МІНІСТЕРСТВО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
МІНІСТЕРСТВО Державних освітніх
УСТАНОВА ВИЩОГО ПРОФЕСІЙНОГО ОСВІТИ
В«ОРЛОВСЬК ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ В»
Інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів
Тема: В«Розвиток творчого мислення в процесі навчання і виховання у вищій школі В»
Орел - 2010
Зміст
Введення
1. Еволюція поняття творче мислення
2. Умови, що стимулюють розвитку творчого мислення студента
3. Практичні завдання для розвитку творчого мислення в процесі навчання у вищій школі
Висновок
Список літератури
Введення
В даний час завдання розвитку творчих здібностей основної маси студентів є соціальним замовленням суспільства, що обумовлює перенесення акценту з передачі учням переважно готових предметно-дисциплінарних знань на організацію їх спільної активної пізнавальної діяльності в навчанні та праці.
Загальновідомо, що в пам'яті навчаються закріплюється від 10 до 20% того, що він чує, 50% того, що він бачить, і 90% того, що він робить. Тому необхідно, як говорив К.Д.Ушинський, В«дати людині діяльність, яка б наповнила його душу і могла б наповнювати його вічно, - ось справжня мета виховання, мета жива, тому що мета ця - саме життя В».
Процес навчання часто являє собою передачу інформації від викладача до студенту та, за словами Осмолова, В«перетворюється на постачання відповідями без поставлених учнями питань В». З часом у студента виробляється не тільки стереотип діяльності, але й характер мислення.
Тести на творчу активність, складені психологами, показують, що нестандартно мислячих людей серед дорослих близько 2%, у семирічних - 17% і у шестирічок - 37% опитаних [1].
Іншими словами система освіти не тільки не розвиває, але й у 98 випадках їх 100 губить наші творчі здібності.
За результатами проведеного анкетування та разноуровнего контролю знань студентів 1 курсу 95% опитаних володіють тільки репродуктивним рівнем засвоєння знань і тільки 5% мають здібності до творчої праці [2].
В дидактиці вищої школи століттями складався догматичний тип навчання. Його продуктом, як правило, є формальні знання. Поряд з цим отримав розвиток пояснювальний тип викладання, перевага якого полягає в тому, що в учня розвивають не тільки пам'ять, але і мислення, спостережливість, значну увагу приділяють також застосуванню знань, широко використовуючи вправи, практичні роботи. Однак серед усіх вправ переважає виконання завдань за інструкцією, готовому зразком, хоча в реальній ситуації дії В«по інструкціїВ» носять наближений характер. Таким чином, широко вживане в сучасній вищій школі пояснювальне навчання має багато незаперечних переваг, але воно робить акцент на відтворююче (Репродуктивне) і не сприяє розвитку творчого (продуктивного) мислення у студентів. Зрозуміло, не слід протиставляти відтворююче мислення творчого. Але якщо у вузі стане панувати тільки пояснювальне навчання, то буде випуск фахівців споглядального типу. Це будуть фахівці, які вміють засвоювати знання і відтворювати наукові істини, але пасующіе в ситуаціях, що вимагають самостійного мислення, не здатні самостійно здобувати знання і творчо ставитися до справи. Такі фахівці потребують рецептах для вирішення будь-якої задачі, що потребують постійного звернення до послуг експертів
На зміну догматичному пояснювальна викладання у вищу школу приходить система навчання, в основі якої лежить не інформаційне повідомлення знань, а організація самостійного "добування" їх студентом. Як сказав фізик Мак Лауе, В«Не так важливо придбане знання, як розвиток здатності вчитися. Освіта є то освіта, що залишається, коли все вивчене забуте В».
Мета роботи: охарактеризувати специфіку творчого мислення і розкрити основні умови розвитку творчого мислення студентів у процесі навчання і виховання у вищій школі.
