Навчально-пізнавальна діяльність студентів
Успіх навчання багато в чому залежить від розвиненості пізнавальних здібностей людини - його уваги, пам'яті, сприйняття, уяви і т.д. Загальновідомо, що традиційне навчання хоч у школі, хоч в вузі побудовано з опорою на пам'ять навчаються. Такі ж психічні процеси, як уява і мислення, службовці базою розвитку творчої активності та ініціативи, є побічним продуктом традиційного навчання.
Активізація навчально-пізнавальної діяльності - чи не центральна проблема сучасної дидактики, а активні методи навчання - основна турбота предметно-методичних систем. Називати методи активними не зовсім коректно, оскільки стимулювати активність учня покликаний будь метод навчання (в іншому випадку він взагалі не метод). Проблема "активізації пізнавальної діяльності "теж в якійсь мірі надумана, оскільки в психології пізнавальна діяльність - це "специфічно людська форма активного ставлення до навколишнього світу, зміст якої складає доцільне відображення людською свідомістю об'єктивної дійсності, її предметів, процесів і законів "[27]. У цьому визначенні містяться відмінні риси пізнавальної діяльності - це відношення активне, визначуване соціальною природою людини.
Практично всі психологи єдині в думці, що пізнавальна діяльність пов'язана не тільки з мисленням, а й включає в себе сприйняття, пам'ять, увагу. Активізацію пізнавальної діяльності пов'язують в першу чергу з екстенсивним впливом на її структурні складові, наприклад, розробляють прийоми більш міцного запам'ятовування або залучення уваги. Але ж пізнавальна діяльність, як і будь-яка інша діяльність, - це цілісність функціонування психічних процесів, їх неразложимость на механічні складові з моменту появи пізнавального інтересу до моменту досягнення мети (засвоєння знань, ідей і т.д.). При цьому ясно, що досягнення однієї і тієї ж мети вимагає від різних людей різних психічних витрат і зусиль, тобто "різного ступеня напруги регуляторних механізмів і різної величини витрати функціональних резервів організму "[37].
Питання тут в наступному: чи можна назвати ефективною пізнавальну діяльність, якщо результат отримано людиною за рахунок високої напруженості праці? Здається, що ні, адже пізнавальна діяльність - це не просто процес, а процес соціальний , отже, його вдосконалення і впорядкування необхідно пов'язувати з соціальною обумовленістю психіки, а не з кількісною оцінкою результату діяльності. З наведеного вище визначення пізнавальної діяльності випливає, що вона породжується рівнем розвитку суспільного способу буття людей для вирішення ними виникають на цьому рівні завдань. Поява нових засобів діяльності, технічні відкриття останніх десятиліть, лавиноподібне зростання інформації поставили перед людським співтовариством і освітніми закладами нову проблему - інтенсифікацію пізнавальної (та вже - навчально-пізнавальної) діяльності. Вважаємо, що інтенсифікація пізнавальної діяльності - це не індивідуально-фізіологічна проблема, а проблема соціальна, актуальна на сучасному етапі розвитку науки і техніки. На це звернув увагу ще в 1975 році А.Н. Леонтьєв, який писав, що "слід поставити в главу кута не стільки проблему розробки інтенсивних методів, застосовуваних не всюди і не завжди, скільки проблему інтенсифікації будь-якого навчання "[38]. Це спостереження вченого збігається за часом з бурхливим впровадженням у навчальний процес навчальних технологій, головною метою яких є підвищення ефективності навчальної діяльності, в першу чергу, за рахунок використання ресурсних можливостей когнітивно-афективних процесів і за рахунок створення оптимальних умов організації навчального процесу.
