Розділ I Корекційна педагогіка як складова частина педагогіки
Студент повинен:
Знати:
- основні поняття;
- фактори шкільної дезадаптації, їх характеристику;
- передумови розвитку адаптаційних порушень і форми їх прояву;
- основні види порушень;
- рівні діагностичної діяльності;
- діагностику порушень шкільної адаптації;
- програму і методику педагогічного діагностування адаптаційних порушень
- загальнопедагогічні принципи корекційно-розвивального освіти;
- форми корекційної роботи;
- напрямки і методи педагогічної роботи з профілактики та корекції відхилень у поведінці дітей;
- форми взаємодії суб'єктів освітнього процесу в діагностико-корекційної роботи з дітьми ризику шкільної дезадаптації;
- функції суб'єктів діагностико-корекційної роботи;
- умови оптимального взаємодії суб'єктів;
вміти:
- використовувати знання про основи корекційної педагогіки у виховно-освітньої роботі з дітьми групи ризику;
- аналізувати дані поточної і етапної педагогічної діагностики;
- використовувати знання корекційної педагогіки у позаурочній роботі з дітьми групи ризику;
- використовувати в роботі з дітьми ризику корекційні завдання і регулювати їх складність.
1.1 Історія становлення корекційної та спеціальної педагогіки
Зміст навчального матеріалу
Основні напрямки в розвитку корекційної педагогіки: медико-клінічне, психологічне, анатомо-фізіологічні, педагогічне.
Етапи становлення корекційної педагогіки.
Історія розвитку корекційної педагогіки в Західній Європі: Епоха античності, Період середньовіччя, Епоха Відродження (Ф.Пінель, Ж. Еськироль, Я.А.Коменский, І.Г.Песталоціі, Е. Крепеліна, Ж.Демор, Ж.Філіпп, П.Бонкур, А.Біне, Т.Сімон).
Педагогіка М. Монтессорі.
Педагогіка Штейнера.
Становлення російської корекційної педагогіки. В.П.Кащенко-основоположенік корекційної педагогіки в Росії. Г. І. Россолімо, Г.Я.Трошін, Е.К.Грачева.
Внесок Л.С.Виготського розвиток вітчизняної дефектології.
Основні поняття: напрямки в розвитку корекційної педагогіки: медико-клінічне, анатомо-фізіологічними, психологічне, педагогічне.
Провідні ідеї:
Основні напрямки, вивчають проблеми відхилень у розвитку і поведінці, тісно взаємопов'язані між собою, в історії корекційної педагогіки то розвивалися незалежно один від одного, то перепліталися, взаємодоповнюючи і розширюючи проблему.
Зміст навчального матеріалу
Корекційна педагогіка (К.П.) та корекційно-педагогічна практика має багатий історичний досвід.
В корекційної педагогіці, у всіх галузях наукових знань, що вивчають проблеми відхилень у розвитку і поведінці є чотири самостійних і в той же час взаємопов'язаних аспекти:
- медико-клінічний;
- психологічний;
- педагогічний;
- соціологічний,
Які в історії корекційної педагогіки то розвивалися незалежно один від одного, то перепліталісь, взаємодоповнюючи і розширюючи проблему.
Медико-клінічний аспект розкриває питання
- етіології (греч.aitia - Причина, loqos - вчення) - вчення про причини виникнення хвороб, розумового дефекту;
- його анатомо-фізіологічні порушення та симптоми;
- досліджує способи клінічного діагностування дефекту;
- підходи до його класифікації.
Психологічний аспект
- встановлює картину психологічних аномалій;
- розкриває своєрідність інтелектуальної, емоційно-вольової сфери у дітей з різноманітними психічними відхиленнями;
- визначає симптоми окремих форм того чи іншого дефекту.
Педагогічний аспект розглядає
- проблеми розумової відсталості з точки зору здатності до навчання і необучаеми дитини у звичайній і спеціальній школі;
- визначає принципи, методи і прийоми педагогічної корекції дефекту.
Соціологічний аспект аналізує проблему
- з точки зору соціальної оцінки явища;
- залежності її від соціально-економічних умови;
- соціально педагогічних причин;
- впливу на неї характеру та умов розвитку суспільства.
Ставлення суспільства до дітям з відхиленнями у розвитку та поведінці, характеристика, оцінка їх розвитку і поведінки в ході історичної еволюції людського суспільства були неоднозначні.
В епоху античності в Стародавній Спарті, де протягом століть створювався культ здорового тіла, діти, які мають яскраво виражені відхилення в розвитку, просто знищувалися.
Новонароджених оглядали старійшини і дітей з вадами за рішенням старійшин скидали в прірву Тайгет (в Спарті до IV-V вв. нашої ери). У Стародавньому Римі вбивали потворних і топили кволих дітей.
У середньовічній Європі людей, які страждають психічними розладами, оголошували В«одержимими нечистою силоюВ» або В«злим духомВ», знищували на вогнищах інквізиції або кидали у в'язниці, піддавали тортурам.
Починаючи з Епохи Відродження зароджуються гуманістичні тенденції в галузі медицини. Лікарі відвідують в'язниці, монастирі, спостерігають за душевнохворими. Так, на початку ХVII в. У м. Базелі професор медицини Фелікс Платтер (1537-1614) вперше здійснив класифікацію душевнохворих, в основі якої характеристика різних порушень інтелекту, емоцій, фізичного стану хворих. Філософи прагнуть проникнути в душевний світ психічно хворих, виявити у них позитивні риси і якості.
Найвидатніший гуманіст Еразм Роттердамський (1469-1536) у своєму трактаті В«Похвала глупотіВ» зіставляє дурість з обмеженістю духовенства і проголошує гімн людському розуму, людської мудрості.
Педагог, філософ, учений Ян Амос Коменський (1592-1670) вперше з педагогічної точки зору розглядає взаємозв'язок інтелектуального розвитку дитини та її поведінки. Він виділив шість типів дітей, що відрізняються один від одного ступенем розумової розвитку і особливостями характеру.
Він вважав, що всі діти мають право на навчання. Я.А. Коменський був глибоко переконаний в життєдайної силою освіти, в перетворюючої силі виховання, яка б аномалія в розвитку і поведінці дитини не існувала.
У розвитку корекційної педагогіки можна виділити кілька етапів розвитку:
I етап - Медико-педагогічний напрямок
1. Медико-клінічний аспект
Перші спроби гуманного ставлення до душевнохворих, а також наукового підходу до цих захворювань зробив французький лікар-психіатр Філіп Пинель (1745-1826) - Дає класифікацію душевних хвороб, виділив дві форми слабоумства: вроджену і придбану.
Продовжив займатися учень Пінеля - Жан-Етьєн-Домінік Еськироль (1772-1840). Він ввів поняття В«АменціяВ» і В«деменціяВ» - вроджене і придбане слабоумство; В«розумова відсталість В».
2. Педагогічний аспект формується в кінці ХVIII - Початку ХIХ в.
Вперше думка про те, що недоумкуваті діти потребують особливих формах навчання та виховання, висловив швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці (1746-1827). Він обгрунтував принципи роботи з В«туподумнаВ»:
- посильність в навчанні;
- використання дидактичних матеріалів;
- поєднання розумового і фізичної праці;
- поєднання навчання з продуктивною працею.
Прихильником медико-педагогічного підходу в навчанні і вихованні розумово відсталих дітей виступив французький психіатр Жан Ітар (1775-1838). Він зробив спробу навчання і виховання глибоко роз...