1. Еволюція поняття творче мислення
Простежимо розвиток поняття творче мислення. Ще античні філософи (Геракліт, Демокріт, Платон) намагалися пояснити природу творчості, поставивши людини в центр філософського вивчення. Для цього періоду характерний поділ творчості на Божественне (акт народження, творення космосу) і людського (ремесло, мистецтво). В«Божественне творчістьВ», плодом якого є світобудову, є момент божественного споглядання. Аналогічно цьому і людська творчість є тільки момент в досягненні вищого, доступного людині "розумного" споглядання В», яке відбувається під впливом божественного натхнення.
Таким чином, творчості антична філософія відводить підлегле значення споглядання вічного і незмінного буття.
Поглиблене вивчення людини продовжили мислителі епохи Відродження (Ф.Петрарка, Д.П.Мірандола), розвивали ідеї гуманізму, згідно з якими благо людини - головна мета соціального і культурного розвитку. Гуманісти підходять до розуміння людини з точки зору діяльності; цінність людської особистості визначається її заслугами і плідністю діяльності. Людина сама розглядається як творець. Творчість розуміється як мистецтво в широкому сенсі, генії - як носії творчого начала, а акт творчості - як В«суб'єктивний процес в душі художника В».
Сменившая Відродження Реформація розглядала творчість вже не в його естетичному змісті, а як дія, роблячи акцент на предметно-практичну діяльність і, проводячи своєрідну аналогію між творчістю і винахідництвом, Ф.Бекон, Гоббс, Локк трактували творчість як вдалу, але в більшій мірі випадкову комбінацію різних, вже існуючих, елементів.
Більш конкретно проблемою творчості займаються представники німецької класичної філософії: І. Кант, Ф. В. Й. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейєрбах. І. Кант у 18 столітті створює струнку концепцію творчості, називаючи творчу діяльність продуктивною здатністю уяви. Він приходить до висновку, що творчий процес є найважливішим компонентом структури свідомості і лежить в основі пізнавальної діяльності.
Ф.В.Й. Шеллінг розвинув ідеї І.Канта, пояснюючи творчу здатність уяви єдністю свідомої і несвідомої діяльності. На думку філософа, генії, як найбільш обдаровані цією здатністю люди, творять несвідомо, проте даний об'єктивний процес протікає в суб'єктивності людини. Творчість з цих позицій представляється у вигляді нездоланної, несвідомої стихії, яка є виразом активності В«світової душіВ», яка в В«земних справах В»проявляється при народженні творів мистецтва. Тому вищою формою людської життєдіяльності визнається творчість художників і філософів.
Г. Гегель намалював загальну схему творчої діяльності В«світового духуВ», назвавши її В«Абсолютною ідеєюВ»; він же вперше вказав на протиріччя як основу всякої діяльності, основу розвитку.
Підхід до розуміння творчості як діяльності, спрямованої на формування та перетворення навколишньої дійсності, знайшов своє відображення в марксистській концепції творчості. У К.Маркса творчість виступає як діяльність людини, перетворює світ у відповідності зі своїми потребами і творить самого себе в ході історії.
За міру виділення психології в самостійну науку, творче мислення стає об'єктом її вивчення. А. Бен висловив цінну для розуміння творчості думка, що для творчого мислення необхідна боротьба усталених асоціацій, тобто, ломка стереотипів.
Початок систематичного вивчення механізмів творчого процесу поклала гештальтпсихология. Гештальтісти сформували розуміння мислення як діяльності по послідовному переконструювання, триваючої аж до знаходження необхідного гештальта (структури). Цей момент отримав назву В«ІнсайтВ», осяяння. Представники даної психологічної школи абсолютизували принцип системності, цілісності і, розуміючи під творчістю процес синтезу цілісної картини світу, вперше обгрунтували у ньому роль минулого когнітивного досвіду суб'єкта, переломленого через актуальну проблемну ситуацію. Вони підкреслювали необхі...
