План
Введення
1. В.А. Сухомлинський про вимоги до особистості вчителя
2. Взаємовідносини вчителя і учня в процесі навчання і виховання
3. Єдність духовного життя вчителя і учня - основа принципів виховання В.О. Сухомлинського
Висновок
Список літератури
Введення
Справжнє час вимагає яскравої, масштабної, творчої особистості педагога, який покликаний опановувати культурою загальнолюдських цінностей, професійного мислення, методологічними знаннями як надійним інструментом теоретичної та практико-перетворюючої діяльності. У сучасній педагогічній науці розроблена концепція індивідуальної діяльності педагога, сутність якої складається, по-перше, у розвитку його багатою, самобутньою особистості, а по-друге, в злитті громадського та особистісного смислів. Індивідуальність педагога як суб'єкта професійної діяльності знаходить своє вираження у формі і утриманні. Формальна сторона - це зовнішній вираз індивідуальних особливостей особистості педагога. Воно проявляється у формі індивідуального стилю педагогічної діяльності, спілкування, поведінки і т.д. Змістовна сторона має серйозну філософську основу.
Практично всі без винятку видатні педагоги минулого і сучасності мають глибокі філософські підстави своїх педагогічних концепцій. Тому більшість дослідників педагогічної творчості особливу увагу приділяють опису і аналізу філософсько-педагогічних поглядів. Виявити філософські витоки творчості, простежити духовне становлення педагога - це значить осмислити процес формування його індивідуальної діяльності.
Блискучим прикладом проникнення філософських ідей у ​​вітчизняну педагогіку служать філософсько-педагогічні погляди В.О. Сухомлинського.
Мета реферату - Аналіз поглядів В.О. Сухомлинського про професію вчителя.
1. В.А. Сухомлинський про вимоги до особистості вчителя
У 50-60-е роки ХХ століття найбільш значний внесок у теорію і практику гуманістичного виховання вніс В.А. Сухомлинський - директор Павлиської середньої школи на Полтавщині. Його ідеї громадянськості і людяності в педагогіці опинилися співзвучні нашій сучасності. Виховання в ім'я щастя дитини - і такий гуманістичний сенс педагогічних праць В.А. Сухомлинського, а його практична діяльність - переконливий доказ того, що без віри в дитину, без довіри до нього вся педагогічна премудрість, всі методи і прийоми навчання і виховання неспроможні. [9, с. 23].
В.А. Сухомлинський розвивав теорію і практику формування педагогічного колективу. Будучи сам на протязі багатьох років керівником школи, він прийшов до висновку про визначальної ролі педагогічної співпраці в досягненні тих цілей, які стоять перед школою. Досліджуючи вплив педагогічного колективу на колектив вихованців, В.А. Сухомлинський встановив наступну закономірність: чим багатша духовні цінності, накопичені і дбайливо охоронювані в педагогічному колективі, тим виразніше колектив вихованців виступає як активна, дійсна сила, як учасник виховного процесу, як вихователь. На питання, як же і завдяки чому створюється педагогічний колектив, В.А. Сухомлинський відповідав однозначно - його творять колективна думка, ідея, творчість.
Педагогічна справедливість являє собою своєрідне мірило об'єктивності вчителя, рівня його моральної вихованості. В.А. Сухомлинський писав: В«Справедливість - це основа довіри дитини до вихователя ... щоб стати справедливим, треба знати духовний світ кожної людини В»[9, с. 83].
В.А. Сухомлинський вважав, що В«майстер педагогічної справи наскільки добре знає азбуку своєї науки, що на уроці, в ході навчального матеріалу, в центрі його уваги не само зміст того, що вивчається, а учні, їх розумова праця, їх мислення, труднощі їх розумової праці В»[8, с. 39].
Питання про роль і значенні педагогічного стилю для формування колективу та особистості не новий, він неодноразово піднімалося в нашій психологічної та педагогічної літератури і, перш за все, в роботах В.А. Сухомлинського. Особливо серйозній критиці піддавався авторитарний стиль, зловживання вчителів владою.
