Федеральне агентство за освітою
Державне освітня установа вищої професійної освіти
В«Вятський державний гуманітарний університет В»
Фізико-математичний факультет
Кафедра дидактики фізики і математики
Реферат
Залікова система при навчанні математики
Виконала: студентка III курсу
фізико-математичного факультету
Ворошкова Ірина Анатоліївна
Перевірив:
Горєв Павло Михайлович
Кіров
2007
Зміст
Введення
1. Рівнева диференціація
2. Залік як основна форма перевірки засвоєння навчального матеріалу
3. Види заліків
3.1. Тематичний залік
3.2. Поточний залік
4. Підготовка до заліку
5. Організація проведення заліку
6. Перескладання заліків
Висновок
Бібліографічний список
Введення
Важливою ланкою процесу навчання математиці є контроль знань і вмінь школярів. Від того, як він організований, на що націлений, суттєво залежить ефективність навчальної роботи. Саме тому в шкільній практиці приділяється серйозна увага способам організації контролю, його змістом. Багато вчителі і методисти ведуть велику роботу по удосконалення форм і методів контролю. Ця робота завжди пов'язана з прагненням більш повно реалізувати цілі і завдання шкільної математичної освіти, вона відображає ті чи інші зміни, які відбуваються в системі навчання математики [3].
Проведення різних типів уроків допомагає не тільки підтримувати в учні інтерес до предмета, а й спонукати його до дії, розкриваючи тим самим потенційні можливості кожного [4].
З метою підвищення відповідальності учнів за результати свого праці, для розвитку самостійності в оволодінні знаннями необхідно усунути стереотипність у навчанні та вихованні, удосконалювати систему обліку знань учнів. У цьому зв'язку все більш широке поширення в школі отримують залікові форми організації контролю знань учнів [1].
1. Рівнева диференціація
В даний час принципові зміни в школі зв'язані в першу чергу з введенням диференційованого навчання. Найважливішим видом диференціації при навчанні у всіх класах стає рівнева диференціація. Її основна особливість полягає в диференціації вимог до знань і вмінь учнів: явно виділяється рівень обов'язкової підготовки, який задає достатню нижню межу засвоєння матеріалу. Цей рівень, безумовно, доступний і посильний всім школярам. На його основі формуються підвищені рівні оволодіння курсом. Учні отримують право і можливість, навчаючись в одному класі і по одній програмі, вибирати той рівень засвоєння, який відповідає їхнім потребам, інтересам, здібностям.
Ці рівні, і, перш за все, рівень обов'язкової підготовки, повинні бути відкритими, тобто відомими учням і зрозумілими їм. Тільки в цьому випадку можна розраховувати на пізнавальну активність школярів, на зацікавленість їх в результатах своєї праці. Адже якщо мети відомі і посильні, а їх досягнення заохочується, то для підлітка немає нічого природніше, як прагнути до їх здійснення. Тому відкритість рівнів підготовки є механізмом формування позитивних мотивів навчання, свідомого ставлення до навчальної роботі, дозволяє спертися на самооцінку учня у виборі індивідуального шляху його розвитку.
Саме такий підхід сприяє психологічному комфорту учня в школі, формує у нього почуття поваги до себе і до оточуючих, виробляє відповідальність і здатність до прийняття рішень.
Практичне здійснення рівневої диференціації не повинно означати, що одним учням пропонується більший обсяг матеріалу, а іншим менший. Кожен повинен пройти через повноцінний навчальний процес, який ні для кого не може бути обмежений вимогами мінімуму. Інакше й рівень обов'язкової підготовки не буде досягнутий, і учні, потенційно здатні на більше, можуть бути втрачені. Іншими словами, рівень навчання в цілому повинен перевищувати рівень обов'язкових вимог. Кожен учень повинен в повному обсязі почути досліджуваний матеріал, побачити в певному сенсі ідеальні зразки діяльності. І одні школярі сприймуть ці зразки повністю, присвоять їх, зроблять своїм знанням і досвідом, інші - не загубляться в великій кількості інформації, засвоять з неї те, що передбачається мінімальним стандартом.
Можливість вибрати рівень засвоєння, зокрема обмежитися рівнем обов'язкових вимог при вивченні нелюбимих пли важких предметів, допоможе уникнути перевантаження школяра. З іншого боку, тільки звільнивши учня від непосильної сумарною навчального навантаження, ми зможемо направити його зусилля в область схильностей та інтересів, сприяючи розвитку дитини, повного розкриття його здібностей.
Реалізація рівневого підходу при навчанні вимагає розробки цілого комплексу заходів, спеціальної технології навчання. І, перш за все, повинна бути перебудована система контролю. Контроль і оцінка повинні відображати прийнятий рівневий підхід.
У процесі навчання контроль, як правило, присутня на всіх етапах, починаючи з найперших моментів в оволодінні учнями новим матеріалом і до завершення теми. У даній книзі обговорюються питання організації тематичної і підсумкової перевірки математичної підготовки школярів в умовах рівневої диференціації [3].
2. Залік як основна форма перевірки засвоєння навчального матеріалу
Для систематичного контролю за досягненням обов'язкових результатів навчання в ході навчального процесу доцільно вибрати таку форму перевірки, як залік. Заліки відрізняються від традиційної контрольної роботи і по системі оцінювання (Використовується не п'ятибальна, а двухбалльной шкала), і за характером проведення (Передбачається необхідність перездачі в разі негативного результату). Саме ці властивості заліку найбільш точно відповідають особливостям перевірки та оцінки досягнення учнями рівня обов'язкової підготовки.
Дійсно, обов'язкові результати навчання - це той мінімум, який необхідний для подальшого навчання, для виконання програмних вимог до математичної підготовки учнів. Тому при перевірці вчителю принципово важливо отримати певну відповідь: опанував чи не опанував учень формованими вміннями на обов'язковому рівні. Іншими словами, тут найбільш природною є альтернативна оцінка: В«досяг (да)В» - В«не досяг (немає)В». З іншого боку, мало констатувати, що якийсь конкретний учень не досяг рівня обов'язкової підготовки. Мета вчителя - домогтися того, щоб кожен опанував найважливішими вміннями та навичками. Тому, якщо учень не впорався з заліком, треба організувати доопрацювання відповідного матеріалу і його повторну перевірку.
Залік - це спеціальний етап контролю, метою якого є перевірка досягнення учнями рівня обов'язкової підготовки [3].
Зупинимося на кількох моментах:
1. Заліки є вельми нелегким випробуванням для школярів, тому не можна зловживати цією формою роботи.
У VIII - IX класах повинно проводитися по 1-2зачета, в X-XI класах - по 2-3 заліку в рік.
2. До заліку повинна проводитися всебічна підготовка. Мета заліку - домогтися вільного володіння школярами різними методами, вивченими в курсі, зміцнити внутрішньопредметні зв'язку. Для виконання цієї мети потрібна як ретельне відпрацювання засвоєння змісту кожної окремої теми, так і досвід об'єднання вивченого в одне ціле. Цій меті служать колоквіуми, опитування, цикли. Цьому повинні бути присвячені спеціальні уроки і консультації.
3. Оцінюючи обсяг матеріалу, що виноситься на залік, не можна формально вважати В«число теоремВ», вважаючи, що велика кількість питань автоматично означає високу трудність заліку. Наприклад, тема В«Інтегральне численняВ» передбачає активне володіння теоремами теорії меж і диференціального обчислення, тому включення їх в програму не збільшує труднощі заліку, а, навпаки, робить більш наочними основні ідеї курсу. Слід уникати невипра...
