Соціальна відповідальність педагогів
Соціальна роль російських педагогів у сучасну епоху особлива. Вона визначається наступними обставинами.
Російське суспільство протягом останніх 15-20 років зі змінним успіхом здійснює тривалий і складний процес змін свого життєустрою, за задумом споконвічно орієнтований на демократичні перетворення. Зрозуміло, між бажаним і дійсним - дистанція чималого розміру, яка може збільшуватися й скорочуватися. Однак одне необоротно - кардинальні зміни в педагогічному свідомості. Уявлення про цілі сучасної освіти припускає по можливості повний розвиток тих здібностей особистості, які потрібні і їй, і суспільству, прилучення се до активної участі в житті, з'єднання буття кожної окремої людини з культурою.
В тоталітарному суспільстві, можливість повернення в яке для нинішньої Росії представляє зовсім не віртуальну небезпеку, немає потреби в культурному, широко освічену людину. Тут необхідний фахівець, який зміг би виконати конкретну, запропоновану йому завдання. Він - деталь величезного механізму з відповідною функцією. Малоосвічена людина стає об'єктом соціальних маніпуляцій. Він легко управляємо. Освічена ж людина здатна зрозуміти не тільки слова, вимовлені можновладцями, по і реальні наслідки їх дій.
Таким людям важко нав'язати будь рішення, угодне його приймаючим. Демократичні свободи, як показало життя, тільки тоді можуть приносити відчутні плоди і для людини, і для суспільства в Загалом, коли спираються на високу компетентність особистості. Ось чому в демократичному суспільстві від кожного вимагається універсальну освіту, яке дозволяло б людині вести гідне життя, а не виступати в якості об'єкта різного роду маніпуляцій.
В зв'язку з цим найважливіше завдання системи освіти полягає в тому, щоб надати будь учню широкі можливості для вибору власної освітньої траєкторії, навчити його вільно рухатися в просторі ідей, розвинути його мислення й емоційне сприйняття дійсності, допомогти йому виробити цілісний погляд на світ, стати повноцінним громадянином країни.
Подібне розуміння нових цільових орієнтирів знайшло відображення Концепції модернізації російської освіти на період до 2010 року, де сказано, що школа - в широкому сенсі цього слова - повинна бути найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих установок особистості. Результат гуманістичної спрямованості педагогічного процесу - "сучасно освічені, моральні, заповзятливі люди, які можуть самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, прогнозуючи їхні можливі наслідки, здатні до співробітництва, відрізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, володіють розвиненим відчуттям відповідальності за долю країни "[1, с. 2-3].
Відповідальність не випадково мислиться в числі бажаних, проектованих якостей вихованців: тут проглядаються певні стратегії. Справа в тому, що відповідальність - сутнісна характеристика особистості в культурі європейського типу, пов'язана з такими її найважливішими рисами, як свобода і діяльність. Це проявляється насамперед у ставленні до людини як вільної творчої особистості, реалізує себе па протязі всього життя.
Не так давно з'явився термін "європейський вимір в освіті", під яким розуміють досвід, стимулюючий нові орієнтації в освіті, покликані формувати людину, що сповідує терпимість, плюралізм, що цінує культурне спадщина спільноти, готового і здатного до активного поліпшенню умов життя. Відповідальність - невід'ємна властивість особистості в ряду названих якостей.
Звичайно, всяка духовна практика вимагає вольових зусиль та досвід відповідального поводження набувається нелегким шляхом. Але інакше відповідати на виклики сучасності не представляється можливим. У нинішній час головним джерелом їх виникнення у педагогічній сфері є освітня політика, реформи, що проводяться "Зверху", без участі широкої педагогічної громадськості. Інновації в освіті найчастіше носять поверхневий, фрагментарний, недостатньо продуманий характер, в малому ступені орієнтовані па людини і його потреби, чреваті затяжними негативними наслідками. Підкреслимо, що мова йде не стільки про самі нововведеннях, скільки про способи їхнього втілення. Сюди правомірно віднести і освітні стандарти, і профільне навчання, і ЄДІ, і майбутній перехід національної системи вищої освіти на дворівневі програми та кваліфікації (болопскій процес) та ін Нині діючі стандарти шкільного освіти багато в чому зберігають дореформену сцієнтистської орієнтацію. Перелік профілів для старшої щаблі середньої школи надмірно вузький і не відповідає сучасним соціокультурним реаліям. Введення ЄДІ суперечить ідеї особистісно орієнтованої освіти. Болопская модель підготовки фахівців загрожує втратою такої національної особливості російського освіти, як його фундаментальність.
Перераховані модернізаційні проекти викликають загальну незадоволеність і навіть стурбованість, і цей список можна продовжити. Головна причина слабкості процесу реформування освіти в Росії, з нашої точки зору, криється в реальної спрямованості освітньої реформи, що вступила в протиріччя з раніше проголошеним курсом, який отримав документальне закріплення. В Нині в середовищі широкої, в тому числі наукової і управлінської, громадськості набув поширення погляд на освіту як на найважливіше умова економічного розквіту країни. Безперечно, від економіки залежить багато чого. Разом з тим не можна не погодитися з В.М. Межуєва в тому, що жорстка прагматизація завдань освіти, перетворення його в засіб тільки економічного розвитку досить небезпечні. Реформи (і соціальні, і освітні як їх невід'ємна частина), побудовані на чисто економічних принципах, приречені па невдачу. Технократична концепція російських реформ не враховує того значення, яке має розвиток суспільства і людини, їх діяльність для соціального оновлення. Адже реформи не самоціль, а засіб для розкріпачення людини, тому особистісний вимір має стати домінуючим у них. Підстави для цього - в цивілізаційному досвіді людства. В іншому випадку правильні слова про генеральної лінії реформування вітчизняної освіти так і залишаться на папері (подібне вже не раз траплялося в нашій історії), а в реальній педагогічній практиці справжнього повороту до гуманізації НЕ відбудеться, що буде рівнозначне відмові від процесів модернізації,
Допомогти протистояти намітився регресивним і руйнівним тенденціям могла б професійна педагогічна громадськість, тим більше, що в головному освітньому відомстві - Міністерстві освіти і науки - немає єдиного думки з приводу долі модернізації. Громадянських інститутів в освіті майже пет. Тому вкрай цінно думку професійно-педагогічного спільноти, кожного педагога про спрямованість і хід реформування освіти в нашій країні. Зрозуміло, при цьому педагоги повинні бути критично мислячими громадськими діячами, що передбачає широку загальгуманітарну і добротну педагогічну підготовку для всіх студентів, що навчаються за педагогічним спеціальностями. Без цього важко розраховувати на зважений, компетентнісний підхід в аналізі подій, що відбуваються, аргументованість суджень, конструктивну критику. Тим часом в цьому виявляє себе відповідальне відношення до заявлених і поширюваним поглядам. Ми розглядаємо соціальну відповідальність педагогів як характеристику їх професіоналізму.
Сьогодні педагогічний професіоналізм набуває інноваційний модус - здатність надавати цивільне, громадський вплив (не змішувати з адміністративним тиском!) на освітню політику. Звернемо увагу: саме па освітню політику, на систему норм, на праві, па уклад, на принципи. Поле для прояву громадянських позицій практикуючих педагогів задається виконанням ними нових соціальних функцій, ініційованих специфікою часу, що сприяють вибору демократичного шляху розвитку, модернізації суспільства та освіти. До цих функціям ми зараховуємо насту...
