Федеральне агентство з освіти
Державне освітня установа вищої професійної освіти
Іркутський державний педагогічний університет
Філія іркутського державного педагогічного університету в м. Усть-Ілімську
Кафедра історії, гуманітарних та соціально-економічних дисциплін
Факультет гуманітарних та природничих наук
Курсовий проект
з теорії та методиці навчання історії
Наочний метод у навчанні історії
Виконала: студентка 3 курсу
Нікітіна Катерина Олексіївна
Спеціальність В«історіяВ»
Форма навчання очна
Науковий керівник: к.п.н.,
ст. викладач
Сеніна Ольга Іванівна
Усть-Ілімськ, 2009
Зміст
Введення. 3
Глава I. Теоретичні основи вивчення наочного методу навчання. 6
1.1 Психолого-педагогічне обгрунтування використання наочного методу навчання 6
1.2 Сучасні підходи до організації наочного методу навчання. 11
Глава II. Організація наочного методу навчання в історичній освіті 19
2.1 Класифікація, види та типи засобів наочності при навчанні історії 19
2.2 Розробка уроку з історії середніх віків з використанням наочного методу навчання. 26
Висновок. 29
Список літератури .. 32
Додаток. 34
Введення
Питання про місце і роль наочності розглядався в педагогіці з XVII століття, починаючи з робіт П.П. Блонського, Я.А. Коменського, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського та інших педагогів, і також знайшов продовження і вдосконалення в розробках сучасних вітчизняних учених Л.В. Занкова, СІ. Змєєва, І.Я. Лернера, Н.А. Менчинской, Є.І. Пассова, Б.Н. Скаткина та ін
Класичним аргументом за наочне навчання є вказівка ​​на те, що це природний спосіб навчання, тобто такий, який відповідає основним, природженим властивостям людської природи. Використання наочних засобів у навчанні завжди носило масовий характер. Особливо широке застосування наочні засоби отримали на початкових і середніх етапах навчання. Згідно психологічним дослідженням, не залежно від віку інформація, сприйнята за допомогою зорових аналізаторів, стає більш осмисленою і краще зберігається в пам'яті.
Актуальність, теоретична і практична значущість розглянутої проблеми, потреба педагогічної практики в науково обгрунтованому забезпеченні навчального процесу наочними засобами, здатними не тільки ефективно передавати навчальну інформацію, але й відповідати потребам учнів, дозволяють розглядати обрану для проекту тему В«Наочний метод у навчанні історіїВ» як дуже значиму.
Об'єктом дослідження є освітній процес в школі.
Предметом - наочні методи навчання в історичному освіті.
Мета: Простежити різні способи застосування наочного методу в навчанні історії.
Для реалізації поставленої мети виділені наступні завдання:
Вивчити психолого-педагогічну літературу по використанню наочного методу навчання.
Розглянути сучасні підходи до організації наочного методу навчання.
Познайомитися з різними класифікаціями і видами наочного методу навчання історії.
Розробити урок історії із застосуванням наочних засобів навчання.
В ході написання проекту була розглянута навчальна література по педагогіці, дидактиці, методиці викладання історії в школі.
У навчальних посібниках з педагогіки, таких авторів як П.І. Підкасистий, В.А. Сластенін, І.Ф. Харламов і дидактиці - Б.А. Голуб, В.А. Ситар, В.І. В.І. Загвязинский була відображена психолого-педагогічна інформація про застосування наочного методу в навчанні. У них розглядалися значимість, ефективність і можливість використання наочних засобів у навчанні.
З навчальних посібників з методики викладання історії - М.В.Коротковой, М.Т. Студенікіна, А.Т. Степанищева, В.В. Шогана були взяті різні класифікації, види і типи наочних засобів навчання історії. У них розглядався досвід використання наочних засобів на уроках історії та практичний матеріал щодо застосування засобів наочності в навчанні. Окремо можна виділити статті науково-методичних видань. З журналу Викладання історії в школі. - 2008. - № 1. було витягнуто дві статті про
сучасних підходах до організації наочного методу навчання. У статті М.В. Короткової В«Особистісно-орієнтований підхід в використанні наочних засобів на уроках історії В»було розглянуто як можна використовувати особистісно-орієнтований підхід у сфері застосування наочності на уроці. У статті Е.Н. Абдулаєва В«Наочність і проблемний підхід у навчанні історії В»було описано як засоби наочності роблять проблемне навчання істотно більш ефективним.
Також були використані педагогічні енциклопедичні видання, таких авторів як Б.М. Бім-Бад, Е.С. Рапацевіч, в яких була знайдена інформація про поняття наочності та психолого-педагогічне обгрунтування застосування наочних засобів у навчанні.
Глава I. Теоретичні основи вивчення наочного методу навчання
1.1 Психолого-педагогічне обгрунтування використання наочного методу навчання
Наочність - це властивість, що виражає ступінь доступності та зрозумілості психічних образів об'єктів пізнання для пізнає суб'єкта.
У процесі створення образу сприйняття об'єкта поряд з відчуттям беруть участь пам'ять і мислення. Образ сприйманого об'єкта є наочним тільки тоді, коли людина аналізує й осмислює об'єкт, співвідносить його з уже наявними у нього знаннями. Наочний образ постає не сам по собі, а в результаті активної пізнавальної діяльності людини.
Образи уявлення істотно відрізняються від образів сприйняття. За змістом вони багатші образів сприйняття, але у різних людей вони різні за виразності, яскравості, стійкості, повноті. Ступінь наочності образів уявлення може бути різною залежно від індивідуальних особливостей людини, від рівня розвитку його пізнавальних здібностей, від його знань, а також від ступеня наочності вихідних образів сприйняття.
Існують також образи уяви - образи таких об'єктів, які людина ніколи безпосередньо не сприймав. Однак вони складені, сконструйовані із знайомих і зрозумілих йому елементів образів сприйняття і уявлення. Завдяки образам уяви людина здатна спочатку уявити собі продукт своєї праці і лише, потім приступити до його створенню.
Чуттєве пізнання дає людині первинну інформацію про об'єкти у вигляді їх наочних уявлень. Мислення переробляє ці уявлення, виділяє істотні властивості і відносини між різними об'єктами і тим самим допомагає створювати більш узагальнені, більш глибокі по змістом психічні образи пізнаваних об'єктів. [4, 157]
Наочність в навчанні - дидактичний принцип, згідно яким навчання будується на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих учнями.
Принцип наочності сформулював і в XVII столітті обгрунтував Я.А. Коменський. В основі його вчення наочності лежить сенсуалистически-матеріалістична гносеологія. Він наводить відому емпіричну тезу: В«Нічого не було в свідомості, що наперед не було б дано в відчутті В»[17, 205] Казав:В« ... все, що тільки можна уявляти для сприйняття почуттями, а саме: видиме - для сприйняття зором, чутне - слухом, запахи - нюхом, підлягає смаку - смаком, доступне дотику-шляхом дотику. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти кількома почуттями, нехай вони відразу схоплюються декількома почуттями В»[21, 90]
Наочність навчання випливає з того, що вона виступає для учнів як засіб пізнання навколишнього світу, і тому процес цей відбувається більш успішно, якщо заснований на безпосередньому спостереженні і вивченні предметів, явищ або подій.
У процесі пізнання навколишньої дійсності беруть участь всі органи чуття людини. Тому принцип наочності виражає необхідність формування в учнів уявлень і понять на основі всіх почуттєвих сприйнять предметів і явищ. Однак пропускна здатність в орг...
