Зміст
Введення
Глава 1.Характеристика запущених дітей
1.1. Соціально-педагогічна занедбаність в дитячому віці.
1.2. Основні напрямки соціальної роботи з запущеними дітьми.
Глава 2. Технологія роботи соціального педагога.
2.1. Робота з неблагополучною сім'єю як джерела появи запущених дітей.
2. 2. Формування адаптивних якостей учнів
Література
Висновок
Введення
Для кожної дитини зустріч з вчителем - це перш за все зустріч з новим, особливо значимою людиною. Учитель втілює в собі все, що пов'язане з вченням, відносинами з оточуючими, конкретними предметами, уроками і шкільним життям в цілому. Ця зустріч може допомогти дитині стати хорошим учнем, знайти своє власне обличчя, впевненість у майбутньому, породити прагнення наслідувати вчителя, звертатися до нього в найважчі або щасливі хвилини свого життя. Але відбудеться це тільки в тому випадку, якщо вчитель побачить в кожному унікальну особистість, постійно рахуватися з цим відкриттям, відчуваючи і приймаючи близько до серця проблеми дітей, співпереживаючи їхнім успіхам і невдачам, якщо він завжди буде шукати нові способи теплого спілкування з ними, вірячи, що учні хочуть бути його соратниками в навчанні та вихованні. Для того щоб таких зустрічей було якомога більше, потрібно постаратися відійти від досвіду авторитарного, імперативного спілкування з дітьми і затвердити новий досвід, заснований на ідеї співробітництва, принципах особистісно-гуманного підходу.
Щоб здійснювати такий підхід, вчителю необхідно значно поповнити свої особистісні ресурси, навчитися розуміти і відчувати не тільки інших, але і самого себе, поглибити свої уявлення про сутність гуманізації педагогічного процесу. Це відноситься і до діяльності соціального педагога, тому що мова піде про запущені дітях. Це ті діти, яким не вистачає турботи, уваги. . На сучасному етапі, коли мова йде про гуманістичної педагогіки, робота з такими дітьми стає на чільне місце.
Тому тема даної роботи дуже актуальна сьогодні. На мій погляд запущені діти - це соціально неадаптовані діти, т. к.требуют більше уваги., турботи, такту спілкування з ними. Тут не обійтися без допомоги соціального педагога. Звідси метою курсової роботи - показати технологію адаптації таких дітей.
Завдання роботи, які випливають з мети:
Виявити характерні риси запущених дітей;
Показати основні напрямки в роботі соціального педагога з запущеними дітьми;
Описати методи, форми соціальної адаптації.
При вирішенні поставлених завдань використовувалися методи: аналіз соціально - психологічний, педагогічний методичної літератури з даної теми, а так само вивчення і узагальнення досвіду соціального педагога з проблеми адаптації запущених дітей.
Об'єктом дослідження стала діяльність соц. педагога з запущеними дітьми.
Предметом вивчення було формування у дітей позитивних якостей в процесі соц. - педагогічної роботи.
Сама робота складається з вступу, ув'язнення, двох глав і літератури.
Глава 1.Характеристика запущених дітей
1.1. Соціально-педагогічна занедбаність в дитячому віці
Соціально-педагогічна занедбаність є стан особистості дитини, яке проявляється в несформованості у нього властивостей суб'єкта діяльності, спілкування, самосвідомості і концентровано виражається в порушеному образі В«ЯВ». Це стан зумовлено соціально-педагогічними умовами, в яких розвивається дитина: з одного боку, він повинен володіти недитячою соціальною активністю, з іншого - виховне оточення стримує його. (5,76).
Соціальна занедбаність формується під впливом відповідного фактора, який, заломлюючись в конкретній ситуації розвитку дитини, викликає певні деформації його особистості. Основними проявами соціальної занедбаності в дитячому віці є нерозвиненість соціально-комунікативних якостей і властивостей особистості, низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями. Соціальна занедбаність протилежна вихованості як певному рівню розвитку соціально значущих властивостей і якостей особистості, стаючи тим самим основою трудновоспитуемости і соціальної дезадаптації дитини.
