Міністерство вищої освіти РФ
Карельський державний педагогічний університет
Контрольна робота
з курсу В«Педагогічна психологіяВ»
Тема:
В«Інтелектуально пасивні школяріВ»
Виконала:
Студентка 3 курсу ФФ ОЗО
Зайцева Ірина Михайлівна
Викладач:
Юдін
Петрозаводськ, 2005
Введення
Педагогічна практика і психологічні дослідження показують, що в масовій школі є значна кількість учнів, які потребують спеціального підходу в процесі навчання. Серед них є діти, які за станом здоров'я, розвитку фізіологічних і психічних функцій знаходяться в прикордонній області між нормою і патологією. Вони становлять той В«резервВ», з якого рекрутуються відстаючі, невстигаючого, шкільно дезадаптовані учні. Особливу групу таких дітей складають інтелектуально пасивні школярі. За деякими проявам вони подібні з учнями, що мають відхилення у розумовому розвитку. Вони не виявляють допитливості, не активні і не самостійні, вимагають додаткового пояснення навчального матеріалу і персонального уваги. Разом з тим, ці учні не мають дефектологических відхилень, хоча деякі з них за станом здоров'я, розвитку фізіологічних і психологічних функцій знаходяться в прикордонній зоні між нормою і патологією [1].
Причини інтелектуальної пасивності різні і, мабуть, в ряді випадків пов'язані не стільки з відхиленнями у розвитку, скільки з недоліками виховання і навчання. Тому важливо дослідити особливості інтелектуально пасивних учнів.
Поняття та види інтелектуальної пасивності
У різній ступеня феномен інтелектуальної пасивності зачіпається в роботах Л.І. Божович, А.К. Маркової, М.В. Матюхін, Н.А. Менчинской та інших. Але спеціально цю проблему досліджувала Л.С. Славіна. В результаті проведення експериментів їй були виділені наступні особливості інтелектуально пасивних дітей: недостатня сформованість інтелектуальних навичок і вмінь; негативне ставлення до інтелектуальної діяльності; відсутність пізнавального ставлення до дійсності [2].
Відсутність пізнавального ставлення до тих явищ дійсності, які не мають для дитини безпосереднього практичного значення, призводить до того, що у таких дітей створюється звичка не включати в свою діяльність або включати мінімально розумову роботу, тобто вони звикають обходитися без активної розумової роботи, а іноді навіть і уникають її. Ці діти мало думають і розмірковують там, де їх однолітки проявляють активну розумову діяльність. У таких дітей відсутня, якщо можна так сказати, практика інтелектуального поведінки при вирішенні власне теоретичних завдань, у всякому разі, вона значітльно менше, ніж у решти дітей того ж віку [3].
Відсутність пізнавального ставлення і прагнення уникнути активної інтелектуальної роботи призводить, таким чином, до того, що інтелектуально пасивні діти не набувають або набувають значно менше, ніж їх однолітки, інтелектуальних навичок і вмінь та накопичують менше знань.
Негативне ж ставлення до інтелектуальної діяльності, мабуть, виникає в тих випадках, коли дитині пред'являються вимоги до такої інтелектуальної діяльності, яку він виконати не може. Так як для більшості дітей систематичні вимоги до інтелектуальної діяльності, не включеної в ігрову або практичну ситуацію, з'являються вперше з надходженням до школи, то й негативне ставлення до такої інтелектуальної діяльності часто з'являється у цих дітей саме у зв'язку зі шкільним навчанням і по відношенню до нього [4].
Вивченням інтелектуальної пасивності займалася і Л.В. Орлова. Її експериментальне дослідження було присвячено розгляду причин і типів інтелектуальної пасивності. При цьому під інтелектуальною пасивністю розумівся знижений рівень інтелектуальної діяльності, обумовлений в основному особливостями виховання і виявляється в недостатній сформованості інтелектуальних умінь, в негативному ставленні до розумової напруги, у використанні обхідних шляхів при виконанні інтелектуальних завдань.
