Зміст
Введення
1.1 Психолого-педагогічна сутність та структура вміння вирішувати проблеми у взаєминах людей
1.2 Особливості формування у молодших школярів уміння вирішувати проблеми у взаєминах людей
1.3 Діагностика рівнів сформованості у молодших школярів уміння вирішувати проблеми у взаєминах людей
1.4 Компетентнісний підхід до навчання як засіб формування у молодших школярів уміння вирішувати проблеми у взаєминах людей.
Список літератури
Введення
Останнім часом перед педагогами та психологами, які працюють з дітьми молодшого шкільного віку, особливо гостро стоїть проблема формування взаємин дітей.
Групові форми навчання в сучасній школі з одного боку, особистісно орієнтована освіта з іншого, висувають підвищені вимоги до вміння дитини вибудовувати взаємини з однолітком в процесі навчання.
Соціальний простір відносин як системи виборчих суб'єктивних зв'язків утворюється в дитячому віці і починається з діади В«Дитина-дорослийВ», значно пізніше з'являється можливість для відносин у діаді В«дитина-дитинаВ». У рефлексивний період свого розвитку дитина стає активним суб'єктом процесу взаємодії, які відстоюють своє право бути особистістю для дорослих і однолітків. Весь спектр відносин людини і людських відносин представлений в психології дитинства, з тією лише поправкою, що для дитини його ставлення до навколишньої дійсності, до людей (дорослим і одноліткам) і до себе самого у вищій мірі пронизані емоціями (подобається/не подобається; приємно/неприємно); суб'єктивними упередженими оцінками (добре/Погано, добре ж/зле) і особистісними смислами (корисно/шкідливо; цікаво/нудно - для мене).
Численні психологічні дослідження (Л. І. Божович, В.С.Мухина, В.В.Абраменковой, І.В. Дубровиной, Я.Л. Коломинского, М.І. Лісіна, А.Н. Реана та ін) показують, наскільки важливі взаємини дітей у колективі для комфортного самопочуття в ньому кожної дитини. Однак у молодшому шкільному віці діти ще не завжди вміють вибудовувати взаємини, у зв'язку з чим не вміють вирішувати проблеми, виниклі в них. Звідси актуальність розгляду проблеми: пошуку нових засобів формування у молодших школярів уміння вирішувати проблеми у взаєминах людей. Таким засобом, по-нашому думці, може стати компетентнісний підхід в освіті.
Під компетентністю частіше розуміється інтегральна якість особистості, що виявляється в загальній здатності і готовності її діяльності, заснованої на знаннях і досвіді, які придбані в процесі навчання і соціалізації та орієнтовані на самостійне і успішну участь у діяльності. Компетентнісний підхід в освіті передбачає формування таких знань і досвіду взаємодій молодших школярів, які дозволили їм вирішувати виниклі в них проблеми.
Мета роботи: науково обгрунтувати використання компетентнісного підходу до навчання як засоби формування у молодших школярів уміння вирішувати проблеми у взаєминах людей.
Об'єкт дослідження: формування у молодших школярів умінь вирішувати проблеми взаємодії з іншими людьми.
Предмет дослідження: компетентнісний підхід як засіб розвитку вміння вирішувати проблеми взаємодії у дітей молодшого шкільного віку.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати психолого-педагогічну сутність та визначити структуру уміння в молодших школярів розв'язувати проблеми у взаєминах людей.
2. Виявити особливості процесу формування в учнів початкових класів уміння вирішувати проблеми у взаємодії людей.
3. Визначити засоби діагностики рівня сформованості у молодших школярів уміння вирішувати проблеми у взаєминах людей.
4. Проаналізувати вплив компетентнісного підходу в освіті на розвиток умінь розв'язувати проблеми взаємодії молодшими школярами.
Методи дослідження:
1 аналіз наукової психолого-педагогічної та методичної літератури з теми дослідження,
2 аналіз практики роботи педагогів з розвитку взаємодії дітей молодшого шкільного віку.
1.1 Психолого-педагогічна сутність і структура вміння вирішувати проблеми у взаєминах людей
Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумного, культурного поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всі свої вищі продуктивні здібності та якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями він сам перетворюється в особистість.
У найзагальнішому вигляді розвиток особистості можна уявити як процес її входження в нову соціальну середовище та інтеграції в ній. Етапи розвитку особистості у відносно стабільній спільності називаються фазами розвитку особистості: 1. Фаза становлення особистості. Передбачає активну засвоєння діючих у спільності норм і оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Принісши з собою в нову групу все, що складає його індивідуальність, суб'єкт не може здійснити потреба проявити себе як особистість раніше, ніж освоїть діючі в групі норми (моральні, навчальні, виробничі), і здобуде тими прийомами і засобами діяльності, якими володіють інші члени групи. 2. Породжується загострюються протиріччя між досягнутим результатом адаптації - тим, що суб'єкт став таким, "як всі" в групі і не задовольняється на першому етапі потребою індивіда в максимальної персоналізації. На цій фазі наростає пошук засобів і способів для позначення своєї індивідуальності, її фіксації. 3.Детермініруется суперечностями між сформованими на попередній фазі прагненням суб'єкта бути ідеально представленим в інших своїми особливостями і значимими для нього відзнаками - з одного боку, і потребою спільності прийняти, схвалити і культивувати лише ті демонстровані їм індивідуальні особливості, які їй імпонують, відповідають її цінностям, стандартам, сприяють успіху спільної діяльності з іншого боку.
Відносини в групах по міру їх перетворення в колективи закономірно змінюються. Спочатку вони бувають щодо байдужими (люди, які не знають або слабо знають один одного, не можуть виразно відноситься один до одного), потім можуть стає конфліктними, а при сприятливих умовах перетворюватися на колективістські, все це зазвичай відбувається за порівняно короткий час, протягом якого індивіди, складають групу, не можуть змінитися як особистості. У кожної людини є свої позитивні і негативні риси, свої особливі переваги і недоліки. Те, який своєю стороною, позитивною або негативною, він виступить у взаєминах з людьми, залежить від цих людей і соціального оточення, від особливостей групи, до якої він включений в даний момент часу.
Природа міжособистісних відносин в будь-яких спільнотах досить складна. У них виявляються як суто індивідуальні якості особистості - її емоційні і вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особистістю норми і цінності суспільства. В системі міжособистісних відносин людина реалізує себе, віддаючи суспільству сприйняте в ньому. Саме активність особистості, її діяння є найважливішою ланкою в системі міжособистісних відносин. Вступаючи в міжособистісні відносини найрізноманітніших за формою, змістом, цінностям, структурі людських спільнотах - в дитячому садку, в класі, у дружньому колі, в різного роду формальних і неформальних об'єднаннях, - індивід проявляє себе як особистість і представляє можливість оцінити себе в системі відносин з іншими. Дитина живе, росте і розвивається в переплетенні різного роду зв'язків і відносин. У дитячих і підліткових групах складаються міжособистісні відносини, які відбивають взаємозв'язки учасників цих груп у конкретно-історичній ситуації розвитку суспільства. Незважаючи на те, що прояви міжособистісних відносин в кожній конкретній групі мають свою неповторну історію, на різних вікових етапах діють загальні закономірності їх становлення і розвитку. Перша з них відображає обумовленість природи міжо...
