Реферат
Спеціальність: економіка і підприємництво
Тема: Етапи розвитку Болонського процесу. Болонська декларація
Харків 2009
Зміст
Введення
1. Історія Болонського процесу
2. Основні цілі Болонського процесу
3. Основні положення Болонської Декларації
Висновки
Список використаної літератури
Введення
Сучасна освіта фундаментальна основа людської життєдіяльності, виступаюча як інтегральна, узагальнююча цінність духовної культури. Поряд з політичною і правовою культурою освіта формує естетичні і моральні риси особистості в нерозривному зв'язку з життям суспільства. Метою функціонування соціального інституту освіти в суспільстві є формування інтелектуально-морального потенціалу нації. Ефективність функціонування соціального інституту освіти необхідно вивчати з позицій комплексного підходу, який передбачає врахування різноманіття різноякісних суб'єктів освіти і системи їх взаємозв'язків і управління.
Особистість по відношенню до інститутам держави завжди об'єкт впливу. Довгий час держава практикувало ресурсний підхід до власного населення, управління системою освіти було підпорядковано ідеї виховання працівника, професіонала з мінімальним урахуванням індивідуальності. У той час як на сучасному етапі освіта набуває характеру цілеспрямованої безперервної (протягом усієї життя) діяльності особистості, орієнтованої на використання освітньої системи, освітнього середовища з метою самовдосконалення, задоволення індивідуальних освітніх потреб.
Розвиток системи вищої професійної освіти України детерміновано світовими тенденціями глобалізації. Україна бере активну участь у створенні єдиного міжнародного освітнього простору. 19 травня 2005 Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу.
1. Історія Болонського процесу
Об'єднання вищої школи в європейських країнах назріло ще в середині ХХ століття, у зв'язку з тим, що воно стало неконкурентоспроможним порівняно з американським. Спроби вдосконалення європейської освіти за єдиними стандартами почалися з 1957 року, коли було підписано Римську угоду, в якому ставилися принципово нові завдання: приведення національних законодавств у сфері освіти до загальноєвропейських норм, розширення доступу до вищої освіти, підвищення академічної мобільності студентів та їхньої затребуваності на ринку праці, створення довгострокових систем навчання.
Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференцій міністрів освіти європейських країн (1971р, 1976р), у Маастрихтському договорі (1992р). Надалі під егідою ЄС, Ради Європи впроваджувалися різноманітні програми.
В історії Болонського процесу виділяють три етапи:
В· передісторія: від Великої Хартії Університетів (1988 р) до Болонської декларації;
В· початок: Болонська декларація (1999 р);
В· розвиток: після Болонської декларації.
Ідеї створення європейського університетського співтовариства і єдиного європейського простору вищої освіти виходять від найстарішого в Італії й у всій Європі Болонського університету. Ще в 1986 році, готуючись до свого 900-річного ювілею, він звернувся до всіх університетам Європи з пропозицією прийняти Велику Хартію Університетів - Magna Charta Universitarum. Ідея була з ентузіазмом підхоплена, і під час ювілейних урочистостей в 1988 році цей документ, що проголошує універсальні і вічні цінності університетської освіти, а також необхідність тісних зв'язків між ними, був підписаний ректорами 80 ВНЗ.
Поступово процес європейської інтеграції вищої освіти став підніматися з університетського на державний рівень. У 1998 р. в Парижі в стінах Сорбонського університету відбулася нарада міністрів освіти чотирьох країн (Франція, Великобританія, Німеччина, Італія). Підписана ними Сорбонська декларація "Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти" вперше обгрунтувала стратегічну мету створення зони європейської вищої освіти і прискорила подальший розвиток подій.
У 1999 році в м. Болоньї (Італія), відбулася історична перша конференція тридцяти європейських міністрів освіти. Прийнята ними декларація "Зона європейської вищої освіти ", визначила основні цілі, що ведуть до досягненню порівнянності і до гармонізації національних освітніх систем вищої освіти в країнах Європи. З цієї декларації і починається Болонський процес.
Надалі зустрічі європейських міністрів освіти стали регулярними з інтервалом у два роки, кожен раз до болонського процесу приєднувалися нові країни. У 2001 р. міністрів приймала Прага, в 2003 р. - Берлін. Четверта зустріч відбулася 19 травня 2005 м. в норвезькому місті Бергені. На цій зустрічі до Болонського процесу приєдналася Україна. Остання зустріч відбулася в 2007 р. в Лондоні. На сьогоднішній день більше 40 країн беруть участь у Болонському процесі, який повинен завершитися в наступному році.
2. Основні цілі Болонського процесу
Болонський процес створення єдиного європейського простору вищої освіти. Він є яскравим проявом інтеграційних тенденцій, які інтенсивно розвиваються в цій частині світу в останні роки. Європа все більше відчуває себе єдиним цілим: створено спільний економічний простір, відкрилися кордони, запроваджено єдину валюта, формується загальноєвропейський ринок праці. У цих умовах строкатість систем вищої освіти, непорівнянність прісеваемих кваліфікацій гальмують мобільність кваліфікованої робочої сили.
Країни приєднуються до Болонської Декларації на добровільній основі. Підписавши Декларацію, вони беруть на себе певні зобов'язання, деякі з них обмежені термінами:
1) з 2005 року почати безкоштовно видавати всім випускникам вузів країн-учасників Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра і магістра;
2) до 2010 реформувати національні системи освіти відповідно до основних вимогами Болонського процесу.
Рекомендаційні параметри Болонського процесу:
1) єдині європейські оцінки;
2) активна залученість студентів;
3) соціальна підтримка малозабезпечених студентів;
4) освіту протягом всього життя.
Факультативні параметри Болонського процесу:
1) гармонізація змісту освіти за напрямами підготовки;
2) нелінійні траєкторії навчання студентів, курси за вибором;
3) модульна система;
4) дистанційне навчання, електронні курси;
5) академічні рейтинги студентів і викладачів.
Основними цілями процесу, досягнення яких очікується до 2010 р., є:
1) побудова європейської зони вищої освіти як ключового напряму розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;
2) формування і зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;
3) забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності та порівнянності національних систем вищої освіти; підвищення якості освіти;
4) підвищення центральної ролі університетів в розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.
Учасниками Болонського процесу і декларації "Зона європейської вищої освіти" є: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Вірменія, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія, Словенія, Словаччина, Туреччина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Чехія, Шв...