Аналізуючи даний феномен, було зроблено припущення, що існує 2 види інтелектуальної пасивності:
1. Інтелектуальна пасивність як наслідок порушення операціонально-технічних механізмів інтелектуальної діяльності.
2. Інтелектуальна пасивність як прояв негативної тенденції розвитку мотиваційної потребностной сфери особистості [5]
За широтою прояви розрізняють загальну і приватну (виборчу) інтелектуальну пасивність. Остання проявляється у виборчому відношенні до навчальних предметів і видам діяльності.
В результаті проведеного експериментального дослідження Л.В. Орлової були виділені наступні групи дітей за характером інтелектуальної пасивності:
1. Група В«Операціонально-технічноїВ» інтелектуальної пасивності, в основі розвитку якої лежать: прогалини в знаннях, невміння застосовувати їх на новому матеріалі; відсутність умінь і навичок організації навчальної роботи (невміння засвоїти умову задачі, поставити потрібні питання, працювати з підручником); відсутність звички самостійного виконання завдання. Домінуючими проявами інтелектуальної пасивності даного виду є шаблонність у інтелектуальної діяльності, наявність надлишкових дій і несуттєвих (В«ЗайвихВ») питань по ходу роботи; використання обхідних шляхів у виконанні розумової діяльності або нераціональних, що стали вже недоречними при виконання даного завдання прийомів, перевагу репродуктивної діяльності та простих, знайомих завдань.
2. Група В«МотиваційноїВ» інтелектуальної пасивності, для якої характерні: вибір переважно легких шляхів досягнення мети, не зацікавленість у роботі, прагнення отримати швидкий результат без достатнього осмислення, дискомфортний емоційний стан в ситуації інтелектуальної напруги. Одна з причин виникнення цього виду інтелектуальної пасивності наявність надлишкової поверхнево-розважальної інформації в сім'ї, суб'єктивно пасивна роль дитини при її отриманні.
3. Група В«ЧастковоїВ» чи виборчої інтелектуальної пасивності. Представники цієї групи інтелектуально пасивні тільки в окремих видах роботи або у відношенні деяких навчальних дисциплін.
4. Група загальної або В«розлитоїВ» інтелектуальної пасивності. Представники цієї групи не проявляють звичайної дитячої допитливості. Вони не бажають отримувати нові знання, уникають розумової напруги, при цьому прояви інтелектуальної пасивності виступають в різних навчальних і не навчальних ситуаціях, навіть у грі.
Зазначена класифікація не має категоричного характеру. Мова йде лише про порівняльному перевазі певних проявів інтелектуальної пасивності. Межі між групами рухливі, одні й ті ж учні можуть входити в дві групи: скажімо в групу мотиваційної інтелектуальної пасивності і в групу загальної (розлитої) інтелектуальної пасивності. Тим не менш нам видається, що дана класифікація сприяє більш чіткому розумінню видів і причин інтелектуальної пасивності [6].
Також було встановлено, що різні симптоми інтелектуальної пасивності, що належать окремих її видах, можуть зустрічатися одночасно в однієї дитини. Так само вона відрізняється за ступенем вираженості: від яскравої демонстративної до схованої, замаскованій [7].
Характеристика навчальної діяльності інтелектуально пасивних дітей
Інтелектуальна пасивність обумовлена ​​в основному особливостями виховання і навчання. Виявлено В«Загальний синдромВ» інтелектуальної пасивності: слабкість мотивації навчання; В«Інтелектуальне утриманствоВ»; прагнення використовувати обхідні шляхи або В«ЗовнішніВ» форми навчальної діяльності; вибір легких і простих завдань; велика втомлюваність і переживання дискомфорту при розумовому напруженні; несформованість пізнавальних інтересів; знижений рівень розумового розвитку; несамостійність, безініціативність в розумовій діяльності: підвищена реакція на новизну, неоригінальність, шаблонність уяви: поверхнево хара...
