Зміст
1. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей. 3
2. Вікові особливості "Я-концепції". 4
3. Вікова динаміка самореалізації. 4
4. Розвиток здібностей у людини. 4
5. Виявлення та оцінка комунікативних і організаторських здібностей старшокласників (методика КОС-1) 4
Список літератури .. 4
1. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей
Зв'язок інтелекту з іншими індивідуальними параметрами завжди в центрі гострих дискусій. Тут виділяються дві проблеми, послідовно змінюють один одного в ході наукового обговорення. Першу частину дискусії, присвячену взаимовлиянию інтелекту й особистості, почали ще Л.Тернстоун і Р. Кеттела, виявили тісне переплетення деяких особистісних властивостей з інтелектуальними особливостями. Друга проблема носить, швидше, ідеографічний характер і пов'язана з вивченням інтраіндівідуальних умов розвитку інтелекту.
Сьогодні серед когнітивних психологів існує досить чітка загальна позиція у визначенні того, яка психологічна реальність ховається за конструктом В«інтелектВ». Опитування шестисот експертів показав, що 99,3% з них згодні в тому, що інтелект пов'язаний з абстрактним мисленням або логікою, 97,7% вважають очевидним зв'язок інтелекту з вирішенням проблем, 96,0% вважають, що інтелект пов'язаний зі здатністю придбання знань. Однак менш очевидною і що вимагає ретельної перевірки є зв'язок інтелекту з іншими, не-когнітивними, характеристиками індивідуальності.
2. Вікові особливості "Я-концепції"
До кінця підліткового віку формується стійка система внутрішньо узгоджених уявлень про самого себе (теорія власного "Я"). При цьому вона може і не збігатися з реальним "Я".
У 11-12 років дитина хоче зрозуміти себе, що він із себе представляє, то Тобто побудувати своє ідеальне "Я". Самопізнання відбувається через друзів: підліток порівнює себе з іншими, аналізує. Працює підліткова рефлексія: дружба носить сповідальний характер, пишуть щоденники, вірші. У них дитина відображає всі свої бажання, страхи ...
Спочатку образи "Я" різні:
В§ Я - фізична (уявлення про те, як виглядає своє тіло, фігура
В§ Я - інтелектуальне (оцінюються розумові здібності),
В§ Я - характер (який я як людина, друг; сюди ж відноситься і поведінкові риси).
Образи "Я" ніяк не пов'язані між собою, але реальні при різній ступеня реалістичності. Таким чином, складається ідеальне уявлення про ідеальному "Я". Уявлення про себе динамічні і нестабільні. Ці уявлення тільки формуються, тому підлітки чутливі до слів і т.п.
Можна сказати, що закладено в "Я - концепції", то підліток намагається і розвинути (особливо, якщо це не відповідає реальному "Я"). Наприклад, у фізично хворої дитини в "Я - концепції "закладено - здоровий. Така дитина буде намагатися фізично себе підтягти. І найчастіше це буде вдаватися (хоч і не в повній мірі).
Якщо рівень домагань високий, а усвідомлення своїх можливостей не реальні може виникнути невротизація (образливість, упертість - як зовнішні прояви невідповідності "Я" - ідеального і "Я" - реального).
При усвідомленні "Я" - реального правильно існує можливість виправити свої "недоліки", поліпшити себе, тобто робити реальні кроки самовиховання.
Головне завдання батьків допомогти дитині навчитися правильно себе оцінювати, але при цьому не засмучуватися, а спокійно вирішувати проблеми крок за кроком.
Змінюється рівень саморегуляції: здатний відстрочити бажання, оцінити співвідношення можливості і реальної ситуації. Але все-таки більшість підлітків вірять у диво.
В кінці підліткового віку образи "Я" складаються воєдино.
Відбувається друге народження особистості.