В.А. Сухомлинський писав: В«Володарювання над дітьми - одне з найважчих випробувань педагога, один з показників педагогічної культури ... Дорожити довірою, а значить, і беззахисністю дитини - ця педагогічна мудрість повинна сповнені всю нашу роботу В». [6, с. 112]
Сухомлинський вважав, що перед кожною дитиною, навіть самим посереднім і важким, вчитель повинен відкрити сфери, де він зможе досягти своєї вершини, сформувати своє людську гідність, свою душу. Тому і створив В«Азбуку мораліВ», учівшую осягати суть добра і зла, честі і безчестя, справедливості і обману. Ця азбука стала засобом подолання емоційної нерозвиненості. У дитині необхідно відкривати здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої людини.
Самого серйозної уваги заслуговують рекомендації В.О. Сухомлинського про способи спілкування на заняттях. Він безкомпромісно виступав проти зайвого порушення психіки учнів підвищеним тоном, напругою, проти перевантаження мови вчителя інформацією, проти непотрібних повторень і запитань. Учитель, на думку В.О. Сухомлинського, повинен робити з учнем В«те, що підказали йому мудрі роздумиВ», а не те, В«На що його штовхає сьогохвилинне, скороминуче настрійВ».
Василь Олександрович пред'являв дуже високі вимоги до особистості педагога як керівника і організатора навчально-виховного процесу: В«Ми повинні бути для підлітків прикладом багатства духовного життя; лише за цієї умови ми маємо моральне право виховувати В». [8, с. 22] Високі особистісні якості вихователя, його знання і життєвий досвід повинні стати для дітей незаперечним авторитетом. Під авторитетом Василь Олександрович розумів не піднесення, відгородження від дітей ерудицією, вимогами беззаперечного послуху, формальне і авторитарне управління дитиною, а доводив, що без постійного духовного спілкування вчителя і дитини, без взаємного проникнення в світ думок, почуттів, переживань один одного немислима емоційна культура як плоть і кров культури педагогічної.
В«Найважливіший джерело виховання почуттів педагога - це багатогранні емоційні стосунки з дітьми в дружньому колективі, де вчитель не тільки наставник, але і друг, товариш В». [8, с. 22]
Намагаючись знайти відповіді на багато життєво важливі питання, В.А. Сухомлинський, його колеги та учні розмірковували над етичними і естетичними проблемами. Так, для В.О. Сухомлинського проблеми життя і смерті, пам'яті і забуття, трагічного і прекрасного були постійним предметом роздуми. Подолання смерті в філософсько-педагогічних поглядах В.О. Сухомлинського - це символічне безсмертя результатів людської творчості. Педагог завжди прагнув до того, щоб розуміння життя і смерті, відчуття і переживання близької людини сприяло дорослішанню дитини, вносило в його життя зрілість, виховувало вміння дорожити людьми, ставитись до них як до великої цінності. В«Розуміння етичної сторони смерті - найважливіша умова справжнього оптимізму, життєлюбства, уміння дорожити життям і берегти її. Багаторічний досвід виховної роботи переконав мене, що дитина разом з дорослими, осягаючи смерть як невідворотне горе, у дорослих же черпає оптимістичну віру у всеперемагаючу силу життя В» [4, т. 2, с. 260]. В.О. Сухомлинський вважав, що в бесідах з учнями вчитель зобов'язаний зачіпати питання життя і смерті, об'єднуючі біологічну і соціальну сутність людини, хоча це майже не досліджена область виховання. Тому такі бесіди вимагають дуже дбайливого і ретельного поводження з матеріалом і повинні спиратися на знання, розуміння і відчування стану дитини, його характеру, емоційного світу. Учитель, який по складом свого мислення не відчуває в собі схильності до роздумів і розмов на ці теми, повинен просто опускати їх у процесі роботи.
Дотримання етичних принципів забезпечить ус...
