знаходять відображення в самій сутності людини, особливості його особистості. Вважається, що виховання, політика, ідеологія та мораль, держава і громадськість пов'язані в єдине ціле, і це ціле досліджують с...