Педагогічна занедбаність зумовлена ​​насамперед недоліками виховно-освітньої роботи, наслідком яких є несформованість дитини як суб'єкта навчально-пізнавальної, ігровий та інших видів діяльності. Її проявами слід вважати труднообучаемость, трудновоспітуе-тість, тобто власне педагогічну трудність дитини і слабовираженним індивідуальність у навчально-пізнавальному процес-се. У молодших школярів неспроможність у навчанні демонструється як нерозвиненість навчально-пізнавальної мотивації, вони не усвідомлюють цілі навчання і сенс навчальної діяльності, навчально-пізнавальна активність недостатньо розвинена. Педагогічна занедбаність - це стан, протилежний розвиненості, освіченості (навченості): відсутність необхідного запасу знань, слабке володіння способами і прийомами їх придбання і нерозвиненість навчально-пізнавальних мотивів.
Соціальний і педагогічний аспекти занедбаності взаємопов'язані і взаємозумовлені. Загальносоціальні уміння і навички переносяться в гру і вчення, допомагаючи опанувати ними. Неуспешен-ність в діяльності, ненавчених, неосвіченість, в тому числі неволодіння знаннями соціально-етичного характеру впливають на рівень соціального розвитку дитини, його адаптацію в школі, серед друзів. Зовнішніми причинами соціально-педагогічної занедбаності в дитячому віці є дефекти сімейного виховання, на які нашаровуються недоліки і прорахунки у виховно-освітньої роботі в дитячому садку і школі, зокрема дегуманізація педагогічного процесу і сімейного виховання. Внутрішніми причинами виникнення та розвитку занедбаності дітей, на думку Овчарової, можуть бути індивідуальні психофізіологічні та особистісні особливості дитини: генотип, стан здоров'я, домінуючі психоемоційні стани, внутрішня позиція, рівень активності у взаємодії з оточуючими та ін (14,146).
В якості критеріїв для оцінки соціально-педагогічної ситуації розвитку дитини вона прийняла наступні параметри:
характер виховного оточення:
а) орієнтоване на дитину, повне, стабільне, позитивно впливає; б) нестійкий у відношенні до дитині, неповне (повне), нестабільне, суперечливо впливає;
в) байдуже до дитини, неповне (Повне), стабільне (нестабільне), дезорганізують; г) вороже до дитини, неповне (повне), нестабільне, негативно впливає на дитину;
характер виховно-освітньої роботи з дітьми:
а) особистісно-орієнтований, розвиваючий, ефективний;
б) цілераціональну, репродуктивно-адаптивний, що досягає мети шляхом особистісних жертв; в) анонімний, інформаційно-репродуктивний, неефективний;
характер внутрішньої позиції дитини:
а) взаємодія (відносна незалежність, стійкість, опірність);
б) протидія (Гіпернезавісімость, упертість, негативізм, важковиховуваність);
в) бездіяльність (гіперзавісімость, нестійкість, податливість).
Дитина проходить через три стабільні виховні середовища: сім'ю, дитячий садок та школу. І кожна середа створює масу соціально-педагогічних ситуацій для його розвитку, які по-різному відображаються на результатах останнього.
Однак у кожній виховній середовищі можна виділити безліч соціально-педагогічних ситуацій, які по-різному впливають на стан занедбаності. Зупинимося на найважливіших з них. Умовно позначимо їх як ситуації В«взаємного байдужості,В« односторонньої симпатії В», В«Взаємної агресіїВ», В«придушення активності дитиниВ», В«інфантилізації дитини В».
Подібні ситуації можуть виникнути і в сім'ї, і в дитячому садку, і в школі. Взаємне байдужість і взаємна агресія дорослого і дитини, як-правило, породжують глибоку соціально-педагогічну занедбаність. Ситуація тобто позитивне, зацікав...