Термін "інтенсифікація" (від лат. Intensio - "посилення, напруга") своєю етимологією вказує на чисто кількісне збільшення фізичних або розумових затрат в одиницю часу. Треба відзначити, що в економіці і в матеріальному виробництві інтенсифікація праці довго пов'язувалася зі збільшенням його продуктивності. Під інтенсифікацією багато економістів досі розуміють кількісне збільшення витрат як джерело збільшення продукції. А між тим у поняття "Інтенсивність" та "інтенсифікація" в останні два-три десятиліття розширили свій зміст і змінили сферу застосування. Зараз не тільки в виробничих, але й у соціальних практиках з цим поняттям пов'язують не стільки продуктивність, скільки ефективність діяльності, тобто акцентується увага на якісному значенні термінів. Це й зрозуміло: адже цілком можна добитися зростання продуктивності та ефективності праці і без фізичних витрат і зусиль. Але при цьому людина повинна змінити перш за все засоби праці (або ширше _ засоби виробництва). Ще К. Маркс пов'язував зростання ефективності суспільного виробництва з подальшим вдосконаленням знарядь праці і називав це основною тенденцією розвитку виробництва в рамках людської історії [41].
Треба відзначити прозорливість К. Маркса: він розумів інтенсифікацію не утилітарно, а скоріше як раціональну багатофакторну систему . Так, він особливу увагу приділяв е. ффекту взаємодії людей у колективі, оскільки вважав, що воно збільшує продуктивну силу людини при грамотному управлінні спільною працею. Крім соціальних, К. Маркс пов'язував інтенсифікацію також з економією сировини, ресурсів та іншими факторами, що дозволяє розглядати її як інтегративно-багатофакторне явище провідне до зростання ефективності. А.І. Анчишкин вважає, що "в кінцевому підсумку поняття інтенсифікації можна визначити як одну з приватних характеристик процесу зміни ефективності "[2]. Він відзначає також, що і в економіці під інтенсифікацією останнім часом розуміють процес розширеного відтворення за рахунок якісних, а не кількісних факторів. Цей процес грунтується не тільки на нових прогресивних засобах виробничої діяльності та їх раціональному використанні, в нього залучаються й інші компоненти діяльності: висококваліфіковані кадри, сприятливі (адаптивні) умови праці, оптимальне управління працею, більш високоякісний предмет праці.
Сьогодні ефективність - це вже не стільки економічне поняття, скільки соціальне. Ефективність характеризує не просто будь-яку діяльність, вона визначає прогрес суспільного розвитку і є результатом інтесифікаційна процесів.
Аналіз робіт А.Д. Урсул, А.М. Зімічева, Л.Д. Єршової та ін дозволяє зробити наступне визначення. Інтенсивна діяльність - це таке кількість дій за одиницю робочого часу, яке забезпечує високу ефективність діяльності за рахунок раціонального використання робочого часу і засобів, за рахунок підвищення якості функціонування психологічних механізмів суб'єкта діяльності, за рахунок створення оптимальних умов організації діяльності. Способами інтенсифікації вступають оптимізація і раціоналізація, а також різні відкриття, винаходи і вдосконалення. Показниками інтенсивної праці можна вважати:
високу працездатність та швидку відновлюваність;
короткий період входження в проблему, "врабативаемості";
високу стабільність результатів;
збалансованість, узгодженість дій і елементів процесу;
використання резервних фізичних, емоційних, інтелектуальних можливостей для забезпечення оптимального ходу процесу.
Інтенсифікація як тип розширеного відтворення (і в тому числі знань) означає випереджаюче зростання виробництва нових знань в порівнянні із зростанням витрат. У цьому випадку інтенсифікація пізнавальної діяльності полягає в тому, що "в кожний момент часу незмінне або навіть меншу кількість зусиль суб'єкта приводить в рух все більшу масу минулого знання, втіленого в більш досконалих засобах пізнавальної діяльності, створює при менших витратах все більшу кількість продукту пізнання "[42]. Інтенсифікація навчально-пізнавальної діяльності означає, таким чином, що високі результати пізнання досягаються навчаються при менших витратах і ресурсах за рахунок використанн...
