З Про Д Е Р Ж А М І Е
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ
1.1 Історичний екскурс
1.2 Теоретичні основи проблемного навчання
1.3 Передумови уміння бачити і вирішувати проблеми
1.4 Основні функції і особливості проблемного викладу
1.5 Види та рівні проблемного навчання
1.6 Проблемна ситуація і задача
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ проблемного навчання
2.1 Правила створення проблемних ситуацій
2.2 Правила управління процесом засвоєння в проблемних ситуаціях
2.3 Правила, що визначають послідовність проблемних ситуацій
2.4 Структура проблемного уроку
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ проблемного навчання
3.1 Дослідницький метод
3.2 Евристичний метод
3.3 Проблемне виклад матеріалу
3.4 Метод діалогічного викладу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Перебудова системи освіти України, подальше удосконалення навчального процесу в загальноосвітній, в тому числі і в початковій школі ставить питання про удосконалення в першу чергу організаційних форм і методів навчання. У свою чергу методам навчання, від яких залежить немалий успіх роботи учителя і школи в цілому, присвячений не один десяток фундаментальних досліджень як в теорії педагогіки, так і в приватних методиках окремих навчальних предметів.
Школярів слід привчати до застосування своїх знань і умінь, готуючи їх до творчої діяльності в майбутньому. Навчальна діяльність повинна носити, наскільки це можливо, творчий характер. Цьому відповідає проблемне навчання. Проблемні ситуації відображають наявність тих чи інших суперечностей об'єктивної реальності, що проявляються, зокрема, в наукових і навчальних процесах.
Принцип проблемності відбивається в логіці побудови навчального процесу, в змісті досліджуваного матеріалу, в методах організації навчально-пізнавальної діяльності учнів та управління нею; в структурі уроку і формах контролю вчителя за процесом і результатом діяльністю учнів. Якщо вчитель добре засвоїть зміст і сутність теорії організації процесу проблемного навчання, оволодіє формами, методами і технічними засобами навчання і систематично творчо застосовувати засвоєне на практиці, то успіх прийде сам. Хороша дидактична підготовка вчителя сьогодні особливо важлива, тому що без знань загальної теорії не можна творити, а сам процес викладання - це мистецтво, мистецтво захопити дітей своїм предметом, здивувати красою думки, знання, спонукати до самостійних розумовим діям.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ
1.1 Історичний екскурс
Ідея проблемного навчання не нова. Найбільші педагоги минулого завжди шукали шляхи перетворення процесу навчання в радісний процес пізнання, розвитку розумових сил і здібностей учнів (Я.А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, Ф.А. Дистерверг, К.Д. Ушинський) 1 .
У ХХ сторіччі ідеї проблемного навчання отримали інтенсивний розвиток і поширення в освітній практиці. У зарубіжній педагогіці концепція проблемного навчання розвивалася під впливом Джорджа Дьюї. У роботі В«Як ми мислимоВ» американський філософ, педагог відкидає традиційне догматичне навчання і протиставляє йому активну самостійну практичну діяльність учнів з розв'язання проблем. Мислення стверджує Дьюї, є рішення проблем.
Дьюї обгрунтував психологічні механізми здатності вирішувати проблеми. Він стверджує, що в основі здатності учнів вирішувати проблеми лежить їх природний розум. За Дьюї, думка індивіда рухається до стану, коли все в задачі ясно, проходячи певні етапи:
- беруться до уваги всі можливі рішення або припущення;
- індивід усвідомлює утруднення і формулює проблему, яку необхідно вирішити;
- припущення використовуються як гіпотези, що визначають спостереження і збір фактів;
- проводиться аргументація і приведення в порядок виявлених фактів; проводиться практична чи уявна перевірка правильності висунутих гіпотез.
Істотну роль в розвитку теорії проблемного навчання відіграла концепція американського психолога Брунера. В її основі лежать ідеї структурування навчального матеріалу і домінуючої ролі інтуїтивного мислення у процесі засвоєння нових знань. Особливу увагу Д. Брунер приділяє таким питанням:
- значення структури знань в організації навчання;
- готовність учня вчитися як чинник вчення;
- інтуїтивне мислення як основа розвитку розумової діяльності;
- мотивація навчання в сучасному суспільстві.
Ключовий для ученного є проблема структури знань, що включає, на його думку, всі необхідні елементи системи знань і визначає напрямок розвитку учня.
Загальне, що зближує американських авторів, зводиться до наступного: визнаючи метою навчання розвиток логічного мислення, Д.Дьюи і Д. Брунер вказують на важливість проблемного підходу у навчанні 2 .
У вітчизняній педагогічній літературі ідеї проблемного навчання актуалізуються починаючи зі другої половини 50-х років ХХ століття. Так, найвизначніші дидакти М.А. Данилов і В.П. Есепов формулюють правила активізації процесу навчання, які відображають принципи організації проблемного навчання:
- вести учнів до узагальненню, а не давати їм готові визначення, поняття;
- епізодично знайомити учнів з методами науки;
- розвивати самостійність їх думки за допомогою творчих завдань.
З початку 60-х років в літературі наполегливо розвивається думка про необхідність посилення ролі дослідницького методу в навчанні природничих і гуманітарних дисциплін.
Думка повідомляти знання в їх русі і розвитку виступила найважливішим принципом проблемного викладу навчального матеріалу і ознаки одним із способів організації проблемного навчання. З другої половини 60-х років ідея проблемного навчання починає всесторонньо і глибоко розроблятися. Велике значення для становлення теорії проблемного навчання мали роботи вітчизняних психологів, розвинули положення про те, що розумовий розвиток характеризується не тільки обсягом і кількістю засвоєних знань, але й структурою розумових процесів, системою логічних операцій і розумових дій. Суттєве значення в розвитку теорії проблемного навчання мало положення про роль проблемної ситуації в мисленні й навчанні. Особливий внесок у розробку теорії проблемного навчання внесли М.І. Махмутов, А.М. Матюшкин, А.В. Брушлинский, Т.В. Кудрявцев, І.Я. Лернер, І.А. Ільницька 1
1.2 Теоретичні основи проблемного навчання
Завданням наших шкіл є формування гармонійно розвиненої особистості.
Найважливіший показник всесторонньо і гармонійно розвиненої особистості - наявність високого рівня розумових здібностей. Якщо навчання веде до розвитку творчих здібностей, то його можна вважати розвивальним навчанням, тобто таке навчання, при якому вчитель, спираючись на знання закономірностей розвитку мислення, спеціальними педагогічними засобами веде цілеспрямовану роботу по формуванню розумових здібностей і пізнавальних потреб своїх учнів в процесі вивчення мети основ наук. Таке навчання є проблемним. 2
У педагогічній літературі є ряд спроб дати визначення проблемного навчання.
В. Оконь під проблемним навчанням розуміє В«сукупність таких дій, як організація проблемних ситуацій, формулювання проблем, надання учням необхідної допомоги у вирішенні проблем, перевірка цих рішень і, нарешті, керівництво процесом систематизації та закріплення набутих знань В»
І.Я. Лернер сутність проблемного навчання бачить у тому, що В«Учень під керівництвом вчителя бере участь у вирішенні нових для нього пізнавальних і практичних проблем у певній системі, відповідної освітньо-виховним цілям радянської школи В».
...