3. Вікова динаміка самореалізації
Самореалізація особистості - явище загальносистемного порядку і для її пояснення зовсім недостатньо розкрити відповідну систему різнорівневих детермінатора, показуючи серед інших і рівень ригідності в Як один ізніх. Як явище загальносистемного порядку, тобто входщее в число умов, що забезпечують саму можливість існування системи, самореалізація є ефектом системної детермінації. Отже, для того щоб говорити про ригідність як одному з підстав Непричинні детермінації самореалізації особистості, необхідно, перш за все, виявити ознаки ригідності як системного утворення - релевантного всієї психологічної системі. Адже самореалізація, проявляється в різних аспектах і може вивчатися та як якість самоактуалізується, і як особлива потреба, і як діяльність (По самореалізації), і як процес, але за всім ці стоїть вихідне властивість людини бути відкритою самоорганізується психологічної системою.
Передбачається, що сутність ригідності як загальносистемного властивості полягає в тому, що вона являє собою інтегральний, найбільш загальний показник ступеня відкритості психологічної системи. Іншими словами, чим вище ригідність, тим сильніше блокуються канали виходу в зовнішнє середовище, тим сильніше ігноруються можливості самореалізації, які відкриваються у взаємодії людини з середовищем, тим імовірніше поява поведінкових та інших стереотипів в неадекватних для них умовах (ФФП - В«фіксованих форм поведінкиВ» - по Г. В. Залевський (1988), (1993).
У світлі вищесказаного стає зрозуміло, чому проблема ригідності особливо опукло виступає при зміні способу життя, зокрема, при зламі сформованих життєвих стереотипів.
У своїй концепції життєдіяльності людини як завдання, яку все життя вирішує особистість, К.А. Абульханова-Славська (1977) виділяє тих індивідів, які день у день В«емпіричноВ» відтворюють і повторюють необхідні для підтримки життя дії і нескладні обов'язки, та інших, які самі організують своє життя, направляють перебіг подій і впливають на них. Ясно, що зміна способу життя для одних буде означати втрату життєвих стереотипів, відтворення яких перетворилося в сенс буття, а для інших може стати умовою, що розширює життєвий простір, який в цьому випадку виступає як ними ж організований простір для самореалізації та саморозвитку. У першому випадку заявить про себе проблема ригідності, у другому настільки ж опукло проявиться проблема флексибільність, але обидві ці проблеми являють собою лише крайні випадки однієї проблеми. Існує загальносистемне якість, що характеризує одночасно як ступінь відкритості системи в світ - назустріч змінам, що забезпечує приріст можливостей - детермінант подальшого саморуху, так і ступінь стійкості системи, вимушеної зберігати свою якісну специфіку в потоці змін, які забезпечує сам факт відкритості системи. Можна вважати, що континуум В«Ригідність-флексибільністьВ» (спадання одного означає приріст іншого) і є показником цієї якості. У кінцевому рахунку, відкритість системи є гарантом її стійкості. Гіперустойчівость, що виявляється в фіксованих формах поведінки, така ж небезпечна, як і гіпероткритость, неминуче призводить до патології іншого типу - різним формам В«польового поведінки В», блукання в просторі можливостей, жодна з яких так і не буде реалізована повною мірою.
Хочу відзначити, що відтворення життя, що припускає діалектику зміни і збереження, повинно спиратися на конкретні психологічні механізми, здатні цю діалектику забезпечити. Важко уявити, щоб за зміна відповідали одні психологічні конструкти, а за стійкість - інші. Тенденція до зміни може переважати над тенденцією до збереження (і навпаки), але на рівні конкретної людини обидві тенденції представлені однією, характеризує його як цілісну систему зі своєю мірою відкритості та стійкості. Тому ми схиляємося до уявленню про ригідності як загальносистемному властивості, що детермінує особистісну самореалізацію як процес, в якому здійснюється переказ можливостей, що відкриваються діяти в дійсність.
Саме загальносистемний характер ригідності-флексибільність відображає той факт, що в різних н...
