Введення
Найважливішою видовий суб'єктивно-об'єктивною категорією є категорія цілісного педагогічного процесу. Вона важлива не тільки сама по собі, як спосіб реалізації дорослими виховання і освіти підростаючого покоління, але й як головна системоутворююча ідея, що дозволяє практичній педагогіці з хаотично перемішаних, переплутаних, логічно розрізнених і не стикуються один з одним емпіричних фактів структуруватися, вступати у взаємодію і причинно-наслідкові зв'язки, нарешті, систематизироваться, логічно та ідейно вишикуватися і перетворитися на власне педагогічну науку. Саме цілісний педагогічний процес, вбираючи і розставляючи по своїх місцях буквально всі теоретичні ідеї та практичні факти виховання, являє педагогіку як науку в її логічно стрункому системно-структурному вигляді.
З філософії відоме таке крилатий вислів: ціле більше суми складових його частин. У цьому сенсі і педагогічний процес як сукупність характеризується деякими цілісними властивостями.
Мета педагогічного процесу охоплює не тільки завдання освіти і виховання, вона безпосередньо орієнтує педагогів на всебічне, гармонійний розвиток особистості учнів.
Педагогічний процес взаємно посилює вхідні в нього процеси: зростання освіченості сприяє зростанню вихованості, зростання вихованості активізує освітні впливу цілісного процесу. Педагогічний процес веде до злиттю педагогічного та учнівського колективів у цілісний загальношкільний колектив, який виступає в ролі найбільш дієвого суб'єкта всебічного розвитку учнів.
Педагогічний процес створює можливості для взаємопроникнення один в одного методів навчання і виховання.
Педагогічний процес в найбільш повній мірі дозволяє реалізувати програмно-цільовий підхід у плануванні роботи школи з орієнтацією на кінцевий результат - всебічне, гармонійний розвиток особистості.
Педагогічний процес має свої закони та закономірності, що відображають його цілісність.
> 1.
Історія виникнення і розвитку педагогічних законів і закономірностей Педагогічні знання йдуть з глибини століть, спочатку як досвід, потім - як теоретичні узагальнення, в наші дні - як незаперечно діючі закономірності і закони.
У первісному суспільстві людство поступово накопичувало практичні знання з навчання та вихованню підростаючих поколінь. Мабуть, уже в цей час були вироблені і передавалися з покоління в покоління практичні правила навчання і виховання, що дозволяють все більш успішно вирішувати завдання підготовки молоді до життя. Одним з таких правил є навчання і виховання через практику життя, спадкування досвіду старших.
В античний період вчені Платон, Арістотель і особливо Квінтіліан робили перші спроби узагальнення практики навчання і виховання у вигляді зводу рекомендацій-правил. Ці правила сформульовані ними в ряду загальних філософських положень.
Середні віки являють собою важкий період у розвитку педагогічної думки. Правила навчання і виховання в ці часи також діяли, але на відміну від античних правил, що випливають з природного життя, вони нерідко були простим закріпленням традицій.
У XVIII столітті педагогіку розглядали як прикладне природознавство і вважали, що вона підкоряється законами біології. Повну перебудову педагогіки на натуралістичних засадах справили Я.А.Коменский і Дж. Локк. Під їх впливом закони педагогіки стали визначати в трьох аспектах: громадсько-історичному, природно-історичному і психологічному.
Багато педагоги минулого говорили про відкриті ними педагогічних законах. Одним з перших був Песталоцці. Він сформулював закон розумового розвитку дитини: від смутного споглядання - до ясним уявленням і від них - до ясним поняттям.
Особливе місце у світовій та вітчизняній педагогіки посідає педагогічна спадщина К.Д.Ушинського, який майже не вживав слів В«законВ» і В«закономірністьВ», називаючи свої численні узагальнення і висновки правилами та настановами. Між тим багато загальні закономірності знайшли своє відображення в працях К.Д.Ушинського.
Експериментальна педагогіка кінця Х1Х - початку ХХ ст. вважала, що методами експерименту, вимірювання та статистики їй вдасться розкрити закономірності педагогічного процесу. Спроби формулювання педагогічних законів можна знайти у Дьюї, Торндайка, Меймана, Кільпатріка.
Спроби встановити закономірний зв'язок або хоча б її початку робили всі великі теоретики педагогіки.
2. Специфіка прояви законів діалектики в педагогіці. Основний закон педагогічного процесу
Закон - внутрішня суттєвий зв'язок явищ, що обумовлює їх необхідність (5). Закон виражає певний порядок причинного, необхідної і стійкого зв'язку між явищами або властивостями матеріальних об'єктів, що повторюються істотні відносини, при яких зміна одних явищ викликає цілком певна зміна інших.
Діалектичний шлях пізнання істини полягає у встановленні законів. Пізнати закон, значить зрозуміти його дія. Наукові закони класифікуються за критерієм спільності в Залежно від того, на яке коло явищ поширюється їх дія. До першої групи належать закони, сфера дій яких порівняно вузька, так звані конкретні, специфічні закони. Другу групу становлять загальні закони, сфера дії яких досить широка і не обмежується одним або декількома видами явищ. Третю групу складають загальні закони матеріального світу, дія яких проявляється у всіх областях.
Наукові закони класифікуються і за іншими ознаками. Наприклад, розрізняють закони, визначальні зв'язки між явищами в часі і в просторі, закони динамічні і статичні та ін
Педагогіка, як писав А.С. Макаренко, сама діалектична наука. Підтвердженням тому є яскраво виражена суперечливість педагогічного процесу, що є відображенням діалектичного закону єдності і боротьби протилежностей. Педагогічні суперечності виникають і проявляються там, де спостерігається відставання практичної педагогіки від вимог життя; там, де виявляється невідповідність традиційних, застарілих уявлень, концепцій, поглядів, підходів змінених умов соціального розвитку та усложняющимся вимогам життя до особистості, що формується.
В педагогічному процесі чітко проявляється дія закону переходу кількісних змін у якісні зміни. Всі інтегративні особистісні характеристики являють собою результат поступового нагромадження, нарощування кількісних змін. До них відносяться переконання, ціннісні орієнтації, мотиви, потреби особистості, її індивідуальний стиль діяльності, вміння та навички. Цілеспрямовані послідовні і планомірні педагогічні впливу не відразу виявляють свою результативність, а лише по закінченні певного часу; внаслідок багаторазово повторених дій, вправ та або інша якість проявляється як стійке особистісне освіту.
Перехід кількості в якість відбувається по механізму заперечення, тобто діалектичного В«ЗняттяВ», збереження істотних властивостей і ознак на подальших етапах розвитку. Так, складні психічні новоутворення вбирають в себе всі раніше накопичене психікою. Інтегративні якості, прогресивні устремління і нові форми життєдіяльності В«заперечуютьВ» раніше сформовані. Наочним прикладом періодичних діалектичних знять є перехід від одного вікового етапу до іншого, де зняття забезпечується переходом до нового ведучого виду діяльності, в якій і вирішуються характерні для того чи іншого віку суперечності. Розвиток особистості і рух колективу від одного етапу до іншого - Стрибкоподібний процес з незмінним поверненням назад, перервами поступовості.
Закон педагогічного процесу - відображення об'єктивних, внутрішніх, суттєвих і відносно стійких зв'язків педагогічних явищ, сприяюче науковому управлінню виховною діяльністю, передбаченню результатів того чи іншого педагогічного рішення, спрямованого на оптимізацію змісту, форм, засобів і методів навчально-виховної діяльності (3).
Найбільш стійка тенденція виховання як суспільного явищ...
