Зміст
Глава 1. Теоретичні аспекти національної культури у вокальному
1.1. Російська пісенна культура Поволжя ................................................. ........... 6
1.2. Значення співу як процесу формування вокальної національної культури дітей. Особливості дитячого голосу ............................................... .. 24
Глава 2. Проблема вокального творчості дітей у контексті національних
2.1. Методика вокальної роботи в дитячої естрадно-вокальної
2.2. Педагогічні техніки використання усно-пісенного фольклору в роботі з дитячим ансамблем ....................................... ...................... 35
2.3. Авторська методика вокальної студії В«СолоВ», м. Ульяновськ .............. 51
Список
Введення
Втрата багатьма народами самобутніх жанрів і способів виконавства позбавляє сучасний світ цілих пластів музики, спотворює прочитання письмово зафіксованих фольклорних текстів, веде до зникнення специфічної логіки архаїчних усних традицій.
У процесі природної наступності народної культури ключовим є взаємодія В«майстраВ» і В«УчняВ», які відрізняються один від одного не тільки віком і ступенем майстерності, але також історично мінливих типом фольклорного мислення. В кожну епоху нова реальність поступово призводить до тих чи інших змін у музичних уявленнях молодого покоління виконавців. Художні новації не є результатом усвідомленого прагнення до оновлення стилю і форм, але виникають внас
лідок актуалізації досвіду попередніх поколінь в інших історичних умовах. Традиційне свідомість завжди знаходить якесь практичне, конкретне рішення проблеми В«старе-новеВ».
У наші дні сільський співак-майстер і його міський учень (учасник фольклорно-етнографічного ансамблю) вже не знаходяться в єдиному просторі і є, по суті, представниками різних гілок національної культури. Така роз'єднаність може мати деякі позитивні сторони. Часто ця дистанція дозволяє міській людині побачити і відчути справді мистецькі явища народної культури, контрастні писемної традиції міста, тоді як сільський людина ці ж явища може оцінити як повсякденні, не варті уваги.
Найбільш усталеною формою спілкування учнів з майстрами співу з їх стають фольклорні експедиції. Продумані експедиційні поїздки необхідні для будь-якого фольклорного колективу, який прагне до усвідомлення законів автентичної музики. Складність сучасної ситуації полягає в тому, що процес згасання пісенних традицій в сільській середовищі набуває масового характеру. Поступово і неухильно зменшується число виконавців, які володіють музичною мовою архаїчних жанрів і форм, розпадаються багаторічні усталені фольклорні сільські співочі гурти. Відшукати у селі злагоджено звучав ансамбль стає проблемою навіть для професійних дослідників. Крім того, спілкування з народними виконавцями протягом тривалого часу практично не здійсненно. Відповідно до цього змінюється і ставлення до експедиційної роботі. Жорстка вимога обов'язковості експедиції в багатьох колективах змінюється обговоренням доцільності кожної поїздки. Ясно простежується перевагу експедиціям, учасники яких чимало часу відводять розпитувань про місцевих святах, обрядах, ремеслах, одязі і т.п., тобто стараються познайомитися з різними сторонами локальної культури. Хороший результат дають поїздки, в яких виконавці фольклорного колективу є учасниками наукової експедиції, організованої фольклористами-дослідниками. Все це значно відрізняється від перших років фольклористичного руху, коли експедиції виконавського колективу здійснювалися не тільки для запису нової інформації, але і для близького знайомства з народними виконавцями, спільного співу з ними.
Однак більшу частину часу ансамбль живе в міському середовищі окремо від вчителів, тому особливо актуальними стають питання методики роботи з матеріалами експедицій і самостійне освоєння співочого стилю локальної традиції (безумовно, всі зібрані учасниками ансамблю матеріали мають бути осмислені та систематизовані).
Перш ніж спробувати викласти принципи і підходи до освоєння локального співочого стилю, необхідно зупинитися на структурі самого співочого колективу, так як вона безпосередньо пов'язана з співочим процесом.
Все вищевикладене визначає актуальність вибору самостійної діяльності в контексті комунікативних технологій навчання в якості поля дослідницької роботи.
Таким чином, мета дипломної роботи - проаналізувати розвиток вокальної національної культури в системі додаткової освіти на прикладі вокальної студії В«СолоВ», м. Ульяновськ.
Завдання:
- розглянути теоретичні аспекти національної культури в вокальній творчості;
- виявити проблему вокальної творчості дітей в контексті національних традицій;
- проаналізувати методику вокальної роботи в дитячій естрадно-вокальної студії;
- зробити висновки і внести пропозиції за результатами дослідження.
Методологічну основу дослідження склали фундаментальні роботи в галузі педагогіки і психології П.І. Пидкасистого, В.А. Крутецкого, Б.П. Єсипова, Ю.М. Колягіна, Я.А. Пономарьова, теорії і методики викладання вокалу В.А. Гусєва, А Вейля, В.І. Мішина, А. Б. Василевського.
Глава 1. Теоретичні аспекти національної культури в вокальній творчості
1.1. Російська пісенна культура Поволжя
Процес генезису, розвитку і остаточного складання Поволзької регіону з'явився результатом складного взаємодії різночасних етнічних і культурних потоків різного походження, в тому числі племен фіно-угорських, тюркських, монгольських, німецьких і слов'янських. Відзначимо тут процеси консолідації деяких сучасних етносів Поволзької регіону (удмурти, марі, мордва, чуваші, татари, башкири) в XIV - XV ст., формування шару європейської культури всередині Поволзької регіону під впливом міграції германських колоністів з XVIII в. і, нарешті, широку міграцію східнослов'янського (російського та українського) населення на територію Поволжя, а також складання основних кордонів, культурних і мовних характеристик регіону в XVI - XIX ст. (Див.: Єршов, 1869; Житецький, 1892; Карнович, 1896; Солосін, 1910; Бірюков, 1911 - 1913; Васькин, 1973; Вікторин, 1985; Борисенко, 1985; Бічурін, 1991; Історія Астраханського краю, 2000 і ін).
Традиційна етнічна культура астраханського регіону носить принципово багатокомпонентний поліетнічний характер. Це пов'язано, перш за все, зі специфічними особливостями заселення краю, формування і розвитку культурних взаємозв'язків: для даного регіону характерна велика строкатість етнічних традицій і значний діапазон їх варіативності. Ряд таких народів, як росіяни, татари, казахи, калмики, німці, проживає спільно в цьому регіоні вже кілька століть. В результаті такого тривалого міжетнічного контакту в Нижньому Поволжі склався своєрідний В«культурний типВ», що відрізняється великою толерантністю до іноетнічним компонентам (Бюллер, 1846; Зеленін, 1914).
Ця ситуація своєрідного В«ЕтнокотлаВ» була зумовлена ​​в свій час особливостями заселення Нижнього Поволжя, так як саме поліетнічність та багатоконфесійність є характерними рисами астраханського краю, що став в XVI в. частиною Руського держави. Прикордонне положення і строкатість національного складу завжди визначали особливу політику Російської держави по відношенню до Нижнього Поволжью. Приєднання Астраханського ханства до Росії в 1556 році змінило геополітичну ситуацію Російської держави: був забезпечений вихід до Каспійському морю, відкрилася можливість безперешкодної торгівлі зі Сходом, поширилося політичний вплив на Кавказ. Тим самим Росія виконала одну зі своїх важливих зовнішньополітичних завдань, убезпечивши південно-східні рубежі. І якщо до середини XVI століття на Нижній Волзі переважало татарське ...
